Постанова 4824 № 757/20659/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №757/20659/21 Головуючий у 1 інстанції: Українець В.В. провадження №22-ц/824/8991/2023 Головуючий суддя: Олійник В.І. ПОСТАНОВА Іменем України 13 червня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Головуючого судді: Олійника В.І., суддів: Кулікової С.В., Сушко Л.П., при секретарі: Панчошній К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 13 березня 2023 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и в : У квітні 2021 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг, підписав заяву № б/н від 29 січня 2016 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 400 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Зазначав, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом заяві. У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором утворилася заборгованість, яка станом на 02 березня 2021 року становить 594071 гривню 69 копійок, з яких: 401399 гривень 98 копійок - тіло кредиту, 192671 гривня 71 копійка - відсотки за користування кредитом. Тому, просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача 594 071 грн 69 коп. за кредитним договором № б/н від 29 січня 2016 року. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 13 березня 2023 року відмовлено в задоволенні позову. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Скарга обґрунтована тим, що відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про не укладеність договору, позаяк суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них. На підставі анкети-заяви відповідачеві відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку, на яку встановлено кредитний ліміт. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких відповідач при укладанні Договору дав свою, згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку. В подальшому карта була перевипущена та відповідач отримав нові карти з подовженим строком дії. Під перевипуском карти розуміється випуск та приєднання карти з новим строком дії до раніше відкритого Клієнту карткового рахунку, а тому вся сума заборгованості за кредитним лімітом (якщо є заборгованість) буде відображатися та враховуватися в тому числі і на перевипущеній картці. Звертає увагу суду апеляційної інстанції, що відповідач після отримання перевипущених карт здійснив дії щодо проведення їх активації, користувався перевипущеними картами, а також отримував кредитні кошти. У виписці по руху коштів чітко прослідковується. що відповідач знімав кошти через банкомат, розраховувався кредитною картою за покупки в торгових точках, поповнював карту через термінали самообслуговування та інші. Всі ці операції підтверджують факт отримання кредитних карт та їх використання, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, затвердженим наказом Мін`юсту від 12.04.12 року №578/5 (далі - Перелік № 578/5). Таким чином, Банком надані суду саме первинні бухгалтерські документи про видачу та сплату коштів за Кредитним договором. Надана виписка по карткових рахунках та розрахунок заборгованості є належними та допустимими доказами по справі. З виписки чітко вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами, знімав кошти в банкоматах, розраховувався за товари та послуги та ін. Крім цього, відповідач частково погашав наявну заборгованість та продовжував користуватися кредитними коштами у вигляді кредитного ліміту на платіжній картці. Отже, відповідач не лише отримав кредитну картку, а й визнав укладення кредитного договору та погодився з його умовами, вчинивши дії, спрямовані на його виконання, зокрема, на погашення заборгованості. Отже, суд дійшов передчасних висновків про відмову в задоволенні позову, не врахував вищевказані обставини та звільнив відповідача від відповідальності за укладеним договором з одних лише формальних міркувань. При цьому, не може бути взята до уваги позиція Верховного Суду, висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 про те, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін по сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки вони достовірно не підтверджують вказаних обставин, оскільки вказана позиція висловлена в конкретній справі за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечувалися такі умови договору, як погоджені між сторонами у належний спосіб. У даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним, як і не оспорювалося відповідачем укладення, чи неукладення кредитного договору, тому вказані обставини свідчать-про його згоду з усіма умовами цього договору. Заперечень щодо Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах справи, відповідачем не надано. Вказує, що відповідачем не спростовано фактичне користування кредитними коштами, що слідує з виписки за його картковим рахунком, що міститься в матеріалах справи (а.с.20-36), які є належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, що відповідає пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, та узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18-ц (провадження №61- 9618св19). Таким чином, виписка за картковим рахунком, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом апеляційної інстанції у сукупності з іншими доказами. Таким чином, сума заборгованості за поточним тілом та простроченим тілом кредиту постійно змінюється в залежності від використання відповідачем кредитних коштів та внесення ним платежів на погашення заборгованості. У разі якщо відповідач несвоєчасно вносить кошти на погашення заборгованості, поточна заборгованість за тілом кредиту стає простроченою та відображається у відповідній колонці розрахунку заборгованості. Тому за поточним тілом означає, що все тіло вийшло на прострочку, а не те, що відповідач погасив борг за фактично використаними кредитними коштами. При цьому, позивач наголошує, що суми, які він просить стягнути, належним чином обґрунтовані та підтверджені. Зокрема, із розрахунку заборгованості та виписки за картрахунками відповідача