Постанова 4801 № 136/279/23

Справа № 136/279/23 Провадження № 22-ц/801/1347/2023 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т. Доповідач:Медвецький С. К. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2023 рокуСправа № 136/279/23м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Медвецького С. К., суддів: Копаничук С. Г., Оніщука В. В., учасники справи: позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу №136/279/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 01 травня 2023 року, ухвалене у складі судді Кривенка Д. Т. у залі суду, встановив: Короткий зміст позовних вимог У лютому 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» (далі - ТОВ «ФК «Ріальто») звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивований тим, що 13 лютого 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» (далі- ТОВ «ФК «Фінанс Інновація») та ОСОБА_1 укладено договір № 210213-126-6, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 7000 грн строком на 30 днів шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану в АТ «ПУМБ», зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,5% від суми кредиту за кожен день користування та 3,5% від залишку суми кредиту за кожен день прострочення терміну повернення кредиту. Указаний договір укладено в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет https://monetka.ua або https://monetka.com.ua та підписаний електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». 17 червня 2021 року між ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» та позивачем укладено договір відступлення права вимоги № 17/06/2021-Р/М-З, відповідно до якого право вимоги за договором № 210213-126-6 від 13 лютого 2021 року перейшло до ТОВ «ФК «Ріальто». Взяті на себе зобов`язання за кредитним договором відповідач належним чином не виконував, унаслідок чого станом на 01 лютого 2023 року утворилась заборгованість у розмірі 31 600 грн, з яких: 7000 грн - заборгованість за тілом кредиту; 3150 грн - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п. 1.2 кредитного договору за ставкою 1,5% за кожен день користування кредитом за період з 13 лютого 2021 року по 15 березня 2021 року (включно); 21 460 грн - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п. 3.3 кредитного договору за ставкою 3,5% за кожен день користування кредитом за період з 22 квітня 2021 року по 19 серпня 2021 року (включно), відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь: заборгованість за кредитним договором у сумі 31 610 грн; судові витрати у виді судового збору в розмірі 2684 грн та 9000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 01 травня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ріальто» заборгованість за кредитним договором № 210213-126-6 від 13 лютого 2021 року станом на 01 лютого 2023 року у розмірі 10 150,00 грн, з яких: 7000 грн - заборгованість за кредитом; 3150 грн - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п. 1.2 кредитного договору за ставкою 1,5% за кожен день користування кредитом за період з 13 лютого 2021 року по 15 березня 2021 року (включно). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ріальто» судовий збір у розмірі 862 грн та 2889 грн витрат на правову допомогу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що: умовами кредитного договору встановлено обов`язок позичальника повернути наданий кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами. Позичальник не виконував взятті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту та процентів, а тому у позивача виникло право вимоги повернення суми заборгованості; відповідачем не спростовано розрахунок позивача за кредитним договором та не надано доказів щодо повного погашення заборгованості; позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за процентами відповідно до п. 3.3 кредитного договору у розмірі 21 460 грн, нарахованих після закінчення строку дії кредитного договору, є необґрунтованими. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У травні 2023 року ТОВ «Фінансова компанія «Ріальто» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норми процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволені позовних вимог та розподілу судових витрат скасувати й ухвалити у цій частині нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 29 травня 2023 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий - суддя Медвецький С. К., судді: Копаничук С. Г., Оніщук В. В. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 30 травня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано відповідачу строк на подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з місцевого суду. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 19 червня 2023 року справу призначено до розгляду на 06 липня 2023 року в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що: суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми заборгованості по відсоткам, які нараховані відповідно до п. 3.3 кредитного договору; договором № 210213-126-6 від 13 лютого 2021 року встановлено, що процентна ставка визначена у п. 3.3 цього договору нараховується відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України; пунктом 3.3 кредитного договору встановлено розмір процентної ставки, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, як відповідальність за порушення грошового зобов`язання; статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, однак відповідачем зобов`язання за кредитним договором не виконано; судом першої інстанції безпідставно зменшено витрати на професійну правничу допомогу. Відзив на апеляційну скаргу впродовж встановленого судом строку не надходив. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом установлено, що 13 лютого 2021 року між ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №210213-126-6 шляхом його підписання відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором № 496698, номер мобільного телефону позичальника - НОМЕР_2 . З довідки № 65256 від 20 січня 2023 року слідує, що смс-повідомлення від альфа-імені «MONETKA» з текстом: «Для підтвердження згоди з умовами договору введіть 496698», було доставлено на номер НОМЕР_2 за допомогою сервісу ТОВ «Мобізон» 13 лютого 2021 року об 11:00:15 год. Відповідно до цього кредитного договору товариство надало відповідачу у кредит грошові кошти в сумі 9000,00 грн не на споживчі цілі, на умовах строковості, зворотності та платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом не пізніше строку, визначеного в пункті 1.3 цього договору (п. 1.1 договору). Пунктом 1.3 договору встановлено, що строк надання кредиту та строк дії договору становить 30 днів, але в будь-якому випадку строк користування грошовими коштами, наданими в кредит не може становити менше трьох календарних днів. Строк надання кредиту може бути продовжений в порядку та на умовах, визначених цим договором. Згідно з пунктом 1.4 договору невід`ємною частиною цього договору є Правила надання грошових коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту, через мережу інтернет ТОВ «ФК «Фінанс Інновація», які розміщені на сайті monetka.ua. Товариство здійснює переказ суми кредиту на електронний платіжний засіб НОМЕР_1 , що належить позичальнику (пункт 1.6 договору). Пунктом 2.4 договору встановлено, що позичальник зобов`язаний, зокрема, у встановлений договором строк повернути кредит та сплатити проценти за його користування, а також у випадку подальшої зміни терміну платежу (оформлення продовження) сплачувати товариству проценти за користування кредитом у розмірі 1,5% в день від суми кредиту, починаючи з першого дня продовження на період строку її дії. Пункт 2.3.4 договору закріплює за позичальником право здійснити оформлення продовження строку надання кредиту та строку дії договору, визначених у правилах. Відповідно до п. 3.3 договору у випадку порушення строків повернення кредиту, встановлених п. 1.3 договору (з урахуванням пролонгації дії договору), позичальник сплачує товариству плату за неправомірне користування кредитом за процентною ставкою 3,5% від суми несвоєчасно повернутого кредиту за кожен день користування кредитом понад строк, зазначений у п. 1.3. цього договору. З платіжного доручення № 374691658 від 13 лютого 2021 року слідує, що ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» здійснило перерахування коштів у сумі 7000 грн за договором № 210213-126-6 від 13 лютого 2023 року на умовах фінансового кредиту на картку НОМЕР_1 . 17 червня 2021 року між ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» та позивачем укладено договір про відступлення права вимоги № 17/06/2021-Р/М-3. З витягу з акта приймання-передачі прав № 1 від 17 червня 2021 року до договору відступлення права вимоги № 17/06/2021-Р/М-3 від 17 червня 2021 року слідує, що позивач отримав право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 210213-126-6 від 13 лютого 2021 року. Позивачем визначено, що заборгованість відповідача за указаним кредитним договором станом на 01 лютого 2023 року складає 31 610,00 грн, з яких: 7000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 3150 грн - заборгованість по простроченим відсоткам та 21 460 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за неправомірне користування грошовими коштами, згідно з п. 3.3. договору. Позиція суду апеляційної інстанції Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків. Згідно з частиною першою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами справи, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною четвертою статті 19 ЦПК України встановлено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менша ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що дана справа є малозначною, яка виникла з правовідносин стосовно стягнення заборгованості за договором кредиту та ціна позову складає 31 610 грн, що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України). Частиною першою статті 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина другої статті 639 ЦК України). Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 7 жовтня 2020 року № 127/33824/19; від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19. Частиною першою статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Законом України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Відповідно до частини третьої статті 11 Законом України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону). Згідно з частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Частиною восьмою статті 11 Законом України «Про електронну комерцію» встановлено, що у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Вирішуючи спір, суд першої інстанції вірно встановив, що укладений між ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» та ОСОБА_1 договір № 210213-126-6 від 13 лютого 2021 року підписаний в електронній формі, відповідач отримав від товариства суму позики, однак вчасно її не повернув та дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту та нарахованими відсотками відповідно до п. 1.2 кредитного договору за кожен день користування кредитом за період з 13 лютого до 15 березня 2021 року (включно). Перевіряючи рішення суду в частині відмови у стягненні нарахованих відсотків за користування кредитними коштами після спливу визначеного договором строку кредитування на суму 21 460 грн за період з 22 квітня 2021 року по 19 серпня 2021 року на підставі частини другої статті 625 ЦК України, апеляційний суд зазначає таке. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною першою статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Порушення відповідачем умов договору є цивільним правопорушенням, оскільки статтею 629 ЦК України встановлюється принцип безумовності та обов`язковості виконання договору. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів, не встановлений договором або законом. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц зроблено висновок, що: «право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 зроблено висновок, що: «у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. За період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання». Матеріалами справи встановлено, що 15 березня 2021 року ОСОБА_1 відповідно до п. 2.3.4 кредитного договору № 210213-126-6 від 13 лютого 2021 року та п. 4.14 Правил продовжив строк дії кредитного договору на 7 календарних днів шляхом сплати комісії у розмірі 250 грн, а також шляхом сплати відсотків 25 березня 2021 року. Строк дії договору закінчився 21 квітня 2021 року. Пунктом 3.3. договору сторони погодили, що у випадку порушення строків повернення кредиту, встановлених пунктом 1.3. договору (з урахуванням пролонгації строку дії договору), позичальник сплачує товариству плату за користування кредитом за підвищеною ставкою - 3,5 % від суми несвоєчасно повернутого кредиту за кожний день користування кредитом понад строк. Абзацом 2 пункту 3.3 договору встановлено, що процентна ставка, визначена у цьому пункті договору, нараховується відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Зі змісту цього пункту договору слідує, що плата за користування кредитом за підвищеною процентною ставкою у розмірі 3,5% встановлено саме за порушення строків повернення кредиту, тобто за невиконання грошового зобов`язання та як відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, а тому відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити проценти від простроченої суми. Розрахунок загальної суми заборгованості ОСОБА_1 по кредитному договору станом на 01 лютого 2023 року відповідає вимогам закону. Доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідачем суду не надано. Указані обставини неправильно встановлені судом першої інстанції під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача процентів за кредитом, нарахованих унаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань, після спливу строку кредитування відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України. Отже апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог позивача в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за нарахованими процентами відповідно до п. 3.3 кредитного договору за ставкою 3,5 % за кожен день користування кредитом з 22 квітня 2021 року по 19 серпня 2021 року (включно) відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. Щодо судових витрат у суді першої інстанції Відповідно до положень частин першої, третьої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. 02 червня 2022 року між ТОВ «ФК «Ріальто» та адвокатом Руденком К. В. укладено договір про надання юридичних послуг. На підтвердження виконання умов договору позивачем надано суду копію акта наданих послуг № 02/06/2022 від 21 грудня 2022 року, згідно з яким загальна вартість витрат на правничу допомогу складає 9000 грн. З платіжного доручення № 581 від 11 січня 2023 року слідує, що позивач сплатив адвокату 9000 грн за надану правничу допомогу. Статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. ОСОБА_1 не надав суду аргументованого клопотання про зменшення судових витрат на оплату правничої допомоги. Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 зробила висновок, що: «витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). При прийнятті рішення щодо відшкодування витрат на правову допомогу слід керуватися такими критеріями: дійсність витрат, необхідність витрат, розумність розміру витрат, співмірність витрат». Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява N 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява N 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява N 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Колегія суддів вважає, що надані позивачем докази підтверджують витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката та є обґрунтованими. Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Верховний Суд у постановах від 21 квітня 2021 року у справі № 488/1363/17 (провадження № 61-11991св20) та від 26 січня 2022 року у справі № 127/1415/20 (провадження № 61-878св21) дійшов таких висновків: «втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України». Відповідач не надав доказів на підтвердження невідповідності судових витрат фактично наданим послугам. За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу адвоката при розгляді справи в суді першої інстанції у заявленому розмірі підлягають задоволенню. Крім того, частиною першою статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За подання позовної заяви позивач сплатив 2684 грн судового збору. Оскільки судом першої інстанції при частковому задоволенні позову було застосовано пропорційність при стягненні з відповідача на користь позивача судових витрат, а суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позову в заявленому розмірі, тому рішення суду в частині розподілу судових витрат підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про стягнення судових витрат у заявленому позивачем розмірі. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ТОВ «ФК «Ріальто» підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягнені з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за нарахованими відсотками, відповідно до п. 3.3. кредитного договору, та розподілу судових витрат підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення указаних вимог. У решті рішення суду слід залишити без змін. Щодо судових витрат в суді апеляційної інстанції Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга задоволена та в оскаржуваній частині ухвалене нове судове рішення про задоволення позову, то з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ріальто» слід стягнути 4026 грн судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги. Крім того, в апеляційній скарзі позивач порушує питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. 02 червня 2022 року між ТОВ «ФК «Ріальто» та адвокатом Руденком К. В. укладено договір про надання юридичних послуг. На підтвердження виконання умов договору позивачем надано суду копію акта наданих послуг № 02/06/2022 від 10 травня 2023 року, згідно з яким загальна вартість витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції складає 12 000 грн. З платіжної інструкції № 474 від 10 травня 2023 року слідує, що позивач сплатив адвокату 12 000 грн за надану правничу допомогу. При визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів ураховує норми частин четвертої, п`ятої статті 137 ЦПК України щодо співмірності витрат на професійну правничу допомогу з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідачем клопотань щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу з підстав їх неспівмірності до суду апеляційної інстанції не подано. Ураховуючи викладене та відсутність заперечень з боку відповідача щодо неспівмірності заявлених витрат на правничу допомогу, апеляційний суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 12 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, постановив: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» задовольнити. Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 01 травня 2023 року в частині відмови у задоволенні позову та розподілу судових витрат скасувати й ухвалити у цих частинах нове судове рішення. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» 21 460 гривень заборгованості за пунктом 3.3 кредитного договору № 210213-126-6 від 13 лютого 2021 року, нарахованої за період з 22 квітня 2021 року по 19 серпня 2021 року (включно), відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» 2684 гривень судового збору сплаченого за подання позовної заяви та 9000 гривень витрат на професійну правничу допомогу. У решті рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4026 гривень та 12 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Учасники справи: Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто», адреса: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд. 4, код ЄДРПОУ 43492595. Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 . Суддя-доповідач Cергій МЕДВЕЦЬКИЙ судді: Світлана КОПАНИЧУК Віталій ОНІЩУК