Постанова Київський апеляційний суд № 760/31154/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 червня 2023 року м. Київ Унікальний номер справи № 760/31154/21 Апеляційне провадження № 22-ц/824/6961/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М., за участю секретаря судового засідання - Гаврюшенко К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 грудня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Шереметьєвої Л.А., по у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про встановлення порядку користування приміщеннями квартири та зобов`язання вчинити дії, - в с т а н о в и в : У листопаді 2021 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив встановити порядок користування приміщеннями квартири АДРЕСА_1 , а саме: - виділити йому в користування кімнату 1 площею - 12,9 кв.м. разом з лоджією, кімнату 2 - 18,1 кв.м разом з лоджією, кімнату 2 - площею 18,1 кв.м залишити за відповідачами; - в спільному користуванні співвласників залишити: кухню площею - 9,1 кв.м, ванну кімнату площею - 2,8 кв.м, вбиральню площею - 1,0 кв.м, вбудовану шафу площею - 2,4 кв.м, коридор площею - 18,3 кв.м, лоджія - 5,5, кв.м; - вселити його у кімнату 1 площею - 12,9 кв.м разом з лоджією, квартири АДРЕСА_1 ; - зобов`язати сторони оформити через Будинкоуправління № 1 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України розділення особового рахунку по нарахуванню та оплаті житлово-комунальних послуг, послуг з утримання будинку і прибудинкової території та інших послуг (за користування світлом, газом, за водопостачання та водовідведення, опаленням, тощо) у співвідношенні: 2/3 частини витрат за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (в одному рахунку) та 1/3 частини витрат за ним (в окремому рахунку). В обґрунтування позовних вимог зазначав, що під час служби у Збройних Силах України ним була отримана квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка на даний час є спільною сумісною власністю його та відповідачів. Спірна квартира складається з двох відокремлених житлових кімнат та підсобних приміщень згідно плану квартири, що вказаний у технічному паспорті БТІ м. Києва. Загальна площа квартири становить - 70,1 кв.м, житлова площа - 31,00 кв.м, перша кімната площею - 12,9 кв.м, а друга кімната площею - 18,1 кв.м. Квартира також має допоміжні приміщення: кухню площею - 9,1 кв.м, ванну кімнату площею - 2,8 кв.м, вбиральню площею - 1,0 кв.м, вбудовану шафу площею - 2,4 кв.м, коридор площею - 18,3 кв.м, лоджія - 5,5, кв.м. Зазначав, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 він не може проживати навіть у коридорі квартири, оскільки відповідачі чинять йому перешкоди в цьому, а саме: не допускають його в квартиру, сваряться, забороняють користуватися майном, виганяють з квартири. Вказував, що іншого житла в м. Києві у нього немає, з 2020 року він періодично змушений проживати в сараї на власній земельній ділянці. При цьому, ОСОБА_1 має власну квартиру в АДРЕСА_3 . Відповідачі добровільно відмовляються встановити порядок користування квартирою та порушують його право на житло та користування спільною сумісною власністю. Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 25 січня 2021 року було відмовлено в позові відповідачки до нього про поділ спільного майна подружжя. Оскільки між сторонами склалися неприязні стосунки ОСОБА_1 змінила замок та чинить йому перешкоди в користуванні квартирою, домовитися про користування квартирою неможливо, пропозицію укласти нотаріально посвідчений договір про порядок користування спільним майном відповідачі відхилили, а тому з метою уникнення конфлікту просив задовольнити позов (а.с.1-14, 27-36). Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 24 грудня 2021 року позовні вимоги про встановлення порядку користування квартирою, визнання права власності та зобов`язання вчинити дії роз`єднано у самостійні провадження (а.с. 46). У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 просила відмовити у задоволенні позову. Посилалась на те, що рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 січня 2022 року, в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення відмовлено. Вважає, що позовна вимога про вселення вже вирішувалася судом, що є підставою для закриття провадження у справі в цій частині. Стверджує, що не перешкоджала та не перешкоджає позивачу в користуванні спільним майном і у проживанні в квартирі (а.с. 71-76). Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 05 грудня 2022 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про встановлення порядку користування приміщенням та зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Визначено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 . Виділено в користування ОСОБА_3 житлову кімнату розміром 12,9 кв.м. Виділено в користування ОСОБА_1 , ОСОБА_2 житлову кімнату розміром 18,1 кв.м. Інші приміщення: кухню площею - 9,1 кв.м, ванну кімнату площею - 2,8 кв.м, вбиральню площею - 1,0 кв.м, вбудовану шафу площею - 2,4 кв.м, коридор площею - 18,3 кв.м залишено в спільному користуванні сторін. В решті позову відмовлено (а.с. 94-97). Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, 02 березня 2023 року ОСОБА_1 подала до суду апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати, ухвалити нове рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову (а.с. 105-121). В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначала, що необґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що відповідачі у відзиві не зазначали, що такий порядок користування квартирою не відповідає їх інтересам чи порушує їх права. Так, у відзиві на позовну заяву заперечуючи проти позову зазначала про відсутність порушеного права позивача при зверненні до суду з позовом, а інший відповідач ОСОБА_2 , яка є також співвласником квартири, взагалі не була повідомлена про судовий розгляд справи. Звертала увагу, що шлюбні відносини з позивачем були припинені з 11 березня 2020 року, при цьому, позивач не визнавав, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя та порушував права відповідачів на встановлення порядку користування квартирою. Відповідачі ніколи не перешкоджали позивачу у користуванні спільним майном, проживанні в квартирі, тому позовні вимоги є безпідставними. Також з апеляційною скаргою звернулася ОСОБА_2 , яка просила рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати, ухвалити нове рішення в цій частині та визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 наступним чином: - виділити ОСОБА_3 та ОСОБА_1 житлову кімнату розміром 18,1 кв.м; - виділити в користування ОСОБА_2 житлову кімнату розміром 12,9 кв.м; - інші приміщення: кухню площею - 9,1 кв.м, ванну кімнату площею - 2,8 кв.м, вбиральню площею - 1,0 кв.м, вбудовану шафу площею - 2,4 кв.м, коридор площею - 18,3 кв.м залишити в спільному користуванні сторін (а.с. 117-119). В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначала, що не була належним чином повідомлена про розгляд справи в суді першої інстанції, а дізналася про свій процесуальний статус відповідача лише після отримання копії оскаржуваного рішення суду. Вказувала, що позивач з відповідачем ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі та все сумісне життя проживали в одній кімнаті (площею 18,1 кв.м), а в іншій кімнаті (площею 12,9 кв.м) проживала дитина - відповідач ОСОБА_2 . Вважає, що рішенням суду порушено її право на проживання у власній кімнаті та зазнало втручання у її власність, оскільки проживання в одній кімнаті відповідачів та співмешканця ОСОБА_2 не буде відповідати інтересам молодої сім`ї. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 березня 2023 року дану справу було призначено головуючому судді Савченко С.І., судді, які входять до складу колегії: Ігнатченко Н.В., Мережко М.В. (а.с. 113). Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, 20 березня 2023 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу (а.с. 117-121). Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 березня 2023 року дану справу було призначено головуючому судді Савченко С.І., судді, які входять до складу колегії: Ігнатченко Н.В., Мережко М.В. (а.с. 122). Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 березня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 грудня 2022 року. Зупинено дію рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про встановлення порядку користування приміщенням та зобов`язання вчинити дії згідно положень ч.4 ст.359 ЦПК України (а.с. 123-124). Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 травня 2023 року поновлено ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 грудня 2022 року (а.с. 151-152). Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного суду № 688/06.1-01/23 від 12 травня 2023 року у зв`язку з настанням обставин, які унеможливлюють продовження суддею-доповідачем Савченком С.І. розгляд судової справи № 760/31154/21 (22-ц/824/6961/2023) призначено повторний автоматизований розподіл цивільної справи (а.с. 156). Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 травня 2023 року дану справу було призначено головуючому судді - Левенцю Б.Б., судді, входять до складу колегії: Борисова О.В., Ратнікова В.М. (а.с. 157). Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року справу прийнято до свого провадження та призначено справу до судового розгляду (а.с. 158). У судовому засіданні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , їх представник - адвокат Роспотнюк В.О. підтримали апеляційні скарги та просили їх задовольнити. Позивач ОСОБА_3 до суду не прибув, про час та місце розгляду справи був сповіщений повідомленням на зазначені ним поштову адресу, проте повідомлення ОСОБА_3 повернулось із відмітками працівників пошти про відсутність адресата за зазначеною ним адресою, заяви про зміну адреси місця проживання (перебування) від вказаної особи не надходили. Поряд з цим, позивач ОСОБА_3 був сповіщений на зазначену ним в позовній заяві та заяві до суду про направлення повідомлень на зазначену ним адресу електронної пошти - ІНФОРМАЦІЯ_1 із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень (а.с. 1-16, 48-49, 159-163). Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою. Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. У постанові Верховного Суду від 20 січня 2023 року у справі № 465/6147/18 суд виходив із того, що якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них. З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення. Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06). Зважаючи на вимоги ч.ч. 9, 11 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 грудня 2022 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог сторони не оскаржували. З огляду на положення ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню за таких підстав. Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 знаходиться у власності ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в рівних долях, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 11 січня 2006 року № НОМЕР_1 (а.с. 38). З технічного паспорта на квартиру вбачається, що загальна площа квартири становить - 70,1 кв.м, житлова площа - 31,00 кв.м, перша кімната площею - 12,9 кв.м, друга кімната площею - 18,1 кв.м. Квартира має допоміжні приміщення: кухню площею - 9,1 кв.м, ванну кімнату площею - 2,8 кв.м, вбиральню площею - 1,0 кв.м, вбудовану шафу площею - 2,4 кв.м, коридор площею - 18,3 кв.м, лоджія - 5,5, кв.м (а.с. 37). Позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 02 вересня 2020 року у справі № 760/11431/20. Відповідач ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Статтями 13, 41 Конституції України, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Аналіз цих норм законодавства доводить, що власність не тільки надає переваги тим, хто її має, а й покладає на них певні обов`язки. Громадяни користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення і не призвели до позбавлення володіння майном, а також вимагати відшкодування завданих цим збитків. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Але, здійснюючи свої права, власник зобов`язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян. Під час здійснення своїх прав і виконання обов`язків власник зобов`язаний додержуватись моральних засад суспільства. Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Ця стаття свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток. Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників. Відповідна правова позиція міститься і в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 17 лютого 2016 р. у справі № 6-1500цс15, підстав відступити від якої суд апеляційної інстанції не вбачає. Встановлено, що за технічним паспортом на квартиру АДРЕСА_1 загальна площа квартири становить - 70,1 кв.м, житлова площа - 31,00 кв.м, перша кімната площею - 12,9 кв.м, друга кімната площею - 18,1 кв.м. Квартира має допоміжні приміщення: кухню площею - 9,1 кв.м, ванну кімнату площею - 2,8 кв.м, вбиральню площею - 1,0 кв.м, вбудовану шафу площею - 2,4 кв.м, коридор площею - 18,3 кв.м, лоджія - 5,5, кв.м (а.с. 37). З урахуванням часток сторін у праві власності на спірну квартиру на кожного з них має бути виділено по 10,33 кв.м житлової площі. Звертаючись до суду, позивач просив виділити йому у користування житлову кімнату розміром 12,9 кв.м. При цьому, колегія суддів враховує, що позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_1 є колишнім подружжям, їх шлюб було розірвано рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 02 вересня 2020 року у справі № 760/11431/20, а інший співвласник квартири - відповідачка ОСОБА_2 є повнолітньою особою, яка самостійно реалізовує своє право користування квартирою, належною сторонам у цій справі в рівних долях за свідоцтвом про право власності від 11 січня 2006 року № 1690 (а.с. 38). Відомості про те, що позивач звертався до відповідачів з пропозицією домовитись про порядок користування квартирою в матеріалах справи відсутні. При цьому, районний суд не врахував, що встановлення запропонованого позивачем порядку користування квартирою за якою позивачу ОСОБА_3 надано у користування жилу кімнату площею 12.9 кв.м. разом з лоджією, а відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 жилу кімнату площею 18.1 кв.м. з лоджією є порушенням прав останніх як співвласників, оскільки кожному із відповідачів у фактичне користування передається по 9.05 кв.м. жилої площі кімнати, в той час як позивач фактично користуватиметься 12.9 кв.м. Крім того, надання у одноособове користування позивачу лоджії разом із кімнатою 12.9 кв.