Постанова 4824 № 760/8915/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження Доповідач - Ратнікова В.М. № 22-ц/824/8639/2023 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 760/8915/22 26 червня2023року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Борисової О.В. - Левенця Б.Б. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 14 березня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Зуєвич Л.Л. у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,- в с т а н о в и в: 12 липня 2022 року ОСОБА_2 а звернулась до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, який фактично надійшов до суду 19 липня 2022 року. В обгрунтування позовних вимог зазначала, що вона перебувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 22 квітня 2015 року. Вона та відповідачі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з нею та знаходиться на її утриманні. Відповідач не бере участі у вихованні та утриманні їх спільної дитини, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом. Зазначає, що відповідач є працездатною та матеріально забезпеченою особою, на користь інших осіб аліменти не сплачує, працює у військовій частині НОМЕР_1 . З огляду на вище викладене, просила суд стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подачі позову і до досягнення дитиною повноліття. 27 лютого 2023 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, поданий відповідачем ОСОБА_1 , який просив суд встановити аліменти на утримання доньки у твердій грошовій сумі у розмірі 10 000,00 грн. щомісячно. Стягнення аліментів здійснювати з моменту набрання рішенням суду законної сили. Доводи відзиву обгрунтовував тим, що здійснювані ним платежі на утримання дитини у розмірі, який він має можливість сплачувати, є достатніми для гармонійного розвитку дитини і значно перевищують гарантований розмір аліментів на одну дитину ( 1416,50 грн.) та мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину - ( 2 833,00 грн.). Він також не відмовляється від сплати додаткових витрат на дитину. Проте, звертає увагу суду, що використання сплачуваних ним коштів на утримання дитини є сумнівним, так як успішність доньки у школі є низькою, заходи до позашкільного розвитку дитини позивачкою не вживаються ( донька не відвідує жодного гуртка). На його прохання підтвердити цільове використання коштів на утримання дитини позивачка відмовляється. Вважає, що заявлений позивачкою розмір аліментів є свідомо завищеним, неспівмірним з наявними потребами дитини. Посилається також на необхідність врахування при визначенні розміру аліментів стану його здоров`я, наявність у нього такого захворювання, як гіпертонічна хвороба ІІ ступеня, лікування цього захворювання потребує значних матеріальних витрат. Крім того, ним також здійснюються витрати на підтримання здоров`я його рідних: батька ОСОБА_4 , у якого діагностовано гепатит, та дідуся ОСОБА_5 , якому діагностовано дисциркуляторну енцефалопатію ІІступеня, деградацію сітківки та вторинну глаукому правого ока. Для догляду за дідусем було укладено договір з ОСОБА_6 про надання послуг доглядальниці, вартість таких послуг 12 000,00 грн. на місяць. Просив також звернути увагу на те, що на момент підготовки відзиву місце проживання дитини між ними не узгоджено. В установленому законом порядку місце проживання дитини з матір`ю не визначено. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 14 березня 2023 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 12 липня 2022 і до досягнення дитиною повноліття. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 11 квітня 2023 року відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 14 березня 2023 року та ухвалити нове судове рішення про стягнення з нього аліментів на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/8 частки усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 14 лютого 2023 року. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що копію позовної заяви з додатками відповідач отримав більше, ніж через півроку з моменту відкриття провадження у справі, що в свою чергу призвело до неправомірного затягування розгляду справи судом першої інстанції та зумовило нарахування відповідачу необґрунтовано великої заборгованості зі сплати аліментів, чим було порушено права та інтереси відповідача. Таким чином, на думку відповідача, справедливим є присудження аліментів з моменту, коли він дізнався про пред`явлення даного позову до суду. Також вказує, що в ухвалі про відкриття провадження у справі відповідачу надано право подати до суду заперечення протягом 15 днів з дня отримання відповіді на відзив. Відповідь на відзив отримана відповідачем 08 березня 2023 року, що свідчить про те, що право на подачу заперечень визначено до 23 березня 2023 року. Відповідачем 21 березня 2023 року надіслано заперечення, однак судом першої інстанції 14 березня 2023 року було винесено рішення у даній справі, що порушило право відповідача на захист. Посилається також на те, що заявлений позивачкою розмір аліментів є свідомо завищеним, невспірозмірним з наявними потребами дитини та таким, що поставить його матеріальний стан в скрутне становище. Так, суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні зазначає, що відповідач має діагноз «Гіпертонія ІІ ступеня», однак останнім не надано доказів того, що дане захворювання зумовлює значні витрати, які впливають на матеріальне становище відповідача. З таким висновком відповідач не погоджується, оскільки стаття 182 СК України не передбачає необхідності підтвердження витрат у зв`язку із станом здоров`я, однак вимагає обов`язкового врахування такого стану судом при визначенні розміру аліментів. Що стосується ненадання ним доказів понесених витрат на допомогу батьку та дідусю, то відповідач посилається на те, що такі докази ним були подані разом із запереченнями, що також ним зазначалось у відзиві на позовну заяву, однак суд першої інстанції розглянув справу до спливу строку на подачу відповідачем таких заперечень та,відповідно, таким доказам судом не була надана оцінка. Також при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції не враховано позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 23 січня 2019 року у справі № 346/103/17-ц та від 13 квітня 2021 року у справі № 308/4214/18, згідно якої, при визначені розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків. 25 травня 2023 року представник позивачки ОСОБА_2 адвокат Ковбасюк Владислав Анатолійович подав відзив на апеляційну скаргу в якому зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Вказує на те, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а тому доводи апеляційної скарги про стягнення з відповідача аліментів з моменту,коли він дізнався про подачу даного позову,є безпідставними. Також зазначає, що відповідач ухиляється від покладеного на нього обов`язку утримувати свою дитину. Стягнення аліментів у розмірі 1/4 частки від всіх доходів це передбачений законодавством розмір аліментів на одну дитину. Доводи відповідача про те, що позивачка працевлаштована та має достатній дохід не може позбавляти дитину права на отримання аліментіввід батька. Крім того, відповідачем ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції не надано належних доказівна підтвердження понесених ним витрат на утримання батька. З огляду на вище викладене, просив суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно до п.1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що позивачка та відповідач з 17 липня 2010 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 22 квітня 2015 року (справа № 460/1402/15-ц). ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась ОСОБА_3 , батьками якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області. Відповідно до виписки АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 09 лютого 2021 перерахував ОСОБА_3 6 000,00 грн., 09 лютого 2021 року 1 000,00 грн., 28 лютого 2021 року 3 000,00 грн., 06 березня 2021 року 7 000,00 грн., 06 квітня 2021 року 7000,00 грн., 09 квітня 2021 року 800,00 грн., 06 травня 2021 року 7 000,00 грн. Відповідно до наданої відповідачем медичної документації з військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь», Медичного клінічного центру ТОВ " Хелс Клінік", Центру первинної медико-санітарної допомоги Солом`янського району, Вінницької міської клінічної лікарні № 1, висновку лікаря Вінницького об`єднаного міського військового комісаріату, ОСОБА_1 , капітан, в/ч НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 має діагноз гіпертонічна хвороба 1 ст., кризовий перебіг. Ускладнення основного діагнозу: міокардіофіброз. Недостатність мітрального клапана з регургітацією 1 ст.; неалкогольний стеатогепатит, помірна активність запального процесу з частими загостреннями; постхолецистектомічний синдром, атеросклеротичний кардіосклероз (а.с. 66) Сторонами не заперечується факт проживання дитини разом з матір`ю. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 та, стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 12 липня 2022 і до досягнення дитиною повноліття, суд першої інстанції посилався на те, що батько дитини зобов`язаний приймати участь в утримані своєї дитини до досягнення нею повноліття, а не перекладати свої обов`язки на позивача та/або інших осіб. При цьому, стягуючи аліменти у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, суд першої інстанції вважав, що такий розмір відповідатиме інтересам дитини та не порушуватиме права кожного зі сторін. Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За змістом ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Охорона дитинства в Україні визначається як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини. Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і складається з Закону України «Про охорону дитинства», а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері. Стаття 18 Конвенції ООН про права дитини декларує, що держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. У відповідності до ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно із ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини, отже, і витрати на потреби дитини також мають бути однаковими. Стаття 27 Конвенції ООН про права дитини декларує, що Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно ч. 3 ст. 181Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Статтею 182 Сімейного кодексу України визначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_2 зазначала, що дитина проживає разом з нею та батько дитини ОСОБА_1 не надає фінансову допомогу дитині у зв`язку з чим, вона просила суд стягнути з відповідача аліменти у розмірі частина з усіх видів заробітку. Заперечуючи проти заявлених вимог, відповідач зазначав, що аліменти у такому розмірі є завищеними та призведуть до значного погіршення його матеріального становища, разом з тим, ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції відповідачем не було надано доказів того, що визначення розміру аліментів на утримання аліменти доньки сторін у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходів) відповідача призведе до значного погіршення його матеріального становища. Таким чином, з урахуванням системного аналізу зазначених вище норм матеріального права та матеріалів справи, враховуючи обов`язок батьків утримувати дітей до досягнення ними повноліття, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання неповнолітньої доньки саме у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, оскільки такий розмір відповідатиме інтересам дитини та не порушуватиме права кожного зі сторін. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що стягнення аліментів повинно відбуватись з моменту коли відповідач дізнався про подачу позову про стягнення аліментів до суду, колегія суддів відхиляє, оскільки статтею 191 Сімейного кодексу України чітко визначено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Також колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, не надав належну оцінку можливості сплати відповідачем аліментів у визначеному розмірі, оскільки відповідачем ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду не надано належних та допустимих доказів щодо розміру його доходу та що він не має можливості сплачувати аліменти у визначеному розмірі. Також відповідачем не надано суду доказів на підтвердження понесених ним витрат на надання допомоги його батьку та дідусю. До заперечень на відповідь на відзив відповідачем було надано лише копію договору про надання послуг доглядальниці від 10 січня 2022 року , укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , проте, не надано доказів сплати ним вказаних сум на оплату послуг по догляду за дідусем. Крім того, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо посиланням на висновки про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 346/103/17-ц та від 13 квітня 2021 року у справі № 308/4214/18, оскільки зазначені постанови ВС ухвалені у справах про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, що продовжує навчання. Інші доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції також не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 14 березня 2023 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 . Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 14 березня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: