Постанова 4818 № 613/1441/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2023 року м. Харків справа № 613/1441/21 провадження № 22-ц/818/687/23 Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Тичкової О.Ю., суддів Бурлака І.В., Мальованого Ю.М., за участю секретаря судового засідання Тітченко О.В. сторони справи: позивач ОСОБА_1 відповідач Богодухівська міська рада Харківської області третя особа - Богодухівська державна нотаріальна контора Харківської області розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 25 січня 2023 року ухвалене у складі судді Сеник О.С.,- ВСТАНОВИВ: В вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, після уточнення якого просив: - визнати за ним право власності на 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 3,21 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер: 6320888800:01:000:0093 в порядку спадкування за заповітом після ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - визнати за ним право на частину земельної частки (паю) ВАТ «Сад», виданого на підставі рішення Богодухівської районної державної адміністрації від 11 січня 2001 року № 1 розміром 7,41 га (сертифікат зареєстровано 08 квітня 2001 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 175). В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що він є онуком ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . У вересні 2017 року позивачу стало відомо, що його бабуся ОСОБА_2 28 квітня 1998 року склала заповіт, яким заповідала все своє майно онукам: позивачу, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 Тому 25.10.2017 ОСОБА_1 звернувся до Богодухівської державної нотаріальної контори проте постановою нотаріуса від 26.10.2017 йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину тому що він пропустив строк для прийняття спадщини. У зв`язку з викладеним позивач звернувся до суду з позовною заявою про визнання за ним права власності в порядку спадкування за заповітом. З посиланням на ст.ст.1216, 1217, 1218, ч.1 ст.1223 ЦК України, ст.ст.ст.ст.1, 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» позивач просив захистити його право на спадкування частини земельної частки ( паю), що за життя не спадкодавця не була виділена в натурі ( на місцевості). Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 25.01.2023 позовну заяву задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на (одну другу) частину земельної ділянки загальною площею 3,21 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 6320888800:01:000:0093 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . В іншій частині позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що право на земельну частку (пай) із земель ВАТ «Сад» площею 7,41 в умовних кадастрових гектарах, посвідчене сертифікатом, зареєстрованим 08.04.2001 за № 175, не увійшло до складу спадкової маси, оскільки цей сертифікат втратив чинність з моменту отримання ОСОБА_2 державного акту серії ХР № 137980 від 26.06.2003 та отримання нею у власність земельної ділянки із земель ВАТ «Сад» площею 3,21 га в натурі ( на місцевості). Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення в частині відмови у позові про визнання за ним права на земельної частки (пай) ВАТ «САД» виданого на підставі рішення Богодухівської районної державної адміністрації від 11 січня 2001 року № 1 розміром 7,41 га (сертифікат зареєстровано 08 квітня 2001 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 175 та ухвалити нове рішення про задоволення позову в цій частині. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у сертифікаті на право на земельну частку (пай) виданого на ім`я ОСОБА_2 (серію, номер і дату сертифікату неможливо встановити у зв`язку з якістю копії), зареєстрованому 08 квітня 2001 року за № 175, наявна відмітка про те, що згідно з розпорядженням Богодухівської РДА № 86 від 24.03.2003 виділена в натурі земельна ділянка розміром 3,21 га та виданий державний акт на право власності на землю серії ХР № 137980 (зворотній бік а.с. 17). Отже, ОСОБА_2 , як власник земельної частки (паю), за життя реалізувала своє право на виділення їй у власність земельної ділянки у натурі (на місцевості) із земель ВАТ «Сад» в порядку розпаювання, на підставі розпорядження Богодухівської райдержадміністрації від 24.03.2003 № 86, про що отримала державний акт серії ХР №137980 від 26.06.2003. Однак, у сертифікаті зазначено що право про виділення у власність земельної ділянки у натурі (на місцевості) використано ОСОБА_2 лише на 3,21 га. Враховуючи, що померла ОСОБА_2 мала право на земельну частку (пай) ВАТ «Сад» розміром 7,41 га (сертифікат зареєстровано 08 квітня 2001 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №175), виданого на підставі розпорядження голови Богодухівської районної державної адміністрації від 11 січня 2001 року №1 «Про затвердження розрахунку вартості земельної частки (паю) та її розміру в умовних кадастрових гектарах ВАТ «Сад» йому переходить це право за заповітом на 1/2 (одну другу) частку. Тому апелянт, як спадкоємець має право саме на отримання у власність додатково 2,10 умовних гектарів земельної частки (пай) відкритого акціонерного товариства «Сад», що за життя не були отримані його бабусею. Відзиву на апеляційні скарги до суду не надходило. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі. Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у задоволені позову про визнання за ОСОБА_1 права на земельної частки (пай) ВАТ «САД» виданого на підставі рішення Богодухівської районної державної адміністрації від 11 січня 2001 року № 1 розміром 7,41 га (сертифікат зареєстровано 08 квітня 2001 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №

175. Тому в іншій частині рішення суду не переглядається. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 21.07.1988 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується даними копії паспорту серії НОМЕР_1 , виданого 07.04.2005 Московським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області. ОСОБА_2 є бабусею ОСОБА_1 . Згідно даних свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 29.01.2004, виданого Червононивською сільською радою Богодухівського району Харківської області ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . Відповідно до наявної в матеріалах справи копії сертифікату на право на земельну частку (пай), зареєстрованого 08.04.2001 у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 175, ОСОБА_2 належало право на земельну частку (пай) із земель ВАТ «Сад» розміром 7,41 в умовних кадастрових гектарах без визначення земельної ділянки на місцевості. 26.06.2003 на підставі вказаного сертифікату ОСОБА_2 було надано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 6320888800:01:000:0093 площею 3,21 га, розташовану на території Червононивської сільської ради, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Право на вказану земельну ділянку посвідчене державним актом серії ХР № 137980 від 26.06.2003, виданим на підставі розпорядження Богодухівської райдержадміністрації від 24.03.2003 №

86. За життя ОСОБА_2 залишила заповіт, відповідно до якого все своє майно, де б воно не містилося і з чого б не складалось, яке на день її смерті буде їй належати, заповідала своїм онукам ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . 28.04.1998 заповіт було посвідчено секретарем виконавчого комітету Богодухівської міської ради. Станом на дату смерті ОСОБА_2 заповіт не змінено і не скасовано (зворотній бік а.с. 8). ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 02.03.2013, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції (а.с.9). 21.11.2013 Одинадцятою Харківською державною нотаріальною конторою (наразі П`ята Харківська міська державна нотаріальна контора) було заведено спадкову справу № 1170/2013 (номер у спадковому реєстрі55350348) після смерті ОСОБА_3 (а.с.71, 84-110). Як вбачається з матеріалів вказаної спадкової справи, вона була заведена за заявою ОСОБА_4 , інші заяви про прийняття спадщини, видачу свідоцтва про право на спадщину або про відмову від прийняття спадщини після ОСОБА_3 у спадковій справі відсутні.31.03.2016 ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 (а.с.108). 25.10.2017 Богодухівською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 478/2017 після смерті ОСОБА_2 (номер у спадковому реєстрі 61437532). Відповідно до положень статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належати спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Статтею 1236 ЦК України передбачено, що заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців яких він призначив переходить та частина його обов`язків, що є пропорційною до одержаних ними прав. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини. Згідно зі статтею 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). Відповідно до вимог статті 25 ЗК України при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (стаття 125 ЗК України в редакції від 31 березня 2006 року). Законом України від 05 червня 2003 року «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» визначені організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками. Відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом. Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину (стаття 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»). Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю (пункт 17 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України). Підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації. Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) (стаття 3 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»). Сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості): розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку; приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) (стаття 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»). За вимогами пункту 9 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 07 липня 2011 року «Про Державний земельний кадастр», до 01 січня 2013 року державна реєстрація земельних ділянок, які передаються у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснюється з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки. Реєстрація державних актів на право власності здійснюється у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі. У сертифікаті на право на земельну частку (пай) виданого на ім`я ОСОБА_2 зареєстрованому 08 квітня 2001 року за № 175, наявна відмітка про те, що згідно з розпорядженням Богодухівської РДА № 86 від 24.03.2003 виділена в натурі земельна ділянка розміром 3,21 га та виданий державний акт на право власності на землю серії ХР № 137980 (зворотній бік а.с.17). Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що на дату відкриття спадщини ОСОБА_2 , як власник земельної частки (паю) повністю реалізувала своє право на виділення їй у власність земельної ділянки у натурі. Тому право на земельну частку (пай) підтверджене сертифікатом, було погашене і не може бути успадковане. Зазначений висновок відповідає правовому висновку викладеному у постанові Верховного Суду від 21 січня 2020 року (справа № 326/1573/18) . За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог і доводи апеляційної скарги не є підставою для скасування даного судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» не вирішувалося. Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 25 січня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 05 липня 2023 року. Головуючий О. Ю. Тичкова Судді І.В.Бурлака Ю.М.Мальований