Постанова Дніпровський апеляційний суд № 175/302/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5218/23 Справа № 175/302/23 Суддя у 1-й інстанції - Васюченко О.Г. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 червня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого- судді Демченко Е.Л. суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О. розглянувши у спрощеному позовному провадженні, без повідомлення учасників справи, в м.Дніпро апеляційну скаргу акціонерного товариства «Універсал Банк» на заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2023 року по справі за позовом акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и л а: У січні 2023 року акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи тим, що 23 березня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до АТ «Універсал Банк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала анкету-заяву до договору про надання банківських послуг. Підписуючи анкету-заяву підтвердила, що вказана анкета-заява разом із Умовами, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складає договір про надання банківських послуг, а також підтвердив, що останній із вказаними банківськими документами ознайомився та отримав примірники у мобільному додатку, вказані умови зобов`язався належними чином виконувати. Таким чином, 23 березня 2020 року відповідачка отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 100 000 грн., з можливістю його коригування. Вказували, що сторони домовилися щодо істотних умов кредитного договору, зокрема, що кредит надається у формі поновлювальної кредитної лінії, банк має право на власний розсуд переглядати ліміт до використання в межах суми ліміту кредитування, що зазначена в договорі. Інформація надається клієнту текстовим повідомленням в електронному вигляді на номер мобільного телефону або у мобільному додатку. Крім того, між сторонами було обумовлено розмір відсотків за користування кредитним лімітом, суму щомісячного мінімального платежу, строк погашення його внесення, а також порядок, розмір та підстави нарахування неустойки за порушення позичальником строків виконання зобов`язання за договором. Посилаючись на те, що ОСОБА_1 допустила значне порушення взятих на себе зобов`язань, у зв`язку з чим станом на 12 жовтня 2022 року виникла заборгованість у загальному розмірі 27 498,50 грн., що є загальним залишком заборгованості за наданим кредитним лімітом, а тому просили суду ухвалити рішення, яким стягнути заборгованість за договором про надання банківських послуг від 23 березня 2020 року у розмірі 27 498,50 грн. станом на 12 жовтня 2022 року. Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал банк» заборгованість за договором про надання банківських послуг від 23 березня 2020 року у вигляді заборгованості за тілом кредиту в розмірі 9 987,13 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання відносно судових витрат. В апеляційній скарзі АТ «Універсал Банк», посилаючись на незаконність рішення суду, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості в розмірі 17 511,38 грн. та ухвалити в цій частині нове, яким позов банку задовольнити та стягнути заборгованість у розмірі 27 498,50 грн. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, відмовляючи в частині стягнення заборгованості в розмірі 17 511,38 грн., не взяв до уваги, що між сторонами належним чином було погоджено істотні умови договору оскільки підписуючи анкету-заяву, відповідачка підтвердила факт ознайомлення із Умовами і правилами надання банківських послуг разом із Тарифами. Враховуючи, що послуги банку надаються дистанційно, через мобільний додаток у режимі реального часу, відповідачка не лише була з ними ознайомлена в момент підписання анкети-заяви, але й має можливість на постійній основі ознайомлюватись з ними та тарифами банку. Наголошували на тому, що АТ «Універсал Банк», це не АТ КБ "ПриватБанк" та відсутні підстави для застосування висновків прийнятих саме по справам де стороною був АТ КБ "ПриватБанк". Відсотки були нараховані та переведені в тіло кредиту правомірно. Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Зважаючи на те, що ціна позову у даній справі 27 498, 50 грн. та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з огляду на наступне. Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції встановлено, що 23 березня 2020 року між позивачем, як кредитодавцем, та відповідачкою ОСОБА_1 , як позичальником, було укладено договір про надання банківських послуг «Monobank», за умовами якого позивач зобов`язався надати відповідачу кредит у вигляді кредитного ліміту на відкритий для цього поточний банківський рахунок у гривні, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка, шляхом підписання анкети-заяви до договору про надання банківських послуг. Відповідач, в свою чергу, зобов`язався повернути кредит в порядку та строки, визначені умовами договору та законом. Дані обставини підтверджуються копією відповідної анкети-заяви. В анкеті-заяві до договору про надання банківських послуг зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця анкета-заява разом Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту становлять між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився із таким договором про надання банківських послуг, отримавши всі необхідні документи через мобільний додаток (п.п.2,3,5 анкети-заяви до договору про надання банківських послуг). Станом на 23 березня 2020 року банком рахується заборгованість в загальному розмірі 27 498,50 грн., яка складається з загального залишку заборгованості за наданим кредитним лімітом у розмірі 27 498,50 грн. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що зі змісту розрахунку заборгованості (зокрема, стовпчик 10 таблиці) вбачається, що позивачем нараховувались позичальнику проценти за користування кредитними коштами, в рахунок погашення яких (процентів) позивачем зараховувались сплачувані позичальником кошти, а якщо таких коштів не вистачало, проценти за користування кредитом зараховувались позивачем до тіла кредиту (погашались за рахунок тіла кредиту шляхом його збільшення). Наведеним чином позивачем в рахунок процентів за користування кредитом зараховано суму в загальному розмірі 17 511,38 грн. Окрім як підписаної відповідачем копії анкети-заяви до договору про надання банківських послуг від 23 березня 2020 року позивачем не подано суду жодного іншого підписаного відповідачем документу, який би дозволяв суду встановити такі умови укладеного між сторонами кредитного договору, як розмір процентів за користування кредитом, розмір неустойки (штрафів/пені) за неналежне виконання взятих позичальником на себе кредитних зобов`язань, а також право кредитора здійснювати погашення нарахованих процентів за користування кредитом шляхом збільшення його тіла. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, вважає, що рішення прийняте із правильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права у зв`язку з наступним. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Відповідно до частин 1,2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Так, електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі. Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає,що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді. Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону. В силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. При цьому, за змістом наведеного Закону електронним підписом, тобто одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. Аналогічні за змістом висновки, викладені у численних постановах Верховного Суду, зокрема в постанові від 12 січня 2021 по справі №524/5556/19, від 09 вересня 2020 року по справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року по справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року по справі №127/33824/19 тощо. Таким чином, колегія суддів зауважує, що дійсно перш ніж надавати кредитні кошти позичальнику, зважаючи на те, що проект monobank є онлайн банком, з метою дотримання вимог чинного законодавства, банком було особисто здійснено попередню ідентифікацію відповідача, отримано документи, що підтверджують його особу, та внесено їх до бази банку, після чого на основі власноручного підпису позичальника було згенеровано особистий ключ, який використовуватиметься для накладення електронного цифрового підпису, який відповідає власноручному підпису клієнта банку, при цьому в анкеті-заяві банку зазначається, що в подальшому вказаний підпис буде використовуватися позичальником з метою засвідчення будь-яких дій згідно з договором в мобільному додатку. Тобто, позивач наполягає на тому, що після направлення примірників Умов і правил надання банківських послуг, Тарифів, Таблицю обчислення вартості кредиту та Паспорту споживчого кредиту до мобільного додатку відповідача, останній ознайомився з ними та погодився з їх умовами, використовуючи електронний цифровий підпис, що свідчить про погодження із позичальником усіх необхідних умов кредитного договору, зокрема і щодо нарахування відсотків за користування кредитом та неустойки за прострочення виконання зобов`язання. В той же час, колегія суддів зауважує, що саме по собі посилання позивача на ознайомлення відповідачем із вказаними банківськими документами та погодження із ними шляхом їх підписання цифровим підписом у мобільному додатку, без надання відповідних доказів, не може бути прийнято до уваги колегією суддів, оскільки будь-яка дія користувача додатком фіксується у відповідній програмі та в подальшому оброблюється спеціалістами банку, що і здійснюють реагування на відповідні дії з боку клієнта. При цьому, відсутність вказаних доказів, позбавляє можливості суд встановити факт ознайомлення із вказаними умовами надання кредитних послуг та їх підписання, що є обов`язковим у разі пред`явлення позивачем вимог щодо стягнення заборгованості за процентами, неустойкою, комісією, та які у зв`язку із відсутністю вказаних доказів до стягнення не підлягають. Колегія суддів зауважує, що здійснює перегляд рішення суду першої інстанції в межах апеляційного оскарження, тобто переглядає рішення лише в частині відмови судом першої інстанції у стягненні простроченої суми заборгованості за кредитом. Так, звертаючись до суду із дійсною апеляційною скаргою банк зазначає, що суд безпідставно відмовив у стягненні простроченого тіла кредиту, оскільки його нарахування передбачено п.5.23 п.5 розділу ІІ умов, відповідно до якого кредит збільшується на суму заборгованості за договором по відсоткам до погашення, по неустойці, якщо на рахунку клієнта не вистачає власних коштів для оплати вказаної заборгованості. При цьому, банк надає кредит згідно з договором в розмірі зазначеної заборгованості та направляє кредитні кошти на погашення вказаної в цьому пункті заборгованості, а саме відсотків за користування кредитним лімітом, неустойки за прострочені платежі згідно з Тарифами, якщо інше не передбачено умовами цього Договору. Отже, з аналізу відповідного пункту Умов вбачається, що прострочене тіло кредиту за своєю суттю складається з відсотків за користування кредитним лімітом, неустойки за прострочені платежі, які мали бути списані за рахунок кредитних коштів, в той же час враховуючи повне використання кредитного ліміту, банк фактично збільшує його для списання на власну користь відсотків та неустойки за порушення зобов`язань. Тобто банк, зазначаючи, що реальна заборгованість за тілом кредиту складає 27 498,50 грн., в той же час, відповідні доводи банку не відповідають фактичним обставинам. Оскільки остання складається із тіла кредиту, а також відсотків та неустойки, вимоги про стягнення яких банком у своєму позові не заявлялися. Крім того, колегія суддів зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази ознайомлення відповідача із відповідними Умовами кредитування, зокрема про можливість нарахування банком відсотків за користування кредитом, неустойки за прострочення зобов`язання, можливість їх списання шляхом збільшення кредитного ліміту та обрахування у прострочену суму заборгованості. Із розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 23 березня 2020 року судом встановлено, що позивачем зазначено розмір заборгованості за тілом кредиту у сумі 27 498,50 грн. З аналізу зазначеного розрахунку вбачається, що розмір заборгованості за тілом кредиту за кредитним договором від 23 березня 2020 року включає в себе нараховані позичальнику відсотки, розмір яких не узгоджено сторонами, та порядок і строки їх нарахувань не передбачені анкетою-заявою. Таким чином, відмовляючи у стягненні на користь банку заборгованості в розмірі 17 511,38 грн., що фактично є відсотками, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення і яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Долучена до апеляційної скарги виписка про рух коштів по картці відповідача не може бути прийнята до уваги, оскільки у пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції. Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №145/474/17 (провадження №61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі №404/251/17 (провадження №61-13405св18). Надаючи відповідний доказ суду апеляційної інстанції без попереднього його надання для оцінки судом першої інстанції, апелянт поважність причин неподання до суду першої інстанції вказаного доказу не зазначає, в той же час колегія суддів зауважує, що цивільне процесуальне судочинство здійснюється, зокрема, на основі принципів змагальності та диспозитивності, що знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом або витребування відповідних доказів у сторін, які в силу вимог процесуального закону повинні самостійно довести обставини, які мають значення для справи і на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, зокрема шляхом подання відповідних доказів, в той час як суд тільки оцінює надані сторонами матеріали. Анкета-заява, підписана ОСОБА_1 не містить домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, штрафів за несвоєчасне погашення кредиту. Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані сторонами належні, допустимі та достовірні докази як кожний окремо, так і в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з боржника суми заборгованості за тілом кредиту за договором від 23 березня 2020 року в межах позовних вимог, за винятком списаних з карткового рахунку відповідача відсотків за користування кредитом, у розмірі 17 511,38 грн. Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення. В зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст.141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає. Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, - п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Універсал Банк» залишити без задоволення. Заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 26 червня 2023 року. Головуючий: Е.Л. Демченко Судді: Т.Р. Куценко М.О. Макаров