Постанова 4811 № 447/2798/21

Справа № 447/2798/21 Головуючий у 1 інстанції: Бачун О.І. Провадження № 22-ц/811/842/23 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Копняк С.М., суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В., секретар судового засідання - Зеліско-Чемерис К.Р., з участю представника апелянта адвоката Ощипка В.С., представника позивача адвоката Ратича Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 21 лютого 2023 року (повний текст рішення складено 22 лютого 2023 року) та додаткове рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 28 лютого 2023 року, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Стрийського районного нотаріального округу Львівської області Кос Юлія Романівна про визнання недійсним договору дарування квартири, В С Т А Н О В И В: у вересні 2021 року ОСОБА_3 звернувся в суд із вказаним позовом, в якому просив визнати недійсним договір дарування (однієї другої) частини квартири, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , посвідчений 27 травня 2020 року приватним нотаріусом Миколаївського нотаріального округу Львівської області Кос Юлією Романівною, зареєстрований в реєстрі за № 267 та скасувати запис про державну реєстрацію права власності на вказане майно. Позов мотивовано тим, що рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 06 жовтня 2020 року по справі № 447/1123/19 стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 майнову шкоду в розмірі 135 080 грн 79 коп. та судові витрати. 23 листопада 2020 судом видано виконавчий лист, який перебуває на виконанні у Новороздільському ВДВС у Стрийському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів). Ухвалою суду від 24 травня 2021 року замінено сторону боржника ОСОБА_5 на його правонаступника ОСОБА_4 в межах вартості майна, одержаного у спадщині. Під час розгляду в суді вищевказаної цивільної справи № 447/1123/19, ОСОБА_5 27 травня 2020 року відчужив шляхом дарування ОСОБА_1 частки квартири АДРЕСА_1 . Таким чином, ухиляючись від відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_5 , діючи недобросовісно та зловживаючи правом, уклав фіктивний правочин. Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 21 лютого 2023 року позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування (однієї другої) частини квартири, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , посвідчений 27 травня 2020року приватним нотаріусом Миколаївського нотаріального округу Львівської області Кос Юлією Романівною, зареєстрований в реєстрі за №