чітко вбачаються всі операції про зняттю (використанню) кредитних коштів, а також всі операції з часткового погашення заборгованості. Отже, заборгованість відповідача за фактично використаними кредитними коштами підтверджується належними та допустимими доказами по справі. (Висновок Верховного Суду у постанові від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц). Отже, суд першої інстанцій дійшов передчасних висновків про відмову в задоволенні позову, не врахував вищевказані обставини та звільнив відповідача від відповідальності за укладеним договором з одних лише формальних міркувань. Надана позивачем виписка за картрахунками відповідача у повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства щодо оформлення такої виписки. Враховуючи вещезазначене, банком надані суду саме первинні бухгалтерські документи про видачу та сплату коштів за Кредитним договором. Надана виписка по карткових рахунках та розрахунок заборгованості є належними та допустимими доказами по справі, і неприйняття їх в якості доказів по справі є порушенням норм ст.ст.76-80 ППК України. Контррозрахунок відповідачем не надано, докази належного виконання зобов`язань по сплаті кредиту також відсутні. З огляду на зазначене вище, вважає, що докази надані позивачем на підтвердження свого права на стягнення заборгованості за тілом кредиту у повній мірі відповідають вимогам ст.ст.76-80 ЦПК України. Матеріалами справи доведено, що відповідач користувався кредитними коштами та здійснював погашення за наданим кредитом. Проте, позичальник зобов`язаний сплачувати не лише тіло кредит , а й проценти за користування кредитними коштами. Суд в оскаржуваному рішенні не навів жодних правових підстав в існуванні у відповідача права на користування коштами банку без сплати відсотків (безоплатно). Диспозиція норми права ст.49 Закону «Про банки і банківську діяльність» встановлює, що надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків. На підтвердження факту про умови кредитування, розмір відсоткової ставки та штрафні санкції та на те, що саме ці Умови і Правила діяли під час укладення між сторонами договору позивач в порядку, передбаченому ч.7 ст.85 ЦПК України, подав клопотання про огляд веб-сайту https://privatbank.ua/terms. Зокрема, частина 1 статті 85 ЦПК України вказує, що письмові, речові та електронні докази, які не можна доставити до суду, оглядаються за їх місцезнаходженням. До позовної заяви позивачем додано витяг з Умов та правил надання банківських послуг в редакції, яка діяла на час укладання кредитного договору. Підписавши відповідну анкету-заяву відповідач приєднався до Умов та правил надання банківських послуг, які діяли та були оприлюдненні на сайті банку на час підписання відповідної анкети. Усі архівні редакції Умов та правил надання банківських послуг залишаються оприлюдненими на сайті банку, а тому їх зміст можливо встановити шляхом огляду їх оригіналів безпосередньо на сайті банку. Такий огляд надає можливість суду встановити ідентичність витягу з Умов та правил надання банківських послуг, який додано до позову, із оригіналом Умов та правил надання банківських послуг, які розміщенні на офіційному сайті АТ КБ «ПриватБанк» та які діяли й були оприлюднені на момент укладення кредитного договору. При здійснені огляду вейб-сайту з лівої сторони міститься відсилка під назвою «Архів договорів», при переході по якій відкривається доступ до текстів Умови та Правила надання банківських послуг, які діяли на певну дату і які називаються «Повний договір (актуальний на [зазначено відповідну дату]). Загалом є 11 сторінок з переліком таких Повних договорів. Також, є текст Повного договору, який діяв на момент укладення між сторонами кредитного договору. Таким чином безпідставним є твердження суду першої інстанцій, що відсутні докази того, що сторони дійшли згоди стосовно розміру та порядку сплати умов щодо процентів та неустойки, посилаючись на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, згідно якого доказом була роздруківка із сайту позивача. Наголошує, що в даній справі відсутні обґрунтовані заперечення відповідача та відповідні докази проти вимог позивача, - тому і з цих підстав посилання на висновок Великої Палати Верховного Суду є безпідставним. Так, в оспорюваному рішенні суд зазначає: « Про дату, місце та час розгляду справи відповідач повідомлявся належним чином, відзиву на позовну заяву, або клопотання про розгляд справи у судовому засіданні не подав.» Факт сплати відповідачем платежів на погашення відсотків ним не спростований, що в силу вимог статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком. Отже, встановивши, що банк надав відповідачу саме кредит, а відповідач його не повернув, тому суд першої інстанції не мав жодних підстав вважати, що кошти, які відповідач вносив на рахунок платіжних карток,можна було вважати, як повернення саме кредитних коштів, а не сплату відсотків та комісії за їх користування, оскільки відповідач цього не заперечив, а своїми діями підтвердив сплату відсотків за користування коштами банку Якщо суд вважав, що розмір відсоткової ставки є не погодженим, то мав дотриматись диспозиції норми права ст.263 ЦПК України та частини 5, 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно якої висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року по справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18). Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року по справа №917/1739/17 (провадження №12-161гс19) прийшла до висновків щодо самостійного застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, що не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні договору з відповідачем, позивач АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, а безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 29 січня 2016 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Проте, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Судом встановлено, що 29 січня 2016 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір б/н, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, відповідно до якої банк відкрив відповідачу картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, про що свідчить підпис відповідача у заяві (а.