Постанова 4851 № 520/1259/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 червня 2023 р. Справа № 520/1259/22 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Кононенко З.О. , Мінаєвої О.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.03.2023, головуючий суддя І інстанції: Кухар М.Д., м. Харків, повний текст складено 29.03.23 по справі № 520/1259/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 з 15.12.2019 по 22.12.2021. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.03.2023 частково задоволено позов. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 15.12.2019 по 22.12.2021 в розмірі 10 000,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Військова частина НОМЕР_1 , не погодившись із вказаним рішенням суду, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.03.2023 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що норми КЗпП України не можуть бути застосовані в даних правовідносинах, а сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є несправедливою та непропорційною. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач - учасник бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 13.04.2018. З наявних матеріалів справи вбачається, що позивач в період з 15.02.2017 року по 14.12.2019 року проходив військову службі в складі Військової частини НОМЕР_1 . Проте, за період проходження служби Позивачу не здійснювалась виплата посадових окладів та окладу за військовим званням, виходячи з 50 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01.01.2018 року, на 01.01.2019 року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, одноразової грошової допомоги по звільненню, з врахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 520/223/21 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії. визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 посадових окладів та окладу за військовим званням, виходячи з 50 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01.01.2018, на 01.01.2019 та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, одноразової грошової допомоги по звільненню, з врахуванням раніше виплачених сум. Згідно ч.4 ст.78 КАС України - обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було виконано вищевказане рішення, а саме перераховано на банківський рахунок позивача кошти у розмірі 27 044 грн. 36 коп. Позивач вважає, що оскільки відбулася невиплата грошової компенсації у строк, то він має право на виплату середнього грошового забезпечення за період з 15.12.2019 по 22.12.2021, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №

44. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що вказана та заявлена сума ймовірних втрат позивача, є значно меншою від суми середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні грошового забезпечення, тому, враховуючи принцип співмірності між сумою остаточного розрахунку та сумою середнього заробітку за час затримки у її виплаті, з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача, суд дійшов висновку, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає зменшенню, а достатньою компенсацією втрат позивача від несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення компенсацію у сумі 10 000 грн. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Отже, оскільки апелянт у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Натомість врегульовано Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України). Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору (ч. 2 ст. 117 КЗпП України). У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. З матеріалів справи убачається, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 520/223/21 відповідач 22.12.2021 нарахував на банківській рахунок позивача кошти у розмірі 27 044, 36 грн., тобто остаточний розрахунок з позивачем при звільненні здійснено з затримкою, а тому відповідно до ст. 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Щодо доводів апелянта про протиправність застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин норм трудового законодавства, колегія суддів зауважує, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/поліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України. Санкція, регламентована статтею 117 КЗпП України є певною гарантією права особи на отримання своєчасного розрахунку при звільненні, що безпосередньо стосується її майнових прав, гарантованих статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 , від 08.02.2022 у справі №755/12623/19. Оскільки предметом спору у цій справі є саме стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, судом першої інстанції обґрунтовано застосовано до спірних правовідносин положення статті 117 КЗпП України. У свою чергу, обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100), за положеннями якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів. Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 15.12.2019 (день звільнення) відповідач не здійснив повного розрахунку з позивачем. Спір щодо не нарахування та не виплати позивачу посадових окладів та окладу за військовим званням, виходячи з 50 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01.01.2018 року, на 01.01.2019 року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, одноразової грошової допомоги по звільненню вирішувався між сторонами в судовому порядку. Остаточний розрахунок належних до виплати сум відповідачем здійснено 22.12.2021. Таким чином, період затримки з 15.12.2019 по 21.12.2021 (включно) становить 738 робочих днів. Дослідивши матеріали справи колегія суддів встановила, що згідно розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні позивача з військової служби йому нараховано та виплачено грошове забезпечення у сукупному розмірі 17 528,83 грн. Також, на виконання рішення суду по справі № 520/223/21 позивачу виплачено 27 044,36 грн. Отже, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат склав 44 573, 19 грн. (17 528,83 грн. + 27 044,36 грн. = 44 573, 19 грн.). Також, згідно розрахунку середньоденного заробітку розмір грошового забезпечення позивача за два останні календарні місяці перед його звільненням зі служби в запас ЗСУ складає 21 854,75 грн. (за жовтень - 10 522,35 грн., за листопад - 11 332,40 грн.). Отже, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає 470,10 грн. (21 854,75 грн. / 61 день = 358, 27 грн.). Отже, можна дійти висновку, що обрахована відповідно до Порядку №100 сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за 738 календарних дні становить 264 403,26 грн. (738 х 358, 27 грн. = 264 403,26 грн.). Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постановах Верховного Суду від 30.11.2020 р. по справі № 480/3105/19, у постанові Верховного Суду України від 27.04.2016 р. у справі № 6-113цс16; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 р. у справі № 6-113цс16. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про зменшення розміру відшкодування, визначеного, відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні та стягнення з відповідача заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 10 000,00 грн. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.03.2023 - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.03.2023 по справі № 520/1259/22 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді З.О. Кононенко О.М. Мінаєва