Постанова 4811 № 461/1454/23

Справа № 461/1454/23 Головуючий у 1 інстанції: Радченко В.Є. Провадження № 22-ц/811/1372/23 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2023 року м.Львів Справа № 461/1454/23 Провадження № 22ц/811/1372/23 Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Приколоти Т.І., суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В. секретар Іванова О.О. з участю: ОСОБА_1 розглянув цивільну справу апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова, ухвалене у м. Львові 18 квітня 2023 року у складі судді Радченко В.Є., у справі за позовом ОСОБА_2 до Львівської обласної прокуратури про стягнення шкоди,- встановив: 2 березня 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з цим позовом. Свої вимоги мотивує тим, що 2 червня 2020 року на адресу Генерального прокурора він направив заяву про кримінальне правопорушення. 23 червня 2020 року з Офісу Генерального прокурора він отримав листа за вих. №31/3/1-р від 11 червня 2020 року про те, що його заяву надіслано для розгляду прокурору Львівської області. Листом від 19 червня 2020 року йому (позивачу) повідомлено, що Прокуратурою Львівської області розглянуто вищевказане звернення та не встановлено підстав для внесення відомостей до ЄРДР про вчинення кримінальних правопорушень суддею Апеляційного суду Львівської області. Вважає, що вищевказані обставини та нормативні документи стверджують, що дії посадових осіб Львівської обласної прокуратури при розгляді його заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 2 червня 2020 року є незаконними. В результаті незаконних дій посадових осіб (службових осіб) Львівської обласної прокуратури шляхом не внесення відповідних відомостей на підставі його ( ОСОБА_2 ) заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 2 червня 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань, йому завдано моральну шкоду у виді приниження його честі, гідності та ділової репутації. Просив стягнути з Львівської обласної прокуратури на його користь кошти в сумі 1 000 000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 18 квітня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції оскаржив ОСОБА_2 . Вважає його незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Звертає увагу, що суд не зазначив, якими саме доказами він має доводити факт завдання йому моральної шкоди. Вважає, що суд не захистив його права, не задовольнивши позов, а, відмовляючи у задоволенні позову, не вказав, що його права не порушувалися і не порушуються. Просить скасувати рішення Галицького районного суду міста Львова від 18 квітня 2023 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позов повністю, посилаючись на доводи позовної заяви. Окрім цього, просить вирішити питання щодо звернення до Конституційного Суду України через Верховний Суд з поданням щодо тлумачення ст.56 Конституції України, щодо того, чи має він ( ОСОБА_2 ) право на відшкодування за рахунок держави матеріальної і моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових осіб Львівської обласної прокуратури при розгляді заяви про кримінальне правопорушення, а також чи може бути дане право обмежене, у яких випадках та на підставі яких норм Конституції України. Також просить внести до Конституційного Суду України подання щодо конституційності постанов Пленуму Верховного Суду України: п.10 постанови від 13 червня 2007 року №8 «Про незалежність судової влади»; постанови №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». 26 травня 2023 року від Львівської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому прокуратура, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, вважає безпідставними доводи апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 на спростування доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України судрозглядаєсправи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову. Встановлено, що 2 червня 2020 року ОСОБА_2 звернувся в Офіс Генерального прокурора з повідомленням про вчинення суддею Апеляційного суду Львівської області ОСОБА_3 кримінального правопорушення. З відповіді Львівської обласної прокуратури від 19 червня 2020 року за № 15/4/1-567вих-20, яку скеровано на адресу позивача, вбачається, що обласною прокуратурою розглянуто звернення ОСОБА_2 від 2 червня 2020 року, яке надійшло з Офісу Генерального прокурора, щодо можливого вчинення кримінального правопорушення суддею Апеляційного суду Львівської області та з інших питань. Заявнику роз`яснено, що згідно з ч. 1 ст. 214 КПК України слідчий, прокурор, невідкладно, але не пізніше 24 години після подання заяви, повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Також, ч. 5 ст. 214 КПК України передбачено, що до ЄРДР має бути внесено короткий виклад обставин про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Таким чином, реєстрації і ЄРДР підлягають лише ті заяви чи повідомлення, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення. Підставами вважати заяви чи повідомлення саме про злочин є наявність в таких заявах або повідомленнях об`єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки злочину. Такими