с. 19). З розрахунку заборгованості вбачається, що позивачем нараховано 401399 гривень 98 копійок - тіло кредиту, 192 671 гривня 71 копійка - відсотки за користування кредитом. Відповідно до положень ст.ст.12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч.1 ст.1055 ЦК України). Відповідно до частин 1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України). Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України). Згідно з ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом ст.1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст.1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитом. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 29.01.2016 року , посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. Відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про не укладеність договору, позаяк суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них. На підставі анкети-заяви відповідачеві відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку, на яку встановлено кредитний ліміт. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких відповідач при укладанні Договору дав свою, згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку. В подальшому карта була перевипущена та відповідач отримав нові карти з подовженим строком дії. Відповідач після отримання перевипущених карт здійснив дії щодо проведення їх активації, користувався перевипущеними картами, а також отримував кредитні кошти. У виписці по руху коштів чітко прослідковується, що відповідач знімав кошти через банкомат, розраховувався кредитною картою за покупки в торгових точках, поповнював карту через термінали самообслуговування та інші. Всі ці операції підтверджують факт отримання кредитних карт та їх використання, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, затвердженим наказом Мін`юсту від 12.04.12 року №578/5 (далі - Перелік № 578/5). Таким чином, Банком надані суду саме первинні бухгалтерські документи про видачу та сплату коштів за Кредитним договором. Надана виписка по карткових рахунках та розрахунок заборгованості є належними та допустимими доказами по справі. Згідно виписки відповідач користувався кредитними коштами, знімав кошти в банкоматах, розраховувався за товари та послуги та ін. Крім цього, відповідач частково погашав наявну заборгованість та продовжував користуватися кредитними коштами у вигляді кредитного ліміту на платіжній картці. Таким чином, відповідач не лише отримав кредитну картку, а й визнав укладення кредитного договору та погодився з його умовами, вчинивши дії, спрямовані на його виконання, зокрема, на погашення заборгованості. На підставі наведеного, суд дійшов передчасних висновків про відмову в задоволенні позову, не врахував вищевказані обставини та звільнив відповідача від відповідальності за укладеним договором з одних лише формальних міркувань. При цьому, не може бути взята до уваги позиція Верховного Суду, висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 про те, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін по сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки вони достовірно не підтверджують вказаних обставин, оскільки вказана позиція висловлена в конкретній справі за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечувалися такі умови договору, як погоджені між сторонами у належний спосіб. У даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним, як і не оспорювалося відповідачем укладення, чи неукладення кредитного договору, тому вказані обставини свідчать-про його згоду з усіма умовами цього договору. Заперечень щодо Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах справи, відповідачем не надано. Відповідачем не спростовано фактичне користування кредитними коштами, що слідує з виписки за його картковим рахунком, що міститься в матеріалах справи (а.с.20-36), які є належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, що відповідає пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, та узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18-ц (провадження №61- 9618св19). Таким чином, виписка за картковим рахунком, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом апеляційної інстанції у сукупності з іншими доказами. Сума заборгованості за поточним тілом та простроченим тілом кредиту постійно змінюється в залежності від використання відповідачем кредитних коштів та внесення ним платежів на погашення заборгованості. У разі якщо відповідач несвоєчасно вносить кошти на погашення заборгованості, поточна заборгованість за тілом кредиту стає простроченою та відображається у відповідній колонці розрахунку заборгованості. Тому за поточним тілом означає, що все тіло вийшло на прострочку, а не те, що відповідач погасив борг за фактично використаними кредитними коштами. При цьому, позивач наголошує, що суми, які він просить стягнути, належним чином обґрунтовані та підтверджені. Зокрема, з розрахунку заборгованості та виписки за картрахунками відповідача чітко вбачаються всі операції про зняттю (використанню) кредитних коштів, а також всі операції з часткового погашення заборгованості. Таким чином, заборгованість відповідача за фактично використаними кредитними коштами підтверджується належними та допустимими доказами по справі. (Висновок Верховного Суду у постанові від 02 грудня 2020 року у справі №284/157/20-ц). Тому суд першої інстанцій дійшов передчасних висновків про відмову в задоволенні позову, не врахував вищевказані обставини та звільнив відповідача від відповідальності за укладеним договором з одних лише формальних міркувань. Надана позивачем виписка за картрахунками відповідача у повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства щодо оформлення такої виписки. Враховуючи вещезазначене, банком надані суду саме первинні бухгалтерські документи про видачу та сплату коштів за Кредитним договором. Надана виписка по карткових рахунках та розрахунок заборгованості є належними та допустимими доказами по справі, і неприйняття їх в якості доказів по справі є порушенням норм ст.