Постанова 4855 № 754/2383/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 754/2383/23 Суддя (судді) першої інстанції: Галась І.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді - Лічевецького І.О., суддів - Аліменка В.О., Оксененка О.М., при секретарі - Рейтаровській О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції України на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 18 квітня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції України про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати постанову серії ЕАС №6517722 від 08.02.2023 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що при проведенні фіксації швидкості транспортного засобу автоматична фото- і відеотехніка повинна бути розміщена в порядку, визначеному статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію», а тому ручне розміщення засобів для вимірювання та фіксації суперечить нормам закону, що було зроблено відповідачем. Позивач зазначив, що постанова про накладення адміністративного стягнення не відповідає приписам частини третьої статті 283 КУпАП, оскільки не містить відомостей про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис, а тому підлягає скасуванню. Також свої вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідач не дав йому можливості у повному обсязі скористатися своїми правами, передбаченими ст. 268 КУпАП. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18 квітня 2023 року позов задоволено. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Управління патрульної поліції у Київській області ДПП подало апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить його скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних відмовити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що 08.02.2023 року за допомогою лазерного вимірювача швидкості LTI 202/20 TruCam II відповідачем було виявлено порушення ПДР, а саме п. 12.4 - транспортний засіб «Mercedes-Benz Vito 116 CDI» номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 рухався за швидкістю 73 км/год в населеному пункті. Зазначає, що подія правопорушення відбулась в межах населеного пункту м. Бориспіль. Звертає увагу суду, що в постанові зазначено прилад, яким здійснювався замір швидкості руху, а також в п.7 оскаржуваної постанови зазначено, що додається відео з бк 476401, де бк є абревіатурою від боді-камера (нагрудний відео-реєстратор). Від ОСОБА_1 19.06.2023 року до суду надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач зазначив, що в оскаржуваній постанові взагалі відсутні відомості про технічний засіб, яким здійснено відеозапис, а тому поданий відповідачем до суду відеозапис є недопустимим доказом у справі. Просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом попередньої інстанції норм процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, постановою від 08.02.2023 року серії ЕАС №6517722 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень З оскаржуваної постанови вбачається, що 08.02.2023 року о 15 год. 30 хв. у м.Бориспіль, вул. Київський шлях, 114, водій ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом «Mercedec-Benz Vito 116 CD-1» номерний знак НОМЕР_1 рухався зі швидкістю 73 км/год. в населеному пункті та перевищив встановлене обмеження швидкості на 23 км/год. Швидкість руху транспортного засобу було зафіксовано за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCаm ТС008343, чим порушив п.12.4 Правил дорожнього руху. Позивач вважаючи постанову протиправною, а свої права порушеними, звернувся з позовом до суду. Суд першої інстанції приймаючи рішення про задоволення позовних вимог виходив із того, що враховуючи якість зйомки та кут під яким велась фіксація транспортного засобу, неможливо встановити де саме рухався транспортний засіб, де перебуває дорожній знак 5.49 (населений пункт) - до чи після місця знаходження приладу. Тобто, на думку суду, неможливо встановити чи дійсно правопорушення було скоєне в межах населеного пункту. Зазначив, що всі необхідні дії інспектора не відображені ані у постанові, ані у відеозаписі фіксації порушення. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Положеннями п. 8 ч. 1 ст. 23 вказаного Закону зазначено, що у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Згідно з п.п. 1-4 Положення про Департамент патрульної поліції, затверджений Наказом Національної поліції України від 06 листопада 2015 року № 73 (у редакції наказу Національної поліції України від 31 жовтня 2016 року № 1114 Департамент патрульної поліції (далі - Департамент, ДПП) є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції України, який створюється, реорганізовується та ліквідовується Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України в установленому законом порядку. Повне найменування - Департамент патрульної поліції, скорочена назва - ДПП. Департамент патрульної поліції складається із структурних підрозділів апарату Департаменту патрульної поліції і територіальних (відокремлених) підрозділів Департаменту патрульної поліції (далі - підрозділи Департаменту патрульної поліції). Департамент патрульної поліції організовує діяльність своїх підрозділів, здійснює контроль за їх діяльністю, надає їм організаційно-методичну і практичну допомогу та здійснює їх інформаційно-аналітичне, матеріально-технічне та фінансове забезпечення. Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (зокрема, частини перша, друга, третя, п`ята і шоста статті 122). Частина 1 статті 122 КУпАП передбачає накладення адміністративного стягнення за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками. Частиною 3 статті 288 КУпАП, якою визначено порядок оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення, передбачено, що постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі можна оскаржити у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом. Аналіз наведених норм права свідчить, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачених частиною 2 статті 122 КУпАП інспектори патрульної поліції та управління патрульної поліції діють не як самостійний суб`єкт владних повноважень, а від імені органів Національної поліції. Отже, відповідні інспектори та управління не можуть виступати самостійним Відповідачем у таких справах, оскільки належним Відповідачем є саме відповідний орган, на який, зокрема положеннями статті 222 КУпАП покладено функціональний обов`язок розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені частиною 1 статті 122 КУпАП - Департамент патрульної поліції. Використання у зазначених вище нормах формулювань «від імені органів Національної поліції», «розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях 222 - 244-20 КУпАП» вказує на те, що відповідачем у таких справах, які розглядаються судом в порядку, визначеному КАС України, є саме орган державної влади - суб`єкт владних повноважень, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення. У разі якщо за змістом норми матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, учасником спірних відносин та зобов`язаною особою є інша, ніж особа, до якої пред`явлено позов, підстави для задоволення позову відсутні. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 26 грудня 2019 року у справі № 724/716/16-а, від 26 червня 2019 року у справі № 303/3795/17, від 25 вересня 2019 року у справі № 813/5425/15, від 30 вересня 2019 року у справі № 140/72/19. Відповідно до частини п`ятої ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Колегія суддів звертає увагу на те, що органом Національної поліції, у даній справі, є Департамент патрульної поліції, від імені якого Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції уповноважене накладати адміністративні стягнення та розглядати справи про адміністративні правопорушення. Однак, Департамент, як суб`єкт владних повноважень, до участі у розгляді цієї адміністративної справи, судом першої інстанції залучений не був, заміну неналежного відповідача судом проведено також не було. Таким чином, позивачем заявлено позов до неналежного відповідача - Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції. Належним відповідачем у даній справі є Департамент патрульної поліції, тобто, відповідний суб`єкт владних повноважень від імені якого винесена постанова про накладення адміністративного стягнення, оскільки, Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції є територіальним підрозділом Департаменту патрульної поліції. Тобто, у даному випадку суд першої інстанції повинен був за правилами ст.48 КАС України змінити первісного відповідача належним або залучити як другого відповідача. Поряд з цим, Департамент патрульної поліції Національної поліції України до участі у справі в якості належного відповідача судом першої інстанції залучено не було. За приписами ч. 3 ст. 48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. Після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції. Отже, з наведеної норми слідує, що можливість заміни неналежного відповідача може здійснюватися виключно під час розгляду справи в суді першої інстанції. Проте, суд першої інстанції вищенаведених вимог матеріального і процесуального закону не дотримався, та вирішуючи спір щодо постанови у справі про адміністративне правопорушення, пред`явлений до Управління патрульної поліції у Київській області не з`ясував хто є належним відповідачем у даній адміністративній справі та не вирішив питання про залучення до участі у справі належного відповідача чи співвідповідача - Департамент патрульної поліції. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. При цьому, колегія суддів зауважує, що відмова у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте, вже до належного відповідача. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного, викладеною у постанові від 28 листопада 2019 року у справі № №826/12172/18. За правилами статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Відповідно до частини другої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Керуючись статтями 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції України задовольнити. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 18 квітня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя І.О.Лічевецький суддя В.О.Аліменко суддя О.М.Оксененко