Ухвала КЦС ВС № 591/6956/22

Ухвала Іменем України 14 червня 2023 року м. Київ справа № 591/6956/22 провадження № 61-8253ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Зарічного районного суду міста Суми від 13 березня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 04 травня 2023 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Зарічного відділу державної виконавчої служби міста Суми Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Дудченко Дар`ї Анатоліївни, заінтересована особа - ОСОБА_2 , ВСТАНОВИВ: У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаною скаргою, в якій, з урахуванням уточнених вимог, просив: визнати протиправною відмову у врахуванні в розрахунку заборгованості фактично перерахованих ОСОБА_2 сум в рахунок сплачених аліментів на виконання рішення суду у справі № 2-2209; зобов`язати старшого державного виконавця Зарічного відділу державної виконавчої служби міста Суми Північно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (далі - Зарічний ВДВС) Дудченко Д. А. здійснити перерахунок заборгованості за аліментами у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1, включивши до розрахунку фактично перераховані суми згідно з наданими квитанціями: від 07 березня 2011 року - 5 000 руб, що еквівалентно 1 415 грн; від 19 липня 2011 року - 100 доларів США, що еквівалентно 800 грн; від 27 липня 2011 року - 300 доларів США, що еквівалентно 2 400 грн; від 02 грудня 2011 року - 150 доларів США , що еквівалентно 1 200 грн; від 27 лютого 2012 року - 6 120 руб, що еквівалентно 1 704 грн; від 17 березня 2012 року - 100 доларів США, що еквівалентно 8 00 грн; від 11 лютого 2012 року - 5 000 руб, що еквівалентно 1 360 грн; від 16 травня 2012 року - 3 000 руб, що еквівалентно 800 грн; від 26 травня 2012 року - 3 000 руб, що еквівалентно 852 грн; від 04 червня 2012 року - 2 000 руб, що еквівалентно 542 грн; від 14 червня 2012 року - 2 000 руб, що еквівалентно 542 грн; від 02 липня 2012 року - 3 000 руб, що еквівалентно 817 грн; від 03 квітня 2012 року - 1 234 грн; від 04 вересня 2014 року - 4 148 грн; від 10 листопада 2014 року - 3 000 руб, що еквівалентно 1 044 грн; від 13 жовтня 2014 року - 158 доларів США, що еквівалентно 2 232 грн; від 25 квітня 2015 року - 750 грн; від 26 вересня 2016 року - 5 150 руб, що еквівалентно 3 074 грн; від 18 січня 2017 року - 2 000 руб, що еквівалентно 870 грн; від 12 грудня 2018 року - 1 000 грн; від 19 лютого 2019 року - 800 грн; від 24 квітня 2019 року - 1 000 грн; від 10 жовтня 2020 року - 2 000 грн; від 07 грудня 2020 року - 2 000 грн; від 30 грудня 2021 року - 1 200 грн; від 29 січня 2022 року - 1 300 грн; від 24 квітня 2019 року - 1 000 грн; від 24 квітня 2018 року - 1 000 грн. Скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що за судовим рішенням з нього на користь ОСОБА_2 стягуються аліменти на дітей - доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Постановою державного виконавця від 14 липня 2011 року відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_1. Старша донька досягла повноліття ІНФОРМАЦІЯ_3 . Він мав домовленість зі своєю матір`ю щодо здійснення нею перераховування коштів ОСОБА_2 на виконання його зобов`язань зі сплати аліментів на дітей. Протягом значного періоду часу мати працювала в росії та перераховувала кошти банківськими переказами отримувачу аліментів, квитанції пред`являла державним виконавцям. У 2021 році він вирішив перевірити наявність в нього заборгованості зі сплати аліментів та дізнався, що платежі, які сплачувалися його матір`ю, не враховані як сплачені аліменти, у зв`язку з чим сума боргу значно перевищує суму фактично не сплачених коштів. Він неодноразово звертався до виконавчої служби, але йому було повідомлено про відмову в зарахуванні сплачених коштів з підстав неможливості ідентифікації інформації, кому були перераховані кошти. 