Постанова 4803 № 191/2910/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5331/23 Справа № 191/2910/21 Суддя у 1-й інстанції - Прижигалінська Т. В. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 липня 2023 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Пищиди М.М. суддів Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М. розглянувши у спрощеному позовному провадженні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про стягнення належних сум за затримку розрахунку при звільненні, - В С Т А Н О В И Л А: У вересні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 свою трудову діяльність розпочав з 01.09.1989 року і працював до 01.04.2020 року, пройшовши шлях від помічника машиніста електровоза до машиніств-інструктора по навчанню локомотивних бригад в структурному підрозділі Синельниківського локомотивного депо Регіональної філії «Придніпровська залізниця». 23.10.2019 року наказом №64/с «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників депо» - оголошено догану машиністу-інструктору ОСОБА_1 . Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31.03.2020 року наказ №64/с від 23 жовтня 2019 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників депо» в частині щодо оголошення догани машиністу-інструктору ОСОБА_1 , скасовано. 01.04.2020 року він звільнився за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію по вислузі років за ст. 38 КЗпП України (наказ №79/ос від 01.04.2020 року). Виплати здійснено із затримкою 05.08.2021 року, зокрема: у квітні 2020 року 85 424, 41 грн.; у травні 2020 року 86, 20 грн.; у липні 2021 року 2 634, 84 грн. Сума середньоденного заробітку ОСОБА_1 складає 1019, 72 грн.. кількість робочих днів, належних оплаті за час затримки розрахунку при звільненні складає 722 робочих днів, відтак сума середньої заробітної плати за цей період становить 722 х 1019, 72 = 736 237, 84 грн. Враховуючи зазначене, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив суд стягнути з Акціонерне товариство «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час затримки розрахунку за період з 01.04.2020 року до дня винесення рішення, розмір якого визначає суд (п. 8 Постанови КМУ від 08.02.1995 року №100); 46 067 гривень 89 коп. - сума компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати зарплати; судові витрати в розмірі 17 273,67 грн., які складаються з : 10 000 гривень - сума витрат на правничу допомогу; 4150 грн. 26 коп. - сума сплаченого судового збору; 3 123, 41 грн. - попередньо визначена сума судових витрат, пов`язаних з явкою до суду. Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про стягнення належних сум за затримку розрахунку при звільненні відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Як вбачається з матеріалів справи, що наказом структурного підрозділу Синельниківського локомотивного депо Регіональної філії «Придніпровської залізниці» АТ «Українська залізниця» №79/ос від 01.04.2020 року ОСОБА_1 звільнено з займаної посади за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію по вислузі років, згідно ст.38 КЗпП України. З доданої до позову виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 вбачається, що відповідачем було перераховано на картковий рахунок позивача грошові кошти, а саме: у квітні 2020 року 85 424, 41 грн.; у травні 2020 року 86, 20 грн.; 05.08.2021 року 2 634, 84 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції застосував строки позовної давності. Із вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується виходячи з наступного. Так, частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідно до ч. 1 ст. 233 КзпП України стягнення середнього заробітку є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, а строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення таких виплат обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Отже, стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Як вбачається з матеріалів справи, в день звільнення позивача (01.04.2020 року) йому не було виплачено премії за фактично відпрацьований час за жовтень 2019 року в розмірі 2634 грн. 83 коп. з підстав існуючого наказу № 64/С від 23.10.2019 року «Про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності з оголошенням догани», то з боку роботодавця відсутня відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП, в частині невиплати премії при звільненні. Дана премія була виплачена позивачеві лише 05.08.2021 року, що підтверджується випискою по картковому рахунку, оскільки зазначений наказ був скасований рішенням Синельниківського міськрайонного суду від 09.09.2020 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 01.04.2021 року. Враховуючи зазначені обставини, останнім днем фактичного розрахунку з позивачем необхідно вважати не 05.08.2021 року, а 05.06.2020 року, та з цього часу позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав відповідачем щодо невиплати йому середнього заробітку за весь час затримки з дня звільнення по день фактичного розрахунку. До суду позивач з даним позовом звернувся 06.09.2021 року, тобто з пропуском тримісячного строку позовної давності, встановленого ст. 233 КЗпП. Таким чином, враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про те, що позивачем було пропущено строк, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України для звернення до суду з позовом, про що було зазначено відповідачем, а тому суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову з цих підстав. Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду має бути залишено без змін. Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И ЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства. Судді: