Постанова 4872 № 915/381/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 червня 2023 року м. ОдесаСправа № 915/381/22 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Принцевської Н.М.; суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.; (Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, проспект Шевченка, 29) розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРТЕКСКОЛОР" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.02.2023 та на додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.03.2023 по справі №915/381/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРТЕКСКОЛОР" до Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАФТ" про стягнення заборгованості за договором поставки №132 від 30.06.2021 року, (суддя місцевого господарського суду: Алексєєв А.П., Господарський суд Миколаївської області, м. Миколаїв, вул. Фалєєвська, 14), У вересні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРТЕКСКОЛОР" (далі ТОВ «УКРТЕКСКОЛОР») звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАФТ" (далі ТОВ «КРАФТ) про стягнення заборгованості за договором поставки №132 від 30.06.2021. Позивач зазначив, що на підставі договору поставки №132 від 30.06.2021 року закуповував у відповідача металопродукцію. Згодом у позивача виникла переплата грошових коштів у розмірі 179639,89 грн. У зв`язку із тим, що поставка на суму авансу не відбулась, позивач направив на адресу відповідача вимогу про повернення коштів, яка була залишена відповідачем без розгляду, кошти повернуті не були. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22.02.2023 по справі №915/381/22 У задоволенні позову відмовлено повністю. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведено наявність переплати на користь відповідача у сумі 179639,95 грн., у зв`язку з чим вимоги про стягнення з відповідача цих коштів на підставі п. 2.6 Договору поставки є безпідставними. 27.02.2023 року до Господарського суду Миколаївської області надійшла заява відповідача про ухвалення додаткового рішення, яким відповідач просить покласти витрати, пов`язані із посвідченням нотаріусом заяв свідків та отриманням професійної правничої допомоги, на позивача. Додатковим рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22.02.2023 заяву ТОВ «КРАФТ» задоволено частково, стягнуто з ПП «УКРТЕКСКОЛОР» на користь ТОВ «КРАФТ» понесені судові витрати у розмірі 1600 грн. на засвідчення справжності підписів на заявах свідків. Не погоджуючись з рішеннями суду першої інстанції, ТОВ «УКРТЕКСКОЛОР» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.02.2023 та додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.03.2023 у даній справі скасувати; ухвалити постанову, якою позовні вимоги задовольнити та стягнути з ТОВ «КРАФТ» заборгованість у розмірі 179 639,89 грн.; ухвалити постанову, якою відмовити ТОВ «КРАФТ» у стягненні з ТОВ «УКРТЕКСКОЛОР» понесені судові витрати. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що постановлене всупереч встановленим обставинам справи та наявним у ній доказам. Заявник апеляційної скарги вказує, що станом на 31 грудня 2021 року розмір переплати позивача за Договором поставки складав 179639,89 грн., на підтвердження вказаних обставин позивачем разом з позовною заявою було надано копії відповідних платіжних доручень. Крім того, до позовної заяви позивачем було долучено Акт звірки взаємних розрахунків між ПП «УКРТЕКСКОЛОР» та ТОВ «КРАФТ» за період з серпня 2021 року по грудень 2021 року, в якому було відображено хронологію платежів позивача на користь відповідача та хронологію поставок товару відповідачем на користь позивача, а також розмір заборгованості станом на грудень 2021 року. Апелянт зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не було доведено факт здійснення оплати на користь відповідача в сумі 1864009,36 грн., а відтак і наявність переплати в сумі 179639,95 грн. - є безпідставним, необґрунтованим, таким, що не відповідає обставинам справи та суперечить ч.1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, ТОВ «УКРТЕКСКОЛОР» вказало, що у разі задоволення Південно-західним апеляційним господарським судом апеляційної скарги на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.03.2023, підлягає скасуванню також і додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.03.2023 щодо стягнення на користь ТОВ «КРАФТ» витрат у розмірі 1600,00 грн. на засвідчення справжності підписів на заявах свідків. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.04.2023 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРТЕКСКОЛОР" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.02.2023 та на додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.03.2023 по справі №915/381/22 до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції; витребувано у Господарського суду Миколаївської області матеріали справи №915/381/22. 10.04.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №915/381/22. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «УКРТЕКСКОЛОР» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.02.2023 та на додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.03.2023 по справі №915/381/22, вирішено розглянути апеляційну скаргу ТОВ "УКРТЕКСКОЛОР" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.02.2023 та на додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.03.2023 по справі №915/381/22 у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. 