Постанова 4855 № 640/14259/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/14259/21 Суддя (судді) першої інстанції: Басай О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Чаку Є.В., суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства економіки України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 травня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства економіки України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Міністерства економіки України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.04.2019 у справі № 826/13700/18 та рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.09.2020 у справі № 640/4921/20. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 травня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з Міністерства економіки України на користь ОСОБА_1 107 648,00 грн (сто сім тисяч шістсот сорок вісім гривень 00 копійок) середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.04.2019 у справі № 826/13700/18 за період з 27.04.2019 по 16.10.2019. Стягнуто з Міністерства економіки України на користь ОСОБА_1 64 341,60 грн (шістдесят чотири тисячі триста сорок одну гривню шістдесят копійок) середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.09.2020 у справі № 640/4921/20 за період з 24.09.2020 по 09.02.2021. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. На переконання апелянта, суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, а також неповно з`ясував обставини справи, що мають значення для справи. У відзиві на апеляційну скаргу позивачка просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для задоволення клопотання про вихід із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків. Як убачається з матеріалів справи, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2019 року у справі № 826/13700/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2019 року, визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 24 липня 2018 № 426-к, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу взаємодії та комунікацій з експортерами департаменту розвитку експорту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України з 03 серпня 2018 року. 17 жовтня 2019 року відповідачем видано Наказ № 103-к, яким ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділу взаємодії та комунікацій з експортерами департаменту розвитку експорту з 04 серпня 2018 року. Наказом Мінекономіки від 16 грудня 2019 року № 889-к ОСОБА_1 надано щорічну відпустку за період роботи з 14 травня 2018 року по 13 травня 2019 року на 29 календарних днів з 17 грудня 2019 року по 17 січня 2020 року з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати (пункт 1). Звільнено ОСОБА_1 з посади начальнику відділу взаємодії та комунікації з експортерами департаменту розвитку експорту 20 січня 2020 у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису Міністерства без скорочення чисельності або штату державних службовців, пункт 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" (пункт 2). Департаменту фінансово-господарської діяльності доручено виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати та компенсацію за 1 календарний день щорічної відпустки за період роботи з 14 травня 2018 року по 13 травня 2019 року та за 21 календарний день щорічної відпустки за період роботи з 14 травня 2019 року по 20 січня 2020 року (пункт 3). Наказом Мінекономіки від 20 січня 2020 року № 216-к внесено зміни до наказу від 16 грудня 2019 року № 889-к "Про надання відпустки та звільнення ОСОБА_1 ", а саме: у пункті 1 слова та цифри "з 17.12.2019 по 17.01.2020" замінено словами та цифрами "з 26.12.2019 по 25.01.2020"; у пункті 2 слова та цифри " 20.01.2020" замінено словами та цифрами " 27.01.2020"; у пункті 3 слова та цифри "з 14.05.2019 по 20.01.2020" замінено словами та цифрами "з 14.05.2019 по 27.01.2020". Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.09.2020 у справі № 640/4921/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11січня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково, зокрема, допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді начальника відділу взаємодії та комунікації з експортерами та стягнення з Мінекономіки середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць. 10.02.2021 відповідачем видано Наказ № 124-к, яким ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділу взаємодії та комунікацій з експортерами департаменту розвитку експорту з 28.01.2020. Наказом № 377-к від 27.04.2021 відповідач звільнив позивачку із займаної посади з 29.04.2021. У позовній заяві позивачка зазначила, що відповідач протиправно в добровільному порядку не виплатив їй частину середньої заробітної плати за вимушений прогул за період з 26.04.2019 по 17.10.2019 та за період 23.09.2020 по 10.02.2021, тобто за час з моменту ухвалення рішення суду від 26.04.2019 та рішення суду від 26.04.2019 по дату видання відповідних наказів про поновлення на роботі. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини сьомої статті 235 КЗпП рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. За правилами пункту 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно. Відповідно до частини другої статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Як встановлено судом першої інстанції, правомірність звільнення позивачки з відповідної посади перевірено у судовому порядку. Судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що позивачку було незаконно звільнено, а тому було зобов`язано поновити останню на попередніх посадах. Положеннями ст. 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що поновлення позивачки на роботі повинно було виконано негайно, тобто вже наступного робочого дня. Затримка роботодавцем виконання судового рішення про поновлення на роботі прирівнюється до вимушеного прогулу працівника, тому в такому випадку роботодавець зобов`язаний виплатити середній заробіток за весь час затримки. Такі висновки суду відповідають вимогам ст. 236 КЗпП України. Колегія суддів зазначає, що положення ст.236 КЗпП України, це є логічним та справедливим продовженням захисту порушених прав незаконно звільненої особи у разі затримки таким органом виконання рішення. Правовий аналіз положень ст. 236 КЗпП України дає підстави для висновку, що часом, яким закінчується виконання рішення суду про поновлення незаконно звільненого на посаді, є час його фактичного виконання. Саме по час такого фактичного виконання підлягає нарахуванню та стягненню середній заробіток за час такої затримки. Колегія суддів також враховує, що наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення не є обов`язковою підставою для задоволення заявлених вимог, в даній справі наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно яких судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватись державними органами добровільно. Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України належить встановити, чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період. Усталеною є позиція Верховного Суду про покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 236 КЗпП України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов`язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем (зокрема, постанови Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі № 807/2434/15, від 19 квітня 2021 року у справі №826/11861/17, від 24 червня 2021 року у справі №640/15058/19, від 20 липня 2021 року у справі №826/3465/18, від 21 жовтня 2021 року у справі №640/19103/19). В даному випадку суд першої інстанції правильно зазначив, що на підставі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2019 у справі № 826/13700/18 позивачка повинна бути поновлена на роботі з 27.04.2019, проте наказ про її поновлення на посаді відповідачем було винесено лише 17.10.2019. Вказані обставини свідчать про наявність у позивача права на виплату їй середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду від 26.04.2019 у справі № 826/13700/18 про поновлення позивачки на посаді за період з 27.04.2019 (наступний день після ухвалення рішення про поновлення на роботі) по 16.10.2019 (останній день перед поновленням на роботі). Також, згідно рішення Окружного адміністративного суду міста Києва суду від 23.09.2020 у справі № 640/4921/20, позивачка повинна бути поновлена на посаді з 24.09.2020 (наступний день після ухвалення рішення про поновлення на роботі), проте наказ про її поновлення на посаді винесений відповідачем 10.02.2021, отже наявні підстави для виплати позивачці середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду від 23.09.2020 у справі № 640/4921/20 про поновлення її на посаді за період з 24.09.2020 (наступний день після ухвалення рішення про поновлення на роботі) по 09.02.2021 (останній день перед поновленням на роботі). Щодо розміру середнього заробітку за час затримки виконання рішень суду, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Так пп. "з" п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100) встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу. Пунктом 2 Порядку №100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до п. 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Згідно з п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. З огляду на викладене розрахунок середньоденної заробітної плати проводиться шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин). Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2019 у справі № 826/13700/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.07.2019 та постановою Верховного Суду від 04.02.2021, встановлено розмір середньоденного заробітку позивачки, який складає 928,00 грн. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.09.2020 у справі № 640/4921/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.01.2021 та постановою Верховного Суду від 30.11.2021, встановлено розмір середньоденного заробітку позивачки, який складає 677,28 грн. Судом першої інстанції встановлено, що на період затримки виконання судових рішень про поновлення на роботі з 27.04.2019 по 16.10.2019 припадає всього 116 днів, а за період з 24.09.2020 по 09.02.2021 припадає 95 днів. З урахуванням викладеного, стягненню з відповідача на користь позивачки підлягає середній заробіток за час затримки виконання судових рішень про поновлення на роботі за період з 27.04.2019 по 16.10.2019 у розмірі 107 648,00 грн (116 роб. днів х 928,00 грн) та за період з 24.09.2020 по 09.02.2021 у розмірі 64 341, 60 грн (95 роб. днів х 677,28 грн). В частині відмовлених позовних вимог рішення суду першої інстанції не оскаржується та будь яких доводів в апеляційній скарзі не міститься, а тому колегія суддів не вбачає підстав для надання оцінки рішенню суду першої інстанції в цій частині. Колегія суддів вважає, що зазначені в апеляційній скарзі відповідача доводи не знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Беручи до уваги кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив питання у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, судом повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, та колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскарженого рішення суду. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 322 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Міністерства економіки України- залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 травня 2023 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя: Є.В. Чаку Судді: Н.М. Єгорова А.Ю. Коротких