даними є фактичне існування доказів, що підтверджують реальність конкретної події злочину. Якщо у заявах чи повідомленнях таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, які мають бути обов`язково внесені до ЄРДР. При цьому, виходячи зі змісту ст. 214 КПК України, повноваженнями щодо оцінки відомостей, наведених у заяві чи повідомленні, що можуть свідчити про вчиненні кримінального правопорушення, наділені слідчий, прокурор, суддя. Окрім цього зазначено, що відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 «Про незалежність судової влади» від 13 червня 2007 року, судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключно право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який інший спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом. Також заявнику роз`яснено його право звернутися відповідно до ст.ст. 107-108 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» зі скаргою щодо дисциплінарного проступку суддів. Дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя». Прокуратура повідомила, що у зверненні ОСОБА_2 не міститься підстав для внесення відомостей до ЄРДР про вчинення кримінальних правопорушень суддею Апеляційного суду Львівської області, оскільки, обставини чи відомості, які б свідчили про вчинення кримінальних правопорушень і які підлягають внесенню до ЄРДР, в ньому не зазначені, підстави для прийняття та внесення відомостей до ЄРДР відповідно до ст. 214 КПК України відсутні. Заявнику роз`яснено, що не внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР оскаржується слідчому судді відповідного місцевого суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 303, 304 КПК України. Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 3 липня 2020 року скаргу ОСОБА_2 на бездіяльність посадових осіб Прокуратури Львівської області щодо не внесення відомостей про вчинення кримінальних правопорушень до Єдиного реєстру досудових розслідувань задоволено. Зобов`язано уповноважену особу Прокуратури Львівської області розглянути заяву ОСОБА_2 від 2 червня 2020 року в порядку ч.1 ст. 214 КПК України та із встановленням обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, відповідно до заяви ОСОБА_2 від 2 червня 2020 року, - вирішити питання про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань з винесенням відповідного процесуального рішення. З відповіді Прокуратури Львівської області від 18 серпня 2020 року №15/4/1-3925-20 вбачається, що на виконання ухвали слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 3 липня 2020 року №461/5096/20 Прокуратурою Львівської області повторно розглянуто звернення ОСОБА_2 від 2 червня 2020 року щодо можливого вчинення кримінального правопорушення суддею Апеляційного суду Львівської області та з інших питань та повторно надано йому ряд роз`яснень, наданих в відповіді від 19 червня 2020 року, і повідомлено, що підстави для внесення відомостей до ЄРДР про вчинення кримінальних правопорушень суддею Апеляційного суду Львівської області не встановлені, оскільки обставини чи відомості, які б свідчили про вчинення кримінальних правопорушень, і які підлягають внесенню до ЄРДР, в ньому не зазначені. Оскаржуване рішення мотивоване тим, що позивачем не доведено факту завдання йому моральної шкоди органами прокуратури, наявності протиправних дій, втрат немайнового характеру та причинного зв`язку між протиправною дією та негативними наслідками, згідно його доводів, яких він зазнав, а також розміру завданої йому моральної шкоди. З такими висновками колегія суддів погоджується з огляду на наступне. Згідно із статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Згідно з ч. 1 ст. 270 ЦК України відповідно до Конституції України фізична особа має право, зокрема, на повагу до гідності та честі. Кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі (ст. 297 ЦК України). У абз. 1, 2 п. 4, абз. 1 п. 27 постанови Пленум Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин. Способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди. Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок та бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 3 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди доказуванню підлягають такі обставини: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. У п. 9 цієї постанови передбачено, що суд визначає розмір моральної шкоди в залежності від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат. Зокрема, враховуються стан здоров`я, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступень зниження престижу, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Відтак, позивач повинен обґрунтувати та надати належні докази на підтвердження факту заподіяння йому моральних чи фізичних страждань, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі заявник оцінює заподіяну йому моральну шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи. Також він повинен надати суду обґрунтований та у відповідності до вимог закону розрахунок суми, яку він просить стягнути. Відповідно до ст.12, ч.ч.1,5,6 ст.81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України). Статтями 77,78,79,80 цього Кодексу встановлено вимоги щодо належності, допустимості, достовірності та достатності доказів. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (допустимість доказів). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що в результаті незаконних дій посадових (службових осіб) Львівської обласної прокуратури йому спричинено приниження його честі, гідності, ділової репутації та завдано моральної шкоди у розмірі 1 000 000 грн. Разом з тим, позивачем ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не надано жодних доказів на підтвердження факту завдання моральних страждань органами прокуратури, наявність причинного зв`язку між протиправним діями при наявності таких та негативними наслідками, а також не обґрунтовано розмір заявленої моральної шкоди, не зазначено критерії, з яких виходив позивач при визначенні розміру моральної шкоди. З ухвали слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 3 липня 2020 року вбачається, що суддею зобов`язано уповноважену особу Прокуратури Львівської області розглянути заяву ОСОБА_2 від 2 червня 2020 року в порядку ч.1 ст. 214 КПК України, та із встановленням обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, відповідно до заяви ОСОБА_2 від 2 червня 2020 року, - вирішити питання про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань з винесенням відповідного процесуального рішення. Представником відповідача в суді першої інстанції надано суду лист, з якого вбачається, що Прокуратурою Львівської області виконано ухвалу слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 3 липня 2020 року у справі №461/5096/20. Тобто відповідачем виконано рішення суду. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності доводів позовної заяви, вважає, що позивачем не надано суду доказів наявності моральної шкоди, протиправності дій відповідача і його вина у цьому, а також наявності причинного зв`язку між протиправною дією та негативними наслідками, якщо такі мали місце. Позивач не долучає жодних належних і допустимих доказів, які б підтверджували настання негативних наслідків, зокрема, висновків експертиз щодо стану здоров`я та не зазначає в чому полягає можливе погіршення його стану здоров`я, негативний вплив на звичайний ритм життя, втрату можливостей, а також необхідності прикладання додаткових зусиль для організації свого життя. Також позивачем не обґрунтовано об`єктивними, належними і допустимими доказами факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі він оцінює заподіяну шкоду та з чого при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи. Відтак, у справі відсутні достатні відомості, що свідчать про спричинення моральної шкоди, визначеної ч. 2 ст. 23 ЦК України та постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». Враховуючи те, що суд першої інстанції повно і всебічно встановив фактичні обставини справи, застосував закон, який поширюється на зазначені правовідносини, доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку про те, що судом при розгляді справи допущені порушення норм матеріального та процесуального права, які є підставами для скасування рішення суду, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Також, в апеляційній скарзі ОСОБА_2 заявлено клопотання: про внесення до Конституційного Суду України подання щодо тлумачення ст. 56 Конституції України з підстав того, чи позивач має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної і моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових осіб Львівської обласної прокуратури при розгляді його заяви про кримінальне правопорушення, чи може дане право бути обмежене, у яких випадках, на підставі яких норм Конституції України; про внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності постанов Пленуму Верховного Суду України. Колегія суддів вважає, що такі клопотання до задоволення не підлягають, виходячи з наступного. Відповідно до частини шостої статті 10 ЦПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України. Оскільки під час перегляду справи апеляційним судом не встановлено обставин, визначених частиною шостою статті 10 ЦПК України, підстави для звернення до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта у даному випадку відсутні. Крім того, в даному випадку відсутні підстав вважати, що норми ЦПК України, на підставі яких судом відмовлено в задоволенні позовних вимог, суперечать Конституції України та є необхідність у застосуванні норм Конституції України як норм прямої дії, при цьому не застосувавши норми ЦПК України. Згідно норм ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням встановленого, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції повно і всебічно встановив обставини справи, належно оцінив надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може надати суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні. Керуючись: ст. 367, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 квітня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 4 липня 2023 року. Головуючий-______________________Т. І. Приколота Судді: ________________ Ю.Р.Мікуш ___________________ Р.В. Савуляк