Ухвала КЦС ВС № 521/18642/20

Ухвала 06 липня 2023 року м. Київ справа № 521/18642/20 провадження № 61-9779ск23 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15 липня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення житлової комісії військової частини, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі - в/ч НОМЕР_1 МО України) про визнання протиправним та скасування рішення житлової комісії військової частини, зобов`язання вчинити певні. В обґрунтування позову зазначав, що проходив службу у в/ч НОМЕР_1 МО України, на посаді начальника запасного командного пункту з 06 січня 2018 року до 05 серпня 2019 року. Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 14 червня 2019 року № 292 був звільнений у відповідності до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас, у військовому званні «підполковник», на підставі підпункту «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту). Посилаючись на вимоги статті 17 Конституції України, статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Постанови Кабінету України від 12 листопада 2014 року № 607 та пункту 3 наказу командира в/ч НОМЕР_1 МО України від 05 серпня 2019 року № 158 ним вказано, що згідно пункту 4 цього ж наказу, після звільнення в запас, ОСОБА_1 зарахований до військового оперативного резерву першої черги до в/ч НОМЕР_1 МО України. Вказував, що 06 серпня 2019 року прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) для постановки на військовий облік. Факт перебування його на військовому обліку підтверджується тимчасовим посвідченням військовозобов`язаного № НОМЕР_2 , виданого 13 серпня 2019 року ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначав, що його служба у Збройних Силах України складає: календарна - 26 років та 5 днів, що підтверджується пунктом 3 абзацом 7 наказу командира в/ч НОМЕР_1 МО України від 05 серпня 2019 року № 158 та розрахунком № 974 вислуги років військовослужбовця підполковника ОСОБА_1 для виходу на пенсію, виданого 14 грудня 2018 року Фінансово-економічним управлінням командування ПС ЗС України. Вказував, що він є ветераном військової служби, має пільги визначенні законодавством України, що підтверджується посвідченням ветерана військової служби серії НОМЕР_3 , виданого 12 вересня 2019 року ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після звільнення в запас він став на облік до ГУ ПФУ в Одеській області, як пенсіонер та отримує пенсію за вислугою років МО України, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_4 , виданим 04 вересня 2019 року Пенсійним фондом України. Під час проходження військової служби з 31 липня 1993 року до 05 серпня 2019 року жодного разу не отримував ні гуртожитку, ні службового, ні постійного житлового приміщення від МО України. На квартирному обліку зі своєю сім`єю перебував у в/ч НОМЕР_1 МО України з 28 липня 1998 року до 07 серпня 2019 року. Після звільнення з військової служби у запас разом із своєю сім`єю був змушений шукати житло для подальшого проживання у зв`язку з тим, що жилою площею від МО України він не забезпечений. Його виключено з квартирного обліку у в/ч НОМЕР_1 МО України, про що він дізнався випадково під час телефонної розмови із секретарем житлової комісії в/ч НОМЕР_1 МО України у листопаді 2019 року. Враховуючи викладене, просив суд визнати протиправним та скасувати рішення засідання житлової комісії в/ч НОМЕР_1 , що зазначено у пункті 4 протоколу від 07 серпня 2019 року № 10 та пункті 4 наказу командира в/ч НОМЕР_1 МО України (з основної діяльності) від 07 серпня 2019 року № 54 щодо виключення його з квартирного обліку в/ч НОМЕР_1 ; зобов`язати відповідача поновити його (зі складом сім`ї) на квартирному обліку у в/ч НОМЕР_1 МО України у загальній черзі за тим же номером у списку, станом на 07 серпня 2019 року зі збереженням часу перебування на обліку з 28 липня 1998 року. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 15 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення засідання житлової комісії в/ч НОМЕР_1 МО України, що зазначено у пункті 4 протоколу від 07 серпня 2019 року № 10 та пункті 4 наказу командира в/ч НОМЕР_1 МО України (з основної діяльності) від 07 серпня 2019 року № 54 щодо виключення, якими виключено з квартирного обліку у житловій комісії в\ч НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_1 зі складом сім`ї три особи, в тому числі він, дружина - ОСОБА_2 , син - ОСОБА_3 , з 07 серпня 2019 року, оскільки він звільнений у запас за підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із закінченням строку контракту), наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 14 червня 2019 року № 292, відповідно до розділу VI пунктів 18 та 19 «Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями», затвердженої Наказом МО України від 31 липня 2018 року № 380, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 06 вересня 2018 року № 1020/32472. Зобов`язано в/ч НОМЕР_1 МО України, шляхом прийняття відповідного рішення, поновити підполковника ОСОБА_1 зі складом сім`ї три особи, в тому числі він, дружина - ОСОБА_2 , син - ОСОБА_3 , на квартирному обліку у житловій комісії в/ч НОМЕР_1 МО України, за тим же номером у списку, станом на 07 серпня 2019 року, зі збереженням часу перебування на обліку з 28 липня 1998 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що ОСОБА_1 відноситься до категорії військовослужбовців, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас та на час його звільнення має вислугу військової служби більше 25 років, та набув право на пенсію, а тому має право на отримання житла і на залишення на обліку до отримання житла, в тому числі і у разі звільнення в запас чи відставку, крім випадків, передбачених пунктом 30 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України, від 03 серпня 2006 року № 1081. У жовтні 2022 року в/ч НОМЕР_1 МО України вперше звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15 липня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року у цій справі. Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2023 року касаційну скаргу в/ч НОМЕР_1 МО України на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15 липня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року визнано неподаною та повернуто заявнику з підстав, передбачених частиною третьою статті 185, частиною другої статті 393 ЦПК України (заявником не усунуто недоліки касаційної скарги, визначені ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2022 року). У лютому 2023 року в/ч НОМЕР_1 МО України вдруге звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15 липня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року. Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року касаційну скаргу в/ч НОМЕР_1 МО України на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15 липня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року визнано неподаною та повернуто заявнику з підстав, передбачених частиною третьою статті 185, частиною другої статті 393 ЦПК України (заявником не усунуто недоліки касаційної скарги, визначені ухвалою Верховного Суду від 09 березня 2023 року). У червні 2023 року в/ч НОМЕР_1 МО України втретє звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15 липня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року. Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню із таких підстав. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Отже, положеннями вказаної норми передбачено, що підставою касаційного оскарження є неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду про застосування норми права саме у подібних правовідносинах. Особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно звернути увагу, що у разі посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга, на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в указаних у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У випадку оскарження судових рішень з підстав невідповідності висновків суду постанові Верховного Суду, що не була врахована в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 1 пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) або у зв`язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду (абзац 2 пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) у касаційній скарзі, крім відповідної постанови Верховного Суду, повинно бути зазначено відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтування і мотивування такої підстави. Зазначаючи у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судових рішень відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно вказувати щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду. У випадку оскарження судових рішень на підставі частини четвертої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину першу статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини першої статті 411 ЦПК України, який є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів. У випадку оскарження судових рішень на підставі частини третьої статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини третьої статті 411 ЦПК України, з обґрунтуванням наявності таких підстав. Обґрунтовуючи свою касаційну скаргу підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначеною у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), заявник не вказує щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду. Формальне посилання у касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження. Верховний Суд роз`яснює заявнику положення статті 400 ЦПК України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що коректне зазначення підстав касаційного оскарження та їх належне обґрунтування є обов`язковою умовою щодо оформлення касаційної скарги, яке необхідне для вирішення питання про відкриття касаційного провадження та для подальшого розгляду касаційної скарги. У пункті 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року). Враховуючи те, що заявник не виконав вимог процесуального закону при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, така скарга підлягає поверненню заявнику. Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення. Керуючись статями 389, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15 липня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення житлової комісії військової частини, зобов`язання вчинити певні дії повернути заявнику. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя О. В. Ступак