Постанова Київський апеляційний суд № 357/9613/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД апеляційне провадження №22-ц/824/5397/2022 справа №357/9613/22 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 липня 2023 року м.Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Поліщук Н.В. суддів Мережко М.В., Соколової В.В. розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Ярмола О.Я., у справі за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківського національного аграрного університету, третя особа: ОСОБА_2 , про стягнення заробітної плати,- встановив: У жовтні 2022 року до суду звернувся ОСОБА_1 із позовом про стягнення заробітної плати. Позовні вимоги мотивує тим, що наказом відповідача від 25 лютого 2022 року №35/ОС позивача увільнено від роботи з 25 лютого 2022 року із збереженням місця роботи, займаної посади та середньої заробітної плати до дня звільнення з військової служби або до закінчення особливого періоду. Вказує, що в період з 25 лютого 2022 року по 18 липня 2022 року позивачу нараховувалась середня заробітна плата за місцем роботи. Починаючи з 19 липня 2022 року збереження за позивачем заробітку припинилось. Вказує, що 18 жовтня 2022 року на вимогу позивача йому наданий витяг із наказу відповідача від 19 липня 2022 року №105/ОС, у якому зазначено, що відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України, позивачу з 19 липня 2022 року припинено нарахування та виплату середнього заробітку. Уважає наказ протиправним та необґрунтованим. Вказує, що відповідач при винесення вказаного наказу невірно трактував закон. Відповідачем не взято до уваги те, що позивач уклав контракт про військову службу до ухвалення Закону №2352, тому він не міг поширюватись на позивача. Вказує, що до 18 жовтня 2022 року позивач не знав про існування оспорюваного наказу, з яким відповідач зобов`язаний був ознайомити позивача. Вказує, що за загальним правилом неприпустимим є скасування актів ненормативного характеру (індивідуальні дії), Наказ №35/ОС від 25 лютого 2022 року у частині увільнення позивача від роботи із збереженням середнього заробітку на час військової служби було фактично реалізовано. Наслідком його реалізації мало бути збереження за позивачем середнього заробітку за увесь час військової служби під час мобілізації. Вказує, що наказ №105/ОСМ є актом індивідуальної дії, на основі якого виникли триваючі правовідносини щодо збереження середнього заробітку на час військової служби. Мотивуючи наведеним, просить суд визнати незаконним та скасувати виданий відповідачем наказ від 19 липня 2022 року №105/ОС у частині скасування збереження за позивачем середнього заробітку на час проходження військової служби. Стягнути за користь позивача середній заробіток у розмірі 20 927,00 гривень за час проходження військової служби. Білоцерківський міськрайонний суд Київської області рішенням від 20 грудня 2022 року у задоволенні позову відмовив. Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу. Вказує, що судом першої інстанції фактично процитовано зміст Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" та деяких рішень Конституційного Суду України. При цьому не наведено жодних аргументів стосовно того, чому ухвалений 01 липня 2022 року Закону впливає на зміст гарантій у правовідносинах, що виникли до набрання ним чинності. Вказує, що з огляду на зміст статті 58 Конституції України та рішення КСУ від 13 травня 1997 року №1-зп суд мав зробити висновок про необхідність збереження до правовідносин, що виникли до 19 липня 2022 року, норм частини 3 статті 199 КЗпП України у попередній редакції, що передбачала збереження заробітку за працівниками на час проходження ними військової служби. Вказує, що судом проігноровано неконституційність Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин". Уважає, що оскаржуваний наказ, який базувався на вказаному законі, не відповідає Конституції України та має явно протиправний характер. Вказує, що недоречними є посилання судом першої інстанції на те, що Урядом прийнято постанову від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", якою, на думку суду першої інстанції, врегульовано питання оплати праці військовослужбовцям. Уважає, що такі міркування не вказують на правомірність звуження передбачених статтею 119 КЗпП України гарантій, адже постанова КМУ від 28 лютого 2022 року №168 ухвалена ще до ухвалення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин". Зазначає, що правові норми частини 3 статті 199 КЗпП України, які набрали чинності з 19 липня 2022 року, застосовуються до прав та обов`язків, що виникли після 19 липня 2022 року, і не можуть бути застосовані до прав та обов`язків, що виникли до 19 липня 2022 року. Мотивуючи наведеним, просить суд апеляційної інстанції рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2022 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України справа розглядається без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовивши в задоволенні позову, суд першої інстанції суд першої інстанції зробив висновок, що відповідач, видаючи Наказ № 105/ОС від 19 липня 2022 року про припинення нарахування середнього заробітку позивачу ОСОБА_1 на період проходження ним військової служби, діяв відповідно до вимог чинного законодавства. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вказує про таке. Установлено, що наказом № 35/ОС від 25 лютого 2022 року ОСОБА_1 увільнено від роботи на час військової служби під час мобілізації з 25 лютого 2022 року, підстава: довідка № 37 військової частини (а.с. 9). Наказом №105/ОС від 19 липня 2022 року ОСОБА_1 , інженеру кафедри геодезії, картографії та землеустрою з 19 липня 2022 року припинено нарахування та виплату середнього заробітку відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", частини 3 статті 199 Кодексу Законів про працю України (а.с. 8). Згідно з частинами 1-3 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби. Статтею 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" установлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Глава VII Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" врегульовує особливості призову під час мобілізації. Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною 3 статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною ё статті 53 і частиною 2 статті 57 Закону України "Про освіту", частиною 2 статті 44, частиною 1 статті 54 і частиною 3 статті 63 Закону України "Про фахову передвищу освіту", частиною 2 статті 46 Закону України "Про вищу освіту". Частиною 3 статті 119 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року № 2352-IX внесено зміни та у частині 3 статті 119 КЗпП України слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада". Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", прийнятий Верховною Радою України 01 липня 2022 року, набрав чинності 19 липня 2022 року, а отже з 19 липня 2022 року частина 3 статті 119 КЗпП України діє в такій редакції: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Відтак, компенсація з бюджету середнього заробітку на підприємстві (в установі/організації), де особи працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності, здійснюється по 18 липня 2022 року включно, тобто до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року. Мінекономіки у листі від 28 липня 2022 року №2498/4/4.1-ЗВ-22а з посиланням на Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року №2352-ІХ та оновлену редакцію частини 3 статті 119 КЗпП України вказувало про те, що за працівниками, призваними (прийнятими) на військову службу як до 19 липня 2022 року, так і після цієї дати, передбачено обов`язок збереження лише місця роботи і посади. Водночас Мінекономіки зазначено, що за мобілізованими працівниками можуть зберігати заробіток, але за власним рішенням роботодавця. Таким чином, з моменту набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" не вбачається правових підстав для продовження виплати роботодавцем середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу до дня набрання чинності Законом. Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. За загальним правилом норма права діє щодо відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до правовідносин застосовується той закон, під час дії якого вони настали. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. У Рішенні Конституційного Суду України (Перший сенат) у справі за конституційними скаргами фізичних осіб щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 2, 3 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури" від 28 січня 2016 року № 955-VIII зі змінами, від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 зазначено, що Конституційний Суд України вважає, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування. Закон не має зворотної дії в часі, оскільки не поширюється на безстрокові трудові договори, укладені до його прийняття, а передбачає припинення цих договорів з моменту набрання ним чинності та можливість продовження трудових правовідносин на умовах контракту між професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) і державними та комунальними закладами культури. Таким чином, Закон спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності, а трудові правовідносини, що виникли раніше, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням. Враховуючи наведений принцип, до спірних відносин підлягає застосуванню частина 3 статті 119 КЗпП України в редакції з 19 липня 2022 року, адже останні мають місце в період часу після набрання чинності вказаною нормою права. Разом з тим, Урядом прийнято постанову від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану". Пунктом 1 вказаної постанови передбачається установити, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Таким чином, законодавець компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби. Зважаючи на викладені норми закону, правові позиції Конституційного Суду України, посилання позивача на те, що оскаржуваний наказ звужує його права і свободи та об`єктивно призводить до погіршення становища, є неспроможними. Враховуючи, що Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №3252 не визначено особливостей застосування норм частини 3 статті 119 КЗпП України, відтак з дня набрання чинності Законом №3252 за працівниками, призваними (прийнятими) на військову службу до дня набрання чинності Законом №2352-ІХ, слід зберігати лише місце роботи (посаду). На цей час Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року №2352-ІХ є чинним та обов`язковим до виконання та не містить положень щодо його застосування лише до осіб, які призвані після набрання ним чинності. Зважаючи на викладене, твердження позивача, що за працівниками, призваними на військову службу до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", слід зберігати середній заробіток та місце роботи є помилковими. Доводи апеляційної скарги про те, що Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" є неконституційним колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до частини 1 статті 147 Конституції України питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів є прерогативою виключно Конституційного Суду України. Порушень норм процесуального права, які давали б підстави для скасування рішення суду першої інстанції, колегією суддів не установлено. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2022 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повну постанову складено 10 липня 2023 року. Суддя-доповідач Н.В. Поліщук Судді В.М. Мережко В.В. Соколова