Постанова 4813 № 523/2896/23

Номер провадження: 33/813/1013/23 Номер справи місцевого суду: 523/2896/23 Головуючий у першій інстанції Шкорупеєв Д. А. Доповідач Цюра Т. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.06.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Судді Цюри Т.В., За участю секретаря судового засідання Трофименко О.О.. розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 Сафронюка Павла Віталійовича на постанову Суворовського районного суду м.Одеси від 20 березня 2023 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП ВСТАНОВИВ: Постановою Суворовського районного суду м.Одеси від 20 березня 2023 року накладено на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адміністративне стягнення за скоєння правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, у вигляді штрафу на користь держави, у розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто у розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судовий збір у розмірі 536 гривень 80 копійок зарахувавши його до спеціального фонду Державного бюджету України. Не погоджуючись з вищевказаною постановою суду, 21.04.2023 року представник ОСОБА_1 Сафронюк Павло Віталійович подав до суду апеляційну скаргу, яку постановою Одеського апеляційного суду від 15.05.2023 року було повернуто особі, яка її подала (а.с. 21, 21 зворот). 25.05.2023 року представник ОСОБА_1 Сафронюк Павло Віталійович знову подав до суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить суд поновити строк на апеляційне оскарження постанови Суворовського районного суду м.Одеси від 20.03.2023 року як такий, що пропущений з поважних причин, скасувати вказану постанову суду та ухвалити нову постанову, якою закрити справу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП відносно ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП. В судове засідання суду апеляційної інстанції, призначеного на 28.06.2023 року з`явився представник ОСОБА_1 адвокат Сафронюк Павло Віталійович. Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 Сафронюка Павла Віталійовича, який підтримав доводи апеляційної скарги та клопотання про поновлення строку, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши доводи наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов до таких висновків. Так, статтею 294 КУпАП передбачено, що постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених ч.5 ст. 7 та ч.1 ст.і 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено. Пропущений особою строк на апеляційне оскарження поновляється судом лише за наявності належним чином мотивованого клопотання, у якому повинні бути викладені обставини, що слугували поважними причинами пропуску такого строку, а також обґрунтування того, в чому саме полягає поважність причин пропуску цього строку та яким саме чином такі обставини могли завадити особі оскаржити постанову суду в передбачений законом строк. В якості поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, представник ОСОБА_1 Сафронюк Павло Віталійович посилається на те, що розгляд справи та ухвалення оскаржуваної постанови відбувався 20.03.2023 року, однак після закінчення всіх обставин справи, суд видалився до нарадчої кімнати та після цього оголошення судового рішення не відбувалось, копія постанови ОСОБА_1 не вручалась та не направлялась. Копію постанови було вручено захиснику ОСОБА_1 Сафронюку П.В.після ознайомлення його із матеріалами справи 13.04.2023 року, а тому вважає, що строк на апеляційне оскарження постанови пропущений з причин, у зв`язку із чим підлягає поновленню. Крім того, захисник зазначає, що 19.04.2023 року він звертався вже із апеляційною скаргою на оскаржувану постанову суду від 20.03.2023 року, однак постановою Одеського апеляційного суду від 15.05.2023 року вказану апеляційну скаргу було повернуто особі, яка її подала, у зв`язку із відсутністю витягу з договору про надання правової допомоги (а.с. 21, 21 зворот). Перевіривши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що зазначені причини пропуску строку на апеляційне оскарження можуть бути визнані поважними, а тому клопотання про поновлення строку підлягає задоволенню. Розглядаючи апеляційну скаргу по суті суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків. Так, ч. 7 ст.294 КУпАП, передбачено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Згідно з ст. 245 КУпАП, провадження по справам про адміністративні правопорушення повинно бути засновано на своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванню обставин справи та вирішення її в точній відповідності з законом. Оцінка доказів, у відповідності до ст.252 КУпАП, здійснюється за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності. Згідно з п.2.5 Правил дорожнього руху України, водій зобов`язаний за вимогою працівника правоохоронного органу пройти у встановленому законом порядку медичний огляд для встановлення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних або токсичних речовин. Апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції, розглядаючи справу про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_1 додержався вимог статей 245 та 252 КУпАП та на підставі аналізу доказів, досліджених під час судового розгляду, з`ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, дійшов до обґрунтованих висновків про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, застосувавши до нього адміністративне стягнення, у межах санкції ч.1 ст.130 КУпАП. Так, відповідно до ч.1 ст.130 КУпАП відповідальність за вказане адміністративне правопорушення настає у разі керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Висновок судді про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення підтверджується зібраними по справі доказами, а саме: -протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД №428120 від 06.01.2023 року, відповідно до якого 06.01.2023 року о 08 годині 40 хвилин ОСОБА_1 рухався по вул. Семена Палія, 275 в м.Одесі керував транспортним засобом «ВАЗ» д/н « НОМЕР_1 » з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: почервоніння очей, тремтіння пальців рук, запах алкоголю з порожнини рота. Від проходження медичного огляду відмовився, у встановленому законом порядку (а.с.2); -направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (а.с. 3); -відеозаписом події, яка сталася 06.01.2023 року (а.с. 4). Аналіз досліджених під час судового розгляду судом першої інстанції та перевірених апеляційним судом доказів у їх сукупності дає підстави зробити висновок про доведеність вини ОСОБА_1 встановленою постановою Суворовського районного суду м.Одеси від 20 березня 2023 року та порушенні ним вимог п.2.5 ПДР України, тобто вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. У доводах апеляційної скарги представник ОСОБА_1 Сафронюк Павло Віталійович посилається на те, що з відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 не мав жодних ознак алкогольного сп`яніння, а тому у поліцейського не було законних підстав для того, щоб вимагати проходження огляду на стан сп`яніння, оскільки єдиною підставою для такого огляду була підозра у надмірному вживанні алкоголю за день до складання протоколу внаслідок святкування дня народження ОСОБА_1 . Вказані доводи апелянта оцінюються апеляційним судом критично, з огляду на наступне. Так, згідно з п.2.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМ України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (з послідуючими змінами і доповненнями) водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Відповідно до пунктів 2 та 3 розділу I Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ та Міністерством охорони здоров`я України №1452/735 від 09 листопада 2015 року, огляд на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Ознаками алкогольного сп`яніння є: -запах алкоголю з порожнини рота; -порушення координації рухів; -порушення мови; -виражене тремтіння пальців рук; -різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; -поведінка, що не відповідає обстановці. Європейський суд з прав людини у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (рішення від 29 червня 2007 року) зазначив, що будь-особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Як вбачається з наявного у матеріалах справи відеозапису нагрудної камери інспектора поліції, після зупинки автомобіля під керуванням ОСОБА_1 та після його спілкування із останнім щодо напрямку куди направляється ОСОБА_1 , у поліцейського виникла підозра щодо наявності у водія ознак алкогольного сп`яніння. При цьому, на запитання працівника поліції, чи вживав останній алкоголь, ОСОБА_1 сказав, що випив 0,7 пива (фрагмент відеозапису 08:41:23), що також вказано у протоколі про адміністративне правопорушення. Підписуючи протокол, ОСОБА_1 будь-яких заперечень не зазначив (а.с. 2). З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не мав ознак алкогольного сп`яніння, а тому фактично патрульні поліцейські не мали жодних підстав для проведення огляду водія на виявлення стану алкогольного сп`яніння є безпідставними, оскільки зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що він був складений не за його перебування у стані алкогольного сп`яніння під час керування транспортним засобом, як помилково вважає скаржник, а саме за його відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, що є окремим складом правопорушення, встановленим диспозицією ч.1 ст.130 КупАП. Такі дії ОСОБА_1 суперечать закону, оскільки на вимогу працівників поліції ОСОБА_1 мав беззастережно виконати їх законну вимогу, що прямо передбачено п.2.5 ПДР України та абз.3 ч.2 ст.16 Закону України «Про дорожній рух», які покладають на водія безумовний обов`язок виконати передбачені законом вимоги поліції, в тому числі про проходження огляду на стан сп`яніння. Отже, ОСОБА_1 , який реалізував своє право керувати транспортним засобом, тим самим погодився нести відповідальність та виконувати обов`язки згідно встановлених в Україні Посилання представника ОСОБА_1 Сафронюка Павла Віталійовичапро те, що дії поліцейського який спілкувався з ОСОБА_1 та який склав протокол відносно нього суперечать положенням Закону України «Про національну поліцію», оскільки в ході спілкування працівник поліції ОСОБА_2 висунув ОСОБА_1 вимогу щодо проходження огляду на стан сп`яніння, однак в подальшому відкрито вмовляв його відмовитись від проходження такого огляду, повідомивши про те, що за таких обставин адміністративна відповідальність не настає а лише направляться «первинні матеріали до суду» - оцінюються апеляційним судом критично, з огляду на те, що дії поліцейських ні апелянтом, ні його захисником не оскаржувались в установленому законом порядку. При цьому, згідно відеозапису події, що відбулася 06.01.2023 року, працівник поліції неодноразово пояснював ОСОБА_1 процедуру, порядок проходження огляду та наслідки відмови від проходження такого огляду. Доводи апеляційної скарги щодо пояснень ОСОБА_1 в протоколі про адміністративне правопорушення - «випив 0.7 л пива Львівське», які як зазначає апелянт написані ОСОБА_1 на вимогу поліцейського та під його диктовку також є необґрунтованими та безпідставними, оскільки такі доводи захисника, розцінюються судом як намагання ОСОБА_1 уникнути адміністративної відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення. При цьому, з переглянутого відеозапису події не вбачається, що такі пояснення були написані ОСОБА_1 під будь-яким тиском працівника поліції, оскільки в ході спілкування із поліцейським, ОСОБА_1 не заперечував факту вживання ним пива. Посилання представника ОСОБА_1 Сафронюка Павла Віталійовича про те, що після оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 все ж таки пройшов огляд на стан алкогольного сп`яніння, однак це відбулося пізніше, а саме о 15:00 год., що пояснюється тим, що ОСОБА_1 не освідчений про порядок огляду осіб на перебування в стані алкогольного сп`яніння, тому їздив протягом дня від одного медичного закладу до іншого, поки в приватній клініці «Одрекс» йому не повідомили про адресу медичного закладу, який уповноважений проводити такі огляди, апеляційним судом також оцінюються критично, з огляду на наступне. Так, згідно із ч.4 ст. 266 КУпАП, огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров`я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Враховуючи вищезазначені вимоги закону, суд апеляційний інстанції погоджується із висновком районного суду про те, що наданий висновок медичного огляду від 06.01.2023 року не може бути прийнятий до уваги судом, оскільки протокол було складено о 08 годині 55 хвилин, а наданий висновок було складено о 15 годині 00 хвилин, тобто після спливу 6 годин після зупинки ОСОБА_1 . Викладене свідчить, що огляд ОСОБА_1 на стан сп`яніння у закладі охорони здоров`я проведений поза межами встановленого ч.4 ст.266 КУпАП двогодинного терміну після встановлення підстав для його здійснення. Жодних інших доводів на спростування висновків суду, апеляційна скарга представника ОСОБА_1 Сафронюка Павла Віталійовича не містить. Підсумовуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне та обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, яке підтверджується належними, допустимими, достатніми доказами, які доповнюють один одного та були дослідженими під час розгляду матеріалів адміністративної справи та узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року). Порушень норм процесуального або матеріального права не було встановлено під час перегляду, постанова суду є законною та обґрунтованою і такою, що відповідає фактичним обставинам справи. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно п.1 ч.8 ст.294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін. На підставі наведеного та керуючись ст. 293, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Поновити представнику ОСОБА_1 Сафронюку Павлу Віталійовичу строк на апеляційне оскарження постанови Суворовського районного суду м.Одеси від 20 березня 2023 року. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 Сафронюка Павла Віталійовича залишити без задоволення. Постанову Суворовського районного суду м.Одеси від 20 березня 2023 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя Одеського апеляційного суду Т.В. Цюра