Постанова Сумський апеляційний суд № 591/6947/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 липня 2023 року м.Суми Справа №591/6947/22 Номер провадження 22-ц/816/984/23 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач), суддів - Кононенко О. Ю. , Криворотенка В. І. з участю секретаря судового засідання Чуприни В.І. у присутності : представника позивачки ОСОБА_1 ОСОБА_2 , адвоката Ворфоломеєвої Наталії Панасівни розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Сумській області на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 27 квітня 2023 року у складі судді Северинової А.С., ухваленого в м. Суми, повний текст якого виготовлено 05 травня 2023 року, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області про скасування акта про встановлення факту відсутності працівника на робочому місці, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, визнання недійсним та скасування запису в трудовій книжці, в с т а н о в и в : У грудні 2023 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Нікітченко Є.В. звернулась до суду з указаним позовом, який в подальшому уточнила, та мотивувала свої вимоги тим, що з 05 серпня 2021 року після закінчення Вищого музичного училища імені Бортнянського відповідно до наказу № 337 о/с вона прийнята на посаду артиста оркестру Головного управління Національної поліції України в Сумській області (далі ГУНП в Сумській області). Після вторгнення російської федерації на територію України в м. Суми проходили бойові дії. 24 лютого 2022 року керівником оркестру ОСОБА_3 була надана усна вказівка всім членам оркестру не виходити на роботу, роз`їхатися або бути вдома до особливого розпорядження. Позивачка постійно знаходилася в м. Суми та була на зв`язку зі своїм керівництвом. 10 березня 2022 року вона повідомила, що планує виїжджати з м. Суми та цього ж дня виїхали другим « зеленим коридором» до ОСОБА_4 , а в подальшому - до Польщі. Весь час до 11 березня 2022 року вона постійно спілкувалася зі своїм керівником ОСОБА_3 , а 10 березня 2022 року їй наполегливо пропонували написати заяву про звільнення за власним бажанням. Звільнятися з оркестру вона не хотіла, бо мала намір продовжувати працювати. Після 10 березня ніяких повідомлень не надходило, вона чекала від керівника вказівки про вихід на робот. 23 листопада 2022 року позивачка повернулася до м. Суми, а 24 листопада 2022 року при зверненні до відділу кадрів ГУНП в Сумській області дізналася про складання акту про її відсутність на робочому місці, згідно якого її звільнити за прогул, та наказ про звільнення від 11 березня 2022 року № 92 о/с. Вважає, що її відсутність на робочому місці була викликана поважною причиною, а саме активними бойовими діями та загрозою її життю, а тому вважає, що звільнення її за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за прогул є безпідставним та здійсненим з порушенням трудового законодавства. Крім того, незаконними діями відповідача їй було заподіяно моральну шкоду. Посилаючись на вказані обставини, просила: -скасувати акт про встановлення факту відсутності працівника ОСОБА_1 на робочому місці від 11 березня 2022 року № 15/82/01-2022; -скасувати наказ ГУНП в Сумській області № 92 о/с від 11 березня 2022 року про звільнення ОСОБА_1 відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України; -поновити ОСОБА_1 на посаді артиста оркестру ГУНП в Сумській області; - стягнути з ГУНП в Сумській області на її користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 12 березня 2022 року по 26 грудня 2022 року в розмірі 184 495,90 грн; -стягнути з ГУНП в Сумській області на її користь моральну шкоду в розмірі 50 000 грн; -визнати запис за № 8 в трудовій книжці ОСОБА_1 від 11 березня 2022 року про звільнення за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (на підставі наказу ГУНП № 92 о/с від 11 березня 2022 року) недійсним. Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 27 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано наказ ГУНП в Сумській області від 11 березня 2022 року № 92 о/с про звільнення ОСОБА_1 відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді артиста оркестру ГУНП в Сумській області. Стягнуто з ГУНП в Сумській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 березня 2022 року по 26 грудня 2022 року в сумі 184 495 грн 90 коп. Стягнуто з ГУНП в Сумській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 2000 грн. Відмовлено у задоволенні іншої частини позовних вимог. Стягнуто з ГУНП в Сумській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 39 грн 70 коп. Стягнуто з ГУНП в Сумській області на користь держави в сумі 1984 грн 80 коп. Не погоджуючись з рішенням суду, ГУНП в Сумській області звернулось з апеляційною скаргою, в якій не погоджуючись з рішенням в частині задоволених позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, не врахування судом обставин, що мають значення для вирішення справи, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. Наголошує на тому, що факт відсутності позивачки на роботі 11 березня 2022 року належним чином задокументовано та зафіксовано у відповідному акті. На підставі вищезазначеного акту видано наказ ГУНП в Сумській області від 11 березня 2022 року № 92 о/с про звільнення відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України ОСОБА_1 з 11 березня 2022 року. Вважає, що ГУНП в Сумській області прийнято законне та обґрунтоване рішення по звільнення відповідачки з роботи, а суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо скасування наказу ГУНП в Сумській області від 11 березня 2022 року № 92 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 . На думку скаржника, з матеріалів справи не вбачається, з яких міркувань позивачка виходила, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується; чим підтверджується факт заподіяння позивачці моральних страждань або втрат немайнового характеру; з чого відповідачка виходила, визначаючи грошову суму в рахунок стягнення моральної шкоди та не доведено причинно-наслідковий зв`язок з предметом позову, а тому вимога про відшкодування моральної шкоди є необґрунтованою. Вважає, що ГУНП в Сумській області в спірних правовідносинах діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України, у зв`язку з чим не порушувало права позивачки, тому підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні. Місцевим судом при частковому задоволенні позовних вимог у цій частині не було враховано факт відсутності в позовній заяві належних та допустимих доказів, які б підтверджували спричинення моральних страждань позивачці, та обґрунтований розрахунок моральної шкоди. Представник ОСОБА_1 за довіреністю ОСОБА_2 у письмовому відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що рішення суду першої інстанції вважає законним і обґрунтованим, тому просив відмовити у її задоволенні, а рішення суду залишити без змін. Стягнути з ГУНП в Сумській області на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з отриманням правничої допомоги адвоката в апеляційній інстанції у розмірі 1400 грн. У відповіді на відзив на апеляційну скаргу представник відповідача зазначив, що факт відсутності позивачки на роботі належним чином задокументовано та зафіксовано , тому підтримують апеляційну скаргу, заперечують проти задоволення позовних вимог , вважають, що позивач не надала доказів заподіяння їй моральної шкоди. Заперечують проти задоволення клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу . Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, які підтримали доводи апеляційної скарги , перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав. За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду в частині вирішення позовних вимог про скасування акта про встановлення факту відсутності працівника на робочому місці та визнання недійсним та скасування запису у трудовій книжці не оскаржується, а тому відповідно до приписів ч. 1 ст. 367 ЦПК України колегією суддів не переглядається. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу ГУНП в Сумській області від 05 серпня 2021 року за № 337 о/с ОСОБА_1 з 05 серпня 2021 року призначена на посаду артиста оркестру ГУНП в Сумській області (а.с. 43). Наказом ГУНП в Сумській області від 11 березня 2022 року за № 92 о/с звільнено ОСОБА_1 з посади артиста оркестру з 11 березня 2022 року відповідно до пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України на підставі акта про встановлення факту відсутності працівника на робочому місці від 11 березня 2022 року № 15/82/01-2022 (а.с. 10 - на звороті; 42). Вказані відомості внесені до трудової книжки позивачки (а.с. 7-8). Згідно з актом про встановлення факту відсутності працівника на робочому місці від 11 березня 2022 року за № 15/82/01-2022, складеного комісією у складі: музиканта оркестру ГУНП старшого сержанта поліції Закаблука О.М., артиста оркестру ОСОБА_5 11 березня 2022 року артист оркестру ГУНП ОСОБА_1 не вийшла на робоче місце. Цього ж дня у телефонному режимі з останньою було встановлено факт самовільного, без відповідного дозволу, перетину межі України (а.с. 44). Відповідно до листа начальника оркестру капітана поліції ОСОБА_6 від 17 квітня 2023 року № 45/82/01-2023 24 лютого 2022 року усною вказівкою начальника УКЗ ГУНП цивільний персонал оркестру був розпущений по домам чекати додаткових розпоряджень керівництва ГУНП. З 24 лютого 2022 року по 11 березня 2022 року атестовані співробітники оркестру перебували на службі в м. Суми, виконуючи накази керівництва, а вільнонайманий склад знаходився за місцем мешкання і залишався на зв`язку. Регулярно ним особисто робилися переклички в вайбері, проводились телефонні розмови з роз`ясненням ситуації, наданням необхідних інструкцій (а.с. 68). В табелі обліку робочого часу вільнонайманого складу оркестру ГУНП за березень 2022 року період роботи позивачки ОСОБА_1 з 01 березня 2022 року по 31 березня 2022 року проставлений як «н/в» (а.с. 70) Ухвалюючи оскаржуване рішення та частково задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що звільнення відповідачки за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є незаконним, у зв`язку з чим оскаржуваний наказ від 11 березня 2022 року № 62 о/с є незаконним та підлягає скасуванню з поновленням позивачки на посаді артиста оркестру ГУНП в Сумській області з 11 березня 2022 року. У зв`язку із поновленням на роботі підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Також суд вважав наявними підстави для відшкодування моральної шкоди, яку позивачка понесла внаслідок порушення її законних прав, розмір якої визначив у сумі 2000 грн. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпПУкраїни, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. Таким чином, у п. 4 ст. 40 КЗпП України встановлено право роботодавця обрати стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. Згідно зі ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. Відповідно до ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом із тим, правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами. Частинами 1 та 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України«Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. У справах, в яких оспорюється законність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо законності звільнення позивачки на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. В даній справі підставою для звільнення позивачки з роботи за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України став акт про встановлення факту її відсутності 11 березня 2022 року на робочому місці від 11 березня 2022 року № 15/82/01-2022. 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв. 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався і триває до тепер. З листа начальника оркестру капітана поліції Кондакова Є.О. вбачається, що з 24 лютого 2022 року по 11 березня 2022 року атестовані співробітники оркестру перебували на службі в м. Суми, виконуючи накази керівництва, а вільнонайманий склад знаходився за місцем мешкання і залишався на зв`язку. В табелі обліку робочого часу вільнонайманого складу оркестру ГУНП за березень 2022 року період роботи позивачки ОСОБА_1 з 01 березня 2022 року по 31 березня 2022 року, тобто за весь місяць березень проставлений як «н/в» (а.с. 70), у той час як позивачку було звільнено за прогул саме 11 березня 2022 року. З пояснень свідка ОСОБА_6 , наданих суду першої інстанції вбачається, що станом на 11 березня 2022 року, тобто на момент прийняття відповідачем оскаржуваного наказу про прогул, вказівки вільнонайманому складу, до якого відносилась позивачка, виходити на роботу не було. Отже, станом на момент звільнення позивачки 11 березня 2022 року не була надана вказівка про її вихід на роботу, а діяла усна вказівка начальника УКЗ ГУНП про залишення по домах та очікування додаткових розпоряджень керівництва ГУНП. Крім того, з матеріалів справи не вбачається, що відповідач пропонував позивачці надати письмові пояснення з приводу її відсутності на робочому місці 11 березня 2022 року. А саме формулювання в акті про встановлення факту відсутності працівника на робочому місці від 11 березня 2022 року в частині того, що позивачка самовільно, без відповідного дозволу, перетнула межі України не ґрунтується на вимогах закону, оскільки відповідачем не надано доказів заборони позивачці перетинати Державний кордон України та необхідність отримання для цього спеціального дозволу. Отже, за встановлених обставин справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо незаконності наказу про звільнення позивачки та відповідно наявності підстав для поновлення її на посаді артиста оркестру ГУНП в Сумській області. Стосовно незгоди відповідача в частині стягнення у відшкодування моральної шкоди, слід зазначити наступне. За змістом статті 237-1 КЗпП України, відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії відповідача щодо незаконного звільнення позивачки на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, тобто за прогул без поважних причин, призвели до порушення її законних прав, завдали їй переживань та страждань, пов`язаних з необхідністю вжиття додаткових зусиль для організації свого життя. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд правильно виходив із встановлених обставин справи та керувався положеннями трудового законодавства, з урахуванням характеру й обсягу страждань, яких зазнала позивачка, та інших обставин справи, що відповідає роз`ясненням, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 р. № 4 та обґрунтовано, з врахуванням принципу розумності й справедливості, визначив розмір на її відшкодування в сумі 2000 грн 00 коп. Стосовно стягнення середнього заробітку на користь позивачки за час вимушеного прогулу, колегія суддів зауважує, що апеляційна скарга не містить доводів в цій частині. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду по суті спору також не спростовують, а тому відхиляються апеляційним судом. Відповідно до статті 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального й процесуального права. Установивши, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а направлені на переоцінку доказів, оцінених судом з додержанням норм процесуального права; колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін. У відзиві на апеляційну скаргу представником позивачки ОСОБА_2 було заявлено клопотання про стягнення з відповідача на корись ОСОБА_1 витрат, понесених на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 1400 грн. У відповіді на відзив ГУНП в Сумській області висловило свої заперечення щодо поданого клопотання. Зокрема, відповідач зазначає, що заявлена сума витрат є необґрунтованою, не відповідає вимогам розумності і співмірності. Предмет спору не є складним, не потребує глибокого правового аналізу, а вивчення матеріалів справи, пошук нормативної документації та судової практики не віднесені до жодного з видів правничої допомоги, тому витрати на здійснення вказаних видів робіт не можуть бути відшкодовані. Відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно з ч. 8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Суду апеляційної інстанції представником позивачки було надано копію Договору № 3 про надання правової допомоги від 24 травня 2023 року, укладеного між адвокатом Ворфоломеєвою Н.П. та Юрченком В.М., який є представником ОСОБА_1 ; копію додаткової угоди від 24 травня 2023 року до вказаного договору; акт виконаних робіт за надану професійну правничу допомогу згідно договору № 3 від 24 травня 2023 року про надання правової допомоги, зі змісту якого вбачається, що відповідно до домовленостей сторін розмір наданої правничої допомоги погоджений в сумі 1400 грн, він є підтвердженням факту розрахунку за надані послуги у сумі 1100 грн станом на 08 червня 2023 року, а розрахунок по правничій допомозі, а саме за участь у судовому засіданні буде проведено в день судового засідання в апеляційному суді. На підтвердження факту оплати ОСОБА_1 послуг адвоката надано квитанцію № 0.0.3035023707.1 від 08 червня 2023 року на суму 1100 грн. Відповідно до положень ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. З врахуванням складності справи та обсягу необхідних послуг, наданих адвокатом, час, витрачений адвокатом на надання професійної правничої допомоги, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ГУНП в Сумській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 1400 гривень. Керуючись ст. ст. 367-369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Сумській області залишити без задоволення. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 27 квітня 2023 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Сумській області на користь ОСОБА_1 витрати понесені на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 1400 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складене 4 липня 2023 року. Головуючий - О. І. Собина Судді: О. Ю. Кононенко В. І. Криворотенко