Постанова 4873 № 910/1978/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "26" червня 2023 р. Справа№ 910/1978/22 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Пономаренка Є.Ю. суддів: Руденко М.А. Кропивної Л.В. при секретарі судового засідання Гуменюк І.О. за участю представників: від прокуратури: Горелик Р.М., від позивача: Кулибаба В.О., від відповідача:Козуб Б.Ю., розглянувши апеляційну скаргу Першого заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2022 (суддя - Привалов А.І., повний текст складено - 27.12.2022) у справі №910/1978/22 за позовом Заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" про стягнення 29 046 271, 26 грн. ВСТАНОВИВ наступне. Заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" про стягнення 29 046 271,26 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилається на порушення відповідачем положень ч. 5 ст. 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" щодо строків сплати частини дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році, у зв`язку з чим за прострочення виконання зобов`язань нарахована пеня в сумі 29 046 271,26 грн. Крім того, прокурор зазначає, що оскільки Фонд державного майна України, як орган, якому безпосередньо належать функції з управління державними корпоративними правами у статутному фонді АТ "Об`єднана гірничо-хімічна компанія", не вжив жодних заходів, спрямованих на стягнення неотриманих коштів до державного бюджету, прокурор в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" звернувся з даним позовом до суду на захист інтересів держави. Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2022 у справі №910/1978/22 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Так, суд дійшовши висновку про те, що нарахування відповідачу пені, як штрафної санкції за період з 02.07.2019 по 17.12.2019 на суму зобов`язання, яке в цей період у Товариства не існувало і не могло бути сплачено, є безпідставним та незаконним, а також про те, що визначений прокурором позивач є неналежним, відмовив у задоволенні позову. Не погодившись з прийнятим рішенням, Перший заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю. В апеляційній скарзі апелянт не погоджується із висновками суду щодо безпідставності нарахування пені, а також невірності визначення прокурором позивача у даній справі. Представник апелянта - прокуратури в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити. Представник позивача в судовому засіданні також підтримав позицію прокурора. Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване рішення без змін. Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV. Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав. Згідно з відомостями, розміщеними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновником Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" є держава в особі Фонду Державного майна України, 100 відсотків акцій товариства належить державі в особі Фонду державного майна України. Постановою Кабінету Міністрів України від 24.04.2019 №364 "Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави" (далі - Постанова №364), у редакції, чинній до 04.12.2019, Акціонерному товариству "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" (далі - відповідач/ АТ "ОГХК") затверджено базовий норматив у розмірі 30 відсотків. На виконання зазначених вимог законодавства АТ "ОГХК" згідно з платіжним дорученням від 25.06.2019 №183 сплатило до Державного бюджету України дивіденди у сумі 34 466,10 тис. грн за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році у розмірі базового нормативу, а саме 30% чистого прибутку. В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1015 "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" (далі - Постанова №1015), були внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України №364, а саме: 1) в абзаці першому слова і цифри "які за результатами 2018 року отримали чистий прибуток менше 50 млн. гривень, у розмірі 50 відсотків" замінити словами і цифрами "у розмірі 90 відсотків"; 2) абзац другий виключити; 3) в абзаці третьому слова "приватного акціонерного товариства "Укргідроенерго", акціонерних товариств "Українська залізниця" та "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" виключити; 4) доповнити пункт абзацом такого змісту: "Суб`єктам управління корпоративними правами держави разом із суб`єктами господарювання забезпечити сплату до державного бюджету дивідендів на державну частку за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році у розмірі, визначеному абзацом першим цього пункту.". Таким чином, Постановою №1015 від 04.12.2019 було збільшено базовий норматив відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році АТ "ОГХК" до 90%. Вказана Постанова №1015 набула чинності 17.12.2019. Наказом Фонду державного майна України від 04.06.2021 №964 затверджено загальний розмір річних дивідендів за підсумками роботи Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" за 2018 рік у розмірі 103 398,3 тис. грн, у зв`язку із приведенням у відповідність до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 24.04.2019 №364 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1015). Крім того, враховано сплату Товариством дивідендів за результатами діяльності за 2018 рік у розмірі 34 466,1 тис. грн. та зобов`язано Товариство сплатити дивіденди за результатами діяльності Товариства за 2018 рік у розмірі 68 932,2 тис, грн. Платіжним дорученням №480 від 17.09.2021 АТ "ОГХК" сплачено частину дивідендів у сумі 68 932 200,00 грн, тобто здійснено оплату дивідендів, які були донараховані АТ "ОГХК", згідно Постанови №1015 у повному обсязі. Проте, 26.10.2021 Міністерством економіки України видано наказ №829-21 "Про нарахування пені Акціонерному товариству "Об`єднана гірничо-хімічна компанія", яким затвердженого розрахунок пені АТ "ОГХК" за несвоєчасно сплачені до Державного бюджету України дивіденди. Відповідно до вказаного розрахунку пені, що додається до названого наказу, сума пені АТ "ОГХК" за несвоєчасно сплачені дивіденди за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році становить 29 046 271,26 грн. Нарахування пені здійснено за період з 02.07.2019 по 17.09.2021 на суму 68 932 200,00 грн. Фонд державного майна України (надалі - Фонд) листом від 05.11.2021 № 10-51-26200 направив до АТ "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" наказ Мінекономіки від 26.10.2021 №829-21, яким затверджено розрахунок пені АТ "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" за несвоєчасно сплачені дивіденди до державного бюджету, наданий до Фонду листом Мінекономіки від 01.11.2021 № 3222-06/52539-03, та повідомив АТ "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" про необхідність вжиття відповідних заходів щодо сплати пені за несвоєчасно сплачену частину дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році. Відповідач листом від 15.11.2021 за № 112/1581 повідомив Фонд, що нарахування АТ "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" наказом Мінекономіки від 26.10.2021 № 829-21 пені за несвоєчасно сплачені до Державного бюджету дивіденди за результатами діяльності у 2018 році є необґрунтованим з огляду на повне виконання товариством своїх зобов`язань відповідно до вимог законодавства. На запит Київської міської прокуратури від 14.01.2022 № 15/2-30вих-22 Фонд листом від 26.01.2022 № 10-51-1553 надав інформацію щодо не сплати пені АТ "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" та зазначив, що у разі звернення Київської міської прокуратури до суду з метою захистів інтересів держави, Фонд підтримає позицію прокуратури. 28.01.2022 Заступник керівника Київської міської прокуратури надіслав Фонду державного майна України повідомлення в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" про звернення до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до АТ "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" про стягнення пені, оскільки Фондом не вжито заходів цивільно-правового характеру, спрямованих на захист інтересів держави та стягнення пені з АТ "Об`єднана гірничо-хімічна компанія". Отже, прокурор звернувся до суду про стягнення з АТ "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" пені в сумі 29 046 271,26 грн, нарахованої за несвоєчасно сплачені дивіденди за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році. Так, прокурором було визначено Фонд державного майна України позивачем. Обґрунтовуючи належність вказаного позивач, прокурор вказує, що виходячи зі змісту положень статей 3,4, 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", статті 25 Закону України "Про акціонерні товариства", повноваженнями суб`єкта управління об`єктами державної власності у спірних правовідносинах наділений Фонд державного майна України, як акціонер АТ "Об`єднана гірничо-хімічна компанія". За доводами прокурора, право вимоги сплати дивідендів належить відповідному учаснику (акціонеру). Останній як учасник корпоративних відносин набуває суб`єктивного права вимагати відновлення своїх прав у разі їх порушення, а також притягнення до відповідальності порушника, у т.ч. шляхом стягнення з того неустойки, якою забезпечувалося виконання порушеного зобов`язання. Таким чином, як вказує прокурор, Фонд державного майна України, як орган, якому безпосередньо належать функції з управління державними корпоративними правами у статутному фонді АТ "Об`єднана гірничо-хімічна компанія", є повноважним суб`єктом у правовідносинах щодо стягнення з відповідача пені за несвоєчасно сплачені дивіденди до державного бюджету. Згідно з частиною 3 статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. У статті 14 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відповідно до частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Згідно із частиною 3 статті 41 Господарського процесуального кодексу України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. У статті 53 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача. Відповідно до частини 4 статті 53 зазначеного Кодексу прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, в пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, пункт 26 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц). Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (пункт 27 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц). У пункті 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру"). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1- 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру"). Системне тлумачення положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення її інтересів, зокрема, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципомnovit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц). Відповідно до частини 1 статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами (пункт 8 частини1 статті 2 Закону України "Про акціонерні товариства"). Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди). Частиною 1 статті 25 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на отримання дивідендів. Закон України "Про управління об`єктами державної власності" відповідно до Конституції України визначає правові основи управління об`єктами державної власності, зокрема корпоративними правами, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій (далі - корпоративні права держави). Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" об`єктами управління державної власності є, зокрема, корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій (далі - корпоративні права держави). Статтею 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" визначено, що суб`єктами управління об`єктами державної власності можуть бути: Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об`єктами державної власності; міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління); державні господарські об`єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури), державне підприємство, установа, організація або господарське товариство, 100 відсотків акцій (часток) якого належить державі або іншому господарському товариству, 100 відсотків акцій (часток) якого належать державі. Абзацами 6, 7 частини 5 статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" передбачено, що господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави в яких становить 100 відсотків, сплачують дивіденди безпосередньо до Державного бюджету України у строк не пізніше 1 липня року, що настає за звітним, у розмірі базових нормативів відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, але не менше 30 відсотків, пропорційно розміру державної частки (акцій) у статутних капіталах господарських товариств, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій. На суму дивідендів на державну частку, несвоєчасно сплачених господарським товариством, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, та господарським товариством, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутному капіталі господарського товариства, частка держави якого становить 100 відсотків, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об`єктами державної власності, нараховується пеня, яка сплачується до загального фонду Державного бюджету України з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України від суми недоплати, розрахованої за кожний день прострочення платежу, починаючи з наступного дня після настання строку платежу і по день сплати включно. Таким чином, дійсно право вимоги сплати дивідендів належало учаснику (акціонеру) товариства. Останній як учасник корпоративних відносин набуває суб`єктивного права вимагати відновлення своїх прав, у разі їх порушення, зокрема, притягнення до відповідальності порушника, у т.