01.05.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ТОВ «КРАФТ» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Позивач у відзиві вказує, що жодного доказу, який би підтверджував те, що сума 179 639,89 грн. є переплаченою, або що це надмірно сплачені кошти, або що ця сума є сумою заборгованості постачальника перед покупцем, позивачем не надано та в матеріалах справи не міститься. 09.06.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ТОВ «УКРТЕКСКОЛОР» надійшла відповідь на відзив, в якій позивач надав додаткові письмові пояснення по справі, наполягав на скасуванні рішенні суду першої інстанції. Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзив на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне. Як вбачається з матеріалів справи, 30.06.2021 року між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) було укладено Договір поставки №132 (далі-договір), згідно з яким відповідач зобов`язався передати у власність позивача металопродукцію, а позивач зобов`язався прийняти та оплатити товар. Пунктом 1.2 Договору сторони передбачили, що найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), а також строки та умови поставки, відповідно до Інкотермс 2010, визначаються Специфікаціями або у Рахунках Постачальника. Відповідно до п.2.1 Договору ціна за одиницю Товару та загальна вартість кожної партії Товару узгоджується Сторонами і вказується в специфікації або у рахунку постачальника. Пунктом 2.2 Договору передбачено, що загальна сума Договору складає загальну вартість поставленого Товару, яка зазначена у підписаних сторонами видаткових накладних. Датою платежу вважається дата зарахування коштів на банківський рахунок Постачальника. Відповідно до п. 2.6 Договору у випадку відвантаження товару з толерансом та в інших випадках, якщо вартість фактично поставленого (відвантаженого) товару перевищує суму, вказану в рахунку постачальника, або оплачену покупцем, чи в інший спосіб попередньо погоджену сторонами, покупець зобов`язується оплатити різницю в сумі між оплаченим і фактично поставленим товаром протягом строку, визначеного в п. 2.3. цього договору. У випадку, якщо вартість фактично поставленого (відвантаженого) товару менша за суму, вказану у рахунку постачальника та оплачену покупцем, постачальник має право зарахувати їх в рахунок погашення дебіторської заборгованості покупця перед постачальником за іншими договорами. Повернення надмірно сплачених покупцем грошових коштів здійснюється постачальником протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання письмової вимоги покупця. Позивач вказує, що з 13.08.2021 року по 03.12.2021 року згідно платіжних доручень №264 від 13.08.2021 року, №3515 від 12.11.2021 року, №351 від 12.11.2021 року, №3590 від 03.12.2021 року ним було перераховано відповідачу 6190177,33 грн. в рахунок оплати металопродукції. З 14.08.2021 року по 03.12.2021 року відповідачем було передано позивачу металопродукцію вартістю 7874546,80 грн. за видатковими накладними КТ 18-08-04 від 18.08.2021 року, КТ 28-08-25 від 28.08.2021 року, КТ 02-09-66 від 02.09.2021 року, КТ 02-09-67 від 02.09.2021 року, КТ 02-09-68 від 02.09.2021 року, КТ 03-09-77 від 03.09.2021 року, КТ 03-09-78 від 03.09.2021 року, КТ 06-09-37 від 06.09.2021 року, КТ 22-10-72 від 22.10.2021 року, КТ 23-10-42 від 23.10.2021 року, КТ 25-10-61 від 25.10.2021 року, КТ 02-11-59 від 02.11.2021 року, КТ 02-11-60 від 02.11.2021 року, КТ 02-11-61 від 02.11.2021 року, КТ 12-11-24 від 12.11.2021 року, КТ 15-11-01 від 15.11.2021 року, КТ 30-11-06 від 30.11.2021 року, КТ 02-12-26 від 02.12.2021 року. 04.05.2022 року позивач поштою направив на адресу відповідача вимогу про повернення надмірно сплачених коштів у сумі 179639,95 грн. на підставі п. 2.6 договору. Як на підставу вимоги позивач посилається на суттєве прострочення відповідачем поставки металопродукції вартістю 179639,95 грн., зазначивши про виставлений відповідачем 11.11.2021 року рахунок, та його оплату позивачем 12.11.2021 року. Також у вимозі до ТОВ «КРАФТ» позивач вказав, що станом на 31.12.2021 ПП «УКРТЕКСКОЛОР» здійснили авансові платежі на рахунок відповідача у загальному розмірі 14190220,93. В свою чергу ТОВ «КРАФТ» поставили товар лише на суму 14010580,98 грн. Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків. Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Частина 1 ст. 202 Цивільного кодексу України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. При цьому за правилами ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Частиною 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. В свою чергу, відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. У відповідності до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. В силу ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України). Як зазначалося раніше, 30.06.2021 року між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) було укладено Договір поставки №132 (далі-договір), згідно з яким відповідач зобов`язався передати у власність позивача металопродукцію, а позивач зобов`язався прийняти та оплатити товар. Пунктом 1.2 Договору сторони передбачили, що найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), а також строки та умови поставки, відповідно до Інкотермс 2010, визначаються Специфікаціями або у Рахунках Постачальника. Факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується видатковими накладними, які використовуються для обліку руху матеріальних цінностей підприємства. Стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію. Відповідно до положень п. п. 2.1 ч. 2 Положення "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку", затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: - назву документа (форми); - дату складання; - назву підприємства, від імені якого складено документ; -зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; - посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; - особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Вказаний перелік обов`язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. За своєю правовою природою видаткові накладні посвідчують виконання зобов`язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов Договору. При цьому, наявність певних дефектів у накладній за наявності інших визначених Законом обов`язкових реквізитів не спричиняє їх недійсність. З наявних в матеріалах справи видаткових накладних, а також платіжних доручень, наданих як позивачем, так і відповідачем неможливо встановити наявність заборгованості у розмірі 179639,89 грн. Крім того, у позові зазначено, що станом на 13.08.2021 року дебетове сальдо за розрахунками позивача із відповідачем за договором становило 1864009,36 грн. Вказану обставину позивач підтвердив актом звірки взаємних розрахунків по стану за період серпень 2021 року - грудень 2021 року між сторонами за договором №132 від 30.06.2021 року, який з боку відповідача не підписаний. Посилання скаржника на відповідний акт взаємних розрахунків, як на доказ підтвердження спірної заборгованості суд апеляційної інстанції вважає безпідставним, з огляду на таке. Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема, в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами, та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Проте, долучений акт взаємних розрахунків не підписаний зі сторони відповідача. Тобто даний акт, складений в односторонньому порядку, відповідно також не може вважатися доказом певних обставин, зокрема, в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання. Таким чином, даним актом неможливо підтвердити вказану позивачем обставину щодо перерахування позивачем до 13.08.2021 року відповідачу грошових коштів у сумі 1864009,36 грн. Більше того, неможливо встановити з наданих позивачем документів заборгованість постачальника перед покупцем саме у розмірі 179639,89 грн. Згідно з частинами 1, 2, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що матеріали справи не містять, а позивачем не надано будь-якого належного та допустимого доказу на підтвердження суми заборгованості відповідача у розмірі 179639,89 грн. Судова колегія звертає увагу, що у випадку звернення з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості, як зазначає позивач, саме позивач має довести розмір такої заборгованості, чого позивачем здійснено не було. З огляду на вищевикладене, зазначене є підставою для відмови у задоволенні цих позовних вимог, у зв`язку з чим висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог є обґрунтованим та правильним. Підсумовуючи наведене вище, з огляду на доводи, наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає, що обставини щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України"). Доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок. За таких обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРТЕКСКОЛОР" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.02.2023 по справі №915/981/22 задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.02.2023 по справі №915/981/22 залишається без змін. Крім того, у зв`язку із залишенням рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.03.2023 по даній справі про відмову у задоволенні позову без змін, відсутні правові підстави для скасування додаткового рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.03.2023, оскільки п.2 ч.4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови у позові на позивача. Таким чином, додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.03.2023 по справі №915/381/22 про стягнення з Приватного підприємства «УКРТЕКСКОЛОР» судових витрат у розмірі 1600 грн. на засвідчення справжності підписів на заявах свідків є обґрунтованим та скасуванню не підлягає. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРТЕКСКОЛОР" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.02.2023 та на додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.03.2023 по справі №915/381/22 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.02.2023 та додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.03.2023 по справі №915/381/22 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 286 ГПК України. Головуючий суддя: Н.М. Принцевська Судді: А.І. Ярош Г.І. Діброва