Постанова 4813 № 522/5850/19

Номер провадження: 22-ц/813/1235/23 Справа № 522/5850/19 Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В. Доповідач Цюра Т. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06.06.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого судді: Цюри Т.В., суддів: Сєвєрової Є.С., Комлевої О.С., За участю секретаря судового засідання: Трофименко О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 квітня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу рухомого майна недійсним,- ВСТАНОВИВ: 04 квітня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу рухомого майна (обладнання, машини, механізму) №7 від 19.01.2012р. Позивач просив визнати недійсним зазначений договір внаслідок його фіктивності (ст..234 ЦК України), посилаючись на те, що відповідачами були укладено договір купівлі-продажу з метою зробити неможливим виконання рішення суду про стягнення з продавця на користь позивача боргу за договором позики. (т.1, а.с.1-10). 21 квітня 20221 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) про визнання договору купівлі-продажу рухомого майна (обладнання, машини, механізму) недійсним -задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу рухомого майна (обладнання, машини, механізму) №7 від 19.01.2012р., укладений між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21.05.2019 р. шляхом встановлення заборони відчуження рухомого майна. Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21.05.2019 року, у вигляді накладання арешту на рухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , а саме; - термопласт автомат НОМЕР_1 , № 4-07, 1988 року випуску; - візок транспортний, жовтого кольору 2 од. б/н; - термопласт автомат, Д 3132, сірого кольору, б/у у кількості 3 одиниці; - машина ливарна для виготовлення одноколірних підошв та цільнолитного взуття модель С1/1-4 та прес-форма № 18, 2007 року випуску; - машина ливарна для виготовлення одноколірних підошв та щільного взуття модель С1/1-4 та прес-форма № 19, 2008 року випуску; - станок інженерно-ливарний CROM-26 № 87013, 87045, 1985-1986 poку випуску; - станок інженерно-ливарний CROM-26 № 84148, 33600/1, 1985-1986 випуску; - прес виробничний УВК 160, № 19, зелено-жовтого кольору; - прес виробничний УВК 160, № 16, зелено-жовтого кольору; - прес виробничий УВК 160, № 31, зелено-жовтого кольору. Які продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову будуть діяти до повного виконання судового рішення (т.2, а.с.78-84). Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21.04.2021 року повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі (т.2, а.с.87-93). Одеським апеляційним судом отримано пояснення від ОСОБА_3 . У вказаних поясненнях відповідач зазначає, що він повністю виконав свій обов`язок до договору №7 від 19.01.2012 року, вказав, що майно передав згідно акту, який знаходиться в матеріалах справи. Відповідач наголошує, що підставу для відмови у задоволенні апеляційної скарги немає, а тому просить задовольнити апеляційну скаргу та розгляд справи проводити за відсутності відповідача (т.2, а.с.136-137). На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судове засідання, призначене на 06 червня 2023 року з`явився представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , інші учасники справи до суду не з`явилися, хоча були повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими поштовими повідомленнями та довідками, наявними в матеріалах справи. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність не з`явившихся учасників справи, які своєчасно і належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи. Заслухавши пояснення , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. За змістом ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам відповідає, з огляду на таке. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оплату за договором від 19.01.2012р. Умаровим не було здійснено згідно чинного законодавства, описане та заарештоване майно протягом усього періоду з 2012 року знаходилось на території, на якій, відповідно до матеріалів справи, здійснював свою діяльність ОСОБА_3 та члени його родини, виконавче провадження за виконавчим листом по справі № 522/21058/13-ц за заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси 27.05.2014р. щодо ОСОБА_3 відкрито ще 31.07.2014р. і до факту опису майна державним виконавцем боржник 04.07.2017р. не заявляв про продаж майна, крім того ОСОБА_1 відомо про розгляд даної справи, оскільки провадження за його позовом, де провадження по справі відкрито ще у 2018р., ухвалою суду від 10.03.2020р. зупинено до розгляду цієї справи. Дослідивши обставини та матеріали справи, колегія суддів вважає вірними вказані висновки суду першої інстанції з огляду на таке. Так, судом встановлено, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27.05.2014р. , яке набуло законної сили 09.06.2014р. за справою № 522/21058/13-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договорами позики (від 26.01.2010 року та 03 липня 2011 року) вирішено: -стягнути з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 26 січня 2010 року у розмірі 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) дол. США та три відсотки річних за період від 02 березня 2011 року по 12 серпня 2013 рік у розмірі 11 020 (одинадцять тисяч двадцять) дол. США 48 центів. -стягнути з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 03 липня 2011 року у розмірі 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) дол. США та три відсотки річних за період від 02 серпня 2012 року по 12 серпня 2013 року у розмірі 4 635 (чотири тисячі шістсот тридцять п`ять) дол.. США 52 центи. Виконавче провадження № НОМЕР_3, відкрите 31.07.2014 р. з примусового виконання виконавчого листа № 522/21058/13-ц від 29.07.2014 року, виданого Приморським районним судом м. Одеси, перебуває у відділі примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції в Одеській області. Також встановлено, що заборгованість ОСОБА_3 перед ОСОБА_2 на момент розгляду справи не погашено. Ухвалою суду від 04.06.2015р. задоволено подання державного виконавця і встановлено тимчасове обмеження у виїзді боржників за межі України до погашення заборгованості . 04.07.2017 р. старшим виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області Цинєвим В.О. в ході виконавчого провадження № НОМЕР_3 винесено Постанову про опис та арешт майна боржника ОСОБА_3 .. Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 04.12.2017р. подання старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про надання дозволу на примусове входження до приміщень для проведення виконавчих дій задоволено, за якою суд дозволив членам виконавчої групи, державним виконавцям відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, державним виконавцям Біляївського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції примусове проникнення до приміщень за адресою: АДРЕСА_4 , де знаходиться вже арештоване майно (реєстрація права власності у державних реєстрах відсутнє) та до приміщень за адресою: АДРЕСА_4 (приміщення зареєстровано за ОСОБА_7 , яка відповідно до заяви стягувана є тещою боржника) для проведення виконавчих дій пов`язаних з описом та арештом майна боржника - ОСОБА_3 , ІПН - НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 . (т.1, а.с.121-123). При цьому судом було встановлено наступне: 31 липня 2017 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3 та надіслано сторонам виконавчого провадження (т.1, а.с. 5-6). 07 червня 2017 року до відділу надійшла заява стягувача з повідомленням про те, що боржник за адресою: АДРЕСА_4 та за адресою: АДРЕСА_4 зберігає майно (т.1, а.с. 8-9). 04 липня 2017 року державним виконавцем винесено постанову про опис та арешт майна боржника ВП № НОМЕР_3, якою описано та арештовано майно, що стосується виробництва засобів для догляду за взуттям та виробами із шкіри тощо у кількості 16 найменувань та знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 . Зазначеною постановою представника за довіреністю боржника - ОСОБА_8 призначено відповідального зберігача майна. (а.с. 29-30). Також вказану постану підписав представник боржника(т.1, а.с.193-195). 31 серпня 2017 року постановою начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області утворено виконавчу групу з державних виконавців відділу та державних виконавців Біляївського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (т.1, а.с. 34). В ході розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачами повідомлено, що 19 січня 2012 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу рухомого майна (обладнання, машини, механізму) № 7, на підтвердження якого складено Акт приймання-передачі від 29 лютого 2012 року. Також судом встановлено, що ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 28.02.2019 р. за скаргою ОСОБА_3 на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Цинєва Віталія Олександровича, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення скарги у цивільній справі за скаргою ОСОБА_3 на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Цинєва Віталія Олександровича. При цьому, в обґрунтування заяви про забезпечення, скаржник зазначив про невірне визначення ринкової ціни описаного та арештованого майна, з порушенням порядку проведення зазначених дій, що може призвести до передачі майна на реалізацію та відчуження його на користь третіх осіб за заниженою ціною. А відтак, у разі реалізації зазначеного майна, виконання ймовірного рішення суду про визнання дій державного виконавця з оцінки майна неправомірними, буде утруднене. Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, під час розгляду справи ОСОБА_3 не повідомляв суд та сторони виконавчого провадження що ним продане таке обладнання, а навпаки оспорював його вартість, оскільки вважав, що при цьому безпосередньо зачіпаються саме його інтереси. 05 грудня 2018 року Біляївським районним судом Одеської області відкрито позовне провадження по справі № 496/5008/18 за позовною заявою ОСОБА_1 про зняття арешту з майна, накладеного в межах виконавчого провадження № НОМЕР_3., провадження зупинено. При цьому, суду також надані копія пояснення начальника відділу примусового виконання рішень на цей позов, де останній зазначає, що на момент опису та арешту майна боржник та його представник стверджували що зазначене майно належить саме боржнику, що також підтверджувалось довідкою про розмитнення боржником станка, а також що під час проведення виконавчих дій ОСОБА_3 фактично працював на одному з станків, керував людьми, які працювали на інших станках (т.1, а.с.187-192). В свою чергу, звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт вказує, що більшість аргументів позивача, викладених у позовній заяві та тверджень суду першої інстанції спрямовані на дії відповідача ОСОБА_3 , а не на ОСОБА_1 . Апелянт вважає, що судом ототожнено відповідачів по справі та не надано оцінку діям кожного окремо. Також, апелянт зазначає, що він не міг після укладання договору та на момент розгляду справи орендувати окреме приміщення для зберігання спірного майна і саме тому майно зберігалось за адресою АДРЕСА_4 . Апелянт вважає помилковими висновки суду щодо відсутності підтвердженого факту проведення оплати за договором так як відповідно до Акту прийому-передачі сторонами виконано всі інші істотні умови договору, а тому, апелянт вважає, що договір було реально виконано. Крім того. апелянт вважає, що судом першої інстанції не повинен був розцінюватись, як доказ відсутності оплати за майно, лист головного управління ДФС в Одеській області. Апеляційний суд, дослідивши вказані доводи апеляційної скарги, вважає їх неспроможними та такими, що не відповідають обставинам справи та відомостям, які відображені в матеріалах справи, з огляду на наступне. Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. За правилом частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. Підставою недійсності правочину, а саме договору купівлі-продажу, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, а саме: Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відповідно до змісту ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої ст.203 ЦК України, що за правилами ст.215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст.234 ЦК України. Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно п. 1.1 Договору купівлі-продажу рухомого майна (обладнання, машини, механізму) № 7 від 19 січня 2012 року (далі - Договір) в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Продавець зобов`язується передати у власність Покупця об`єкти рухомого майна (обладнання, машини, механізми тощо), опис, кількість та характеристики яких наведені у додатку № 1 до цього Договору, надалі по тексту іменується - «Товар», а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити Товар, у відповідності до умов цього Договору, супровідної документації і прийнятих Сторонами змін і доповнень до Договору, що є невід`ємною його частиною. Згідно п. 2.1 та 2.1.1 Договору Продавець зобов`язується передати у власність покупця Товар, по Акту приймання-передачі у строк, зазначений в п. 5.1 Договору, в робочому стані, повністю укомплектований, разом із усіма його приналежностями та документами, що стосуються Товару та підлягають переданню разом із товаром, відповідно до вимог чинного законодавства України. Згідно п. 2.2 та 2.2.1 Договору Покупець зобов`язується прийняти переданий Продавцем Товар по Акту приймання-передачі. Датою приймання Товару вважається дата підписання Акту приймання-передачі уповноваженим представником Покупця. Днем здійснення фактичної оплати вартості Товару у розмірі 2 122 000, 00 грн. (два мільйони сто двадцять дві тисячі грн. нуль коп.) вважається дата підписання Акту приймання-передачі уповноваженим представником Продавця. Згідно п. 2.2.2 Договору Покупець зобов`язується здійснити оплату Товару у порядку, передбаченому розділами 3 та 4 цього Договору. Пунктом 3.1 Договору встановлено, що ціна купівлі-продажу Товару згідно цього Договору складає 2 122 000, 00 грн. (два мільйони сто двадцять дві тисячі грн. нуль коп.). Відповідно до п. 4.1 Договору Покупець проводить розрахунок з Продавцем в готівковій або безготівковій формі шляхом передачі йому коштів у розмірі 2 122 000, 00 грн. (два мільйони сто двадцять дві тисячі грн. нуль коп.). Вказана сума коштів може бути сплачена частинами, протягом 60 діб з моменту укладання цього договору. Строк оплати може бути продовжено за згодою Продавця, але не довше ніж на 10 (десять) календарних днів, за умови сплати Покупцем не менше як 50 відсотків ціни Товару. Судом встановлено, що стороною зазначеного Договору купівлі-продажу є Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , який не надав суду належних та допустимих доказів щодо отримання за цим договором доходу та сплати відповідного податку. Доводи про те що такі документи не збереглися є неспроможними. Відповідно до п.п.177.5 ст. 177 Податкового кодексу України (в редакції чинній на 2012 рік) фізичні особи-підприємці подають до контролюючого органу податкову декларацію про майновий стан і доходи за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені Податковим кодексом України для річного звітного податкового періоду. Фізичні особи-підприємці подають річну податкову декларацію у строк, визначений п.п.49.18.5, п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України, в якій поряд з доходами від підприємницької діяльності мають зазначатися інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи. Виходячи із аналізу вказаних норм, належними є докази, які вказують на майновий стан відповідача ОСОБА_3 як фізичної особи-підприємця, адже саме в якості фізичної особи-підприємця виступає ОСОБА_3 при укладенні спірного договору купівлі-продажу. Тому, у випадку реального виконання сторонами договору купівлі-продажу, майновий стан ОСОБА_3 мав збільшитися, що було б висвітлено у податкових відомостях. В свою чергу, відповідно до листа Державної фіскальної служби України на адресу відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, щодо інформації щодо сплати ФОП ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_2 ) податків згідно договору купівлі-продажу рухомого майна (обладнання, машини, механізму) № 7 від 19.01.2012 р.,станом на 22.01.2019 року згідно даних програми ІС «Податковий блок» Декларація про майновий стан і доходи отримані за 2012 рік не надавались, податки не сплачувались. Крім того, судом вірно наголошено на тому, що протягом тривалого часу з 2012р. до 2018р. будь-яка сторона боржник за виконавчим провадженням ОСОБА_3 не заявляв при описі майна що вказане майно йому не належить. Також, після цього ним оскаржувались в суді дії державного виконавця щодо оцінки описаного майна. Аргументуючи помилковість висновків суду першої інстанції стосовно відсутності факту оплати за договором, апелянт не наголошує на реальній оплаті договору, а лише зазначає, що про реальність виконання спірного договору свідчать інші факти. В свою чергу, апеляційний суд звертає увагу на те, що спірне майно знаходилось і знаходиться на момент розгляду справи на території, на якій, відповідно до матеріалів справи, здійснював свою діяльність ОСОБА_3 та члени його родини та де воно перебувало до укладання спірного договору. Таким чином, доводи апелянта про те, що реальне виконання спірного договору слід досліджувати не зі сторони його оплати, а зі сторони інших виконаних умов договору, не знаходять свого підтвердження обставинами справи, а тому не підлягають задоволенню. Отже, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно вказано про те, що сторонами Договору не виконано істотних умов Договору купівлі-продажу, щодо реальності правочину, а Покупцем не проведено оплату відповідно до умов Договору купівлі-продажу, тобто внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву. Апеляційний суд, також, приймає до уваги той факт, що 04 грудня 2018 року ОСОБА_3 , реалізуючи свої права як власник майна, звернувся до Приморського районного суду м. Одеси зі скаргою про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії (справа № 522/21058/13-ц, провадження 4-с/522/213/18), у якій просив суд зупинити передачу описаного та арештованого майна, у зв`язку із невірним визначенням ринкової ціни описаного майна. Отже, доводи апеляційної скарги повністю спростовуються обставинами, встановленими в ході розгляду справи та відомостями, наявними в матеріалах справи. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що більшість тверджень суду стосуються ОСОБА_3 , а не ОСОБА_1 слід зазначити, що апелянтом не заперечується той факт, що він є стороною (покупцем) в спірному договорі купівлі-продажу. При цьому, колегія суддів наголошує, що всі встановлені факти та надані відомості щодо спірного договору є обов`язковими для обох сторін. Виходячи із викладеного, суд першої інстанції немає процесуальної можливості встановити факти щодо спірного договору лише в частині однієї із сторін. Крім того, апеляційний суд не вбачає порушень процесуальних прав відповідача ОСОБА_1 , так як матеріалами справи підтверджується, що він був повідомлений про розгляд даної справи, приймав участь в її розгляді та мав процесуальну можливість звернення із відповідними заявами, клопотаннями та запереченнями по суті справи. Колегія суддів наголошує на праві відповідача на звернення до суду із відзивом на позовну заяву, в якому ОСОБА_1 міг викласти обставини, які б, на його думку, спростовували доводи позовної заяви. Тому, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, з урахуванням встановлених обставин справи, відсутності доказів виконання сторонами договору , поведінки власника майна щодо участі у судових процесах та виконавчому провадженні, дійсні наміри учасників правочину не відповідали настанню правових наслідків укладеного договору купівлі-продажу. З огляду на вищевикладене апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права чи порушення норм матеріального права, а тому підстави для скасування рішення відсутні. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України новий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 квітня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу рухомого майна недійсним - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 26.06.2023 року. Головуючий суддя Цюра Т.В. Судді: Сєвєрова Є.С. Комлева О.С.