Постанова 4873 № 910/10166/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "10" липня 2023 р. Справа№ 910/10166/22 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Євсікова О.О. суддів: Андрієнка В.В. Корсака В.А. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Торговий дім «Дісон» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.01.2023 (повний текст складено 02.01.2023) у справі № 910/10166/22 (суддя Сташків Р.Б.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнівет Груп» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дісон» про стягнення 97 700,67 грн,- в с т а н о в и в : Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються. У вересні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнівет Груп» (далі - ТОВ «Юнівет Груп») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дісон» (далі - ТОВ «ТД «Дісон») 97 700,67 грн, а саме: 62 921,09 грн основного боргу за договором поставки №1-24/06 від 24.06.2021, 2 420,99 грн - 3% річних, 12 618,81 грн інфляційних втрат, 19 739,78 грн пені. В обґрунтування заявлених вимог ТОВ «Юнівет Груп» посилається на неналежне виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки №1-24/06 від 24.06.2021 в частині повної та вчасної оплати поставленого йому товару. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.01.2023 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «ТД «Дісон» на користь ТОВ «Юнівет Груп» 62 921,09 грн основного боргу, 19 679,84 грн пені, 2 420,99 грн 3% річних, 12 618,81 грн інфляційних втрат та 2 231,53 грн судового збору. У решті позову відмовлено. Суд встановив, що факт наявності у відповідача заборгованості за договором у сумі 62921,09 грн позивач довів належним чином, документально підтвердив, а відповідач не спростував. Оскільки доказів оплати вказаної вище суми боргу матеріали справи не містять, позовна вимога про стягнення з відповідача 62921,09 грн боргу є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені у сумі 19739,78 грн, суд встановив, що він є арифметично невірним. Здійснивши власний перерахунок, суд дійшов висновку, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 19 679, 84 грн пені; позовні вимоги у сумі 59,94 грн задоволенню не підлягають. Задовольняючи вимоги позову про стягнення інфляційних та 3% річних після перевірки наданих позивачем розрахунків, суд зазначив, що розраховані позивачем санкції не перевищують дозволені до стягнення згідно із законом за заявлений у позові період нарахування, а їх розмір є доведеним наданими позивачем у матеріали справи доказами, а також відсутністю їх спростування з боку відповідача. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів. Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 02.01.2023, ТОВ «ТД «Дісон» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення змінити та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити частково, а саме: стягнути з ТОВ «ТД «Дісон» на користь ТОВ «Юнівет Груп» 49 921,09 грн основного боргу, в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат відмовити. На думку скаржника, суд безпідставно задовольнив позов в частині стягнення 19 679,84 грн пені, 2 420,99 грн 3% річних та 12 618,81 грн інфляційних. Апелянт зазначає, що під час розгляду справи частково сплатив на користь позивача 13 000,00 грн заборгованості, однак через дію військового стану був позбавлений можливості надати відповідні докази господарському суду першої інстанції, що призвело до надмірного стягнення коштів з ТОВ «ТД «Дісон». За таких обставин ТОВ «ТД «Дісон» заявило клопотання про долучення доказів на підтвердження сплати ним вказаних коштів. Посилаючись на п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, скаржник вважає, що суд помилково задовольнив позовні вимоги про стягнення пені, інфляційних та 3% річних. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті. Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.01.2023 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Демидова А.М., Корсак В.А. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/10166/22 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою ТОВ «ТД «Дісон» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.01.2023 до надходження матеріалів справи №910/10166/22. 30.01.2023 до апеляційної інстанції надійшов лист від представника ТОВ «ТД «Дісон» адвоката Лисенка Д.В. про долучення оригіналів документів до матеріалів справи. 29.03.2023 матеріали справи №910/10166/22 надійшли до Північного апеляційного господарського суду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «ТД «Дісон» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.01.2023 у справі №910/10166/22. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу протягом п`яти днів з дня вручення копії даної ухвали. Роз`яснено апелянту право подати до суду відповідь на відзив протягом п`яти днів з дня вручення йому відзиву на апеляційну скаргу. Запропоновано позивачу надати заперечення (у разі їх наявності) на клопотання про долучення оригіналів документів до матеріалів справи, протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали. Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.07.2023 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О. судді Андрієнко В.В., Корсак В.А. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2023 прийнято апеляційну скаргу ТОВ «ТД «Дісон» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.01.2023 у справі №910/10166/22 до провадження у визначеному складі суду. Розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Позиції учасників справи. ТОВ «Юнівет Групп» надало відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити апеляційну скаргу ТОВ «ТД «Дісон» без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Позивач не погоджується з апеляційною скаргою відповідача, вважає її безпідставною та такою, що ґрунтується на неправильному тлумаченні норм чинного законодавства України; доводи апеляційної скарги вважає безпідставними, необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу. Оскаржуване рішення позивач вважає таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин у справі, підтверджених доказами, які були досліджені в ході судовому розгляду справи. Щодо доводів апеляційної скарги в частині доказів сплати 13 000,00 грн позивач, з посиланням на ст. 80 ГПК України зазначає, що констатація наявності воєнного стану в країні сама по собі не є беззаперечною та обґрунтованою підставою неможливості виконання прав та обов`язків учасників справи, в т.ч. неможливості виконання процесуальних обов`язків та реалізації процесуальних прав сторін. Позивач вважає, що в апеляційній скарзі відповідач не навів та не надав до суду належних і допустимих доказів, у розумінні ст. ст. 76, 77 ГПК України, існування обставин що позбавили його можливості подати відповідні докази до суду першої інстанції, як і не навів та не надав обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх прав та обов`язків як учасника справи. ТОВ «Юнівет Груп» з посиланням на ст. 91 ГПК України відзначає, що відповідач мав право подати відповідні письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, на що останній мав реальну можливість, так як через засоби електронної пошти здійснював листування з позивачем щодо укладення мирової угоди. Позивач зауважує, що дана заборгованість відповідача існувала станом на день відкриття провадження у справі і була частково сплачена останнім в ході судового розгляду. Наведене могло слугувати підставою, в разі подання відповідачем відповідних доказів до суду першої інстанції, для закриття провадження у справі в цій частині за приписами п. 2 ч. 1 ст.231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмету спору. Позивач також зазначає, що оскільки провадження у справі було відкрито 05.10.2022 з ухваленням рішення про здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), а часткове погашення заборгованості відбулось 08.12.2022 та 22.12.2022, подання заяви з повідомленням про часткову сплату відповідачем заборгованості відбувалось би поза межами строків, передбачених п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України; дане зменшення розміру позовних вимог суперечило приписам чинного процесуального законодавства та було б підставою для відмови в її прийнятті та, відповідно, в розгляді. Щодо доводів скаржника з посиланням на дію п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України позивач зазначає, що відповідач неправильно тлумачить та застосовує норми матеріального права щодо правовідносин, які є предметом розгляду в даній справі. На думку позивача, таке посилання відповідача є абсурдним, оскільки приписи п. 18 розділу Прикінцевих та перехідних положень ЦК України відносяться до правовідносин, які регулюються главою 71 ЦК України. ТОВ «Юнівет Групп» надало заперечення на клопотання про долучення оригіналів документів, у якому просило у задоволенні клопотання відповідача відмовити у повному обсязі. Позивач вважає вказане клопотання необґрунтованим та зазначає, що констатація наявності воєнного стану в країні сама по собі не є беззаперечною та обґрунтованою підставою неможливості виконання прав та обов`язків учасників справи. В клопотанні, так само і в апеляційній скарзі, відповідач не навів жодного обґрунтування та не долучив жодного належного і допустимого доказу, у розумінні ст. ст. 76, 77 ГПК України, існування обставин, що позбавили його можливості подати відповідні докази суду першої інстанції, як і не обґрунтовано та не наведено наявності причинно-наслідкових зв`язків між введенням в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх прав та обов`язків як учасника справи. ТОВ «Юнівет Груп» відзначає, що відповідно до ст. 91 ГПК України відповідач мав право подати відповідні письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом. Крім того, ані в клопотанні, ані в апеляційній скарзі відповідач не звертається до суду з заявою про поновлення процесуального строку на подання доказів. Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції. Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом. 24.06.2021 ТОВ «Юнівет Груп» (постачальник) та ТОВ «ТД «Дісон» (покупець) уклали договір поставки №1-24/06 (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник бере на себе зобов`язання поставити покупцеві м`ясо та м`ясні продукти (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар у порядку та на умовах, передбачених договором. Поставка товару здійснюється за заявкою, складеною в письмовій або усній формі, яку подає покупець. У заявці зазначаються найменування, асортимент, кількість товару (п. 3.1 договору). Заявка вважається прийнятою, якщо постачальник виставить рахунок-фактуру (п. 3.2 договору). Згідно з п. 4.1 договору розрахунки за товар здійснюються протягом 7 календарних днів з моменту поставки. Ціна на поставлений товар встановлюється постачальником. Ціни на товар вказуються в рахунку-фактурі. У процесі роботи ціни постачальника можуть змінюватись, про що постачальник доводить до відома покупця (п. 4.2 договору). Відповідно до п. п. 4.5 та 4.6 договору кошти, які надходять від покупця як оплата за отриманий товар, зараховуються в рахунок погашення заборгованості покупця послідовно, починаючи з першої за датою видачі неоплаченої видаткової накладної, незалежно від зазначеного в платіжному дорученні призначення платежу. Загальна сума кожної поставки зазначається у відповідній видатковій накладній. На виконання умов договору ТОВ «Юнівет Груп» в період з 05.07.2021 до 21.07.2021 поставило відповідачеві товар у повному обсязі на загальну суму 262571,09 грн згідно з видатковими накладними №274 від 05.07.2021 та №297 від 21.07.2021, які підписані представником відповідача без будь-яких зауважень щодо кількості, якості та строків поставки товару. За твердженням позивача, відповідач поставлену продукцію оплатив частково платіжними дорученнями: №17 від 14.07.2021 на загальну суму 90 650,00 грн; №26 від 04.08.2021 на загальну суму 30 500,00 грн; №27 від 05.08.2021 на загальну суму 30 000,00 грн; №32 від 15.09.2021 на загальну суму 15 000,00 грн; №34 від 27.09.2021 на загальну суму 18 600 грн; №ПН52783 від 15.11.2021 на загальну суму 4 999,00 грн; №ПН56713 від 16.11.2021 на загальну суму 4 999,00 грн; №ПН106373 від 29.11.2021 на загальну суму 4 902,00 грн, а всього на загальну суму 199 650 грн. Оскільки відповідач іншу частину суми заборгованості за отриманий товар не сплатив, відповідач звернувся до суду з позовом, що розглядається. Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови. Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України). Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Відповідно до ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. 252 ЦК України). Частиною 1 ст. 253 ЦК України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України). Суд встановив, що позивач 05.07.2021 та 21.07.2021 на виконання договору поставив відповідачеві товар у повному обсязі на загальну суму 262571,09 грн за видатковими накладними №274 та №297 відповідно, які підписані представником відповідача без будь-яких зауважень щодо кількості, якості та строків поставки товару. Оскільки за умовами п. 4.1 договору відповідач мав оплатити товар повністю протягом 7 календарних днів з моменту поставки, однак здійснив оплату частково, на суму 199 650 грн, відтак станом на дату звернення позивача з позовом до суду заборгованість відповідача складала 62 921,09 грн, що підтверджується наявними у справі доказами. Відповідач факт наявності у нього заборгованості за договором у сумі 62921,09 грн не спростував; доказів оплати не надав. Щодо доводів апеляційної скарги щодо часткової сплати відповідачем заборгованості після порушення провадження у справі апеляційний господарський суд зазначає таке. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2022 відкрито провадження у цій справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив. Окремо зобов`язано позивача у випадку погашення відповідачем спірної суми заборгованості повністю або частково - невідкладно повідомити про це суд з наданням відповідних доказів на підтвердження такого погашення. Вказана ухвала була направлена на адресу ТОВ «ТД «Дісон» засобами поштового зв`язку та отримана відповідачем 01.11.2022, про що свідчить наявне у матеріалах рекомендоване повідомлення про вручення. Відзив на позовну заяву відповідач не надав. Відповідач з апеляційною скаргою та клопотанням щодо долучення оригіналів доказів, доданих до апеляційної скарги, надав у матеріали справи платіжні доручення №73 від 08.12.2022 та №74 від 22.12.2022 на підтвердження часткової сплати ним спірної заборгованості. За змістом ч. ч. 2 та 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Приписи ч. 3 ст. 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи». Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає. Така обставина (відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції) виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України (постанови Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №914/1725/19; від 12.01.2021 у справі №01/1494(14-01/1494); від 15.12.2020 у справі № 925/1052/19; від 21.04.2021 у справі №906/1179/20 та ін.). Отже, суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, але лише якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести скаржник). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами. Посилаючись на військовий стан, відповідач зазначає, що у нього була відсутня об`єктивна можливість подати ці докази господарському суду першої інстанції. За визначенням ст. 1 Закону України «Про воєнний стан» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Колегія суддів відзначає, що саме по собі введення воєнного стану не може бути свідченням «винятковості випадку» та «причин, що об`єктивно не залежать від особи» в цьому конкретному випадку, оскільки заявник не вказує конкретних пов`язаних введенням воєнного стану підстав, які унеможливили подання ним доказів до суду першої інстанції, з наданням доказів на підтвердження цих обставин. Апеляційний господарський суд вважає, що скаржник, подаючи до суду апеляційної інстанції додаткові докази в даній справі, не обґрунтував і не довів наявності незалежних від нього причин, які унеможливлювали б подання таких доказів до суду першої інстанції. Саме лише посилання скаржника на «введення воєнного стану» про наявність таких причин не свідчить: у відповідних умовах перебував не лише він, а й уся без винятку Україна, але це не скасовує і не змінює дії, зокрема, норм процесуального права. Щодо вимог про стягнення 2 420,99 грн 3% річних, 12 618,81 грн інфляційних втрат, 19 739,78 грн пені апеляційний суд відзначає таке. Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком. Статтею 611 ЦК України встановлено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання. За визначенням ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України). Умовами п. 5.2 договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату за поставлений товар покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла на момент виникнення заборгованості, за кожен день затримки платежу. Нарахування пені та штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань згідно з договором здійснюється виключно до моменту виконання такого зобов`язання винною стороною і в такому випадку застосовується загальна позовна давність. У зв`язку з неналежним виконанням грошових зобов`язань за договором позивач нарахував відповідачу пеню у сумі 19739,78 грн за період з 28.07.2021 по 05.09.2022. Перевіривши наданий позивачем та здійснений місцевим господарським судом розрахунок пені, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 19679,84 грн пені; вимоги про стягнення 59,94 грн пені задоволенню не підлягають. Згідно з п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Перевіривши наданий позивачем та здійснений місцевим господарським судом розрахунок інфляційних та 3% річних за період з 28.07.2021 до 05.09.2021, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані позивачем розрахунки інфляції та 3% річних є обґрунтованими та арифметично правильними, оскільки розраховані позивачем санкції не перевищують дозволені до стягнення згідно з законом за заявлений у позові період нарахування; до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 12 618,81 грн інфляційних втрат та 2 420,99 грн 3% річних. Посилання скаржника на п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України апеляційний господарський суд оцінює критично та вважає, що такі доводи апеляційної скарги ґрунтуються на довільному тлумаченні ним норм чинного законодавства. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги. Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010). Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України). Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачається; підстави для задоволення апеляційної скарги - відсутні. Судові витрати. У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта. Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Торговий дім «Дісон» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.01.2023 у справі №910/10166/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.01.2023 у справі №910/10166/22 залишити без змін.

3. Судові витрати, пов`язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.

4. Справу №910/10166/22 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України, за наявності підстав, визначених ч. 3 ст. 287 ГПК України. Головуючий суддя О.О. Євсіков Судді В.В. Андрієнко В.А. Корсак