Постанова Одеський апеляційний суд № 495/2896/21

Номер провадження: 22-ц/813/1349/23 Справа № 495/2896/21 Головуючий у першій інстанції Прийомова О. Ю. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14.06.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Драгомерецького М.М., Сегеди С.М., за участю секретаря Триколіч І.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні за відсутністю учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27 квітня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», Державного реєстратора Сосніної Ганни Валеріївни комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Одеської області про скасування рішень державного реєстратора та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог. Позивач ОСОБА_1 21 квітня 2021 року звернувся до суду першої інстанції з позовом до АТ «Альфа-Банк», державного реєстратора Сосніної Г.В. КП «Агенція державної реєстрації» Одеської області про скасування рішень державного реєстратора індексний номер 47563264 від 01 липня 2019 року ОСОБА_2 КП «Агенція державної реєстрації» Одеської області, на підставі якого внесено до реєстру запис про нового власника земельної ділянки №32193221, запис про іпотеку №32193430, запис про обтяження №32193483 щодо земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5120885100:01:003:0217 та витребування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5120885100:01:003:0217 з чужого незаконного володіння ПАТ «Альфа-банк». Короткий зміст заяви про забезпечення позову. Разом з позовною заявою від позивача до суду першої інстанції надійшла заява про забезпечення позову, у якій він просив накласти арешт на земельну ділянку кадастровий номер 5120885100:01:003:0217 за адресою: АДРЕСА_1 . Свою заяву позивач мотивував тим, що у даному спорі обґрунтовані обставини фактичного протиправного переоформлення права власності на земельну ділянку /кадастровий номер 5120885100:01:003:0217/ за АТ «Альфа-Банк», та незаконного заволодіння даним майном, що перебувала у належному праві власності позивача. Позивач вказував на те, що на даний час земельна ділянка (кадастровий номер 5120885100:01:003:0217) виставлена АТ «Альфа-Банк» на продаж, про що свідчить оголошення, Витяг якого додається. У той же час , у разі продажу спірної земельної ділянки, від АТ «Альфа Банк» до третьої особи, вказане унеможливить або зробить взагалі неможливим захист прав позивача. З урахуванням викладеного, у зв`язку з очевидною загрозою порушення законних прав та інтересів позивача у справі, в разі невжиття заходів забезпечення позову, просив його заяву задовольнити. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції. Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27 квітня 2021 року в задоволені заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк», державного реєстратора Сосніної Г.В. КП «Агенція державної реєстрації» Одеської області про скасування рішень державного реєстратора індексний номер 47563264 від 01 липня 2019 року ОСОБА_2 КП «Агенція державної реєстрації» Одеської області на підставі якого внесено до реєстру запис про нового власника земельної ділянки №32193221, запис про іпотеку №32193430, запис про обтяження №32193483 щодо земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5120885100:01:003:0217 та витребування земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5120885100:01:003:0217 з чужого незаконного володіння ПАТ «Альфа-банк» відмовлено. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувану ухвалу суду, винести нове судове рішення, яким заяву позивача про забезпечення позову задовольнити та накласти арешт на земельну ділянку кадастровий номер 5120885100:01:003:0217 за адресою АДРЕСА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої зроблено помилкові висновки про відмову в арешті, всупереч наведених в оскаржуваній ухвалі правовим нормам, що вказують на необхідність накладення арешту на спірну земельну ділянку. Також скаржник зазначає, що не є переконливим і посилання суду першої інстанції на постанову Одеського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року у справі №495/9801/19, адже в даному випадку позивачем заявлено інший спосіб захисту його прав стосовно спірної земельної ділянки, у тому числі і витребування спірної ділянки з чужого незаконного володіння недобросовісного набувача. Також скаржник зазначає, що висновок суду першої інстанції, що нібито арешт спірної земельної ділянки перешкоджатиме її використанню є явно помилковим, оскільки позивач не ставить питання, в даній заяві про забезпечення позову, про заборону використання спірної земельної ділянки. Крім того, скаржник посилається на сталу практику Одеського апеляційного суду при вирішенні аналогічних заяв. Сповіщення сторін та заяви у справі. Про судове засідання, призначене на 14 червня 2023 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи. Повний текст судового рішення виготовлено 26 червня 2023 року, про що зазначено у вступній частині постанови Одеського апеляційного суду. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог заяви, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а заява про забезпечення позову задоволенню. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права У ч. 1 ст. 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до припису п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції правильно встановлено, що з матеріалів заяви вбачається, наступне. ОСОБА_1 приєднані докази, що земельну ділянку (кадастровий номер 5120885100:01:003:0217), для ведення особистого селянського господарства, позивач придбав за договором купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області Чухрай Т.Ю. 19 листопада 2011 року. При цьому, договір був зареєстрований того ж дня, про що свідчить витяг про реєстрацію в державному реєстрі правочинів, та 20 лютого 2012 року ОСОБА_1 оформив Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №732275. За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна №183440942 від 03 жовтня 2019 року стало відомо, що на підставі заочного рішення суду серія та номер: 2-223, виданий 14 березня 2011 року, видавник: Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області; рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, серія та номер: И-6501208007840; рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, серія та номер: 4-6501208007832; листа-вимоги про усунення порушень зобов`язань серія та номер: 08.506-297/96-15959; іпотечного договору серія та номер: 392, виданого 07 лютого 2008 року, видавник: приватний нотаріус Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Сминтина І.В., було зареєстровано право власності за АТ «УкрсоцБанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк». Наразі за ствердженням заявника, АТ «Альфа-Банк» має намір відчужити спірне нерухоме майно, про що свідчить роздруківка оголошення. Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного позову є рішення державного реєстратора індексний номер 47563264 від 01 липня 2019 року ОСОБА_2 КП «Агенція державної реєстрації» Одеської області, на підставі якого внесено до реєстру запис про нового власника земельної ділянки (кадастровий номер 5120885100:01:003:0217). Позивачем обраний спосіб захисту шляхом скасування вищенаведеного рішення реєстратора та витребування земельної ділянки (кадастровий номер 5120885100:01:003:0217) з чужого незаконного володіння АТ «Альфа-Банк». Так, відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з наступного. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17 звертала увагу на те, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, у пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 1 жовтня 2019 року у справі №911/2034/16 (провадження №12-303гс18). Вказане свідчить про те, що навіть у разі відчуження спірного нерухомого майна його набувачем, власник має право витребування такого з чужого незаконного володіння від останнього набувача. Це право власника захищено безпосередньо законом, та має на меті повернення у попереднє становище, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця), з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. За умовами ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії. Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Як вбачається з матеріалів справи, постановою суду апеляційної інстанції від 22 вересня 2020 року за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку кадастровий номер 5120885100:01:003:0217 за адресою: АДРЕСА_1 , подану в судовому провадженні між тими самими сторонами щодо предмету спору: про скасування запису у державному реєстрі про право власності №32193221, про іпотеку №32193430, про обтяження №32193483 щодо тієї ж самої земельної ділянки (заяви позивача ОСОБА_1 є ідентичними, навіть з урахуванням зміни обраного способу захисту) було відмовлено, а ухвала Білгород-Дністровського міськрайонного суду про забезпечення позову скасована. Так, Одеський апеляційний суд у своїй постанові від 22 лютого 2020 року у справі №495/9801/19 вказав, що забезпечення позову у спосіб накладення арешту на майно не може вважатися співмірним заходом позову при виниклих відносинах, оскільки виключає можливість користування об`єктом, тому задоволений бути не може. Вказана постанова суду не оскаржувалась в касаційному порядку та набрала законної сили. Таким чином, з`ясувавши обсяг позовних вимог, з урахуванням принципів розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову та забезпечення збалансованості інтересів сторін, виходячи із позиції суду апеляційної інстанції щодо неспівмірності таких заходів виниклим відносинам, суд першої інстанції дійшов висновку, що у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову слід відмовити, як в необґрунтованій. Однак колегія суддів погодитись із такими висновками суду першої інстанції не може з огляду на наступне. Згідно з ст.ст. 1, 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Згідно з ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Як роз`яснено в п.п. 4, 7, 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Разом з тим, статтею 124 Конституції України визначений принцип обов`язковості судових рішень, який із огляду на положення статті 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Згідно з ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідачів або пов`язаних із ними інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Відповідно до правового висновку, сформульованого у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №183/5864/17-ц Верховний Суд, зазначив, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Предметом позовних вимог у цій справі є витребування майна з чужого незаконного володіння, а саме земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5120885100:01:003:0217, що є підставою для висновку, що між сторонами дійсно існує спір, який може призвести до неправомірних дій відповідача щодо вчинення дій, які ускладнять або зроблять неможливим виконання рішення суду у разі, якщо суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду справи не дійде висновку про необхідність ухвалення іншого рішення. Таким чином, безпідставним є посилання суду першої інстанції на постанову Одеський апеляційний суд від 22 лютого 2020 року у справі №495/9801/19, оскільки у зазначеній справі було заявлено позовні вимоги про скасування запису у державному реєстрі про право власності, у державному реєстрі про іпотеку та у державному реєстрі про обтяження, а в даній справі заявлено позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора та про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Більше того, висновки суду апеляційної інстанції викладені в постанові не є обов`язковими для врахування при вирішенні спірних правовідносин, та вирішуючи питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів у кожному конкретному випадку окремо. За таких обставин правильним та співмірним із заявленими вимогами є вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно. Між заходом забезпечення позову, про який просить заявник, і предметом позову існує безпосередній зв`язок. Крім того, з урахуванням доказів, які містяться у матеріалах справи, колегія суддів вважає, що неприйняття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у випадку відчуження вказаного вище нерухомого майна на користь третіх осіб. Забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно є співмірним із заявленими вимогами та ціною позову. Забезпечення позову буде ефективним засобом захисту порушених прав та інтересів ОСОБА_1 , за захистом яких вона звернулась до суду, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод чи інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження мають тимчасовий характер до вирішення судом спору по суті, які не порушують прав інших сторін у справі, оскільки не позбавляють їх права користування спірним майном. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Таким чином, розглядаючи справу, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції невірно застосовано норму процесуального права, а тому ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27 квітня 2021 року скасувати. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити. Накласти арешт на земельну ділянку кадастровий номер 5120885100:01:003:0217 за адресою АДРЕСА_1 . Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 26 червня 2023 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький С.М. Сегеда