Постанова 4811 № 455/1595/22

Справа № 455/1595/22 Головуючий у 1 інстанції: Кушнір А.В. Провадження № 22-ц/811/505/23 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2023 року м.Львів Справа № 455/1595/22 Провадження № 22ц/811/505/23 Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Приколоти Т.І., суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В. секретар Іванова О.О. з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 розглянув справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області на рішення Старосамбірського районного суду Львівської області, ухвалене у м. Старий Самбір 1 грудня 2022 року у складі судді Кушнір А.В., у справі за заявою ОСОБА_3 , з участю заінтересованої особи - Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, про встановлення факту,- встановив: 15 листопада 2022 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 звернулася до суду із цією заявою. Просить встановити особу ОСОБА_3 , факт постійного проживання ОСОБА_3 на території України, у м.Коломия Івано-Франківської області з народження і в тому числі станом на момент проголошення 24 серпня 1991 року незалежності України та набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року), перебування в громадянстві CPCP. В обґрунтування заяви посилається на те, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Коломия Івано-Франківської області в Україні. Його батьки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , померли орієнтовно у 1998 році. Вказує, що ОСОБА_3 виховувала баба ОСОБА_7 . Стверджує, що ОСОБА_3 проживав та навчався у м.Коломия Івано - Франківської області, де закінчив 8 класів середньої школи та згодом був відрахований з 2 курсу СПТУ №17, офіційно він не працював. 4 грудня 1991 року ОСОБА_3 отримав паспорт Серії НОМЕР_1 . Зазначає, що з 1996 по 1998 роки він перебував в місцях позбавлення волі за вчинення військового злочину. Після звільнення знову засуджений Коломийським районним судом Івано-Франківської області за ч.3 ст.186 KK України. У ОСОБА_3 було вилучено його паспорт та після звільнення з місць позбавлення волі паспорт йому не повернуто. Зазначає, що з метою отримання паспорта ОСОБА_3 звернувся до Державної міграційної Служби за місцем фактичного проживання - Старосамбірського району Львівської області. Однак після проведення перевірки йому було відмовлено у видачі паспорта, роз`яснено право звернення до суду для встановлення факту, що має юридичне значення, для видачі документів, які посвідчують особу та підтверджують громадянство України. Рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 1 грудня 2022 року заяву задоволено частково.Встановлено особу ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Коломия Івано-Франківської області. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_3 на території України станом на 24 серпня 1991року та 13 листопада 1991року. В решті заяви відмовлено. Рішення суду оскаржує Головне управління Державної міграційної служби у Львівській області. В апеляційній скарзі посилається на те, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні заяви. Вказує, що у справі №455/1595/22 заінтересована особа - Старосамбірський відділ ГУ ДМС у Львівській області не є юридичною особою та не має коду ЄДРПОУ, так як є структурним підрозділом Головного управління ДМС у Львівській області згідно пункту 8 Положення про ГУ ДМС у Львівській області, затвердженого наказом Державної міграційної служби України від 7 травня 2021 року №70, який не може виступати у справах, як заінтересована особа. Належною заінтересованою особою має бути Головне управління ДМС у Львівській області (в особі Старосамбірського відділу ГУ ДМС у Львівській області). Посилається на ст. 51 ЦПК України. Вказує, що за результатами перевірки особи заявника ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлено, що згідно з обліками Головного управління відомості щодо реєстрації місця проживання, документування паспортом громадянина України та паспортом громадянина СРСР взірця 1974 року ОСОБА_3 відсутні. Згідно долучених до заяви матеріалів, інформація про підтвердження факту постійного проживання ОСОБА_3 в неповнолітньому віці на території України станом на 24 серпня 1991 року або факт його проживання в неповнолітньому віці в Україні станом на 13 листопада 1991 року також відсутня. Стверджує, що також відсутні відомості, що підтверджують факт постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника, з якими особа в неповнолітньому віці постійно проживала, або факт їх проживання в Україні станом на 13 листопада 1991 року. Вказує, що ОСОБА_3 був документований паспортом громадянина СРСР Серії НОМЕР_2 , виданим 4 грудня 1991 року Коломийським РВ УМВСУ в Івано-Франківській області. Проте, на зворотній стороні заяви наявний запис «паспорт знищений, як знайдений і не отриманий». Зазначає, що суд встановив факт постійно проживання заявника на території України станом на 1991 рік на підставі недопустимих, неналежних та недостатніх доказів, які не містять інформації щодо такого проживання на конкретний період саме відносно особи, яка безпосередньо звернулася із заявою про встановлення такого факту. Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства. Суд першої інстанції виходив з того, що з свідоцтва про народження Серії НОМЕР_3 від 8 липня 2022 року вбачається, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Коломия Івано-Франківської області. Його батьками є ОСОБА_5 і ОСОБА_6 . З довідки №01-33/409 від 1 грудня 2022 року Коломийського ліцею №9 Коломийської міської ради та №01-05/128 від цього ж числа Коломийського професійного ліцею сфери послуг встановлено, що ОСОБА_3 з 1981 по 1989 роки навчався у середній школі №9 м. Коломия Івано-Франківської області та з 1 вересня 1989 року по 18 червня 1991 року навчався у Коломийському СПТУ №17. Згідно довідки форми №1 від 28 листопада 1991 року ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Коломия Івано-Франківської області. Його батьки: ОСОБА_5 і ОСОБА_6 4 грудня 1991 року ОСОБА_3 отримав паспорт Серії НОМЕР_1 . Відповідно до довідки Старосолянського старостинського округу Самбірської міської ради №772 від 21 жовтня 2022 року ОСОБА_3 фактично проживає у АДРЕСА_1 , але не зареєстрований. З листа Старосамбірського районного відділу ГУ ДМС України у Львівській області №4637-549/4637.1-22 від 15 вересня 2022 року вбачається, що заявник звернувся до Старосамбірського районного відділу ГУ ДМС України у Львівській області із заявою про отримання паспорта громадянина України. Листом роз`яснено, що для встановлення належності до громадянства України відповідно до п.1 чи п.2 ст.3 Закону України «Про громадянство України» особа, яка станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року постійно проживала на території України і перебувала в громадянстві колишнього СРСР, підтверджує факт її постійного проживання або проживання на території України на зазначену дату судовим рішенням, а тому йому необхідно звернутися до суду для отримання відповідного рішення. На підставі цього 15 листопада 2022 року ОСОБА_3 звернулася до суду із даною заявою про встановлення факту постійного проживання на території України. Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Згідно із ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. При постановленні рішення суд першої інстанції посилається на ст. ст. 315, 318 ЦПК України, постанову Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення». Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника. Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні. В порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою фізичних осіб про встановлення фактів, якщо встановлення фактів не пов`язується з наступним вирішенням спору про право, і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. Згідно постанови Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до постанови Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Суд першої інстанції посилається на лист Верховного Суду України від 1 січня 2012 року про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Згідно цього листа у порядку ч. 2 ст.256 ЦПК України (після внесення змін до Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року ч.2 ст. 315 ЦПК України) суди встановлюють факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України. Законом передбачено вставлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться і факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України. Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 3 цього Закону. Згідно із п. 1 - п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України. Особи, зазначені у п. 1 ч. 1 цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у п. 2, - з 13 листопада 1991 року, а у п. 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України (ч. 2 ст. 3 цього Закону). Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України. Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» від 8 жовтня 1991 року - 13 листопада 1991 року. Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень ст. 293 ЦПК України та ст. 3 Закону України «Про громадянство України» і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року. Встановлено, що 27 березня 2001 року (в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року № 588/2006) Указом Президента України № 215 затверджено «Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень», який відповідно до Закону України «Про громадянство України» визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України. Відповідно до Розділу 1 п.1 Порядку для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, виходу з громадянства України особа подає заяву, а також інші документи, передбачені розділом II цього Порядку. Відповідно до розділу 2 п. 7 підп. а Порядку встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні станом на 13 листопада 1991 року. Відповідно до розділу 2 п.8 Порядку для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає: заяву про встановлення належності до громадянства України; копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року. Відповідно до розділу 2 п.9 Порядку для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону особа, яка проживала на території України станом на 13 листопада 1991 року і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її проживання в Україні на зазначену дату, подає: заяву про встановлення належності до громадянства України; копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 13 листопада 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); судове рішення про встановлення юридичного факту проживання особи на території України станом на 13 листопада 1991 року. Відповідно розділу 2 п.44 Порядку у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду. Юридичне значення має саме факт постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року або на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» 13 листопада 1991 року. Встановлено, що ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України для встановлення належності до громадянства України. Станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року ОСОБА_3 постійно проживав на території України. При цьому відомостей про те, що заявник залишав територію України чи є громадянином іншої держави матеріали справи не містять. Встановлення цього факту дає заявнику можливість реалізувати своє право для отримання паспорта громадянина України. Чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення такого факту ніж як у судовому. З урахуванням встановленого, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вимоги заяви в цій частині підлягають задоволенню. Для встановлення факту належності до громадянства України та оформлення паспорта громадянина України і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути лише заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року. Судом зазначено, що факт постійного проживання в Україні з народження, за встановленням якого звернувся до суду заявник, не має юридичного значення, оскільки не несе за собою право на оформлення/видачу паспорта громадянина України. Згідно із ч. 1 ст. 10 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», у разі неможливості встановити особу розпорядником реєстру особа встановлюється за рішенням суду про встановлення факту, що має юридичне значення, для видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України. Відповідно до пп. 6 п. 35 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» від 25 березня 2015 № 302, заявник для оформлення паспорта подає, зокрема, рішення суду про встановлення особи (для осіб, яких не було встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи). Відповідно до ст. 16 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб`єктності. Колегія суддів погоджується з мотивами суду першої інстанції щодо підставності частини вимог заяви ОСОБА_3 , однак оскаржуване рішення не може залишатися в силі, виходячи із наступного. Встановлено, що ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Заінтересованою особою зазначено Старосамбірський відділ Головного Управління Державної Міграційної Служби України у Львівській області, який не є юридичною особою та не має коду ЄДРПОУ. Відповідно до п. 8 Положення про ГУ ДМС у Львівській області, затвердженого наказом Державної міграційної служби України від 7 травня 2021 року №70, Старосамбірський відділ Головного Управління Державної Міграційної Служби України у Львівській області є структурним підрозділом Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області та не може виступати заінтересованою особою у цій справі. Справа розглянута судом першої інстанції в порядку окремого провадження. Частина 4 ст. 294 ЦПК України передбачає, що справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Заявники та заінтересовані особи - специфічні суб`єкти окремого провадження і відповідно до ч. 3 ст. 42 ЦПК України вони мають статус учасників справи. Процесуальні права і обов`язки учасників справи, визначені у статті 43, а також нормами, які передбачають порядок розгляду справи окремого провадження. Заявником є особа, в інтересах якої порушено справу в суді про встановлення будь-якої обставини або юридичного стану громадянина, з якими закон пов`язує виникнення, зміну чи припинення особистих або майнових прав громадян. Коло заявників, як правило, встановлено нормами цивільного процесуального права, які регулюють порядок розгляду тієї чи іншої справи окремого провадження. Суд повинен залучити до участі в розгляді справ окремого провадження всіх заінтересованих осіб, але вони можуть вступати у процес із власної ініціативи. Законодавство не надає і не може надати вичерпний перелік суб`єктів, яких необхідно притягувати під час розгляду справ окремого провадження як заінтересованих осіб. Заінтересованими особами є особи, які беруть участь у справі, та мають у ній юридичну заінтересованість. Коло заінтересованих осіб визначається взаємовідносинами із заявником у зв`язку з обставинами, які підлягають встановленню і які можуть вплинути на їх права та обов`язки. Участь у справі цих осіб зумовлюється тим, що із установленням окремих обставин заявник може реалізувати свої права у правовідносинах, у яких беруть участь і заінтересовані особи. Для цих осіб характерним є те, що їхні суб`єктивні права та обов`язки мають юридичний зв`язок із суб`єктивними правами і обов`язками заявників. Оскільки судом першої інстанції не залучено належну заінтересовану особу до участі в справі (Головне управління Державної міграційної служби у Львівській області), таке залучення проведено апеляційним судом. З урахуванням встановленого, колегія суддів прийшла до висновку про скасування оскаржуваного рішення та прийняття нового рішення по суті заяви в порядку окремого провадження, яким заяву належить задовольнити частково. Виходячи з того, що наявні у справі докази підтверджують, що станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року ОСОБА_3 постійно проживав на території України; відомості залишення заявником території України чи наявності у нього громадянства іншої держави відсутні; належить зробити висновок, що заявником підтверджено факт його проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року. З урахуванням того, що встановлення цього факту дає заявнику можливість реалізувати своє право для отримання паспорта громадянина України, а чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення такого факту, вимоги заяви в цій частині підлягають задоволенню. В решті заяви належить відмовити, оскільки інші вимоги не стосуються встановлення факту, що має юридичне значення. Керуючись: ст.367, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст. 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області задовольнити частково. Рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 1 грудня 2022 року скасувати та прийняти нове рішення. Заяву ОСОБА_3 з участю заінтересованої особи - Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, про встановлення факту, що має юридичне значення, - задовольнити частково. Встановити особу ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Коломия Івано-Франківської області. Встановити факт постійного проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на території України станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року. У задоволенні решти вимог заяви відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 20 червня 2023 року. Головуючий-______________________Т. І. Приколота Судді: ________________ Ю.Р. Мікуш ___________________ Р.В. Савуляк