Ухвала КАС ВС № 580/6259/22

УХВАЛА про відмову у відкритті касаційного провадження 07 липня 2023 року м. Київ справа №580/6259/22 адміністративне провадження № К/990/22241/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Коваленко Н.В., суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.05.2023 у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправної бездіяльності, У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просив суд: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо непроведення ОСОБА_1 перерахунку пенсії на підставі п. 7 Порядку призначення та виплати пенсій за вислугу років працівниками льотно-випробувального складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 №418 (в редакції постанови КМУ від 09.08.2005 №713) з 01.03.2022 та неправомірного встановлення обмеження на належні виплати; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити ОСОБА_1 , перерахунок пенсії, згідно з п. 7 Порядку призначення та виплати пенсій за вислугу років працівниками льотно-випробувального складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 №418 (в редакції постанови КМУ від 09.08.2005 №713) з 01.03.2022 та провести виплати, з урахуванням вже виплачених сум пенсії, без застосування обмеження максимального розміру належної суми пенсії. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 08.02.2023 позов задоволено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.05.2023 апеляційну Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області задоволено. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08.02.2023 у справі № 580/6259/22 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із прийнятою постановою, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою. Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить із такого. Розгляд справи в суді першої інстанції здійснено в порядку спрощеного позовного провадження. Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв`язку передбачає, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає, що висновки Шостого апеляційного адміністративного суду щодо обмеження пенсії позивача максимальним її розміром суперечать правовим висновкам, що містяться в постановах Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 127/4267/17, від 12.11.2019 у справі № 360/1428/17. При цьому скаржник вказує на неоднакову практику вирішення судами подібних спорів, оскільки при розгляді значної кількості справ ( № 823/2493/18, № 823/2521/18, № 823/2518/18 та ін.) суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про задоволення позовних вимог на користь пенсіонерів-льотчиків. На думку скаржник, положення абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» не відповідають конституційній гарантії верховенства права. У контексті зазначених доводів касаційної скарги Верховний Суд зазначає про таке. Верховний Суд у складі палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові у справі № 580/234/19 від 24.06.2020 вирішив правову проблему щодо визначення порядку здійснення перерахунку пенсій особам, яким пенсія призначена до набрання чинності Закону № 3668, що запровадив обмеження пенсій максимальним розміром до низки спеціальних законів з питань пенсійного забезпечення громадян. Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 24.06.2020 у справі №580/234/19 дійшла висновку про необхідність відступити від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 12.11.2019 у справі №360/1428/17 (на яку, в свою чергу, посилається скаржник як на підставу для касаційного перегляду постанови суду апеляційної інстанції), та сформувала висновок: «Тлумачення пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI в контексті розмежування пенсіонерів на дві категорії: 1) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 01 жовтня 2011 року і розмір якої перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений Законом № 3668-VI, 2) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 01 жовтня 2011 року, але розмір якої не перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, може призвести до порушення принципів рівності й справедливості, спотворення розуміння сутності обов`язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію. Виокремлення осіб другої вказаної групи, без застосування до них положень пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI, може призвести до здійснення їм подальших перерахунків (підвищень, індексацій, тощо) пенсій з можливим перевищенням встановленого статтею 2 даного Закону обмеження максимального розміру пенсії, що ставить у нерівне становище з пенсіонерами першої виділеної вище групи. Такий підхід відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06 вересня 2012 року №5207-VI вважається непрямою дискримінацією - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. З часу набрання чинності вказаним Законом він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VI). Відтак, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VI, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку». Скасовуючи рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08.02.2023, Шостий апеляційний адміністративний суд прийняв постанову від 17.05.2023 у відповідності до вказаних висновків. Разом з тим, Суд не бере до уваги посилання скаржника на висновки Верховного Суду у справі № 127/4267/17, оскільки такі висновки стосувалися необмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, яка призначена на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», однак у справі, що розглядається, пенсія позивачу призначена відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». З огляду на викладене, обґрунтування касаційної скарги не дають підстав вважати, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено існування обставин, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів". Зазначене узгоджується з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумачення закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Враховуючи викладені вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити. Керуючись статтями 248, 328, 333, 347, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд У Х В А Л И В:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.05.2023 у справі №580/6259/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправної бездіяльності.

2. Надіслати ОСОБА_1 копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження, разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не оскаржується. Суддя-доповідач Н.В. Коваленко Суддя А.Ю. Бучик Суддя А.І. Рибачук