ч. шляхом стягнення з того неустойки, якою забезпечувалося виконання порушеного зобов`язання. Разом з тим, 27.02.2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві" (Далі - Закон № 465-ІХ від 16.01.2020), яким статтю 16 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" доповнено частиною 8 наступного змісту: "Контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати до бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями та дивідендів на державну частку господарськими товариствами, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, а також стягнення зазначених платежів до бюджету у разі їх несплати здійснюються податковими органами у порядку, встановленому Податковим кодексом України. Відповідно, Законом № 465-ІХ від 16.01.2020, внесено також зміни і до Податкового кодексу України. Зокрема, пункт 191.1 статті 191 доповнено підпунктом 19-1.1.52 наступного змісту: "Контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 193 цього Кодексу, здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати до бюджету дивідендів на державну частку господарськими товариствами, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, а також господарськими товариствами, 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави в яких становить 100 відсотків. Отже, з дня набрання законної сили Законом України № 466-ІХ від 16.01.2020, органом уповноваженим на проведення стягнення до Державного бюджету України дивідендів та пені є контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 Податкового кодексу України. Наявність чіткого визначення в імперативному порядку у частині 8 статті 16 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" та у статті 191.1.52 Податкового кодексу України, органу, що уповноважений здійснювати стягнення дивідендів в дохід державного бюджету, виключає будь-які неузгодженості та подвійне тлумачення правових норм у даних правовідносинах. Відповідно до статті 41.1. Податкового кодексу України, контролюючими органами є, зокрема, податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи. За приписами ст. 41.4. Податкового кодексу України органами стягнення є виключно контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 цього пункту, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці в межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється. Інші державні органи не мають права проводити перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, у тому числі на запит правоохоронних органів (ст. 41.6. Податкового кодексу України). Отже, законодавцем віднесено контроль за сплатою, а також стягнення дивідендів в дохід Державного бюджету на дату звернення прокурора до суду з даним позовом виключно до компетенції податкових органів. При цьому, право на стягнення пені виникає виключно після прийняття рішення загальних зборів акціонерів про виплату дивідендів та відповідного наказу Міністерством економіки України, прийнятого на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007р. № 702 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 травня 2013 р. №

416. Як вбачається з матеріалів справи, рішення загальних зборів акціонерів про сплату дивідендів, оформлене наказом єдиного акціонера Товариства - Фондом державного майна України № 964 від 04.06.2021, та наказ Міністерства економіки України №829-21 від 26.10.2021 "Про нарахування пені Акціонерному товариству "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" за несвоєчасно сплачені до Державного бюджету України дивіденди, що стали підставою звернення прокурора до суду, були прийняті після набрання чинності Законом України № 466-ІХ від 16.01.2020, а відтак, дія вказаного Закону розповсюджується на дані правовідносини. Крім того, Закон, яким введено зазначену норму, не містить будь - яких особливостей щодо її застосування у часі. Отже, з моменту набрання чинності вказаною нормою контроль за нарахуванням, сплатою та відповідно право стягнення до Державного бюджету спірного у цій справі платежу відноситься виключно до податкових органів незалежно від року, за який нараховані дивіденди. Ключовим у нормі є повноваження контролю за нарахуванням та сплатою, і таке повноваження є самодостатнім та не залежить від того, що дивіденди нараховані за попередні до набрання чинності нормою роки. Таким чином, у наведеному випадку місцевий господарський суд вірно встановив, що визначений прокурором позивач - Фонд державного майна України не є органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, тобто вказана особа є неналежним позивачем. У випадку, якщо суд встановить, що визначений прокурором позивач не є органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, тобто, відбулося звернення прокурора в інтересах неналежного позивача, це матиме процесуальним наслідком відмову в задоволенні відповідного позову, а не залишення позову прокурора без розгляду на підставі положень пункту 2 частині 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України. Близькі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26.08.2020 у справі № 911/2032/17. Отже, встановлення судом факту звернення прокурора в інтересах неналежного позивача є наслідком відмови в задоволенні позову. Враховуючи те, що висновки місцевого господарського суду про те, що нарахування відповідачу пені, як штрафної санкції за період з 02.07.2019 по 17.12.2019 на суму зобов`язання, яке в цей період у Товариства не існувало і не могло бути сплачено, є безпідставним та незаконним, не призвели до неправильного вирішення спору, на переконання колегії суддів підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення відсутні. У зв`язку з наведеним, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на її заявника (апелянта). Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Київської міської прокуратури залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2022 у справі №910/1978/22 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст постанови складено: 07.07.2023 року. Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко Судді М.А. Руденко Л.В. Кропивна