ст.76-80 ППК України. Свій розрахунок відповідачем не наданоі докази належного виконання зобов`язань по сплаті кредиту також відсутні. З огляду на зазначене вище, докази,надані позивачем на підтвердження свого права на стягнення заборгованості за тілом кредиту у повній мірі відповідають вимогам ст.ст.76-80 ЦПК України. Матеріалами справи доведено, що відповідач користувався кредитними коштами та здійснював погашення за наданим кредитом. Проте, позичальник зобов`язаний сплачувати не лише тіло кредит, а й проценти за користування кредитними коштами. Суд в оскаржуваному рішенні не навів жодних правових підстав в існуванні у відповідача права на користування коштами банку без сплати відсотків (безоплатно). Диспозиція норми права ст.49 Закону «Про банки і банківську діяльність» встановлює, що надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків. На підтвердження факту про умови кредитування, розмір відсоткової ставки та штрафні санкції та на те, що саме ці Умови і Правила діяли під час укладення між сторонами договору позивач в порядку, передбаченому ч.7 ст.85 ЦПК України, подав клопотання про огляд веб-сайту https://privatbank.ua/terms. Зокрема, частина 1 статті 85 ЦПК України вказує, що письмові, речові та електронні докази, які не можна доставити до суду, оглядаються за їх місцезнаходженням. До позовної заяви позивачем додано витяг з Умов та правил надання банківських послуг в редакції, яка діяла на час укладання кредитного договору. Підписавши відповідну анкету-заяву відповідач приєднався до Умов та правил надання банківських послуг, які діяли та були оприлюдненні на сайті банку на час підписання відповідної анкети. Усі архівні редакції Умов та правил надання банківських послуг залишаються оприлюдненими на сайті банку, а тому їх зміст можливо встановити шляхом огляду їх оригіналів безпосередньо на сайті банку. Такий огляд надає можливість суду встановити ідентичність витягу з Умов та правил надання банківських послуг, який додано до позову, із оригіналом Умов та правил надання банківських послуг, які розміщенні на офіційному сайті АТ КБ «ПриватБанк» та які діяли й були оприлюднені на момент укладення кредитного договору. При здійснені огляду вейб-сайту з лівої сторони міститься відсилка під назвою «Архів договорів», при переході по якій відкривається доступ до текстів Умови та Правила надання банківських послуг, які діяли на певну дату і які називаються «Повний договір (актуальний на [зазначено відповідну дату]). Загалом є 11 сторінок з переліком таких Повних договорів. Також, є текст Повного договору, який діяв на момент укладення між сторонами кредитного договору. Таким чином,безпідставним є твердження суду першої інстанцій щодовідсутності доказів того, що сторони дійшли згоди стосовно розміру та порядку сплати умов щодо процентів та неустойки, посилаючись на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, згідно якого доказом була роздруківка із сайту позивача. Наголошує, що в даній справі відсутні обґрунтовані заперечення відповідача та відповідні докази проти вимог позивача, - тому і з цих підстав посилання на висновок Великої Палати Верховного Суду є безпідставним. Так, в оспорюваному рішенні суд зазначає: « Про дату, місце та час розгляду справи відповідач повідомлявся належним чином, відзиву на позовну заяву, або клопотання про розгляд справи у судовому засіданні не подав.» Факт сплати відповідачем платежів на погашення відсотків ним не спростований, що в силу вимог статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком. Отже, встановивши, що банк надав відповідачу саме кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних підстав вважати, що кошти, які відповідач вносив на рахунок платіжних карток слід вважати, як повернення саме кредитних коштів, а не сплату відсотків та комісії за їх користування, оскільки відповідач цього не заперечив, а своїми діями підтвердив сплату відсотків за користування коштами банку Якщо суд вважав, що розмір відсоткової ставки є не погодженим, то мав дотриматись диспозиції норми права ст.263 ЦПК України та частини 5, 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно якої висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Відповідно до ст.ст.77-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Згідно зі ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зокрема, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст.376 підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 13 березня 2023 року скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким позов АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити та стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 29 січня 2016 року в сумі 594 071 грн 69 коп., що складається із заборгованості за кредитом у розмірі 401 399 грн 98 коп. та заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 192 671 грн 71 коп. Також, в порядку ст. 141 ЦПК України, слід стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 8 911 грн 08 коп. та за подання апеляційної скарги у розмірі 13 666 грн 61 коп. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 13 березня 2023 року скасувати і ухвалити нове судове рішення. Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором № б/н від 29 січня 2016 року в сумі 594 071 грн 69 коп., що складається із заборгованості за кредитом у розмірі 401 399 грн 98 коп. та заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 192 671 грн 71 коп. Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 8 911 грн 08 коп. та за подання апеляційної скарги у розмірі 13 666 грн 61 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 26 червня 2023 року. Головуючий: Судді: