Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/12068/22

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ------------------------ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 червня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/12068/22 Перша інстанція: суддя Свида Л.І., повний текст судового рішення складено 28.02.2023, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: доповідача - судді Косцової І.П., суддів - Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області, третя особа - Державна міграційна служба України, про визнання протиправним та скасування рішення, В С Т А Н О В И В : Короткий зміст позовних вимог. ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Управління державної міграційної служби України в Херсонській області від 25.04.2019 року, яким скасовано рішення Управління державної міграційної служби України в Херсонській області від 22.05.2005 року про набуття громадянства України за територіальним походженням. В обґрунтування позову зазначено, що при поданні у 2005 році до УМВС України в Херсонській області заяви про оформлення набуття громадянства України разом із копією паспорту від 12.04.2002 року та довідкою про набуття батьком громадянства України, він не міг знати наперед про скасування паспорту батька, тому документ, який ним надавався до органу УМВС України в Херсонській області, станом на 02.02.2005 року був справжнім та достовірним. Враховуючи те, що він не подавав завідомо неправдивих відомостей, а тому оскаржуване рішення Управління державної міграційної служби України в Херсонській області від 25.04.2019 року є незаконним, необґрунтованим, прийнятим передчасно, без дослідження всіх об`єктивних обставин та підлягає скасуванню. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року, ухваленим за правилами загального позовного провадження, позов задоволений. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не доведено надання позивачем свідомо неправдивих відомостей у 2005 році. Крім того суд зазначив, що допущені державними органами помилки не можуть виправлятися за рахунок інших осіб та тягнути для них негативні наслідки. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву (заперечень). Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального права, УДМС України в Херсонській області, просить скасувати його та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування наведених в апеляційній скарзі доводів апелянт зазначив, що під час перевірки підстав набуття позивачем громадянства України за територіальним походженням у 2019 році, УДМС у Херсонській області було встановлено, що факт постійного проживання батька позивача ( ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) не підтвердився, паспорт громадянина України батька був скасований, у зв`язку із скасуванням набуття громадянства України. В свою чергу, 12.04.2010 року Смілянським міськрайонним судом Черкаської області у справі №2-о-55/2010 встановлено факт постійного проживання ОСОБА_2 на законних підставах з 1990 року по 1998 рік на території України. Відповідно до довідки про реєстрацію громадянина України батько набув громадянство України та був документований паспортом громадянина України 11.06.2010 року Серії НОМЕР_1 , виданим Обухівським РВ ГУМВС України в Київській області. Таким чином, батько позивача тільки с 2010 року підтвердив факт свого постійного проживання на території України. Тобто, на думку апелянта, підстави набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_1 22.02.2005 року були відсутні. ОСОБА_1 надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує на законність та обґрунтованість рішення суду 1-ї інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Фактичні обставини справи. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 02.02.2005 року звернувся до УМВС України в Херсонській області із заявою про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України» (а/с 17). Разом із заявою позивач надав, серед інших документів, паспорт громадянина Азербайджану, заяву про вихід із громадянства Азербайджану, копію паспорта батька (громадянина України), довідку про громадянство батька. 22 лютого 2005 року УМВС України в Херсонській області прийнято рішення про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відносно ОСОБА_3 (а/с 18). На підставі зазначеного рішення ОСОБА_1 було прийнято до громадянства України та документовано паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого Новотроїцьким РВ УМВС України в Херсонській області 25.02.2005 року (а/с 38-39). 23.02.2005 року УМВС України в Херсонській області було видано позивачу довідку №076/05 про реєстрацію особи громадянином України на підставі ст. 8 Закону України «Про громадянство України». Довідка видана безстроково (а/с 19). 22.05.2008 року позивач змінив місце проживання та переїхав до села Трипілля Обухівського району, що у Київській області, та зареєстрував своє місце проживання по АДРЕСА_1 . 21.02.2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві зареєстровано шлюб між громадянином України ОСОБА_1 та громадянкою республіки Білорусь ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_3 (а/с 50). 14.07.2016 року позивачу також було видано закордонний паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 (а/с 41). ІНФОРМАЦІЯ_2 в шлюбі у ОСОБА_1 народилась дитина - ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_5 , виданого 22.11.2018 року. В свідоцтві про народження дитини зазначено, що батько - громадянин України ОСОБА_1 (а/с 49). 16.12.2008 року позивач отримав посвідчення водія Серії НОМЕР_6 , видане УДАІ ГУМВС України в м. Києві (а/с 46). Рішенням УДМС України в Херсонській області від 25.04.2019 року скасовано рішення Управління державної міграційної служби України в Херсонській області від 22.05.2005 року про набуття громадянства України за територіальним походженням (аркуш справи 14, оборотна сторона). З зазначеного рішення вбачається, що рішення УДМС України в Херсонській області від 22.05.2005 року про набуття громадянства України за територіальним походженням скасовано у зв`язку із поданням свідомо неправдивих відомостей. 30 червня 2021 року представник позивача звернувся до УДМС України в Херсонській області із заявою про скасування рішення УДМС України в Херсонській області від 25.04.2019 року про скасування рішення про набуття громадянства України за територіальним походженням та документувати громадянина ОСОБА_1 паспортом громадянина України (а/с 20-23). Листом від 19.07.2021 року №А-87/6/6501-21/6501.3.7/6242-21 УДМС України в Херсонській області повідомило представнику позивача про те, що для вирішення питання, зазначеного у заяві, позивачу необхідно надати належним чином завірену копію рішення суду про факт проживання батька на території України станом до 24 серпня 1991 року. Також позивача запрошено до УДМС України в Херсонській області для надання пояснень щодо спростування факту подачі при оформленні громадянства України свідомо неправдивих відомостей (а/с 24). На зазначений лист позивачем надані пояснення щодо подання ним неправдивої інформації під час оформлення набуття громадянства за територіальним походженням (батько громадянин України) (а/с 26). В поясненнях позивач зазначив, зокрема, що на момент отримання ним громадянства України 22.02.2005 року, його батько - ОСОБА_2 був і на теперішній час є громадянином України, його паспорт на момент подачі позивачем заяви про оформлення громадянства був дійсний, а позивач не подавав до УДМС України в Херсонській області свідомо неправдивих відомостей та/або документів чи їх копій. На даний час, документ, що підтверджує громадянство його батька, є паспорт громадянина України, виданий 11.06.2010 року Обухівським РВ ГУМВС України в Київській області серії НОМЕР_7 . Батька позивача було документовано паспортом громадянина України повторно, а вказаний паспорт громадянина України було видано Обухівським РВ ГУ МВС України в Київській області серії НОМЕР_8 . Вказаний паспорт було видано після прийняття Смілянським районним судом Черкаської області рішення по справі №2-о-55/2010 року від 12.04.2010 року, яким встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що його батько ОСОБА_2 , 1958 року народження, на законних підставах з 1990 року по 1998 рік постійно та безперервно проживав на території України, в селі Ташлик Смілянського району Черкаської області. Крім того, представник позивача звернувся до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області із адвокатським запитом щодо надання відомостей, з якої дати ОСОБА_2 є громадянином України (а/с 27-28). Листом від 24.09.2021 року Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області повідомило представника позивача про те, що ОСОБА_2 є громадянином України з 24 серпня 1991 року (а/с 29). Вважаючи протиправним рішення відповідача від 25.04.2019 року, позивач звернувся до суду з даним позовом. Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та позиція суду апеляційної інстанції щодо доводів апеляції та висновків суду першої інстанції. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне. Згідно ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 1, 8 Закону України «Про громадянство України» (в редакції, що діяла на момент прийняття позивача громадянства) громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках. Особа, яка сама або хоча б один з її батьків, дід чи баба, повнорідні брат чи сестра народилися або постійно проживали до 16 липня 1990 року на території, яка стала територією України відповідно до статті 5 Закону України «Про правонаступництво України», а також на інших територіях, що входили до складу Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, що взяв зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її діти реєструються громадянами України. Особи, зазначені у частині першій цієї статті, які є іноземцями, мають припинити іноземне громадянство і подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до органу, що здійснив реєстрацію, протягом року з моменту реєстрації її громадянином України. Якщо особи, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, або їм надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства. Зобов`язання припинити іноземне громадянство не вимагається від іноземців, які є громадянами держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави або міжнародні договори України з якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України. Відповідно до п. 25 «Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень» затвердженого указом Президента України від 27 березня 2001 року №215/2001 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, батько чи мати якої постійно проживали до 16 липня 1990 року на територіях, зазначених у абзаці першому пункту 22 цього Порядку (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами «а» - «в» пункту 22 цього Порядку, а також: а) документ, що підтверджує факт постійного проживання батька чи матері заявника до 16 липня 1990 року на територіях, зазначених у абзаці першому пункту 22 цього Порядку; б) копію свідоцтва про народження заявника або інші документи, що засвідчують родинні стосунки заявника з батьком чи матір`ю. Відповідно до ст.21 Закону України «Про громадянство України» (в редакції, що діяла на момент прийняття позивача громадянства) рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 8 та 10 цього Закону шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України. Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення прийняте відповідачем у зв`язку із поданням позивачем свідомо неправдивих відомостей та факт постійного проживання батька до 24.08.1991 року відсутній станом на 2005 рік, коли позивач набув громадянство України. Так, у 2005 році на підтвердження факту возз`єднання з батьком ОСОБА_1 були подані документи, що встановлюють перебування в родинних відносинах з позивачем та перебування батька позивача в громадянстві України, яке не було скасоване на момент його подачі. При цьому, рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 12.04.2010 року у справі №2-о-55/2010 р встановлено факт постійного та безперервного проживання ОСОБА_2 , 1958 року народження, на законних підставах з 1990 року по 1998 рік на території України, а саме в с. Ташлик Смілянського району Черкаської області (а/с 55). Апеляційний суд звертає увагу на те, що у відповідності до приписів ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Також, згідно довідки Головного управління з паспортної реєстрації та міграції міністерства міста Гянджа Азербайджанської Республіки від 25 квітня 2022 року за даними Інформаційного відділу Національної автоматизованої системи паспортів Головного Управління з паспортної реєстрації та міграції Міністерства Внутрішніх Справ міста Гянджа Азербайджанської Республіки громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не є громадянином Азербайджанської Республіки та не перебуває на обліку в Азербайджанській Республіці (а/с 43). Більш того, при прийнятті рішення про набуття позивачем громадянства України в 2005 році відповідачем проведено перевірку підстав надання йому громадянства України та під час прийняття зазначеного рішення підстав для відмови у набутті позивачем громадянства України не було виявлено. Тобто, провівши перевірку та встановивши наявність у позивача права на набуття ним громадянства України в 2005 році суб`єкт владних повноважень фактично гарантував позивачу права і свободи, передбачені для громадян України, однак позбавляючи цього права позивача в 2019 році, тобто, через 14 років, суб`єкт владних повноважень діє не послідовно, порушує принцип юридичної визначеності. Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення про набуття громадянства України позивач тривалий час, а саме 14 років, проживає на території України, разом з дружиною ОСОБА_4 народив та виховує малолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який є громадянином України, тобто, позивач має тісний соціально-правовий зв`язок із державою Україна. Апеляційний суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 20.01.2012 «Рисовський проти України» зазначив, що ризик будь-якої помилки державного органу, повинен покладатись на саму державу та її органи. Європейський суд з даного приводу зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин», яка породжує у громадян впевненість у тому, що їх існуюче правове становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, тому саме на державний орган покладається обов`язок виправити свої помилки. Апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції, що у межах спірних правовідносин суб`єктом владних повноважень не дотримано одного з елементів критерію необхідності у демократичному суспільстві, а саме - принципу пропорційності, який, в свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача. В свою чергу, Європейський суд з прав людини неодноразово робив визначення критерію необхідності у демократичному суспільстві. Так, за практикою Суду при визначенні питання необхідності у демократичному суспільстві держави користуються певною свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом. ЄСПЛ оцінює пропорційність обмежень, застосованих до права на повагу до сімейного життя, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти сторони при застосуванні таких обмежень. А тому, апеляційний суд дійшов висновку, що будь-яке непропорційне втручання з боку держави у фундаментальне право передбачене ст.8 ЄКПЛ не буде вважатися необхідним у демократичному суспільстві. Як вже зазначалось вище, матеріалами справи підтверджено, що позивач перебуває у шлюбі, має малолітню дитину, зареєстрований та проживає в Україні, має ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків. Таким чином, оскаржуване рішення відповідача, серед іншого, не відповідає критерію необхідності у демократичному суспільстві, оскільки для позивача та членів його сім`ї скасування громадянства позивача має наслідком повну зміну способу життя родини, в складі якої є малолітня дитина. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018року у справі №820/2262/17. Резюмуючи усе вищевикладене, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції про протиправність оскаржуваного рішення УДМС України в Херсонській області від 25.04.2019 року, яким скасовано рішення УДМС України в Херсонській області від 22.05.2005 року про набуття громадянства України за територіальним походженням, та наявність підстав для його скасування. На підставі вищевикладеного колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Оскільки судом першої інстанції встановлено всі обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст.316 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області - залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів. Суддя-доповідач І.П. Косцова Судді Ю.В. Осіпов В.О. Скрипченко