14 грудня 2022 року він отримав розрахунок заборгованості, в якому не було враховано фактично перераховані ним суми аліментів. Такі дії посадових осіб органу виконавчої служби є неправомірними. Ухвалою Зарічного районного суду міста Суми від 13 березня 2023 року, залишеною без змін постановою Сумського апеляційного суду від 04 травня 2023 року, в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що при здійсненні розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 14 грудня 2022 року старший державний виконавець Зарічного ВДВС діяла в межах повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства, натомість ОСОБА_1 не довів існування між ним та стягувачем - ОСОБА_2 домовленостей про перерахування коштів зі сплати аліментів на дітей матір`ю ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , а також того, що надані ним квитанції мали цільове призначення і були спрямовані на сплату ОСОБА_1 аліментів згідно з рішенням суду. 31 травня 2023 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Зарічного районного суду міста Суми від 13 березня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 04 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його скаргу. Касаційна скарга ОСОБА_1 подана на підставі абзацу 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) і мотивована обставинами, зазначеними в його скарзі на дії старшого державного виконавця Зарічного ВДВС. ОСОБА_1. зазначив, що надані ним квитанції підтверджують факт сплати його матір`ю ОСОБА_5 грошових коштів в рахунок виконання його зобов`язань зі сплати аліментів на дітей. Суди помилково оцінили надані ним докази, не врахувавши при цьому висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20, від 19 квітня 2023 року у справі № 523/22521/21, про те, що відповідно до частини першої статті 528 Цивільного кодексу України виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. Зазначена норма регулює відносини між кредитором і боржником, а не між кредитором та іншою особою, на яку боржником покладене виконання обов`язку останнього. Виконання обов`язку іншою особою розглядається як виконання обов`язку боржником. Відповідно до частини другої статті 528 Цивільного кодексу України у разі невиконання або неналежного виконання обов`язку боржника іншою особою цей обов`язок боржник повинен виконати сам. Тому як у разі виконання, так і в разі невиконання чи неналежного виконання обов`язку боржника іншою особою правовідносини між кредитором й іншою особою не виникають, зокрема кредитор не вправі вимагати від іншої особи належного виконання обов`язку боржника. Касаційне провадження не підлягає відкриттю з таких підстав. Судами встановлено, що постановою від 14 липня 2011 року державного виконавця органу державної виконавчої служби управління юстиції відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2209, виданого 13 липня 2011 року Зарічним районним судом міста Суми про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на дітей: доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини його доходу, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 14 грудня 2022 року за період з 01 січня 2016 по 01 листопада 2022 року за боржником - ОСОБА_1 рахується заборгованість в сумі 147 136,21 грн. З досліджених в судовому засіданні матеріалів виконавчого провадження вбачається, що 23 грудня 2023 ОСОБА_5 як представник ОСОБА_1 звернулася до Зарічного ВДВС із заявою, в якій просила зарахувати її грошові перекази в рахунок сплати аліментів. До заяви додала копію службового чека Акціонерного товариства «Укрпошта» про здійснення переказу аліментів на суму 2 000 грн, одержувачем зазначено - « ОСОБА_6 ». Листом від 16 серпня 2022 року в задоволенні вказаної заяви було відмовлено у зв`язку з тим, що з копії службового чека неможливо ідентифікувати особу, якій були адресовані грошові кошти. 15 вересня 2022 року ОСОБА_5 звернулася до Зарічного ВДВС із заявою про перерахунок заборгованості за аліментами, в якій просила врахувати грошові кошти, які нею перераховувалися на рахунок ОСОБА_2 . До заяви додала копії розрахункових документів. Листом від 26 жовтня 2022 року ОСОБА_5 було повідомлено про незарахування копій чеків, оскільки в них не зазначено призначення платежів як сплата аліментів. На підтвердження фактичного перерахування коштів заявником надано заявки на відправку грошей через систему Western Union: від 07 березня 2011 року на суму 5 000 руб, в якій відправником зазначено ОСОБА_5 , одержувачем - ОСОБА_2 ; від 19 липня 2011 року - на суму 100 доларів США, від 27 липня 2011 року - на суму 300 доларів США, в якій відправником зазначено ОСОБА_5 , одержувачем - ОСОБА_2 ; від 10 листопада 2014 року - на суму 3 000 руб від ОСОБА_5 одержувачу - ОСОБА_7 ; від 02 грудня 2011 року - на суму 4 726,55 руб від ОСОБА_5 одержувачу - ОСОБА_2 . На вказаних розрахункових документах кульковою ручкою поряд з графою «мета переказу» написано «аліменти» або «допомога від сина». Також надано: квитанцію від 23 січня 2022 року Товариства з обмеженою відповідальністю «НоваПей» про переказ коштів на суму 1 300 грн, в якій не вказано ні відправника, ні одержувача; квитанцію Акціонерного товариства «Укрпошта» від 19 лютого 2019 року про поштовий переказ на суму 800 грн, інформація про відправника в квитанції відсутня, одержувачем зазначено - « ОСОБА_6 », призначення платежу - аліменти. Згідно з квитанціями про прийняття грошового переказу Відкритого акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк «Авангард» ОСОБА_5 перераховувалися на користь ОСОБА_8 грошові кошти за призначенням платежу: переказ грошових коштів за дорученням фізичної особи (на квитанції міститься допис кульковою ручкою «аліменти»): 17 березня 2012 року - на суму 100 доларів США, 11 лютого 2012 року - на суму 5 000 руб; 16 травня 2012 року - на суму 3 000 руб; 04 червня 2012 року - на суму 3 000 руб; 26 травня 2012 року - на суму 3 000 руб; 14 червня 2012 року - на суму 2 000 руб; 02 липня 2012 року - на суму 3 000 руб. Також на підтвердження сплати аліментів заявником надано: квитанцію від 03 квітня 2012 про замовлення до типового договору побутового прокату на суму 1 234 грн, яка не містить інформації про замовника послуг; заявки на відправку грошей через систему Western Union від 13 жовтня 2014 року на суму 6 500 руб, від 18 січня 2017 року - на суму 2 000 руб, в яких відправником зазначено - ОСОБА_5 , одержувачем - ОСОБА_2 ; товарний чек від 25 квітня 2019 року приватного підприємця ОСОБА_9 на суму 750 грн. Надавачем коштів зазначено - ОСОБА_7 ; прибутковий касовий ордер від 26 вересня 2016 року про переказ коштів від ОСОБА_5 на користь ОСОБА_10 на суму 5 300 руб; фіскальний чек від 04 вересня 2014 року про придбання товарів на суму 4 148,82 грн; копії експрес-накладних Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова пошта» про переказ продуктів харчування від 30 грудня 2021 року від ОСОБА_11 на користь ОСОБА_2 , оголошену вартість товарів встановити неможливо, оскільки у відповідній графі на друкованому зазначенні оголошеної вартості міститься рукописний напис «1 200», від 31 грудня 2021 року передані продукти харчування оголошеною вартістю 200 грн; копію фіскального чека Товариства з обмеженою відповідальністю «НоваПей» про переказ коштів 30 грудня 2021 року на суму 97 грн. Крім цього заявником надано оригінал касового чека про переказ коштів від ОСОБА_12 на користь ОСОБА_2 на суму 6 000 руб. Дату цього документа встановити неможливо. Кульковою ручкою міститься напис - 27 лютого 2012 року. З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що до заяви ОСОБА_5 від 15 вересня 2022 року про перерахунок заборгованості за аліментами було додано відмінний від того, що міститься в матеріалах справи, пакет документів. Зокрема, було подано копії заяв на переказ коштів за 2010 рік, тобто до відкриття виконавчого провадження. Не було надано копії платіжних документів, про які зазначено у скарзі як такі, що безпідставно не враховані виконавцем в рахунок погашення заборгованості за виконавчим провадженням: від 27 лютого 2012 року - на суму 6 000 руб, від 17 березня 2012 року - на суму 100 доларів США, від 12 грудня 2018 року - на суму 1 000 грн, від 24 квітня 2019 року - на суму 1 000 грн, від 10 жовтня 2020 року - на суму 2 000 грн, від 24 квітня 2019 року - на суму 1 000 грн, від 24 квітня 2018 року - на суму 1 000 грн. Також додано три копії розрахункових документів, зміст яких неможливо встановити через низьку якість копій. Матеріали виконавчого провадження не містять доказів, коли саме направлялися боржнику листи від 16 серпня 2022 року та від 26 жовтня 2022 року про відмову в зарахуванні коштів у рахунок погашення боргу за аліментами. Не міститься також інформації відносно дати отримання вказаних листів боржником. Наявна відмітка про те, що ОСОБА_5 14 грудня 2022 року ознайомилася з матеріалами виконавчого провадження та отримала довідку про розмір заборгованості. Допитана як свідок мати заявника - ОСОБА_5 пояснила, що у 2011 році вона домовилася із сином та колишньою невісткою, що буде перераховувати кошти в рахунок сплати аліментів на онуків замість сина. Протягом тривалого часу вона здійснювала грошові перекази в рахунок сплати аліментів, також придбавала дітям речі та продукти. Коли звернулися до державного виконавця, то дізналися, що надані докази виконавцем не враховано в рахунок сплати аліментів. Вважає такі дії безпідставними, оскільки утримувала дітей і це підтверджується належними доказами. Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»). Згідно з частиною третьою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. Відповідно до частин першої, третьої статті 195 Сімейного кодексу України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України). Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Судами також встановлено, зі змісту рішення Зарічного районного суду міста Суми та виконавчого листа, який виконується, вбачається, що боржником у виконавчому провадженні є ОСОБА_1 , а стягувачем - ОСОБА_2 . Наданими матеріалами виконавчого провадження, а також доказами, що містяться в матеріалах справи, не підтверджується, що визначені в розрахункових документах суми призначалися в рахунок виплати аліментів на користь ОСОБА_2 на виконання рішення Зарічного районного суду міста Суми у справі № 2-2209. В матеріалах виконавчого провадження наявні заяви стягувача, які подавалися протягом періоду виконання рішення суду, в яких вона вказувала про неотримання від боржника аліментів. Наданими доказами не підтверджується, що ОСОБА_1 уповноважував у встановленому законодавством порядку свою матір здійснювати від його імені перекази аліментів на користь стягувача у згаданому виконавчому провадженні. В наданих заявках на переказ коштів призначенням платежу не зазначено, що ці кошти є саме аліментами на дітей. Зазначення самою ОСОБА_5 кульковою ручкою на заявках про відправлення коштів «аліменти» не свідчить про те, що на момент здійснення переказу через фінансову установу призначенням платежу було саме виплата аліментів за конкретним рішенням на користь конкретної особи. Перекази коштів на користь ОСОБА_10 (доньки заявника) правомірно не враховано державним виконавцем, оскільки ця особа не є отримувачем аліментів у виконавчому провадженні. Фіскальні чеки Акціонерного товариства «Укрпошта», в яких платежем зазначено «Аліменти» а отримувачем - « ОСОБА_6 », також не можуть бути зараховані, оскільки вони не містять інформації про особу платника та одержувача. Чеки про придбання речей та відправлення засобами поштового зв`язку продуктів харчування також не можуть бути враховані як виплата аліментів, оскільки не підтверджено, що ці речі та продукти придбавалися в рахунок виплати аліментів за дорученням боржника та на користь одержувача аліментів. Крім цього, частина розрахункових документів, стосовно яких боржник ставив питання щодо врахування їх як сплату заборгованості за аліментами, взагалі не надавалася державному виконавцю, тобто не вирішувалося питання щодо їх прийняття. Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до частини третьої статті 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Встановивши вищезазначені обставини, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали, що ОСОБА_1 не довів існування між ним та стягувачем - ОСОБА_2 домовленостей про перерахування коштів зі сплати аліментів на дітей матір`ю ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , а також того, що надані ним квитанції мали цільове призначення і були спрямовані на сплату ОСОБА_1 аліментів згідно з рішенням суду, і тому дійшли правильного висновку про правомірність дій старшого державного виконавця Зарічного ВДВС при визначенні суми заборгованості зі сплати аліментів та про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 . Доводи касаційної скарги і посилання заявника на постанови Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20, від 19 квітня 2023 року у справі № 523/22521/21 зводяться до незгоди з установленими судами обставинами справи (щодо відсутності домовленостей про перерахування коштів зі сплати аліментів на дітей матір`ю ОСОБА_1 - ОСОБА_5 ) і оцінкою доказів (наданих заявником платіжних документів), що в силу вимог статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Отже, доводи касаційної скарги не свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судами норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судових рішень. Тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомесде ла Торре проти Іспанії»). Згідно з частиною п`ятою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Зарічного районного суду міста Суми від 13 березня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 04 травня 2023 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Зарічного відділу державної виконавчої служби міста Суми Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Дудченко Дар`ї Анатоліївни, заінтересована особа - ОСОБА_2 . Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко