Постанова 4814 № 642/2839/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 642/2839/21 Номер провадження 22-ц/814/1799/23Головуючий у 1-й інстанції Ольховський Є.Б. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2023 року м.Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Пилипчук Л.І., судді Дряниця Ю.В., Триголов В.М., секретар Владіміров Р.В., з участю представника позивача - адвоката Петракова В.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою в її інтересах представником- адвокатом Петраковим Володимиром Анатолійовичем, на рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 29 вересня 2021 року постановлене суддею Ольховським Є.Б. (повний текст складено 04 жовтня 2021 року), у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без дозволу батька, в с т а н о в и в: 14.08.2021 ОСОБА_1 звернулася в суд із указаним позовом, у якому просить надати дозвіл на виїзд за межі України до Турецької Республіки неповнолітньому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без згоди та супроводу батька, до досягнення ним 16 років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 ; а також надати дозвіл на отримання посвідки на тимчасове проживання в Турецькій Республіці до досягнення ним 18 років. В обґрунтування вимог позову зазначає, що із 14.02.2003 перебувала із ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 28.04.2017 (справа №642/291/170. Від шлюбу мають спільних дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які після розірвання шлюбу залишилися проживати із позивачкою та на утримання яких відповідачем сплачуються аліменти. 13.04.2021 позивачку офіційно запрошено на роботу до Турецької Республіки працювати на посаді директора по зв`язкам із клієнтами в структурі готелю «Bellisima» в Анталії . Із підстав працевлаштування, вона має намір виїхати до Турецької Республіки разом із сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а дочка ОСОБА_4 тимчасово, до закінчення нею навчання у школі, залишиться проживати в Україні разом із бабусею - ОСОБА_6 . За умовами запрошення, компанія щомісячно буде сплачувати орендну будинку, заробітну плату (1 200,00 дол. США), один раз на рік вартість квитків на літак для вильоту в Україну та повернення назад, забезпечить державну та приватну медичну страховку для неї, ОСОБА_1 , та сина - ОСОБА_3 , який має вроджену ваду серця і закордоном зможе отримати належне лікування. Із метою забезпечення прав батька бачитися із сином та підтримувати з ним постійне спілкування, позивачка неодноразово зверталася до відповідача з метою узгодити вивезення сина за кордон із можливістю побачень дитини з батьком під час канікул та святкових днів з урахуванням графіку його роботи. Проте відповідач на таку пропозиції згоди не надає, як і згоди, щоб діти проживали з ним, атому задля забезпечення якнайкращих інтересів дитини, просить вимоги позову задовольнити. Рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 29.09.2021 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без дозволу батька - залишено без задоволення. Рішення районного суду вмотивовано тим, що позивачем не доведено, що дитині буде краще проживати разом із нею у Турецькій Республіці, а сам позов не містить зазначення, що виїзд дитини має тимчасовий характер на чітко визначений конкретний період з зазначенням строку обов`язкового повернення. Позивачка, в інтересах якої діє представник - адвокат Петраков В.А., оскаржила рішення районного суду в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове, яким позов задовольнити. Наголошує, що відповідач категорично проти надання дозволу на виїзд дитини за кордон, нехтуючи інтересами останнього та не зважаючи на думку сина, який суду пояснив, що йому краще буде проживати з мамою у Турецькій Республіці і він вже вчить турецьку мову. Просить врахувати, що ОСОБА_3 не виявив бажання проживати з батьком, дитина постійно проживає з матір`ю, яка піклується про його фізичний і духовний розвиток, навчання, забезпечує його потреби. Зазначає, що дитина має вроджену ваду серця, знаходиться на утриманні позивачки, яка піклується про стан його здоров`я, відвідує лікарів, якими рекомендовано дитині санаторно-курортне лікування в умовах морського клімату. Указане підтверджує, що переїзд із промислового м.Харків та курортного міста Туреччини біля моря відповідатиме інтересам дитини та буде спрямовано на покращення його здоров`я. Заперечує висновки суду першої інстанції, що редакція позову не містить зазначення, що виїзд дитини має тимчасовий характер на чітко визначений конкретний період з зазначенням строку обов`язкового повернення. Оскільки у вимогах позову чітко зазначено, що по досягненню 16 річного віку, тобто до 21.06.2026. Наголошує, що виїзд дитини за кордон та не обмежує батьківських прав відповідача, який за час проживання сина в Україні не приділяв йому достатньо уваги. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 15.11.2021 відкрито апеляційне провадження у вказаній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою в її інтересах представником - адвокатом Петраковим В.А., на рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 29.09.2021; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 22.11.2021. Розпорядженням Верховного Суду від 25.03.2022 №14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду - Полтавському апеляційному суду. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 28.11.2022 справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду із повідомленням сторін. У суді апеляційної інстанції представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав, наполягаючи на їх задоволенні. Відповідач в судове засідання не з`явився, будучи повідомленим про день та час розгляду справи в порядку ч.11 ст.128 ЦПК України, що з огляду на положення ч.2 ст.372 цього кодексу, не перешкоджає розгляду справи за його відсутності. Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків. Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що із 14.02.2003 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 28.04.2017 (справа №642/291/17). Від шлюбу мають спільних дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на утримання яких цим же судовим рішенням із ОСОБА_2 стягуються аліменти в твердій грошовій сумі по 844,50 грн. з індексацією згідно чинного законодавства України, щомісячно, починаючи із 19.01.2017 до досягнення дітьми повноліття./а.с.16-18, 19-21/ ОСОБА_1 разом із дітьми ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується актом ЖБК Основянського відділення Південної залізниці від 06.05.2021 №1./а.с.15/ До позовної заяву ОСОБА_1 надано запрошено на роботу до Турецької Республіки працювати на посаді директора по зв`язкам із клієнтами в структурі готелю «Bellisima» в Анталії. Умови запрошення: компанія буде щомісячно сплачувати орендну плату будинку та регулярні платежі, один раз на рік сплачуватиме вартість білетів на літак для вильоту та прибуття, забезпечуватиме державну та приватну медичну страховку для працівника та дитини, за якою вона має наглядати, протягом перебування у Туреччині вона буде проживати за адресою: АДРЕСА_2 , на вказаних вище умовах її буде забезпечено усі потреби у роботі та проживанні, протягом роботи ОСОБА_1 в кампанії уся відповідальність за працівника та за дитину, за якою вона має доглядати, лежить на компанії; орендну угоду; повідомлення приватної школи «Коледж Аййилдиз» про можливий прийом на навчання ОСОБА_3 , за наявності дозволу на проживання/а.с.27,29,31/ Згідно виписки №4256 із медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , діагноз: вроджена вада серця, двухстворчатий клапан аорти, ХССН 0./а.с.34/ У судовому засідання допитані свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . Відмовляючи у задоволенні вимог позову, районний суд враховував, що в судовому порядку питання щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_10 не вирішувалось. Кожен із батьків має рівні права та обов`язки щодо дитини, а тому задоволення цього позову фактично позбавить відповідача батьківських прав відносно сина, обмеживши їх спілкування та участь у його вихованні. Також суд дійшов висновку, що позов у викладеній редакції задоволенню не підлягає, оскільки в ньому не визначено, що виїзд дитини має тимчасовий характер на чітко визначений конкретний період з зазначенням строку обов`язкового повернення, а також, що дитині буде краще проживати разом з матір`ю в Турецькій Республіці, що з огляду на положення Конвенції є підставою для відмови у позові. Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції в повній мірі погодитися не може з таких підстав. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до положень статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. За змістом частин першої - третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Право на свободу пересування врегульовано статтею 313 ЦК України. Так, за змістом частини другої наведеної норми фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на вільне самостійне пересування по території України і на вибір місця перебування. Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, має право пересуватися по території України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними. Відповідно до пункту 3 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, в редакції чинній на час звернення в суд із позовом, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку, у тому числі в супроводі членів екіпажу повітряного судна, на якому вони прямують. Згідно пункту 4 цих Правил виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: 1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; 2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, серед іншого, на підставі рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків. Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, сформованої у справі №712/10623/1-ц від 04.07.2018, тимчасовий виїзд за кордон у супроводі одного з батьків має відповідати найкращим інтересам дитини і такий дозвіл за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення. Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР. Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання. Так, рішенням у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції,консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинутина інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін. Таким чином в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. Ураховуючи встановлені обставини, зокрема те, що дитина проживає з матір`ю (проти чого відповідач не заперечує), яка забезпечує їй повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також рівень життя, необхідний для такого розвитку; враховуючи, що мати має постійну роботу на території Турецької Республіки, житло і здатна забезпечити дитину усім необхідним, зокрема, освітою, що підтверджується відомостями приватної школи про можливість зарахування на навчання, а також забезпечення державною/приватною медичною страховкою, колегія суддів визнає наявними підстави для задоволення позову та надання дозволу на виїзд за межі України до Турецької Республіки неповнолітньому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без згоди та супроводу батька, до досягнення ним 16 років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Висновки суду першої інстанції, що в позові не визначено конкретний період з зазначенням строку обов`язкового повернення є помилковими та спростовуються змістом його прохальної частини, а саме рішення ґрунтується на рівності прав та обов`язків батьків у вихованні дитини, що не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини. Оскільки тимчасовий виїзд дитини за кордон (до досягнення 16 років, тобто ІНФОРМАЦІЯ_2 ) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. При цьому колегія суддів враховує, що у період апеляційного перегляду судового рішення Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» із 5:30 24 лютого 2022 року в Україні запроваджено воєнний стан, який наразі продовжено, та на території Харківської області тривали активні бойові дії. Відповідно, задля забезпечення безпеки дитини, їй краще проживати разом з матір`ю в Турецькій Республіці, що з огляду на положення Конвенції є підставою для задоволення позову. Разом із цим вимоги позову в частині надання дозволу на отримання посвідки на тимчасове проживання в Турецькій Республіці неповнолітньому ОСОБА_3 до досягнення ним 18 років задоволенню не підлягають, оскільки мають вирішуватися уповноваженими органами, які суд не може підміняти. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню із постановленням нового про часткове задоволення позову та надання дозволу на виїзд за межі України до Турецької Республіки неповнолітньому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без згоди та супроводу батька до досягнення ним 16 років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . У іншій частині позовних вимог слід відмовити. Згідно ст.141 ЦПК України, із відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 1 816,00 грн./а.с.9,10/ Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376 п.п.3,4, ст.ст. 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в її інтересах представником- адвокатом Петраковим Володимиром Анатолійовичем, - задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 29 вересня 2021 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково. Надати дозвіл на виїзд за межі України до Турецької Республіки неповнолітньому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , до досягнення ним 16 років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_6 . У іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 816,00 грн.судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 15.06.2023. Головуючий суддя Л.І. Пилипчук Судді Ю.В. Дряниця В.М. Триголов