Ухвала ККС ВС № 669/882/21

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 липня 2023 року м. Київ справа № 669/882/21 провадження № 51-4111ск23 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 , на вирок Ізяславського районного суду Хмельницької області від 26 грудня 2022 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 29 березня 2023 року у кримінальному провадженні № 12021240000000188 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 152; ч. 3 ст. 15, ч. 6 ст. 152; ч. 6 ст. 152 Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Ізяславського районного суду Хмельницької області від 26 грудня 2022 року ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено до покарання у виді позбавлення волі за: ч. 4 ст. 152 КК на строк 15 років; за ч. 3 ст. 15, ч. 6 ст. 152 КК на строк 15 років; ч. 6 ст. 152 КК довічно. На підставі частин 1, 4 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_4 призначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі. Згідно з вироком ОСОБА_4 визнано винуватим у: - зґвалтуванні, тобто у вчиненні дій сексуального характеру, пов`язаних із вагінальним проникненням в тіло іншої особи з використанням іншого предмета, вчинене повторно, щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах та яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди, тобто кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 4 ст. 152 КК (у редакції, чинній станом на 14 вересня 2019 року); - незакінченому замаху на зґвалтування, тобто незакінченому замаху на вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних із вагінальним, проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій, вчинене щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах та яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди, повторно, тобто кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 3 ст. 15, ч. 6 ст. 152 КК; - зґвалтуванні, тобто вчиненні дій сексуального характеру, пов`язаних із вагінальним, проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій, вчинене щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах та яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди, повторно, тобто кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 6 ст. 152 КК. Так, ОСОБА_4 у вечірній час 14 вересня 2019 року, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, за місцем проживання, а саме будинку АДРЕСА_1 , діючи цілеспрямовано та протиправно, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, будучи достовірно обізнаним про малолітній вік ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), з метою уникнення можливого викриття своїх дій дружиною, яка спала у будинку, із застосуванням фізичної сили та погроз відносно пасербиці і її матері, затягнув пасербицю в іншу кімнату, використовуючи безпорадний стан потерпілої, котра внаслідок малолітства не могла чинити йому опір, де, застосовуючи силу та погрози, почав силоміць знімати з малолітньої верхній одяг та білизну, оголив її статеві органи. Після вказаного, користуючись своєю фізичною перевагою та долаючи фізичний опір, не реагуючи на прохання ОСОБА_7 припинити такі дії, фізично утримуючи її та, використовуючи пальці рук, порушуючи статеву недоторканість малолітньої, діючи всупереч її волевиявленню, вчинив дії пов`язані із вагінальним проникненням у тіло малолітньої ОСОБА_7 без її добровільної згоди. Після задоволення власної статевої пристрасті ОСОБА_4 припинив свої злочинні дії та відпустив малолітню ОСОБА_7 . Крім того, 25 липня 2020 року в обідню пору доби ОСОБА_4 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння за місцем проживання, користуючись відсутністю дружини, усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх злочинних дій та те, що його пасербиця є малолітньою особою, з метою уникнення можливого викриття своїх дій третіми особами, шляхом обману, заманив потерпілу до приміщення хліва їхнього домогосподарства, де тягнучи її за волосся, шарпаючи за одяг та висловлюючи погрози в бік ОСОБА_7 та в бік її матері, долаючи опір потерпілої, зняв із неї верхній одяг, оголивши її статеві органи. Після чого, висловлюючи погрози та подавлюючи волю потерпілої до опору, залякуючи її, з метою вчинення стосовно неї повторно дій, пов`язаних із вагінальним проникненням, почав доторкатися до її статевих органів та знімати з себе верхній одяг. У цей момент ОСОБА_4 почув у дворі домогосподарства голос своєї дружини, яка повернулася з магазину. Розуміючи, що його злочинні дії можуть бути поміченими, що дружина може звернутися в поліцію з цього приводу, не бажаючи бути викритим, припинив вчиняти свої злочинні дії, та, використовуючи психологічне насильство шляхом висловлення погроз малолітній ОСОБА_7 для того, щоб вона нікому не розповідала про цей факт, відпустив її. Також, 02 травня 2021 року приблизно о 01:00 ОСОБА_4 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння за місцем проживання, діючи повторно, умисно, цілеспрямовано та протиправно, усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх дій, достовірно знаючи, що ОСОБА_7 є малолітньою особою, попросив її піти з ним у сусідню кімнату, так як не бажав, щоб його злочинні дії були помічені іншими членами сім`ї, які спали у будинку, проте ОСОБА_7 відмовилася йти з засудженим, у зв`язку з чим останній, використовуючи свою фізичну перевагу, взявши потерпілу на руки, примусово відніс у сусідню кімнату цього ж будинку, де, використовуючи свою фізичну силу та безпорадний стан потерпілої й застосовуючи психологічне насильство шляхом висловлення ОСОБА_7 погроз, силоміць зняв з потерпілої одяг, після чого, долаючи фізичний опір, не реагуючи на прохання потерпілої припинити такі дії, силоміць утримуючи потерпілу, вступив із нею у статеві зносини природнім способом, тобто вчинив дії, пов`язані із вагінальним проникненням в тіло малолітньої ОСОБА_7 із використанням геніталій без добровільної згоди потерпілої. Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 29 березня 2023 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_4 залишив без змін. Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 , не оспорюючи доведеності винуватості ОСОБА_4 та правильності кваліфікації його дій, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості, просить змінити вирок Ізяславського районного суду Хмельницької області від 26 грудня 2022 року й ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 29 березня 2023 року, призначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років. На обґрунтування своїх вимог касатор зазначає, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги обставин, які пом`якшують покарання засудженого, а саме активне сприяння розкриттю злочину, оскільки він брав участь у всіх слідчих діях та не чинив перешкод у їх проведенні; щире каяття, з огляду на те, що ОСОБА_4 повністю визнав свою вину та висловив жаль з приводу вчиненого. Крім того, захисник стверджує, що призначення ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років є достатнім для виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, з огляду на те, що після відбуття такого покарання засудженому виповниться понад 65 років і в силу фізіологічних особливостей організму чоловіка засуджений перестане бути небезпечним для суспільства в сенсі скоєння кримінальних правопорушень проти статевої недоторканості. Звертає увагу скаржник й на ту обставину, що на утриманні ОСОБА_4 , крім потерпілої, є ще двоє малолітніх дітей. Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду Відповідно до ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуальному кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Доведеності винуватості засудженого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень за обставин, установлених і перевірених місцевим судом, а також правильності кваліфікації дій ОСОБА_4 за ч. 4 ст. 152; ч. 3 ст. 15, ч. 6 ст. 152; ч. 6 ст. 152 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки захисник не оскаржує законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині. Водночас безпідставними, на переконання колегії суддів Верховного Суду, є твердження касатора про невідповідність призначеного його підзахисному покарання внаслідок суворості та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, з огляду на таке. Як визначено частинами 1, 2 ст. 50 КК, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Згідно зі ст. 64 КК довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк. За правилами ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Відповідно до мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, згідно з положеннями статей 66, 67 КК. Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винуватій особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини й захистом інтересів держави та суспільства. Статті 65-67, 70 КК є кримінально-правовими нормами, що встановлюють загальні засади та правила призначення покарання. Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання тощо. Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення. Статтею 414 КПК встановлено, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість. Як убачається з долучених до касаційної скарги копій судових рішень, призначаючи ОСОБА_4 покарання, суд першої інстанції згідно з указаними нормами закону врахував: тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, які є особливо тяжкими злочинами; наявність обставин, які обтяжують покарання - рецидив злочинів та вчинення кримінальних правопорушень особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння, а також відсутність обставин, які його пом`якшують; позицію потерпілої та її законного представника, які просили призначити ОСОБА_4 найсуворіше покарання, передбачене санкціями статей інкримінованих йому кримінальних правопорушень; надзвичайний ступінь небезпеки вчинених злочинів, про що свідчать чисельність, у тому числі повторність вчинених злочинів; наявність у вчинених ОСОБА_4 діяннях трьох кваліфікуючих ознак відповідного складу злочину; відомості про особу останнього, який за місцем проживання характеризується посередньо, неодноразово вчиняв умисні злочини, за що був засуджений, схильний до домашнього насильства, є суспільно небезпечною особою, оскільки посягнув на статеву свободу та статеву недоторканість малолітньої потерпілої, з якою перебував у сімейних стосунках, своїми діями принизив честь і гідність потерпілої, спричинив їй моральну травму. Врахувавши викладене, а також положення ст. 64 КК, місцевий суд дійшов висновку, що саме покарання у виді довічного позбавлення волі відповідає вимогам справедливості, відображає співмірність і кару, є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження нових злочинів, перебуває у справедливому співвідношенні з тяжкістю та обставинами скоєного і особою засудженого, а також буде гарантувати безпеку для суспільства. Не погоджуючись із вироком місцевого суду, захисник ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій порушував питання про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_4 на ч. 2 ст. 156 КК та призначення йому покарання у межах санкції вказаної статті. Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження, перевіряючи доводи захисника, вказав поміж іншого, що призначене судом першої інстанції покарання є необхідним та достатнім для виправлення та попередження вчинення засудженим нових злочинів. Зауважила колегія суддів апеляційного суду і про невстановлення підстав для пом`якшення ОСОБА_4 призначеного судом покарання. Також апеляційний суд зазначив, що відомостей про наявність обставин, які пом`якшують покарання, або можуть бути визнані такими, стороною захисту не надано, а з матеріалів кримінального провадження таких не вбачається. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК. Зазначені вище обставини, на переконання колегії суддів Верховного Суду, свідчать, що суди дійшли обґрунтованого висновку, зокрема щодо надзвичайно високого ступеню суспільної небезпеки вчинених ОСОБА_4 кримінальних правопорушень, санкції яких передбачають покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавлення волі, та дійшли обґрунтованого висновку про необхідність призначення йому остаточного покарання у виді довічного позбавлення волі, оскільки покарання на певний строк не забезпечить виконання завдань кримінального судочинства, встановлених ст. 2 КПК, та не слугуватиме цілям його застосування. На переконання колегії суддів Верховного Суду, призначене судом першої інстанції покарання, яке залишене судом апеляційної інстанції без змін, перебуває у справедливому співвідношенні з тяжкістю та обставинами скоєного і особою винуватого. Також слушною є позиція місцевого суду, який, обґрунтовуючи призначення покарання в умовах ізоляції від суспільства, а саме у виді довічного позбавлення волі, встановив, що ОСОБА_4 є суспільно небезпечною особою, оскільки посягнув на статеву свободу та статеву недоторканість малолітньої потерпілої, своїми діями принизив її гідність і честь, спричинив фізичні і душевні страждання. Обґрунтованим є висновок місцевого суду, що остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі відповідає вимогам справедливості, відображає співмірність і кару, є необхідним й достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Суд касаційної інстанції зважає також і на неоднократність протиправних діянь сексуального характеру стосовно малолітньої, які відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин тривали з 14 вересня 2019 року до 02 травня 2021 року, а також те, що ОСОБА_4 під час вчинення протиправних дій стосовно потерпілої, не зважаючи на її вмовляння не робити цього та малолітній вік, використовуючи її безпорадний стан унаслідок малолітства, продовжував вчиняти злочинні дії, переслідуючи мету задоволення власної статевої пристрасті. Твердження захисника в касаційній скарзі, що призначення ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років є достатнім, з огляду на те, що після відбуття такого покарання засудженому виповниться понад 65 років і засуджений перестане бути небезпечним для суспільства в сенсі скоєння кримінальних правопорушень проти статевої недоторканості є лише його власним припущенням, а тому не враховується судом касаційної інстанції. Жодним чином не може слугувати підставою для пом`якшення засудженому покарання наявність на утриманні в останнього двох малолітніх дітей, з огляду на те, що кримінальні правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи вчинені ним стосовно падчерки, яка на час вчинення злочинів, також перебувала на його утриманні. Не є слушними доводи захисника у касаційній скарзі про наявність обставин, які пом`якшують покарання засудженого, а саме активне сприяння розкриттю злочину та щире каяття, з огляду на таке. Зі встановлених судами обставин та змісту оскаржуваних рішень вбачається, що засуджений в суді першої інстанції свою вину не визнав і лише в апеляційному суді, тобто через понад 3 роки з дня вчинення першого кримінального правопорушення, під час розгляду скарги сторони захисту, в якій порушувалося питання про необхідність кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 156 КК, вину визнав повністю та просив призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років. Крім того, надаючи оцінку доводам про наявність у засудженого щирого каяття, колегія суддів касаційного суду виходить із того, що щирим каяттям є відверта негативна оцінка винною особою своєї кримінально караної поведінки, визнання тих обставин, які їй ставляться в провину, а отже, характеризує її поведінку після вчинення злочину з позицій психологічної переорієнтації, коли вона справді засуджує свій вчинок та визнає його антисуспільний характер, про що мають свідчити відповідні об`єктивні дані. Саме по собі визнання своєї провини ще не означає, що особа стала на шлях виправлення і що її зізнання свідчить про рішучість стати на шлях виправлення, самоосуд свого вчинку. З огляду на викладене, щире каяття необхідно відрізняти від визнання провини з метою створити підстави для пом`якшення кримінальної відповідальності. За таких обставин твердження захисника про наявність щирого каяття у засудженого не знайшли свого підтвердження. Ураховуючи зазначені вище факти щодо невстановлення щирого каяття у засудженого, в колегії суддів Верховного Суду відсутні підстави вважати встановленою обставину, що пом`якшує покарання - сприяння розкриттю злочину. Більш того, доводи захисника не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо відсутності в ОСОБА_4 обставин, які пом`якшують покарання. За таких обставин призначення засудженому ОСОБА_4 виняткової міри покарання у виді довічного позбавлення волі належним чином мотивовано в судових рішеннях із посиланням на встановлені обставини вчинених злочинів, які належать до злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, повною мірою враховано суспільно небезпечний характер цих дій, їх наслідки і дані, що характеризують засудженого. Отже, на думку Суду, визначене ОСОБА_4 покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, буде гарантувати безпеку для суспільства, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчиненню ним та іншими особами кримінальних правопорушень. Таким чином, наведені в касаційній скарзі захисника твердження не спростовують правильності висновків, викладених у оскаржуваних судових рішеннях, і не містять вагомих аргументів, які би свідчили про залишення поза увагою апеляційного суду доводів апеляційної скарги, у зв`язку з чим немає підстав для сумнівів у законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень. Пунктом 2 ч. 2 ст. 428 КПК передбачено, що суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для її задоволення немає. Ураховуючи викладене, Верховний Суд згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК відмовляє у відкритті касаційного провадження. На цих підставах Верховний Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 , на вирок Ізяславського районного суду Хмельницької області від 26 грудня 2022 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 29 березня 2023 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3