Постанова КЦС ВС № 642/8921/15-ц

Постанова Іменем України 05 липня 2023 року м. Київ справа № 642/8921/15-ц провадження № 61-229св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Коломієць Г. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Шиповича В. В., учасники справи: заявник (боржник) - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», суб`єкт оскарження - головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихін Сергій Володимирович, заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_1 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 13 липня 2022 року у складі судді Яковенко Н. Л. та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Дорош А. І., Дряниці Ю. В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст вимог скарги У червні 2022 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду за скаргою на бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С. В. (далі - головний державний виконавець ВПВР ДДВС МЮУ Мурихін С. В.), стягувач - ОСОБА_1 , у якій просило суд визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця ВПВР ДДВС МЮУ Мурихіна С. В. у частині невиконання вимог заяви представника АТ КБ «ПриватБанк» про закриття виконавчого провадження та зобов`язати його винести постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2. Скаргу АТ КБ «ПриватБанк» обґрунтувало тим, що із 05 березня 2018 року на виконанні ВПВР ДДВС МЮУ перебуває виконавче провадження № НОМЕР_2 із примусового виконання заочного рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2015 року (справа № 642/8921/15-ц) про стягнення із АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суми депозиту у розмірі 2 990,95 євро, суми процентів у розмірі 580,26 євро. АТ КБ «Приватбанк» виконано рішення суду, що підтверджено платіжними дорученнями від 07 листопада 2018 року № 1111078LGGX, № 9783, № 9784, але виконавче провадження за ним не закрито, що боржник вважав бездіяльністю державного виконавця. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 13 липня 2022 року у задоволенні скарги АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджено, що АТ КБ «Приватбанк згідно із платіжних доручень від 07 листопада 2018 року здійснив перерахування грошових коштів у сумі 3 458,06 євро виплати на користь ОСОБА_1 , хоча за судовим рішення на користь стягувача підлягала сплаті сума грошових коштів у розмірі 3 571,21 євро. Встановивши ці обставини, суд дійшов висновку, що стягувачем не було отримано суму грошових коштів згідно із заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2015 року у справі № 642/8921/15-ц у загальній сумі 3 571,21 євро, тому відсутні підстави вважати, що зазначене судове рішення виконано у повному обсязі. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Полтавського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 13 липня 2022 року залишено без змін. Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що враховуючи встановлені фактичні обставини справи та норми права, якими вони регламентовані, суд апеляційної інстанції визнав правильними висновки суду першої інстанції щодо правомірності дій державного виконавця, який зобов`язаний виконувати судове рішення у спосіб та у порядку, встановленому виконавчим документом.За відсутності судового рішення із роз`ясненнями щодо утримання суми податків та інших обов`язкових платежів, державний виконавець правомірно виконував рішення згідно із виконавчим документом, яким постановлено до стягнення 3 571,21 євро, а не 3 458,06 євро, як вважає боржник та окремо 104,45 євро податок на доходи фізичних осіб із доходу у вигляді процентів та 8,70 євро військового збору. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи У січні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 13 липня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги. Стягнути з ВПВР ДДВС МЮУ сплачений судовий збір. Підставою касаційного оскарження ухвали Київського районного суду м. Полтави від 13 липня 2022 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційну скаргу мотивовано тим, що АТ КБ «ПриватБанк» при добровільному виконанні рішення суду, в силу вимог Податкового кодексу України (далі - ПК України), як податковий агент здійснив сплату податків, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями. Відсутність вказівки у резолютивній частині про те, що сума підлягає стягненню за відрахуванням податків й інших обов`язкових платежів - не є підставою для невиконання роботодавцем функцій податкового агента у випадках та у порядку, встановленому законодавством. Заявник вказує на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовані норми матеріального права та не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у питаннях оподаткування при виконанні рішення суду, викладених у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц, від 16 квітня 2019 року у справі № 820/3747/18, від 25 квітня 2019 року у справі № 820/5002/16, від 05 серпня 2020 року у справі № К/9901/22886/18 та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її з суду першої інстанції. У лютому 2023 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2023 року справу за скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на бездіяльність головного державного виконавця ВПВР ДДВС МЮУ Мурихіна С. В., стягувач у виконавчому провадженні - ОСОБА_1 , призначено до судового розгляду. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ВДВР ДДВС МЮУ на касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», у якому він просив зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін. Фактичні обставини справи, встановлені судами Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2015 року (справа № 642/8921/15-ц) стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти депозиту у валюті депозиту у сумі 2 990,95 євро. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти відсотків депозиту у валюті депозиту у сумі 580,26 євро (а. с. 59-62). Постановою старшого державного виконавця Жовтневого ВДВС м. Дніпропетровськ ГТУЮ у Дніпропетровській області від 06 вересня 2016 року відкрите виконавче провадження № НОМЕР_2 із примусового виконання виконавчого листа № 642/8921/15-ц про стягнення із АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 3 571,21 євро (а. с. 75). 14 вересня 2016 року виконавче провадження № НОМЕР_2 приєднано до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_1, яке веде Соборний ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області (а. с. 76-77). 12 січня 2018 року виконавче провадження № НОМЕР_2 виведено зі складу зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_1 та передано до ВПВР ДДВС МУЮ (а. с. 79-80). 05 березня 2018 року державним виконавцем ВПВР ДДВС МУЮ Мурихіним С. В. прийнято виконавче провадження № НОМЕР_2 до виконання (а. с. 70). 05 травня 2022 року до ВДВС надійшла заява від АТ КБ «ПриватБанк», у якій боржник виконавчого провадження вказував на добровільне виконання судового рішення 07 листопада 2018 року та порушував питання про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (а. с. 9-10). АТ КБ «ПриватБанк згідно із платіжних доручень від 07 листопада 2018 року здійснив перерахування грошових коштів в сумі 3 458,06 євро виплати по рішенню суду на користь ОСОБА_1 , що підтверджується платіжним дорученням № І11078LGGX; 104,45 євро утримано податок на доходи фізичних осіб із доходу у вигляді процентів за ОСОБА_1 , що підтверджується платіжним дорученням № 9783; 8,70 євро - утримання військового збору, платіжне доручення № 9784 (а. с. 18-20).

Позиція Верховного Суду Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення, що набрало законної сили, є підставою для його виконання. Виконання судового рішення сприяє втіленню законів у життя та зміцненню їх авторитету. Рішення суду охороняє права, свободи та законні інтереси громадян, а також є завершальною стадією судового провадження. Державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції та здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України (стаття 5 Закону України «Про виконавче провадження»). Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України «Про виконавче провадження». Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»). Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина перша статті 13 Закону України «Про виконавче провадження»). Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Статтею 26 Закону України «Про виконавче провадження» визначено початок примусового виконання рішення, зокрема: виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частини першої); виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону (частина п`ята); за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною) (частина шоста). За змістом пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема, у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини (частина друга статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»). АТ КБ «ПриватБанк згідно із платіжних доручень від 07 листопада 2018 року здійснив перерахування грошових коштів в сумі 3 458,06 євро виплати по рішенню суду на користь ОСОБА_1 , що підтверджується платіжним дорученням № І11078LGGX; 104,45 євро утримано податок на доходи фізичних осіб із доходу у вигляді процентів за ОСОБА_1 , що підтверджується платіжним дорученням № 9783; 8,70 євро - утримання військового збору, платіжне доручення № 9784. Проте у цій справі встановлено, що заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2015 року (справа № 642/8921/15-ц) стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти депозиту у сумі 2 990,95 євро та грошові кошти відсотків депозиту у сумі 580,26 євро. Зазначене судове рішення є чинним та банком не оскаржувалось. Отже, у резолютивній частині рішення суду відсутня вказівка на те, що сума доходу підлягає стягненню за відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів. Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення скарги АТ КБ «ПриватБанк». Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина перша статті 599 ЦК України). Усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади згідно яких здійснюється виконання зобов`язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов`язань, серед яких: належне виконання зобов`язання; реальне виконання зобов`язання; справедливість добросовісність та розумність (частина третя статті 509 ЦК України). Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці. Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18). Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладених у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц, від 16 квітня 2019 року у справі № 820/3747/18, від 25 квітня 2019 року у справі № 820/5002/16, від 05 серпня 2020 року у справі № К/9901/22886/18 та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19 є безпідставними, оскільки справи не є подібними та у них встановлені різні фактичні обставини. Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанції, оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги. Відповідно до частини першої статті 410 ЦК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Керуючись статтями 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 13 липня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: Г. В. Коломієць Є. В. Синельников С. Ф. Хопта В. В. Шипович