Постанова 4824 № 753/7569/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Єдиний унікальний номер справи № 753/7569/22 Головуючий у суді першої інстанції - Осіпенко Л.М. Номер провадження № 22-ц/824/5134/2023 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 липня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Яворського М.А., суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., за участю секретаря - Владімірової О.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 листопада 2022 року та на додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «КБ «ЗЕМЕЛЬНИЙ КАПІТАЛ» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Міхно Сергія Семеновича про визнання договору банківського вкладу нікчемним із застосуванням наслідків нікчемності правочину, - ВСТАНОВИВ: У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до АТ «КБ «Земельний капітал» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Міхно С.С. про визнання договору банківського вкладу нікчемним із застосуванням наслідків нікчемності правочину, який мотивував тим, що 04 грудня 2020 року він уклав з відповідачем договір банківського вкладу «Отримай більше» № ОБ07743/04, за умовами якого банк прийняв на депозитний рахунок грошові кошти в розмірі 200 000 грн строком до 06 грудня 2021 року з нарахуванням 12% річних. Зарахування вказаної суми відбулось в день укладення договору. Вказував, що 29 червня 2021 року він здійснив внесок на депозитний рахунок готівкових коштів у розмірі 150 000 грн. В подальшому, 11 серпня 2021 року Правлінням НБУ було прийнято рішення №400-рш/БТ про визнання АТ «КБ «Земельний капітал» неплатоспроможним. 31 серпня 2021 року позивач звернувся до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із заявою, в якій просив визнати укладений договір банківського вкладу № ОБ07743/04 від 04 грудня 2020 року недійсним. Крім того, 20 вересня 2021 року позивач звернувся до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із заявою, в якій просив визнати його вимоги як кредитора. Проте, позивач отримав тільки суму гарантованого державою відшкодування вкладу у розмірі 200 000 грн. Позивач зазначав, що з метою захисту порушених прав, він звертався до Національного банку України, на що 21 жовтня 2021 року отримав письмову відповідь № 20-0006/98297/БТ, до якої було додано копію рішення Правління НБУ «Про віднесення АТ «КБ «Земельний капітал» до категорії неплатоспроможним». Як зазначав позивач, зі змісту копії вказаного рішення НБУ вбачається, що АТ «КБ «Земельний капітал» мав план фінансового оздоровлення на період з 01 липня 2021 року по 01 жовтня 2021 року, тому станом на червень 2021 року вже перебував у статусі «проблемний». Крім цього, зі змісту рішення НБУ також випливає, що банком допущено порушення норм наступного змісту: невиконання плану оздоровлення, значне погіршення фінансового стану та здійснення діяльності, якій притаманні суттєві ризики, неповернення/несвоєчасне повернення за договорами вкладів (депозитів) вкладникам. Також, у рішенні НБ України наведено підстави відмови компанії-нерезидента в наданні інвестицій, серед яких низька якість забезпечення кредитного портфелю, значна частина кредитного портфелю прострочена, вартість кількох об`єктів інвестиційної нерухомості завищена. Із зазначеного випливає сумнів у дійсній оцінці активів АТ «КБ «Земельний капітал», на що й звернув увагу НБУ. Для доведення обґрунтованості заявлених вимог позивач також звертав увагу на зазначене в рішенні НБУ посилання на лист Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 06 серпня 2021 року № 38-138/21-БТ, за даними якого рівень можливого відшкодування коштів за вкладами фізичних осіб становить 419,7 млн. грн., а вартість усіх активів АТ «КБ «Земельний капітал», за оцінкою Фонду - 389,9 млн. грн. Так, ОСОБА_1 зазначав, що, згідно з п. 2 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», правочини банку, у тому числі укладені з пов`язаними з банком особами, в якому Фондом здійснюється тимчасова адміністрація та/або процедура ліквідації, є нікчемними, зокрема, й з такої підстави - банк до дня визнання банку неплатоспроможним узяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим. Отже, на думку позивача, вказані обставини і норми права дозволяють дійти висновку, що укладений з відповідачем договір банківського вкладу № ОБ07743/04 від 04 грудня 2020 року є нікчемним правочином. З урахуванням викладеного, позивач просив суд: визнати договір № ОБ07743/04 від 04 грудня 2020 року нікчемним правочином із застосуванням наслідків нікчемності правочину та зобов`язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «КБ «Земельний капітал» протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили вчинити дії щодо застосування наслідків недійсності правочину, а саме договору № ОБ07743/04 від 04 грудня 2020 року, на підставі п.п. 2, 9 ч.ч. 2, 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 22 листопада 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Крім того, додатковим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 19 грудня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «КБ «Земельний капітал» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Міхно С.С. про зобов`язання вчинити дії щодо застосування наслідків недійсності правочину відмовлено. Не погоджуючись із рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 22 листопада 2022 року, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій наголошує, що судом не встановлено обставин, що пов`язані з неплатоспроможністю банку, що мають причинно-наслідковий зв`язок з укладенням спірного правочину, оскільки банк на час його підписання не міг виконувати взяті на себе грошові зобов`язання, а саме обов`язків щодо повернення вкладів клієнтам. Вказує, що аналіз рішення Правління НБУ від 11 серпня 2021 року №400-ршБТ про визнання відповідача неплатоспроможним засвідчує те, що банк всупереч вимогам чинного законодавства проводив агресивну, ризикову діяльність, яка загрожувала інтересам вкладників та кредиторів. Апелянт вважає, що суд не дав таким фактам належної правової оцінки, не повно з`ясував обставини справи, а його право власності залишилось не захищеним, оскільки судом не вжито задля цього належних заходів, визначених чинним законодавством. Враховуючи вказане, ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення суду та постановити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Також не погоджуючись із додатковим судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої зазначає, що посилання суду як на причину відмови у задоволенні його позовної вимоги щодо зобов`язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію «АТ №КБ «Земельний капітал» протягом одного місяця з дня набрання законної сили рішенням суду вчинити дії щодо застосування наслідків недійсності правочину, а саме договору №ОБ07743/04 від 04 грудня 2020 року, на те, що стороною позивача заявлено вимогу до уповноваженої особи Фонду, однак не залучено до участі у справі саме Фонд, таким, що не відповідає матеріалам справи, оскільки в підготовчому судовому засіданні сторонами не заперечувались такі вимоги, а суд першої інстанції, враховуючи думки сторін, погодився із заявленими вимогами до відповідача - уповноваженої особи Фонду, як до керівника банку, з яким позивач уклав спірний правочин. Вказує, що з 09 вересня 2021 року керівником банку була уповноважена особа Фонду - Міхно С.С. та саме йому були делеговані всі повноваження ліквідатора АТ «КБ «Земельний капітал», а відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» перевірка правочинів (договорів) на предмет нікчемності забезпечується уповноваженою особою Фонду в межах повноважень та саме на таку особу покладено обов`язок протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації вживати заходів щодо витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими правочинами (договорами), а також щодо відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. Відтак, апелянт ОСОБА_1 вважає, що суд першої інстанції в додатковому судовому рішенні помилково визнав уповноважену особу Фонду як самостійну юридичну особу з відповідними правами та обов`язками, а відтак прийняв незаконне рішення, й просить апеляційний суд скасувати його, ухваливши нове про задоволення його позовних вимог в повному обсязі. 08 травня 2023 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від АТ «КБ «Земельний капітал» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Міхно С.С., у якому останній вказує, що судом встановлено, а також не заперечувалось сторонами внесення позивачем на депозитний рахунок банку грошової суми в розмірі 200 000 грн та 150 000 грн, позивач ОСОБА_1 отримав 200 000 грн гарантованої суми відшкодування, та звернувся до уповноваженої особи Фонду із заявою про визнання вимог кредитора, з метою отримання грошових коштів за договором банківського вкладу в частині, що перевищує суму виплачену Фондом. Уповноважена особа Фонду вказує, що вимоги позивача акцептовані та включені до реєстру вимог кредиторів АТ «КБ «Земельний банк», згідно його заяви від 27 вересня 2021 року. Відтак, Міхно С.С. наголошує, що введення у банку тимчасової адміністрації, а в подальшому запровадження процедури ліквідації унеможливлює задоволення вимог вкладників у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що свідчить про відсутність порушеного права ОСОБА_1 , а подання ним позову - про намір отримати грошові кошти поза межами ліквідаційної процедури банку з порушенням правил черговості. Вказує, що ОСОБА_1 безпідставно стверджує про нікчемність договору банківського вкладу та не довів, якою саме нормою права встановлено недійсність такого договору, адже наведені ним підстави нікчемності правочинів не містять їх ознак та не стосуються спірного правочину в межах даної справи. Міхно С.С. посилається у відзиві й на те, що відповідачем у даній справі ОСОБА_1 визначив юридичну особу - АТ «КБ «Земельний банк», оскільки вона є стороною спірного договору, однак вимогу про застосування наслідків недійсності правочину просив покласти на уповноважену особу Фонду, яка не є стороною в даній справі, а тому вимоги позивача в цій частині є безпідставними та задоволенню не підлягають. Враховуючи вказане у відзиві, Міхно С.С. просить відмовити у задоволенні апеляційних скарг ОСОБА_1 на рішення та додаткове рішення, а зазначені судові рішення залишити без змін. При апеляційному розгляді справи, апелянт у справі ОСОБА_1 , підтримав доводи, викладені в апеляційних скаргах на рішення від 22 листопада 2022 року та на додаткове рішення суду від 19 грудня 2022 року, та просив їх задовольнити, оскаржувані ним судові рішення скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення про задоволення позову з підстав, зазначених в позовній заяві та мотивів, викладених в апеляційних скаргах. Представник відповідача у справі АТ «КБ «Земельний капітал» Міхно С.С., будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи до суду апеляційної інстанції не з`явився. У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу за відсутності представника відповідача у справі. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача у справі ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню з наступних підстав. Так судом першої інстанції при розгляді вказаної справи було встановлено, що 04 грудня 2020 року між сторонами укладено договір банківського вкладу №ОБ07743/04. За умовами цього договору, вкладник (позивач) вносить, а банк приймає грошові кошти в розмірі 200 000 грн терміном на 367 днів до 06 грудня 2021 року (п. 1.1.) (а.с. 7). В день укладення договору позивачем було внесено на депозитний рахунок банку кошти в розмірі 200 000 грн (а.с. 9). 29 червня 2021 року позивачем було додатково внесено на вище зазначений депозитний рахунок банку кошти в розмірі 150 000 грн (а.с. 9). 01 липня 2021 року рішенням Національного банку України АТ «КБ «ЗЕМЕЛЬНИЙ КАПІТАЛ» визнано неплатоспроможним (а.с. 16). В період з 12 серпня - 09 серпня 2021 року здійснювалась тимчасова адміністрація АТ «КБ «ЗЕМЕЛЬНИЙ КАПІТАЛ», а з 10 вересня 2021 року впроваджено процедуру ліквідації АТ «КБ «ЗЕМЕЛЬНИЙ КАПІТАЛ» терміном до 09 вересня 2024 року (режим доступу: https://www.fg.gov.ua/banki-v-upravlinni-fondu/banki-shcho-likviduyutsya/at-kbzemelnyi-kapital). 16 вересня 2021 року позивач отримав гарантовану суму відшкодування за вкладом у розмірі 200 000 грн, що визнано сторонами і доказуванню не підлягає відповідно до частини першої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України. 27 вересня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою, відповідно до якої він просив включити його до реєстру кредиторів (а.с. 12). Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження зазначених ним доводів про те, що наслідком неплатоспроможності АТ «КБ «ЗЕМЕЛЬНИЙ КАПІТАЛ» стало укладення 04 грудня 2020 року договору банківського вкладу № ОБ07743/04, між позивачем та відповідачем, у зв`язку з чим суд виснував, що оспорюваний позивачем договір банківського вкладу не містить ознак нікчемного правочину, передбаченого пунктом 2 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що є підставою для відмови у задоволенні позову. Обґрунтовуючи свої висновки суд першої інстанції зазначив, що позивач у справі ОСОБА_1 , звертаючись до суду із вказаним позовом просив визнати договір банківського вкладу (депозиту) нікчемним правочином з підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Пунктом 2 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що правочини банку є нікчемними, якщо банк до дня визнання банку неплатоспроможним узяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим. За змістом зазначеної норми вчинений банком правочин є нікчемним, якщо його вчинення призвело до неплатоспроможності банку, тобто неплатоспроможність банку є прямим наслідком вчинення відповідного правочину. Оскільки позивач не надав достатніх та допустимих доказів на підтвердження зазначених ним обставин, тому суд вважав позов не доведеним. Ухвалюючи у справі додаткове рішення про відмову у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «КБ «Земельний капітал» протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили вчинити дії щодо застосування наслідків недійсності правочину, а саме договору № ОБ07743/04 від 04 грудня 2020 року, на підставі п.п. 2, 9 ч.ч. 2, 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», суд першої інстанції виснував, що оскільки позивачем не доведено первісну вимогу про нікчемність укладеного 04 грудня 2020 року між сторонами договору банківського вкладу № ОБ07743/04, тому і вказана вимога, як похідна, не підлягає задоволенню. Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову відповідає з огляду на наступне. Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15,16 ЦК України). Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частиною першою статті 1058 ЦК України передбачено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. За змістом статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним Частиною другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Частиною першою статті 1060 ЦК України передбачено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 04 грудня 2020 року між сторонами у справі був укладений договір банківського вкладу «Отримай більше» № ОБ07743/04, за умовами якого банк прийняв від позивача у справі на депозитний рахунок грошові кошти в розмірі 200 000 грн строком до 06 грудня 2021 року з нарахуванням 12% річних. Зарахування вказаної суми відбулось в день укладення договору. Зазначений договір за змістом та формою відповідає вимогам ст. 207, 1058, 1059 ЦК України. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Недійсність правочину визначається статтями 203, 215 ЦК України. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України). Частинами першою та третьою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Вказані норми цивільного права свідчать про те, що правочин може бути визнаний недійсним, якщо волевиявлення учасника правочину не є вільним, не відповідає його внутрішній волі. Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом, та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом. Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Аналізуючи наведені правові норми, слід зазначити, що нікчемними правочинами (недійсними в силу закону), є правочини, про нікчемність яких вказано у відповідних нормах закону. Так, із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду із вказаним позовом посилався на нікчемність укладеного 04 грудня 2020 року між ним та банком договору банківського вкладу саме з підстав, передбачених п.2 ч.3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме взяття банком на час укладення вищевказаного правочину на себе зобов`язань, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим. Суд першої інстанції перевіряючи вказані доводи позивача дійшов висновку про недоведеність позивачем вказаних обставин, та з цих підстав відмовив у задоволенні як первісної, так похідної вимоги позивача (додатковим рішенням від 19 грудня 2022 року). Перевіряючи доводи апелянта в частині неправильності висновку суду в частині відмови у задоволенні його вимоги про визнання договору нікчемним та застосування наслідків нікчемності правочину, а також зобов`язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «КБ «Земельний капітал» вчинити дії щодо застосування наслідків нікчемності правочину, колегія суддів виходить із наступних норм матеріального права. Так, Законом України № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відповідно до статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить про те, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов`язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами. Частинами першою, третьою статті 36 Закону № 4452-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після призначення уповноваженої особи Фонду, є нікчемними. Частинами другою, третьою статті 38 Закону № 4452-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України. Таким чином, згідно зі статтями 37, 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення фактів нікчемності правочинів, повідомлення про виявлення нікчемного правочину його сторін. За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями приймати рішення про визнання правочинів нікчемними. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палата Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18). Пунктами 94, 95 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) зазначено, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. У пунктах 69-73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (частина п`ята статті 216 ЦК України). Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанцій обґрунтовано врахував ті обставини, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що банк, укладаючи 04 грудня 2020 року договір банківського вкладу № ОБ07743/04 взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим. Ухвалюючи вказане рішення судом враховано, що лише 01 липня 2021 року Правлінням НБУ було ухвалено рішення про віднесення АТ «КБ «Земельний капітал» до категорії проблемних й тільки 11 серпня 2021 року рішенням правління НБУ вказаний Банк було віднесено до категорії неплатоспроможних. Тому посилання позивача на те, що банк протягом 2020-2021 року проводив агресивну, ризиковану фінансову діяльність, яка загрожувала інтересам вкладників та кредиторів, не може сам по собі свідчити про наявність підстав, передбачених п.2 ч.3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та вважати зазначений позивачем договір нікчемним. Інші доводи, зазначені апелянтом, не спростовують по суті висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову, поданого ОСОБА_1 , та не тягнуть за собою скасування законного та обґрунтованого рішення суду. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Оскільки висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалені судові рішення відповідають вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для їх скасування відсутні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 листопада 2022 року та додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 грудня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 07 липня 2023 року. Головуючий суддя : М.А.Яворський Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв