Постанова 4824 № 760/20641/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 760/20641/15-ц Головуючий у 1 інстанції Кушнір С.І. Провадження №22-ц/824/6976/2023 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 21 червня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Таргоній Д.О., суддів: Голуб С.А., Писаної Т.О., за участі секретаря Спис Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 08 листопада 2022 рокуу цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Андрущенко Людмила Миколаївна про визнання договорів дарування недійсними та визнання права власності, УСТАНОВИВ: У листопаді 2015 року до суду звернувся позивач ОСОБА_3 з позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якому просив: - визнати недійсним договір дарування житлового будинку з встановленням особистого сервітуту від 11.07.2012 р., посвідченого приватним нотаріусом КМНО Андрущенко Л.М., зареєстрованого в реєстрі за №1532; - визнати недійним договір дарування земельної ділянки з встановленням особистого сервітуту від 11.07.2012 р. посвідченого приватним нотаріусом КМНО Андрущенко Л.М., зареєстрованого в реєстрі за №1533; - визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; - визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 8 000 000 000:72:238:0014. В обґрунтування позову зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 - батько позивача ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_1 . Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на належне йому на праві власності майно. На момент смерті померлий володів житловим будинком та земельною ділянкою, призначення (використання) якої - «будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд». Право власності на житловий будинок встановлено свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданим 08.08.2000 р. державним нотаріусом дев`ятої Київської державної нотаріальної контори за №4-3186, зареєстрованим в КП «Київського міського БТІ» 10.08.2000 р. із записом в реєстраційній книзі № д.42.112 за реєстровим №13567, 05.07.2012 внесено до електронного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за реєстраційним №37055698. Право власності на земельну ділянку встановлено Державним актом про право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №053850, виданим ГУ земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 05.02.2008 р. на підставі Рішення Київської міського ради від 24.05.2007 р. №696-12/1357, зареєстрованого в книзі записів реєстраційних державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею оренди з землею №17-03169. За життя померлий ОСОБА_5 склав два заповіти, за якими заповідав в рівних долях сину - ОСОБА_3 у та донці - ОСОБА_6 і ОСОБА_7 і все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, все, що належало йому на день смерті і на що він мав право. Перший заповіт був складений ОСОБА_8 27.08.2004 р., посвідчений приватним нотаріусом КМНО Саприкіною О.С. та зареєстрований за №1684. Другий заповіт ОСОБА_5 склав 05.03.2007 р., зареєстрований за №647, який був посвідчений приватним нотаріусом КМНО Ганчук З.М. Позивач зазначав, що обидва заповіти, складені батьком, на даний момент не скасовані та знаходяться в матеріалах нотаріальної справи державного нотаріуса Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори Кароєвої-Яремчук Т.М. Після смерті батька, позивач, у передбачений законом шестимісячний строк, звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлого, однак з`ясувалось, що нерухоме майно та земельна ділянка, які належали останньому на праві приватної власності, стали власністю відповідача на підставі договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки із встановленням особистого сервітуту від 11.02.2012 р. Дані договори посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Андрущенко Л.М. за реєстровим №1532, №1533. Позивач вказував, що на момент укладання договорів дарування ОСОБА_5 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, був людиною похилого віку, з 2009 р. відчував головний біль, запаморочення, короткочасну втрату свідомості, систематично чув неіснуючи звуки, забував імена, намагався кудись йти, що спричиняло постійні короткострокові нервові (психічні) розлади. Померлий ОСОБА_5 перебував на обліку у неврологічному відділенні та постійно звертався за медичною допомогою до закладів охорони здоров`я. Таким чином, під час укладання договорів дарування, дарувальник не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними. Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду із зазначеним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів, в якому просив визнати недійсним договори дарування житлового будинку та земельної ділянки. Ухвалою Соломянського районного суду м. Києва від 17.09.2021 року у звязку зі смертю позивача ОСОБА_3 до участі у справі залучено його правонаступника - ОСОБА_2 (спадкоємця, дружину). Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 08 листопада 2022 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування житлового будинку з встановленням особистого сервітуту по АДРЕСА_1 , укладений 11.07.2012 р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Андрущенко Людмилою Миколаївною, зареєстрованого в реєстрі за №1532. Визнано недійним договір дарування земельної ділянки з встановленням особистого сервітуту, кадастровий номер 8000000000:72:238:0014, за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 11.07.2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Андрущенко Людмилою Миколаївною, зареєстрованого в реєстрі за №1533. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 1102,40 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачка ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, неповноту з`ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. В доводах апеляційної скарги зазначає, що задовольняючи позовні вимоги, суд послався на висновок експертної комісії Київського міського центру судово-психіатричної експертизи від 12.06.2020 № 335, який відповідач вважає неповним, складеним із порушеннями нормативних та методичних вимог, необґрунтованим та таким, що суперечить іншим матеріалам справи і викликає сумнів в його правильності. Вказує, зокрема, що експертний аналіз відзначається неповнотою: не перевірені дані щодо наркологічного обліку під експертного, не досліджувались пояснення нотаріуса стосовно психічного стану ОСОБА_5 на період, що цікавить суд. В належному обсязі не перевірена диференційна діагностика. Аргументація експертного висновку є недостатньо переконливою з наукової точки зору. Діагноз, встановлений експертами, не відповідає чинній Міжнародній класифікації хвороб 10-го перегляду. В якості правової підстави проведення експертизи вказано ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 08.07.2016 року, в той час як остання ухвала про призначення експертизи була постановлена 10.12.2019 року. На титульному аркуші висновку експерти розписалися під попередженням про кримінальну відповідальність за відмову або видачу явно неправдивого висновку, що не відповідає диспозиціям статей 384, 385 КК України, які передбачають кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову експерта від виконання покладеного на нього обов`язку без поважних причин. Крім зазначених недоліків, на думку апелянта, експертний висновок також має істотні змістовні суперечності. Вважає, що експертами не були вивчені усі матеріали, необхідні для відповіді на поставлені питання, не з`ясовано питання про перебування ОСОБА_5 на наркологічному обліку, не витребувані та не досліджені пояснення нотаріуса ОСОБА_9 , яка посвідчувала оспорюваний правочин. Відтак, проведена експертиза не відповідає принципу повноти дослідження. Також, експертами не надано належної оцінки поясненням допитаних лікарів, які, на переконання апелянта, досить інформативно описували достатню психічну збереженість ОСОБА_5 та відсутність у нього психічних розладів. Апелянт вважає, що експертами не зроблено висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_5 під час укладення ним із відповідачем договорів дарування розуміти значення своїх дій та керувати ними, що не може бути підставою для визнання оспорюваних договорів недійсними. Також, звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що при вирішенні спору, місцевим судом не надано оцінки показанням свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ОСОБА_16 , які спілкувались зі ОСОБА_5 в період оформлення спірних правочинів. Представника позивача ОСОБА_2 - адвокат Титикало Р.С., у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти її доводів, посилаючись на їх безпідставність. Посилання відповідача на проведення експертизи з порушенням нормативних та методичних вимог вважає необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу. Вказує, що експертиза була призначена ще у 2016 році, тобто 4 роки поспіль збирались матеріали для проведення повної та обґрунтованої експертизи. Більш того, після проведення експертизи та надання висновку до суду, експерт був викликаний у судове засідання та допитаний. При цьому, сторона відповідача жодних клопотань про проведення повторної судово-психіатричної експертизи не заявляла та не надавала питання, які необхідно поставити на вирішення судово-психіатричної експертизи. Таким чином, вважає висновок судово-психіатричної експертизи №335 від 12.06.2020 року належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом у справі. Вважає також безпідставними посилання відповідача щодо переваги пояснень свідків над висновком експерта, оскільки майже усі викликані у судове засідання в якості свідків особи не мають медичної освіти, не є лікарями і не можуть ставити діагноз, підтверджувати чи спростовувати наявність психічних порушень у особи. У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Сторожук В.А. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване. Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, судова повістка - повідомлення, яка була направлена на адресу місця реєстрації проживання, вказану відповідачем у апеляційній скарзі: АДРЕСА_2 , повернулась без вручення із відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою». В порядку п.3 ч.8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Побережний П.Я. у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений шляхом направлення судової-повістки повідомлення на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 , зазначену в апеляційній скарзі. Про причини неявки суд не повідомляв. Згідно положень частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З огляду на вказане, враховуючи належне повідомлення відповідача та його представника про судове засідання, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу у їх відсутності. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи заявлені позовні вимоги в частині визнання недійсними договорів, суд першої інстанції виходив з того, що договір дарування житлового будинку з встановленням особистого сервітуту, укладений 11.07.2012 р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Андрущенко Л.М. та зареєстрований в реєстрі за №1532 та договір дарування земельної ділянки з встановленням особистого сервітуту, укладений 11.07.2012 р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Андрущенко Л.М. та зареєстрований в реєстрі за №1533, було вчинено особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності. Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Так, судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, серіх НОМЕР_1 , повторно виданого Відділом реєстрації смерті у м. Києві, 06.02.2015 р. ОСОБА_3 01.04.2015 звернувся із заявою про прийняття спадщини після смерті свого батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори. Постановою державного нотаріуса Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори від 15.09.2015 року, було відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з тим, що відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно. 05.03.2007 р. ОСОБА_5 складено заповіт, зареєстрований за PN №647, який був посвідчений приватним нотаріусом КМНО Ганчук З.М., за яким заповів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 все майно, в тому числі земельну ділянку та жилий будинок АДРЕСА_1 , за умови придбання, після смерті спадкодавця, однокімнатної квартири в м. Києві на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . 11.07.2012 року укладено договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 , із встановленням особистого сервітуту, між ОСОБА_5 та ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Андрущенко Л.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1532. Відповідно до п.1 договору дарувальник подарував дочці, а обдарована прийняла в дар від батька житловий будинок АДРЕСА_1 , безоплатно. Одночасно, сторони домовились встановити сервітут, який полягає в особистому праві дарувальника безоплатно та довічно користуватись подарованим житловим будинком відповідно до його цільового призначення. Відповідно до п.3 договору житловий будинок належать дарувальнику на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори від 08.08.2000 р. за реєстровим №4-3186, право власності на який зареєстровано Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 10.08.2000 р. та записано у реєстрову книгу №42-112 за реєстровим №13567, також право власності зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно від 05.07.2012 р. за реєстраційним номером майна: 37055698. 11.07.2012 року укладено договір дарування земельної ділянки, площею 0,0491 га, що розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер:8 000 000 000:72:238:0014, із встановленням особистого сервітуту, між ОСОБА_5 та ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Андрущенко Л.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1533. Одночасно, сторони домовились встановити сервітут, який полягає в особистому праві дарувальника безоплатно та довічно користуватись подарованою земельною ділянкою відповідно до її цільового призначення. Відповідно до п. 3 договору відчужувана земельна ділянка належить дарувальнику на праві приватної власності на підставі Державного акта про право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №053850, виданого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05.02.2008 р. на підставі Рішення Київської міської ради від 24.05.2007 р. №696-12/1357 та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №06-7-03169. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується даними свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого Київським міським відділом державної реєстрації смерті ЦМУ МЮ (м. Київ) 10.01.2020 р. Спадкоємцем померлого ОСОБА_3 є його дружина - ОСОБА_2 , яка звернулась із заявою про прийняття спадщини. Відповідно до висновку експертної комісії Київського міського центру судово-психіатричної експертизи № 335 від 12.06.2020 р., ОСОБА_5 на момент посвідчення договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки від 11.07.2012 страждав хронічним психічним розладом у вигляді органічного ураження головного мозку, судинного ґенезу з вираженим психоорганічним синдромом і за своїм психічним станом не усвідомлював значення своїх дій та не міг ними керувати. (том 3 а.с. 80-88) Відповідно частини першої статті 16 ЦК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Стаття 203 ЦК Українимістить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними. Дослідивши наявну у справі медичну документацію, висновок експертної комісії Київського міського центру судово-психіатричної експертизи № 335 від 12.06.2020 р., заслухавши пояснення свідків, та надавши їм належну оцінку, суд першої інстанцідійшов обґрунтованого висновку, що на момент вчинення оспорюваних правочинів ОСОБА_5 не усвідомлював значення своїх дій та не мігкерувати ними, а тому відповідно до частини першої статті 225 ЦК України наявні підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсним. Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до частини першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов`язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами (ст. 77 - 80 ЦПК України). Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (постанова Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12). Відповідно до статті 105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов`язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження здоров`я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати. Обов`язковість вимог статті 105 ЦПК України щодо призначення судово-психіатричної експертизи при вирішенні спору про визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України вказує на те, що саме висновок експерта в цьому випадку є належним доказом медичного характеру в розумінні статті 77 ЦПК України. Вказуючи у доводах апеляційної скарги на невідповідність висновку експертної комісії Київського міського центру судово-психіатричної експертизи № 335 від 12.06.2020 р. нормативним та методичним вимогам, відповідач не зазначив, яким саме нормам та правилам не відповідає висновок, формально посилаючись на його неповноту та необ`єктивність. Апеляційна скарга не містить доводів, які б спростували зазначений висновок експертів. Крім того, ні у суді першої, ні у суді апеляційної інстанції відповідачем не було заявлено клопотання про призначення у справі додаткової або повторної експертизи в порядку, визначеному положеннями статті 113 ЦПК України. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції та експертами не надана оцінка поясненням допитаних свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ОСОБА_16 , які спілкувались зі ОСОБА_5 в період оформлення спірних правочинів, колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки пояснення цих свідків були описані судовими експертами у висновку судово-психіатричної експертизи, а вказані свідки не мають спеціальної освіти та не можуть підтверджувати чи спростовувати наявність психічних порушень у особи. Колегія суддів апеляційного суду також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що експертами не зроблено висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_5 під час укладення ним із відповідачем договорів дарування розуміти значення своїх дій та керувати ними. Так, зміст пункту 23 висновку експертної комісії Київського міського центру судово-психіатричної експертизи № 335 від 12.06.2020 року, в якому надані відповіді на поставлені судом питання щодо психічного стану ОСОБА_5 під час посвідчення спірних договорів та усвідомлення ним значення своїх дій та спроможності ними керувати, є чітким, однозначним та не залишає сумнівів щодо відсутності такої спроможності у ОСОБА_5 11.07.2012 року на момент укладення договорів дарування. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними, оскільки під час судового розгляду було встановлено неспроможність спадкодавця в момент їх укладення розуміти значення своїх дій та керувати ними. Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, висновків суду першої інстанції не спростовують, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки суду першої інстанції, яким була надана належна правова оцінка, зводяться до переоцінки доказів та незгоди із судовим рішенням і не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду. Апеляційний суд також враховує, що доводи апеляційної скарги фактично охоплюють лише ту частину рішення суду першої інстанції, яка стосується задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування. Доводів на обґрунтування неправильності висновків суду в частині відмови в задоволенні вимог про визнання права власності на спадкове майно апеляційна скарга не містить, а тому відповідно до вимог статті 367 ЦПК України законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у цій частині не перевіряється. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 08 листопада 2022 року- залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 07 липня 2023 року. Суддя-доповідач Таргоній Д.О. Судді: Голуб С.А. Писана Т.О.