Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/1148/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ------------------------ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 червня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/1148/23 Перша інстанція: суддя Бутенко А.В., повний текст судового рішення складено 24.03.2023, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Джабурія О.В. суддів - Вербицької Н.В. - Кравченка К.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ 20 січня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просила суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 25.11.2022 № 155250019506 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 в галузі охорони здоров`я період її роботи з 01.08.1995 року по 01.09.1996 рік, з 21.10.1996 року по 01.09.2003 рік та призначити пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 18.11.2022 року. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 18.11.2022 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з заявою про призначення пенсії за вислугу років. 25.11.2022 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було винесено рішення № 155250019506 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років, відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Зазначене вище рішення вмотивовано тим, що до спеціального стажу не зарахований період роботи з 01.08.1995 року по 01.09.1996 рік, оскільки запис про даний період роботи посвідчений печаткою УРУР, до пільгового стажу не зараховано період роботи з 21.10.1996 року по 01.09.2003 рік, оскільки дана посада не передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 909 від 04.11.1993 року. Позивач вважає, що має право на зарахування спірного періоду до спеціального стажу та відповідно право на призначення пенсії за вислугу років. Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначаючи, що відповідно до пункту «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров`я після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на з 01.04.2024 або після цієї дати, та має стаж спеціального стажу роботи не менше 30 років. Вік позивачки на дату звернення: 45 років. Позивачка досягне визначеного пунктом «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» 55-річного віку - 27.04.2032. Спеціальний страховий стаж позивачки на дату звернення: 13 років 7 місяців 10 днів. За результатом розгляду наданих документів до страхового та загального стажу позивачки не зараховано період роботи 01.08.1995-06.09.1996 на посаді медсестри палатної гінекологічного відділення 2-ї Міської лікарні м. Одеси через те, що запис про звільнення з посади завірений печаткою із зазначенням Української Радянської Соціалістичної Республіки за часів вже незалежної України. Відповідно до записів у трудовій книжці позивака працювала в період 21.10.1996 по 01.09.2003 на посаді масажиста на 0,5 ставки в Дитячій поліклініці №

6. Посада «масажист» відсутня в переліку посад визначеному постановою Кабінету Міністрів України 04.11.1993 № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років». В довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників системи охорони здоров`я виданого Міністерством охорони здоров`я України та Міністерством праці та соціальної політики посада «масажист» відсутня. У вище зазначеному довіднику у категорії «фахівці» міститься посада «Сестра медична з масажу», натомість в трудовій книжці позивачки зазначений запис саме «масажист», а отже даний період роботи не зараховується до спеціального стажу, але його включено до загального трудового стажу. Відповідач вважає, що відмова № 155250019506 від 25.11.2022 в призначенні пенсії позивачу за вислугу років як працівнику сфери охорони здоров`я відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» є законною та обґрунтованою. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2023 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення від 25.11.2022 року № 155250019506 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 , який дає право на пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», період її роботи з 01.08.1995 року по 06.09.1996 рік та з 21.10.1996 року по 01.09.2003 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.11.2022 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1073,60 грн. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового про відмову у задоволенні позовних вимог. Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 18.11.2022 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 25.11.2022 року № 155250019506 було відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи. Відмова мотивована тим, що страховий стаж особи становить 24 роки 7 місяців 10 днів, пільговий стаж роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, становить 13 років 7 місяців 10 днів. До страхового та спеціального стажу не зараховано період роботи згідно записів трудової книжки з 01.08.1995 року по 06.09.1996 року, оскільки запис про даний період роботи посвідчено печаткою УРСР. До пільгового стажу не зараховано період роботи з 21.10.1996 року по 01.09.2003 року, оскільки дана посада не передбачена постановою КМУ № 909 від 04.11.1993 року. Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків. ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За змістом положень статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII(Закон № 1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установи (пункти 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637). Водночас, наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993 (Інструкція №58). Згідно з пунктом 1Інструкції №58трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Відповідно до пункту 2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. Пунктом 4.1 Інструкції №58 визначено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Аналогічні за змістом положення містила також Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затверджена постановою Держпраці СРСР №162 від 20.06.1974 (Інструкція №162), що діяла на момент внесення спірних, на переконання відповідача, записів. Крім того, пунктом 4Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Такі ж норми містила й постанова Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС віл 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки працівників та службовців». Відповідно до пункту 18 Постанови № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність. Аналізуючи наведені вище норми, апеляційний суд вказує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою для висновків про відсутність трудового стажу позивача. Разом з тим, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Та обставина, що уповноважена особа підприємства (установи), де працювала позивачка, засвідчила запис в її трудовій книжці про період роботи з 01.08.1995 року по 06.09.1996 року печаткою УРСР, не робить такі записи неправдивими. Крім того, такий запис скріплено печаткою підприємства (установи). Колегія суддів зазначає, що записи в трудовій книжці про роботу позивача за спірний період відповідають вимогам заповнення трудової книжки, оскільки містять чітку дату прийому та звільнення з роботи, посади на яких працювала позивач та засвідчені підписом уповноваженої особи підприємства. Суд апеляційної інстанції крім цього, зазначає, що доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці (неправильними чи не точними) щодо даних періодів роботи апелянтом суду не надано. При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що позивач жодним чином не може вплинути на дотримання порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі недоліки у внесених у ній записах. Відтак, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про зобов`язання відповідача зарахувати позивачці до страхового стажу періоди роботи з 01.08.1995 року по 06.09.1996 року, оскільки трудова книжка від 24.09.1996 року серії НОМЕР_1 містить усі необхідні записи щодо спірного періоду роботи позивача. Щодо позовних вимог стосовно права позивача на зарахування до пільгового стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, періоду роботи з 21.10.1996 року по 01.09.2003 року на посаді масажиста в Дитячій поліклініці № 6 м. Одеси підтверджується трудовою книжкою від 24.09.1996 року серії НОМЕР_1 колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи до пільгового стажу не зараховано період роботи з 21.10.1996 року по 01.09.2003 року на посаді масажиста в Дитячій поліклініці №6 м. Одеси, оскільки дана посада не передбачена постановою КМУ № 909 від 04.11.1993 року. Так, статтею 62 вказаного Закону передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, в тому числі і спеціальний, є трудова книжка. Зазначеним нормам відповідає п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637, відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Як встановлено з трудової книжки позивача, у період з 21.10.1996 року по 01.09.2003 року, ОСОБА_1 працювала на посаді масажиста на 0,5 ставки в Дитячій поліклініці №6 м. Одеси. Відповідно до розділу 2 «Охорона здоров`я» Переліку №909 право на пенсію за вислугу років мають лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад), які працювали у лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах особливого типу, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої і невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, санітарно-епідеміологічних закладах, діагностичних центрах. Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19.11.1992 № 2801-XII встановлено, що до середнього медичного персоналу відносяться особи, які отримали спеціальну освіту та відповідну кваліфікацію в середніх медичних навчальних закладах і допущені в установленому порядку до медичної діяльності. При цьому, статтею 74 Закону № 2801-XII визначено, що медичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту. Відповідно до Класифікатору професій ДК 003:2005 під кодом 3231 міститься назва посади «Сестра медична з масажу». Крім того, згідно з Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників системи охорони здоров`я, що ведений в дію наказом Міністерства охорони здоров`я України №117 від 29.03.2002, під № 30 зареєстровано посаду «Сестра медична з масажу», втім у вказаному Довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників системи охорони здоров`я відсутня така посада як «Масажист». Відповідно до наказу МОЗ України № 146 від 23.10.1991 «Про атестацію середніх медичних працівників» та згідно Номенклатури спеціальностей зазначених в ньому, посада масажиста відповідає посаді сестри медичної з масажу і відноситься до середнього медичного персоналу та зараховується до медичного стажу. З огляду на вищевикладене, суд дійшов до висновку про те, що робота позивача на посаді масажиста у період з 21.10.1996 року по 01.09.2003 року може бути зарахована до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років. Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв`язок у сукупності не дає підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст.2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню. Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст. ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2023 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України. Суддя-доповідач О.В. Джабурія Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко