Постанова 4813 № 521/14050/20

Номер провадження: 22-ц/813/834/23 Справа № 521/14050/20 Головуючий у першій інстанції Тополева Ю. В. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04.07.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Сегеди С.М., суддів: Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М. за участю секретаря Хухрова С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, у відсутність учасників, апеляційну скаргу старшого державного виконавця Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) Кодоса Олександра Анатолійовича на ухвалу Малиновського районного суду м.Одеси від 22 грудня 2020 року у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Кодоса Олександра Анатолійовича, заінтересована особа ОСОБА_2 , встановив: 28.08.2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кодоса О.А., заінтересована особа: ОСОБА_2 , в якій просила скасувати постанову від 20.08.2020 року про відмову у вчиненні виконавчої дії та зобов`язати державного виконавця вчинити виконавчу дію, а саме: відкрити виконавче провадження та провести необхідні дії згідно вимог ЗУ «Про виконавче провадження» (а.с.1-3). В обґрунтування скарги зазначила, що старшим державним виконавцем Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кодосом О.А. розглянуто заяву ОСОБА_1 щодо примусового виконання судового рішення від 21.05.2020 року за виконавчим листом №521/17387/19, виданого Малиновським районним судом м. Одеси 10.08.2020 року. 14.08.2020 року ОСОБА_1 надала державному виконавцю відомості, які можуть сприяти примусовому виконанню рішення (контакти, електронна адреса, фізична адреса боржника). Проте, рішенням державного виконавця винесено повідомлення від 20.08.2020 року про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, з підстав невідповідності виконавчого документу п. 6 ч. 4 ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження», а саме: відсутній ідентифікаційний код та дата народження боржника. Заявник вважає вказані дії державного виконавця протиправними, з підстав чого звернулася до суду з даною скаргою. Ухвалою Малиновського районного суду м.Одеси від 22.12.2020 року скарга ОСОБА_1 була задоволена (а.с.74-77). В апеляційній скарзі старший державний виконавець Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) Кодос О.А., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування ухвали Малиновського районного суду м.Одеси від 22.12.2020 року та постановлення нової, якою відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 (а.с.79-80). У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 22.12.2020 року залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення. Вирішуючи питання про слухання справи у відсутність її учасників, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи належним чином повідомлені про час і місце судового засідання, призначеного на 21.06.2023 року, на 17.00 годин, у тому числі апелянт: старший ДВ Другого Малиновського ВДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) Кодос О.А., а також заінтересована особа ОСОБА_2 , в порядку ч. 1 ст. 131 ЦПК України, оскільки за зареєстрованим місцем свого проживання, відсутній (а.с. 196-202). У зв`язку з цим, колегія суддів зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»). При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції. На підставі викладеного, а також враховуючи, що в своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, колегія суддів вирішила слухати справу на підставі наявних доказів. У зв`язку з вищевикладеним та у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення, а тому дана постанова прийнята 21.06.2023 року, а датована у зв`язку з перебуванням головуючого у справі судді Сегеди С.М. 03.07.2023 року на навчанні НШСУ в онлайн-режимі, через платформу «Zооm», 04.07.2023 року. Крім того, відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні. Враховуючи вищенаведене, а також те, що дана справа перебуває на розгляді суду апеляційної інстанції більше ніж два роки (а.с. 97-98), колегія суддів вирішила дану справу розглядати судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами, у відсутність учасників справи. Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що жоден із учасників справи не позбавлені можливості прийняти участь у розгляді справи в режимі відеоконференції за межами приміщення суду, в порядку, передбаченому ст. 212 ЦПК України, однак цим правом не скористались. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. Задовольняючи скаргу ОСОБА_1 ,суд першої інстанції виходив із того, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну. Апеляційний суд погоджується з таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, з огляду на наступні обставини. Колегією суддів встановлено, та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 звернулась до Малиновського районного суду м. Одеси із скаргою на дії старшого державного виконавця Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кодоса О.А., вказавши заінтересованою особою: ОСОБА_2 , в якій просила скасувати постанову від 20.08.2020 року про відмову у вчиненні виконавчої дії та зобов`язати державного виконавця вчинити виконавчу дію, а саме: відкрити виконавче провадження та провести необхідні дії згідно вимог ЗУ «Про виконавче провадження». Скарга ОСОБА_1 була обґрунтована тим, що старшим державним виконавцем Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кодосом О.А. було розглянуто заяву ОСОБА_1 щодо примусового виконання судового рішення від 21.05.2020 року за виконавчим листом №521/17387/19, виданого Малиновським районним судом м. Одеси 10.08.2020 року. Проте, рішенням вищевказаного державного виконавця винесено повідомлення від 20.08.2020 року про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, з підстав невідповідності виконавчого документу п. 6 ч. 4 ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження», а саме: відсутності ідентифікаційного коду та дати народження боржника. Заявник вважає вказані дії державного виконавця протиправними, з підстав чого звертається до суду. Заперечуючи проти скарги, державний виконавець Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Кодос О.А. зазначив, що згідно його повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання на підставі п. 6 ч. 4 ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження», ним було зазначено, що у виконавчому документі відсутні ідентифікаційний код та дата народження боржника, що в свою чергу робить неможливим ідентифікувати боржника. Також зазначив, що Автоматична система виконавчого провадження (АСВП), не дає змоги без вказаних даних, проводити будь-які виконавчі дії по виконанню судового рішення. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції послався на гарантію прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні на можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців. При цьому суд виходив із того, що 14.08.2020 року ОСОБА_1 та її представником було направлено до Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) заяву про прийняття на виконання виконавчого документа № 521/17387/19, виданого 10.08.2020 року Малиновським районним судом м. Одеси, щодо стягнення з СПД ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму відшкодування матеріальних збитків у розмірі 6000,00 грн. (а.с. 10), яка була отримана Другим Малиновським відділом державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 17.08.2020 року (а.с. 13). Суд зазначив, що п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України передбачено одну із основних засад судочинства - обов`язковість рішень суду, виконання будь-якого рішення є невід`ємною частиною правосуддя, а у ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зазначене конституційне положення відображено і у ст. 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Таким чином, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції. Крім того, відповідно до ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які проводяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Статтею 4 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено вимоги до виконавчого документу, в якому зазначаються: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); строк пред`явлення рішення до виконання. Виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до ст. 26 цього Закону. Разом з тим, згідно з ч.ч. 1,2 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Більше того, п.3 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну. З цих підстав суд першої інстанції обгрунтовано вказав, що відсутність у виконавчому листі відомостей про дату народження боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків та його паспортні дані не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчих документів без прийняття до виконання і не позбавляє виконавця можливості скористатися своїм правом на отримання такої інформації у відповідних установах. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, розглянувши 22.08.2018 року цивільну справу № 471/283/17ц (провадження № 61-331св18) за скаргами на бездіяльність державного виконавця. Аналогічний правовий висновок викладений і в постанові Верховного Суду від 27.12.2018 року у справі № 469/1357/16ц (провадження № 61-32698св18), прийнятій колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду. Верховний Суд обґрунтовував свій правовий висновок саме посиланням на ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, зазначаючи, що головним завданням виконавчого провадження є правильне і своєчасне виконання судового рішення, суд першої інстанції дійшов правильного і обгрунтованого висновку про необхідність визнання неправомірним рішення старшого державного виконавця Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кодоса О.О. про повернення виконавчого листа №521/17387/19, виданого Малиновським районним судом м. Одеси 10.08.2020 року стягувачу без прийняття до виконання і скасував це рішення. При цьому суд обгрунтовано вказав, що повернення виконавчого документа через відсутність у виконавчому листі даних про особу має ознаки формальності, оскільки у виконавця під час виконання судового рішення не виникає проблем із отриманням такої інформації з баз даних і реєстрів. З цих підстав колегія суддів також зазначає, що відповідно до положень ч.4 ст.10 ЦПК України суд застосовує практику ЄСПЛ, згідно якої надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст.6 Конвенції. Так, згідно висновків, викладених в рішеннях ЄСПЛ, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»). Також згідно рішення ЄСПЛ не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції). У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду, що є порушенням п.1 ст.6 Конвенції. Що стосується рішення суду стосовно зобовёязання Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрити виконавче провадження про примусове виконання виконавчого листа №521/17387/19, виданого Малиновським районним судом м. Одеси 10.08.2020 року, щодо стягнення з СПД ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму відшкодування матеріальних збитків у розмірі 6000 грн., то зазначені обставини є нічим іншим як наслідок ухваленого судового рішення, в даному випадку ухвали суду. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти скарги та доводів апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, доводи апеляційної скарги її не спростовують, оскільки ухвалу у справі постановлено у відповідності до вимог процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу суду слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу старшого державного виконавця Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) Кодоса Олександра Анатолійовича залишити без задоволення. Ухвалу Малиновського районного суду м.Одеси від 22 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. У зв`язку з перебуванням головуючого у справі судді Сегеди С.М. 03.07.2023 року на навчанні НШСУ в онлайн-режимі, через платформу «Zооm», повне судове рішення складено 04.07.2023 року. Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда Р.Д. Громік М.М. Драгомерецький