Постанова Київський апеляційний суд № 357/5493/22

Головуючий у І інстанції Бондаренко О.В. Провадження № 22-ц/824/6919/2023 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА Іменем України 07 липня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Матвієнко Ю.О., суддів Гуля В.В., Мельника Я.С., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 січня 2023 року у справі за позовом Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення незаконно одержаної допомоги по безробіттю, ВСТАНОВИВ: У липні 2022 року Білоцерківський міськрайонний центр зайнятості звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення незаконно одержаної допомоги по безробіттю, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь незаконно одержану допомогу по безробіттю у розмірі 71 025,33 грн. та судові витрати в розмірі 2 481,00 грн., посилаючись на те, що при реєстрації в центрі зайнятості ОСОБА_1 були надані документи, передбачені Постановою КМУ від 09 вересня 2018 року №792 «Про затвердження Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку осіб, які шукають роботу». 22.09.2020 року наказом НТ200922 ОСОБА_1 . Білоцерківським МРЦЗ було надано статус безробітного (за його особистою заявою) та призначено виплату допомоги по безробіттю, залежно від страхового стажу застрахованим особам, відповідно до ч.1, 3, 4 ст.22, ч. 1 ст. 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». В центрі зайнятості ОСОБА_1 перебував на обліку в період з 22.09.2020 року по 18.05.2021 року, як особа, що шукає роботу, відповідно до Порядку. З положень ст.ст. 4, 43 ЗУ «Про зайнятість населення» випливає, що право на допомогу по безробіттю мають виключно громадяни, які визнані в установленому порядку безробітними. При цьому, безробітними вважаються ті громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку, готові та здатні приступити до роботи. Білоцерківським міськрайонним центром зайнятості проведена перевірка достовірності даних та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення відповідно до Законів України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та «Про зайнятість населення» та складено Акт № 196 від 08.09.2021 року, згідно якого Білоцерківським міськрайонним центром зайнятості встановлено: безробітний ОСОБА_1 , згідно листа Відділу з питань призначення та перерахунку пенсії військовослужбовців та деяких інших категорій громадян управління пенсійного забезпечення Головного Управління Пенсійного фонду України у Київській області №1000-0308-8/78899 від 06.08.2021 року, перебуває на обліку в Головному Управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію по інвалідності з 28.09.2020 року по даний час. Пенсію за вислугу років отримував з 07.07.2020 року по 31.10.2020 року, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». На підставі вищезазначеного акту розслідування, директором Білоцерківського МРЦЗ 08.09.2021 року винесено наказ про повернення ОСОБА_1 виплаченої йому допомоги по безробіттю, в сумі 71 025,33 грн. за період з 22.09.2020 року по 18.05.2021 року. Претензію від 20.09.2021 року № 792/1052/02/01-24 було направлено відповідачу, однак він добровільно у встановлений строк кошти не повернув. Необхідною умовою для отримання допомоги по безробіттю є наявність у особи статусу безробітного. В даному випадку, відповідач ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ та отримував пенсію за вислугу років з 07.07.2020 року по 31.10.2020 року, а на даний час отримує пенсію по інвалідності з 28.09.2020 року по даний час. За таких обставин, згідно законодавства «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» отримання відповідачем з 22.09.2020 року допомоги по безробіттю та інших соціальних послуг є безпідставним та неправомірним. Під час перебування на обліку в центрі зайнятості відповідачем було надано недостовірну інформацію щодо всіх його доходів. Відповідальність за достовірність поданих до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, даних та документів, на підставі яких приймається рішення щодо реєстрації безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, покладається на зареєстрованого безробітного. Тобто, у разі якщо особа отримала допомогу по безробіттю без наявних на те підстав, вона зобов`язана добровільно повернути безпідставно отриману суму, в іншому разі відповідна сума виплаченої по безробіттю допомоги стягується з неї у встановленому законом порядку. Неповідомлення особою центру зайнятості про виникнення або наявність такої обставини свідчить про невиконання нею своїх обов`язків та відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону № 1533-111 є підставою для стягнення суми виплаченого матеріального забезпечення. Враховуючи викладене, кошти в сумі 71 025,33 грн. підлягають поверненню до Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, так як згідно ч.2 ст. 16 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» допомога по безробіттю виплачується за рахунок коштів вказаного Фонду. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 січня 2023 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості незаконно одержану допомогу по безробіттю у розмірі 71 025,33 грн. Судові витрати Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості у розмірі 2 481,00 грн. компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та постановити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позову. Обгрунтовуючи скаргу, відповідач посилався на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги того, що посилання позивача щодо повідомлення ОСОБА_1 недостовірних даних, що спонукали до надання йому статусу безробітного та виплати відповідної допомоги, є недоведеними та спростовуються запереченнями про те, що пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років, порядок призначення яких врегульований ст.114 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», йому не призначено, натомість він отримує пенсію по інвалідності, на яку його переведено на підставі заяви від 17.09.2020 року та довідки МСЕК. Таким чином, суд при ухваленні рішення дійшов помилкового висновку про наявність прямого умислу в наданні недостовірної інформації відповідачем. Оскільки той факт, що при заповненні реєстраційних документів уповноважений працівник звіряє з даними реєстру інформацію, і така інформація щодо отримання пенсії ОСОБА_1 там зазначена, однак у відповідального працівника з цього приводу не виникло жодних питань, хоча він не був позбавлений права перевірити під час прийняття рішень про надання статусу безробітного і призначення допомоги по безробіттю цю інформацію самостійно. Отже, доводи позивача та висновки суду про те, що ОСОБА_1 при зверненні та подачі документів до Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості умисно приховав факт отримання ним пенсії по інвалідності з метою незаконного отримання допомоги по безробіттю нічим не підтверджені. Згідно приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки ціна позову в даній справі (71 025 грн. 33 коп.) менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що 06.07.2020 року ОСОБА_1 був звільнений з військової служби за вислугою років з посади військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією витягу з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 №160 (а.с.74-76, 77-78), та йому було призначено пенсію за вислугу років з 07.07.2020 року, з 10.09.2020 року йому присвоєно II групу інвалідності - довічно та переведено на пенсію по інвалідності з 28.09.2020 року на підставі його заяви та довідки МСЕК (а.с.65, 80-81). Також встановлено, що 22.09.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного (а.с.9, 61), в якій вказав, що через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, в тому числі не забезпечує себе роботою самостійно. Пенсію на пільгових умовах та за вислугу років не призначено, не є зареєстрованим як суб`єкт підприємницької діяльності, не отримує відповідно до законодавства допомогу, компенсацію та/або надбавку по догляду за: дитиною з інвалідністю; особою з інвалідністю 1 групи; особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує стороннього догляду або досягла 80-річного віку; грошове забезпечення як батьки вихователі дитячих будинків сімейного типу, прийомні батьки; грошову допомогу по догляду за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду. Крім того, вказав, що не є членом особистого селянського господарства, фермером або членом фермерського господарства та не навчається на денній формі навчання. Ознайомлений з правами та обов`язками зареєстрованого безробітного та відповідальністю за подання недостовірних даних та документів, на підставі яких приймається рішення про надання статусу безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, що визначені Законами України «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Цього ж дня ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості із заявою про призначення виплати допомоги по безробіттю (а.с.10, 11, 60). 22.09.2020 року Білоцерківським міськрайонним центром зайнятості ОСОБА_1 надано статус безробітного, відповідно до ч. 1 ст. 43 ЗУ «Про зайнятість населення» та призначено допомогу по безробіттю, відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 22, ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», що підтверджується персональною карткою № НОМЕР_1 (а.с.7). 07.06.2021 року провідним фахівцем з питань зайнятості відділу організації працевлаштування Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості проведена перевірка достовірності даних та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення щодо ОСОБА_1 , за результатами якої складена службова записка №10. 08.09.2021 року за результатами проведеної перевірки було складено Акт за №196 (а.с.12, 56-57), з якого вбачається, що ОСОБА_1 перебував на обліку в Білоцерківському міськрайонному центрі зайнятості, як безробітний, з 22.09.2020 року по 18.05.2021 року. Відповідно листа Відділу з питань призначення та перерахунків пенсій військовослужбовцям та деяких інших категорій громадян управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №1000-0308-8/78899 від 06 серпня 2021 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримував пенсію за вислугу років з 07.07.2020 року по 31.10.2020 року, а з 28.09.2020 року по даний час він отримує пенсію по інвалідності (а.с.13, 59). 13.09.2021 року Білоцерківським міськрайонним центром зайнятості видано довідку № 43б (а.с.8, 58), з якої вбачається, що ОСОБА_1 в період з 22.09.2020 року по 18.05.2021 року (дата припинення реєстрації) був зареєстрований як безробітний та отримав дохід у розмірі 71 025,33 грн. 08.09.2021 року наказом Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості № 122/01-08 (а.с.14) було зобов`язано ОСОБА_1 повернути кошти, виплачені як допомогу по безробіттю в сумі 71 025,33 грн. за період з 22.09.2020 року по 18.05.2021 року. 20.09.2021 року Білоцерківським міськрайонним центром зайнятості направлено претензію №792/1052/02/01-24 ОСОБА_1 з вимогою повернення незаконно отриманих коштів в розмірі 71 025,33 грн. (а.с.15), яку останній отримав 22.09.2021 року. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» законодавство про страхування на випадок безробіття складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Закону України "Про зайнятість населення" та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері страхування на випадок безробіття, а також міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно до ст. 2 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» страхування на випадок безробіття здійснюється за принципом, зокрема, обов`язковості страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту) та на інших підставах, передбачених законодавством про працю, за цивільно-правовим договором, військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби), осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб-підприємців, а також добровільності такого страхування громадянами України, які працюють за межами України, членами особистого селянського та фермерського господарства, якщо вони не є найманими працівниками. Як встановлено ст.ст. 5, 6 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору, включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю, військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби), особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи - підприємці. Право на забезпечення та соціальні послуги відповідно до цього Закону має також молодь, яка закінчила або припинила навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, звільнилася із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і яка потребує сприяння у працевлаштуванні на перше робоче місце у разі реєстрації в установленому порядку відповідних осіб як безробітних. Ст. 9 Закону України "Про зайнятість населення" передбачено, що кожен має право на соціальний захист у разі настання безробіття, що реалізується шляхом: 1) участі в загальнообов`язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття, яке передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття; 2) надання безоплатних соціальних послуг, зокрема, інформаційно-консультаційних та профорієнтаційних, професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації з урахуванням попиту на ринку праці, сприяння у працевлаштуванні, зокрема, шляхом фінансової підтримки самозайнятості та реалізації підприємницької ініціативи відповідно до законодавства; 3) надання особливих гарантій працівникам, які втратили роботу у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці; 4) надання додаткової гарантії зайнятості окремим категоріям населення, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» безробіття - соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування; безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи. Пунктом 7 частини першої наведеної статті передбачено, що зайнятість - це не заборонена законодавством діяльність осіб, пов`язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім`ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб`єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно. Згідно зі ст. 43 Закону України "Про зайнятість населення" статус безробітного надається особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування. Процедура реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, центром зайнятості державної служби зайнятості визначається відповідно до Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2018 року №

792. За положеннями п. 2 ч. 1 ст. 44 Закону України "Про зайнятість населення" зареєстровані безробітні мають право, зокрема, на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та цього Закону. За положеннями ч. 2 ст. 36 Закону України "Про зайнятість населення" застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов`язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 22 Закону України "Про зайнятість населення" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальні органи відповідно до покладених на них завдань проводять розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та Пенсійним фондом України. Таке розслідування здійснюється шляхом звіряння даних, зазначених у документах страхувальника, з базою даних центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та Пенсійного фонду України, а у разі потреби - шляхом проведення виїзних планових та позапланових перевірок страхувальників. Згідно з п.п. 2, 3 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України та Державної податкової адміністрації України 13 лютого 2009 року № 60/62, розслідування здійснюється шляхом проведення перевірки достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, що зазначені в документах, поданих особою до державної служби зайнятості під час її реєстрації та протягом періоду її перебування на обліку як безробітної. Перевірка проводиться районними, міськрайонними, міськими та районними у містах центрами зайнятості, на які покладено виконання функцій робочих органів виконавчої дирекції Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, за місцем реєстрації роботодавця як платника внесків на загальнообов`язкове соціальне страхування на випадок безробіття. Згідно з ч. 3 ст. 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов`язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг. Згідно з ч. 1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (в редакції чинній на момент припинення виплати) виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі, зокрема, зняття з обліку за невідвідування без поважних причин державної служби зайнятості протягом 30 робочих днів з дати прийняття рішення про виплату допомоги по безробіттю (крім періоду дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб). Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 44 Закону України «Про зайнятість населення» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зареєстровані безробітні зобов`язані, зокрема, інформувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом трьох робочих днів про обставини припинення реєстрації, визначені у частині першій статті 45 цього Закону. Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про зайнятість населення» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі: досягнення особою встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку або призначення пенсії на пільгових умовах, або за вислугу років. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному Управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію по інвалідності з 28.09.2020 року по даний час. Пенсію за вислугу років отримував з 07.07.2020 року по 31.10.2020 року, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Отже, ОСОБА_1 , маючи статус безробітного та отримуючи від держави відповідні суми матеріального забезпечення, не повідомив центр зайнятості про отримуваний ним дохід у вигляді пенсійного забезпечення, чим порушив покладені на нього законом обов`язки. Неповідомлення особою обставини, яка не дає право їй для визнання її безробітною, свідчить про невиконання нею своїх обов`язків та відповідно до частини третьої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» є підставою для стягнення суми виплаченого забезпечення. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26.09.2018 року у справі № 545/164/17-ц. Згідно з пунктом першим частини першої статті 1215 ЦК України не підлягають поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Тлумачення вищевказаної норми свідчить про те, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати. Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною у постанові Об`єднаної палати КЦС ВС від 06.02.2019 року, які відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України враховуються судом при ухваленні рішення. Враховуючи вищенаведене, добросовісність безробітного полягає у своєчасному повідомленні відповідного центру зайнятості, зокрема, у день подання особистої заяви про надання статусу зареєстрованого безробітного, про наявність обставин, які не дають йому право для визнання особи безробітною та про втрату ним права на отримання допомоги по безробіттю. У разі якщо особа отримала допомогу по безробіттю без наявних на те підстав, то вона зобов`язана добровільно повернути безпідставно отриману суму, в іншому разі відповідна сума виплаченої по безробіттю допомоги стягується з неї у встановленому законом порядку. Судом першої інстанції встановлено, що відповідач отримував допомогу по безробіттю за період з 22.09.2020 по 18.05.2021, що підтверджується довідкою про доходи №43б та у цей же час отримував пенсію за вислугу років, яка була призначена йому з 07.07.2020, про що не повідомив центр зайнятості, а в подальшому отримував пенсію по інвалідності, на яку його було переведено на підставі його заяви від 17.09.2020 та довідки МСЕК, внаслідок чого відбулася безпідставна виплата забезпечення. Таким чином судом зроблено правильний висновок про те, що відповідачем було надано позивачу недостовірну інформацію щодо всіх доходів, у зв`язку із чим в силу вимог закону відповідач зобов`язаний добровільно повернути безпідставно отриману суму, а у випадку невиконання цього обов`язку - відповідна сума виплаченої по безробіттю допомоги стягується з неї у встановленому законом порядку. Доводи відповідача про те, що він повідомив працівника центру зайнятості, що має 2 групу інвалідності та про отримання ним пенсії, а тому ознак недобросовісності з його сторони немає, суд першої інстанції оцінив критично, оскільки в поданій заяві останнього про надання статусу безробітного вказано, що такий через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, у тому числі не забезпечує себе роботою самостійно, пенсію на пільгових умовах та за вислугу років не отримує. Окрім цього, відповідач ознайомлений під підпис з правами та обов`язками зареєстрованого безробітного, що визначені Законами України «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Відповідно до ч.ч. 1-2, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Оскільки позивачем на підтвердження його вимог суду надано належні, допустимі та достовірні докази, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги про недоведеність факту недобросовісності з боку відповідача, оскільки саме відповідальний працівник центру зайнятості не перевірив наявність у нього доходу (отримання пенсії) при призначенні допомоги, хоча мав можливість це зробити, є необґрунтованими, оскільки відповідач згідно вимог закону при поданні заяви від 22.09.2020 року був зобов`язаний повідомити позивача про наявність обставин, які унеможливлюють виплату йому матеріального забезпечення по безробіттю. Натомість він, у особисто підписаній ним заяві (а.с.9) підтвердив, що пенсію на пільгових умовах та за вислугу років йому не призначено, що свідчить про те, що він діяв недобросовісно та приховав дану інформацію, що, в свою чергу, створює для нього обов`язок повернути отримані суми. Інші доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, та з урахуванням доведеності позовних вимог обґрунтовано задоволено позов. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом першої інстанції повно і всебічно з`ясовані всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні. В зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 січня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: Судді: