Ухвала ККС ВС № 753/1437/23

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2023 року м. Київ справа № 753/1437/23 провадження № 51-3932ск23 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 31 січня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року у кримінальному провадженні № 12022100020004074 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Вахрушеве Луганської області, жителя АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185; ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 31 січня 2023 року ОСОБА_4 визнано винуватим та засуджено до покарання у виді позбавлення волі за: ч. 4 ст. 185 КК - на строк 5 років 1 місяць; ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК - на строк 5 років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА_4 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць. Крім того, вирішено питання щодо початку строку відбування покарання, запобіжного заходу, речових доказів у кримінальному провадженні, заліку досудового тримання під вартою. Згідно з вироком ОСОБА_4 визнано винуватим у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненому повторно, поєднаному з проникненням до житла, в умовах воєнного стану, тобто кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 4 ст. 185 КК, та незакінченому замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчиненому повторно, поєднаному з проникненням до житла, в умовах воєнного стану, тобто кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК. Так, ОСОБА_4 в період з 15 до 30 листопада 2022 року (більш точний день органом досудового розслідування не встановлено), у невстановлений час, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , скориставшись відсутністю сторонніх осіб, діючи умисно, протиправно, повторно, з корисливих мотивів, розбивши вікно проник до будинку, звідки здійснив крадіжку мікрохвильової печі «Delfa MD 201 SGW» вартістю 2099,30 грн, яка належить ОСОБА_5 , чим спричинив йому матеріальної шкоди на зазначену суму. Крім того, ОСОБА_4 05 грудня 2022 року о 10:00, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_3 , скориставшись відсутністю сторонніх осіб, діючи умисно, протиправно, повторно, з корисливих мотивів, виламавши двері зайшов до будинку, звідки виніс належний ОСОБА_6 газовий балон вартістю 650 грн, який намагався викрасти, проте не зміг цього зробити, оскільки був викритий та зупинений сусідом потерпілого ОСОБА_7 . Київський апеляційний суд ухвалою від 04 квітня 2023 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_4 залишив без змін. Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4 , не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації його дій, просить змінити вирок Дарницького районного суду м. Києва від 31 січня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року в частині призначеного покарання, та призначити більш м`яке покарання, ніж передбачене законом. Обґрунтовуючи свої вимоги, касатор стверджує, що судами попередніх інстанцій не було враховано ряд обставин, які, на його переконання, знижують ступінь суспільної небезпеки вчинених ним кримінальних правопорушень, а саме, щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень; вчинення злочинів у зв`язку з скрутним матеріальним становищем; неможливість працевлаштування через воєнний стан; ненадання державою допомоги, як у виді матеріальної чи гуманітарної, так і в працевлаштуванні; наявність на утриманні неповнолітньої дитини; відсутність обставин, які обтяжують покарання. Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду Відповідно до ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Доведеності винуватості засудженого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень за обставин, установлених та перевірених місцевим судом у порядку ч. 3 ст. 349 КПК, а також правильності кваліфікації дій ОСОБА_4 за ч. 4 ст. 185; ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки касатор не оскаржує законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині. Водночас безпідставними, на переконання колегії суддів Верховного Суду, є твердження засудженого про необхідність пом`якшення йому призначеного судом першої інстанції покарання, з огляду на таке. Як визначено частинами 1, 2 ст. 50 КК, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Згідно з положеннями ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Відповідно до мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, згідно з положеннями статей 66, 67 КК. Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини й захистом інтересів держави та суспільства. Частиною 1 ст. 69 КК передбачено, зокрема, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного, суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання тощо. Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення. Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання тощо. Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення. Статтею 414 КПК встановлено, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання. Як убачається з долучених до касаційної скарги копій судових рішень, призначаючи ОСОБА_4 покарання, суд першої інстанції згідно з указаними нормами закону врахував: ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень; наявність обставини, яка пом`якшує покарання - щире каяття, та відсутність обставин, які його обтяжують; особу обвинуваченого, який раніше судимий за вчинення аналогічного умисного кримінального правопорушення проти власності, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Звернув увагу суд і на той факт, що засуджений вчинив кримінальні правопорушення через три місяці після відбування покарання за попереднім вироком, у зв`язку з чим суд небезпідставно дійшов висновку про небажання ОСОБА_4 стати на шлях виправлення та необхідності призначення йому покарання у виді позбавлення волі в межах санкцій статей обвинувачення, яке останній має відбувати реально. Саме таке покарання, на думку суду, забезпечить дотримання засад призначення покарання, в тому числі його індивідуалізації, буде справедливим, адекватним і співмірним, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Урахувавши сукупність зазначених вище обставин, суд дійшов аргументованого висновку про схильність засудженого до вчинення кримінальних правопорушень. З огляду на викладене, суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, установлених КК, і дійшов обґрунтованого рішення про необхідність призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі, визначивши його строк у мінімальному та наближеному до мінімальної межі розмірах, передбачених санкціями інкримінованих статей. Не погоджуючись із вироком місцевого суду, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій порушував питання про пом`якшення йому покарання. Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження перевірив доводи, викладені у скарзі. Водночас, не встановивши підстав для зміни вироку місцевого суду, вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, аргументувавши таке рішення. Так, Київський апеляційний суд насамперед зауважив, що ОСОБА_4 вже був засуджений за вчинення крадіжки в умовах воєнного стану і до нього застосовувалися положення ст. 69 КК. Однак, будучи обізнаним про тяжкість покарання, яке загрожує у разі вчинення таких дій, після відбуття покарання у виді арешту він через три місяці знову вчинив аналогічні кримінальні правопорушення. Також суд апеляційної інстанції звернув увагу і на те, що районний суд встановив лише одну обставину, яка пом`якшує покарання, що унеможливлює застосування положень ст. 69 КК під час призначення покарання обвинуваченому. Крім того, колегія суддів зауважила, що не може бути ОСОБА_4 звільнений і від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК, оскільки таке рішення може ухвалити суд під час призначення покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, якщо дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК. Зазначені вище обставини, на думку колегії Верховного Суду, переконливо свідчать, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо необхідності призначення ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі, визначивши його строк у мінімальному та наближеному до мінімальної межі розмірах, передбачених санкціями інкримінованих йому статей, при цьому під час призначення засудженому остаточного покарання на строк 5 років 1 місяць суд першої інстанції застосував принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим. Саме таке покарання є необхідним та достатнім для його виправлення. Також, Суд зауважує, що обставини, про які засуджений зазначає у касаційній скарзі та які, на його думку, не врахували суди попередніх інстанцій, не є такими, що пом`якшують покарання й істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та не є достатніми для призначення більш м`якого покарання з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини вчинення кримінальних правопорушень, відомості про особу засудженого. Таким чином, доводи ОСОБА_4 в касаційній скарзі не спростовують правильності висновків, викладених у судових рішеннях, і не містять вагомих аргументів, що свідчили б про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, чи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, у зв`язку з чим немає підстав для сумнівів у законності й обґрунтованості оскаржуваних судових рішень. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для її задоволення немає. Ураховуючи викладене, Верховний Суд згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК відмовляє у відкритті касаційного провадження. На цих підставах Верховний Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 31 січня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3