м. і фактичне позбавлення права користування цією лоджією відповідачів, свідчитиме про порушення їх прав співвласників вказаної квартири. Таке відступлення від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність, не можна визнати обґрунтованим. Позивач не довів можливість виділення йому у користування кімнати - 12.9 кв.м. із лоджією без порушення прав відповідачок як співвласників цієї квартири. Отже, у районного суду не було визначених чинним законодавством підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 в частині встановлення порядку користування квартирою. Висновок районного суду в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визначення порядку користування квартирою у спосіб, визначений позивачем, не можна визнати законним і обґрунтованим. Колегія суддів перевірила доводиапеляційної скарги ОСОБА_2 щодо неналежного повідомлення відповідача ОСОБА_2 про розгляд справи та дійшла наступних висновків. З матеріалів справи вбачається, що районний суд направляв на зазначену позивачем електронну адресу відповідача ОСОБА_2 копію ухвали про відкриття провадження у справі, на підтвердження чого у справі наявна довідка про доставку електронного листа від 15 червня 2022 року (а.с. 69-70). Відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. У постанові Верховного Суду від 20 січня 2023 року у справі № 465/6147/18 суд виходив із того, що якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них. Разом з тим, ОСОБА_2 не надавала суду свою електронну адресу, не подавала заяв чи клопотань, а доказів того, що зазначена у позові електронна адреса відповідача ОСОБА_2 є офіційною електронною адресою, яка зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі, до суду не надано. Враховуючи вказане, справу було розглянуто судом першої інстанції без належного повідомлення відповідача ОСОБА_2 про розгляд справи. Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 2-941/11. Обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) цього обов`язку судом призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 752/11822/15-ц. Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. За таких обставин оскаржуване рішення в частині визначення порядку користування квартирою не може бути визнано обґрунтованим, підлягає скасуванню із ухваленням нового про відмову в цій частині позовних вимог. В частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов`язання вчинити дії (щодо зобов`язання сторін оформити через Будинкоуправління № 1 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України розділення особового рахунку по нарахуванню та оплаті житлово-комунальних послуг, послуг з утримання будинку і прибудинкової території та інших послуг (за користування світлом, газом, за водопостачання та водовідведення, опаленням, тощо) у співвідношенні: 2/3 частини витрат за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (в одному рахунку) та 1/3 частини витрат за ним (в окремому рахунку)), рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 грудня 2022 року сторони не оскаржували, а тому, зогляду на положення ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевірив законність рішення районного суду в оскаржуваної частині. Інші доводи скарги цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила. Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Проте, це зобов`язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, і питання дотримання цього зобов`язання має вирішуватись виключно з огляду на обставини справи (див. рішення у справах «Руіз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), від 09 грудня 1994 року, пункт 29, Серія A, № 303-A, та «Гарсія Руіз проти Іспанії» [ВП] (Garcia Ruiz v. Spain) [GC], заява № 30544/96, пункт 26, ЄСПЛ 1999-I). Ці принципи застосовувалися у низці справ проти України (див., наприклад, рішення у справах «Бендерський проти України» (Benderskiy v. Ukraine), заява № 22750/02, пункти 42-47, від 15 листопада 2007 року, «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 25, від 18 липня 2006 року, та «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), заява № 5231/04, пункти 18 і 19, від 07 жовтня 2010 року). Позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_1 звільнені від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», що підтверджується наданими до матеріалів справи копіями посвідчень осіб з інвалідністю другої групи (а.с. 41, 108-109). Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 грудня 2022 року скасувати в частині задоволення позову і ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про встановлення порядку користування приміщеннями квартири. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення - 23 червня 2023 року. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець О.В. Борисова В.М. Ратнікова