Постанова 4811 № 440/222/19

Справа № 440/222/19 Головуючий у 1 інстанції: Кос І.Б. Провадження № 22-ц/811/3014/22 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 червня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Шандри М.М. суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А. секретаря: Гай О.О. за участю: представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Буського районного суду Львівської області від 01 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Буської міської ради Золочівського району Львівської області та Головного управління Держгеокадастру в Львівській області про усунення перешкод у здійсненні права користування нерухомим майном та встановлення земельного сервітуту, ВСТАНОВИЛА: У лютому 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому, уточнивши позовні вимоги, просила зобов`язати ОСОБА_1 усунути їй перешкоди у здійсненні права користування власним житловим будинком та гаражем на АДРЕСА_1 шляхом демонтажу огорожі з металевої сітки, що проходить уздовж металевих воріт, довжиною 5,88 м, встановлених на спільному заїзді, та вздовж житлового будинку та гаража ОСОБА_3 довжиною 5,68 м; встановити для позивачки постійний безоплатний земельний сервітут у виді права проїзду гужовим та автомобільним транспортом до житлового будинку і гаража на АДРЕСА_1 , що належить їй на праві приватної власності, із заїзду загального користування через частину земельної ділянки площею 0,0723 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , якою володіє на праві приватної власності ОСОБА_1 , з розмірами по периметру (додатки 1, 2, 3 до висновку) згідно з варіантом 1 висновку судової земельно-технічної експертизи від 18.05.2021 № 1259, складеного судовим експертом Перекрьостовим В. М. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_3 посилалася на те, що вона проживає та є власником житлового будинку на АДРЕСА_1 та користувачем земельної ділянки площею 0,06 га для обслуговування будинку за цією ж адресою, які набула в порядку спадкування. ОСОБА_1 є її племінницею та проживає у сусідньому житловому будинку на АДРЕСА_2 і є власницею прилеглої земельної ділянки площею 0,0723 га. Будинок ОСОБА_1 набула у власність на підставі договору дарування від 30.10.2003, укладеного на її користь покійним чоловіком позивачки ОСОБА_4 , після смерті якого відповідачка разом зі своїм чоловіком ОСОБА_5 почали ставитися до позивачки зневажливо, ображали та перешкоджали у користуванні будинком і городом позивачки, а в 2014 році навіть побили. У 2016 році відповідачка самовільно, без будь-якого дозволу та погодження, перегородила металевою сіткою спільний заїзд до будинків АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 , чим створила позивачці перешкоди в доступі до власного будинку та подвір`я, що унеможливлює для позивачки користування будинком, гаражем і земельною ділянкою, неможливо завезти на власне подвір`я зібраний урожай. До зазначених житлових будинків існує один спільний заїзд, а житловий будинок позивачки знаходиться на приватизованій земельній ділянці відповідачки, оскільки раніше вони належали її померлому чоловіку як єдине подвір`я (до моменту дарування її чоловіком одного будинку та земельної ділянки відповідачці). Влаштування окремого входу чи заїзду до будинку позивачки є неможливим, що встановлено комісією Буської міської ради згідно з актом та схемою від 20.06.2016. Як відомо з плану розташування суміжних земельних ділянок через супутникове зображення на АДРЕСА_1 та фототаблиці, виготовлених ліцензованим інженером-землевпорядником ОСОБА_6 , самовільно встановлена відповідачкою на спільному заїзді огорожа з металевої сітки проходить уздовж металевих воріт, довжиною 5,88 м та вздовж житлового будинку і гаража позивачки, довжиною 5,68 м. У зв`язку з цим позивачка вважає, що нормальне функціонування її домогосподарства та задоволення її інтересів щодо проїзду гужовим та автомобільним транспортом при використанні житлового будинку та гаража є неможливим без зобов`язання відповідачки провести демонтаж вказаної огорожі та без встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту у виді проїзду гужовим та автомобільним транспортом через земельну ділянку відповідачки на земельну ділянку позивачки, технічна можливість якого підтверджена висновком судової земельно-технічної експертизи від 18.05.2021 № 1259, складеним судовим експертом Перекрьостовим В. М. У зв`язку з цим просила позов задовольнити. Рішенням Буського районного суду Львівської області від 01.02.2022 позов задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_3 у здійсненні права користування власним житловим будинком та гаражем на АДРЕСА_1 шляхом демонтажу огорожі з металевої сітки, що проходить уздовж металевих воріт довжиною 5,88 м, встановлених на спільному заїзді, та вздовж житлового будинку та гаража ОСОБА_3 , довжиною 5,68 м. Відмовлено у задоволенні решти позовних вимог. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн. Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу. Вважає, що вказане рішення підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог з підстав неправильності установлення обставин, які мають значення для справи. Вказує, що висновки суду є помилковими та не відповідають дійсності. Зазначає, що нею в 2016 році встановлено металеву огорожу саме її власної земельної ділянки, а не спільного заїзду. Частина земельної ділянки, яку суд помилково вважає «спільним заїздом» знаходиться у приватній власності відповідачки. В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували, що діями ОСОБА_1 чиняться перешкоди ОСОБА_3 у користуванні нерухомим майном та яким чином її порушені права будуть відновлені у випадку демонтажу паркану. Просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Постановою Львівського апеляційного суду від 30.05.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Буського районного суду Львівської області від 01.02.2022 в частині зобов`язання ОСОБА_1 усунути ОСОБА_3 перешкоди у здійсненні права користування власним житловим будинком та гаражем на АДРЕСА_1 шляхом демонтажу огорожі з металевої сітки, що проходить уздовж металевих воріт, довжиною 5,88 м, встановлених на спільному заїзді та вздовж житлового будинку та гаража ОСОБА_3 , довжиною 5,68 м та стягнення судового збору скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Постановою Верховного суду від 10.11.2022 скасовано постанову Львівського апеляційного суду від 30.05.2022, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У судовому засіданні апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу з підстав, зазначених у ній. Інші учасники справи у судове засідання апеляційної інстанції не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, тому їх неявка, відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, який проводиться за їхньої відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід задовольнити з таких підстав. Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України). Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам не повністю відповідає, з огляду на таке. Судом встановлено, що ОСОБА_3 є власником житлового будинку на АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав від 31.08.2012 № 35352127. ОСОБА_1 є власником житлового будинку на АДРЕСА_1 та земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0723 га. Вказані житлові будинки сторін у справі є сусідніми, а їх земельні ділянки суміжними. ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0723 га, а позивачка ОСОБА_3 землекористувачем земельної ділянки площею 0,0600 га. Земельна ділянка для обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд ОСОБА_3 на цей час не приватизована та перебуває у її фактичному землекористуванні. Між сторонами у справі є тривалий конфлікт щодо неможливості позивачки користуватись власним подвір`ям шляхом заїзду туди автомобільного та гужового транспорту через встановлення відповідачкою у 2016 році металевої огорожі її земельної ділянки. З акта обстеження земельної ділянки ОСОБА_3 на АДРЕСА_1 від 20.06.2016 складеного комісією в складі заступника Буського міського голови Зеленюха В.М., спеціаліста-землевпорядника Буської міської ради Гуменного В.Є. та юриста-консультанта Буської міської ради ОСОБА_7 , відомо, що існуючий заїзд до ділянки позивачки приватизований та знаходиться у власності ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ), а окремий заїзд до земельної ділянки ОСОБА_3 неможливо облаштувати, оскільки пожежний заїзд повинен становити 3,5 м, а фактично з одного боку (відстань від межі ОСОБА_8 до будинку) становить 2,6 м, з іншого боку відстань від будинку до криниці 3,2 м, а від криниці до межі ОСОБА_1 0,8 м. Тому комісія запропоновала ОСОБА_3 звернутись до суду для вирішення питання щодо користування спірною земельною ділянкою. Зі складеного інженером-землевпорядником ОСОБА_6 плану розташування суміжних земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 (із фототаблицями до нього) відомо, що на спільному заїзді до житлового будинку ОСОБА_3 стоїть огорожа з металевої сітки, що проходить уздовж металевих воріт, встановлених на спільному заїзді, довжиною 5,88 м, та вздовж житлового будинку і гаража ОСОБА_3 , довжиною 5,68 м. Згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи від 18.05.2021 № 1259, складеним судовим експертом Перекрьостовим В. М., загальний проїзд до земельних ділянок № 6 ( ОСОБА_3 ) і № 4а ( ОСОБА_1 ) обмежений воротами з шириною проїзду 5,88 м, що належать до земельної ділянки № НОМЕР_1 , тобто ОСОБА_1 (пункт 6 висновку). Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Відповідно до статті 319, частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до частини першої статті 78 ЗК України право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів (стаття 91 ЗК України). Відповідно до статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України). Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги в частині усунення перешкод є обґрунтованими та доведеними, оскільки, набувши безоплатно земельну ділянку від чоловіка позивачки, відповідачка загородила існуючий заїзд, який проходить до земельної ділянки, землекористувачем якої є ОСОБА_3 . Однак, зобов`язавши ОСОБА_1 усунути ОСОБА_3 перешкоди у здійсненні права користування її житловим будинком та гаражем шляхом демонтажу огорожі, районний суд не звернув увагу, що спірну огорожу ОСОБА_1 встановлено на земельній ділянці, яка належить їй на праві приватної власності. Земельні ділянки сторін мають чітко визначені межі, а встановлення огорожі по лінії плану встановлених меж земельної ділянки по суміжному землекористуванню є правом відповідачки, зважаючи на приписи земельного та цивільного законодавства. Колегія суддів звертає увагу, що сам по собі демонтаж спірної огорожі не є ефективним способом захисту прав позивачки, оскільки ділянка на якій встановлено огорожу знаходиться в приватній власності відповідача, сервітут на ній не встановлений. Чинним законодавством визначено порядок встановлення земельного сервітуту, який, у тому числі, передбачає ініціювання заінтересованою особою питання щодо встановлення сервітуту перед іншою особою. У разі недосягнення сторонами домовленості про його встановлення спір вирішується в судовому порядку (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського від 20 листопада 2018 року у справі № 920/1121/17). Враховуючи, що позивачем не дотриманий порядок встановлення сервітуту на спірній земельній ділянці, така належить відповідачу на праві приватної власності, тому підстав для задоволення позову колегія суддів не вбачає. Відповідно до положень п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити його. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин, рішення суду слід скасувати в частині зобов`язання ОСОБА_1 усунути ОСОБА_3 перешкоди у здійсненні права користування житловим будинком та гаражем на АДРЕСА_1 шляхом демонтажу огорожі з металевої сітки, стягнення судового збору та в цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог у цій частині відмовити. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Буського районного суду Львівської області від 01 лютого 2022 року в частині зобов`язання ОСОБА_1 усунути ОСОБА_3 перешкоди у здійсненні права користування власним житловим будинком та гаражем на АДРЕСА_1 шляхом демонтажу огорожі з металевої сітки, що проходить уздовж металевих воріт, довжиною 5,88 м, встановлених на спільному заїзді та вздовж житлового будинку та гаража ОСОБА_3 , довжиною 5,68 м та стягнення судового збору скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог у цій частині відмовити. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено: 07.07.2023 Головуючий Судді