Ухвала КАС ВС № 300/3097/22

УХВАЛА 10 липня 2023 року м. Київ справа № 300/3097/22 адміністративне провадження № К/990/22679/23 Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Дашутіна І. В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2023 року у справі №300/3097/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про стягнення податкового боргу, - у с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2023 року у справі №300/3097/22. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав. Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені Кодексу адміністративного судочинства України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Імперативними приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України . Як вбачається зі змісту поданої ОСОБА_1 касаційної скарги, підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі відповідач, з посиланням на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зазначає положення пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки суди попередніх інстанцій застосували пункт 42.2 статті 42, пункт 58.3 статті 58, пункт 95.2 статті 95 Податкового кодексу України, пункти 4.5-4.7 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.10.2012 № 1113, без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.04.2021 у справі №320/6263/20. Так, скаржник зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази надсилання позивачем відповідачу рекомендованим повідомленням про вручення податкової вимоги, а тому у контролюючого органу не виникало підстав для звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу. У зазначеній скаржником постанові від 20.04.2021 у справі №320/6263/20 Верховний Суд зазначає, що належним доказом надіслання податкової вимоги юридичній особі є рекомендоване повідомлення про вручення. Водночас у разі, коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. Суд апеляційної інстанції зазначив, що у матеріалах справи відсутні докази вручення позивачу податкової вимоги, оскільки така рекомендований лист було повернуто відправнику із зазначенням причин невручення, які не залежать від дій податкового органу. При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що адресу позивача зазначено правильно. Жодних пояснень, чому повернуте на адресу відправника рекомендоване поштове відправлення є неналежним доказом у цій справі скаржник не зазначає, у зв`язку з чим суд касаційної інстанції дійшов висновку, що обґрунтування касаційної скарги не узгоджуються з текстом оскаржуваного рішення. Тому, зазначена ОСОБА_1 підстава касаційного оскарження потребує додаткового обґрунтування та пояснення, оскільки відповідно до висновків Верховного Суду, на які посилається скаржника, доказами належного вручення податкової вимоги може бути як рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, так і відмітка поштової служби про причини невручення (у разі коли поштова адреса зазначена правильно). У свою чергу, суд апеляційної інстанції зазначив про наявність у матеріалах справи доказів повернення рекомендованого відправлення з податковою вимогою з незалежних від нього причин, а скаржник не пояснив, чому такі висновки суду апеляційної інстанції є неправильними та необґрунтованими, а вказані докази - неналежними. Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. При цьому, з урахуванням змін до Кодексу адміністративного судочинства України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. За таких обставин касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає поверненню як така, що не містить підстави касаційного оскарження рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2023 року у справі №300/3097/22. На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 328, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, суд у х в а л и в : Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2023 року у справі №300/3097/22 - повернути скаржнику. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає. Суддя І. В. Дашутін