267. Скасовано запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно на частину квартири АДРЕСА_1 , здійснений 27 травня 2020 року приватним нотаріусом Миколаївського нотаріального округу Львівської області Кос Юлією Романівною, індексний номер 52396698 від 27 травня 2020 року. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення суду мотивоване тим, що ОСОБА_5 , відчужуючи належну йому на праві власності частину квартири своїй дружині був обізнаний про наявність до нього позову про стягнення шкоди завданої ДТП, відтак міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання вказаного судового рішення, що свідчить про фіктивність укладеного договору, адже сторони такого правочину діяли очевидно недобросовісно та зловживали правами стосовно ОСОБА_3 , оскільки укладено договір дарування, направлений на недопущення звернення стягнення на майно ОСОБА_5 , тобто такий, що порушує інтереси ОСОБА_3 . Додатковим рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 28 лютого 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, що понесені у зв`язку із розглядом справи № 447/2798/21 в розмірі 10 000,00 грн. Додаткове рішення мотивовано тим, що оскільки позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено повністю, а адвокат Ратич Т.М. представляв інтереси позивача, тому слід стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, які включають витрати на професійну правничу допомогу, що становлять 10 000,00 грн. В березні 2023 року ОСОБА_1 оскаржила судові рішення, подавши апеляційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій просить скасувати рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 21 лютого 2023 року та додаткове рішення цього ж суду від 28 лютого 2023 року, ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував того, що укладення оспорюваного договору не переслідувало мету ухилитися від виконання зобов`язання за рішенням суду, а було викликано станом здоров`я ОСОБА_5 . Незважаючи на укладення договору дарування, у його власності залишався житловий будинок, який ним не відчужувався до моменту смерті, за рахунок якого і могло бути виконано рішення суду про стягнення з нього, на користь позивача грошових коштів. Наведене виключає таку ознаку оспорюваного договору, як фіктивність. Судом не взято до уваги, що вартість майна, яке є предметом договору дарування є значно вищою від суми, стягнутої рішення суду. В апеляційній скарзі зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які будуть понесені відповідачем в суді апеляційної інстанції, в розмірі 10 000,00 грн. В квітні 2023 року від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому міститься прохання апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Відзив на апеляційну скаргу мотивовано законністю та обґрунтованістю оскаржуваного рішення суду. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, які з`явились в судове засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги Судом встановлено, що рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 06 жовтня 2020 року по справі № 447/1123/19 стягнуто з ОСОБА_5 в користь ОСОБА_3 майнову шкода в розмірі 135 080 грн 79 коп., судовий збір в розмірі 1 350 грн 90 коп., витрати за проведення експертизи в розмірі 1 015 грн 20 коп. Вказане рішення суду не оскаржувалось та набрало законної сили. Як вбачається із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі вказано рішення 23 листопада 2020 року судом видано виконавчий лист, який перебуває на виконанні в Новороздільському ВДВС у Стрийському районі Львівської області, згідно постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 20 січня 2021 року (АСВП № 64193665). Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 24 травня 2021 року замінено сторону боржника ОСОБА_5 у виконавчому провадження АСВП № 64193665 на його правонаступника ОСОБА_4 в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 уклав шлюб із ОСОБА_6 . Після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_7 . Як вбачається із свідоцтва про право власності на квартиру (будинок) виданого Новороздільською міською радою 29 листопада 1996 року, квартира АДРЕСА_1 , належить на праві приватної, спільної часткової власності ОСОБА_5 та ОСОБА_1 . Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майн, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 290898858, приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Львівської області Кос Ю.Р. 27 травня 2020 року посвідчено договір дарування частки квартири АДРЕСА_1 та проведено державну реєстрацію права власності на дану частину квартири за ОСОБА_1 . Під час апеляційного розгляду додатково встановлено, що 30 грудня 2021 року головним державним виконавцем Новороздільського ВДВС у Стрийському районі Львівської області винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 64193665, на підставі пункту 2 частини першої статті 39 та статті 40 Закону України «Про виконавче провадження». Як убачається із змісту цієї постановою, підставою для її винесення було прийняття Миколаївським районним судом Львівської області 10 грудня 2021 року ухвали, якою затверджено укладену 19 жовтня 2021 року між сторонами виконавчого провадження мирову угоду в процесі виконання виконавчого листа № 447/1123/19, виданого цим судом 23 листопада 2020 року. Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України від 22 грудня 2005 року N 3262-IV «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. 26 листопада 2021 року в Реєстрі оприлюднено ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 24 листопада 2021 року по справі №447/1123/19, якою постановлено: «Затвердити мирову угоду в процесі виконання виконавчого листа №447/1123/19, виданого 23.11.2020 Миколаївським районним судом Львівської області, укладену 19 жовтня 2021 року між сторонами виконавчого провадження АСВП № 64193665, а саме боржником ОСОБА_4 та стягувачем ОСОБА_3 , на наступних умовах:

1. Боржник, в межах вартості майна, одержаного у спадщину (вартість безспірно визнана Стягувачем), на виконання рішення суду сплачує Стягувачу заборгованість в розмірі 35 000 (тридцять п`ять тисяч) гривень.

2. Погашення заборгованості Боржником проводиться наступним чином: перший платіж проводиться Боржником у сумі 15 000 (п`ятнадцять тисяч гривень) в момент підписання даної Угоди. другий платіж в розмірі 20 000, 00 (двадцять тисяч) грн. проводиться Боржником не пізніше дня набрання законної сили судовим рішення про затвердження даної Угоди.

3. Виплата заборгованості здійснюється шляхом передачі коштів безпосередньо Стягувачу, що має бути підтверджено розпискою останнього.

4. Стягувач заявляє, що з моменту набрання законної сили судовим рішення про затвердження даної Угоди, отримання коштів від Боржника не матиме жодних майнових та немайнових претензій до Боржника щодо виплати заборгованості згідно рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 06.10.2020р. по справі № 447/1123/19 в межах вартості майна, одержаного Боржником у спадщину.

5. Сторони гарантують, що після підписання цієї Мирової угоди вони в межах прав, наданих їм як учасникам судового процесу та виконавчого провадження, вживатимуть всіх заходів, спрямованих на закінчення виконавчого провадження та невжиття заходів, спрямованих на забезпечення можливості здійснення примусового виконання за виконавчим листом №447/1123/19.

6. Боржник та Стягувач заявляють, що ні в процесі укладення цієї Мирової угоди, ні в процесі виконання її умов не були, не будуть і не можуть бути порушені права будь-яких третіх осіб, у тому числі й держави.

7. Сторони погоджуються з тим, що відповідно до умов цієї Мирової угоди вони дійшли згоди щодо повного та остаточного врегулювання будь-яких зустрічних претензій.

8. Сторони даної Мирової угоди повністю усвідомлюють умови, мету та сутність цієї Мирової угоди.

9. Сторони підтверджують, що всі викладені умови цієї Мирової угоди відповідають їх реальному волевиявленню та інтересам і породжують настання наслідків, зазначених у тексті цієї Мирової угоди.

10. Уся інформація, викладена в цій Мировій угоді, сприймається Сторонами як повною мірою достовірна. Кожна Сторона окремо несе повну відповідальність за недостовірність інформації, яка зазначена в цій Мировій угоді.

11. Належним чином оформлена мирова Угода передається державному виконавцю для подання на затвердження до суду, який видав виконавчий документ ( ст. 434 ЦПК України).

12. Дана Мирова угода складена у чотирьох примірниках українською мовою, які мають однакову юридичну силу». З матеріалів спадкової справи № 20/2021 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 убачається, що єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину є третя особа у справі ОСОБА_4 , яка є спадкоємцем за заповітом, складеним ОСОБА_5 24 лютого 2015 року, котрим охоплено таке майно: частки житлового будинку АДРЕСА_2 та приналежну до будинку земельну ділянку за цією ж адресою. Інші спадкоємці: ОСОБА_1 відмовилась від обов`язкової частки у спадщині, а ОСОБА_8 вважається такою, що не прийняла спадщину. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно із частинами другою, п`ятою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Відповідно до частини першої статті 604 ЦК України зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Відповідно до частини першої статті 608 ЦК України зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою. Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України). Згідно з статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Як зазначено в статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу. Відповідно до положень частини першої та четвертої статті 1231 ЦК України до спадкоємця переходить обов`язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем. Майнова та моральна шкода, яка була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ними у спадщину. За приписами статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. Згідно з положеннями частини першої та другої статті 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. Відповідно до частини другої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони у процесі виконання рішення відповідно до процесуального законодавства мають право укласти мирову угоду, що затверджується (визнається) судом, який видав виконавчий документ. Відповідно до частини першої статті 434 ЦПК України мирова угода, укладена між сторонами, або заява про відмову стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному або приватному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її для затвердження до суду, який видав виконавчий документ. При цьому, мирова угода не є договором у цивільному/господарському правовому розумінні, оскільки порядок її укладення та затвердження регламентовано відповідними положеннями ГПК, проте вона має на меті припинення спору на умовах погоджених сторонами та затверджених судом (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 904/8731/17), а також укладається сторонами з метою врегулювання спору, тобто повинна стосуватися матеріально-правової вимоги позивача до відповідача (постанова Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 705/2771/17-ц). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення. За приписами статті 208 ЦПК України виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і в строки, передбачені цією угодою. Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження». У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень. Доказів невиконання мирової угоди в процесі виконання виконавчого листа № 447/1123/19, затвердженої ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 24 листопада 2021 року та/або доказів її пред`явлення у зв`язку із цим для примусового виконання, матеріали справи не містять. За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові. Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України). Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)». Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: - особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; - наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); - враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21). У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі). В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов). Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що: «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України». Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: - фіктивного (стаття 234 ЦК України); - такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); - такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України). Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23). Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року в справі №405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) вказано, що: «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року у справі № 606/1636/18 (провадження № 61-13833св19) зазначено: «при зверненні із позовом ОСОБА_1 зазначала, що оспорюваний договір дарування укладений з метою уникнення ОСОБА_4 відповідальності щодо виконання судового рішення у справі № 606/2445/14-ц, оскільки вона є співвласником Ѕ частини подарованого будинку. За рахунок реалізації належної їй частки у будинку можливо було б частково погасити стягнуту судом заборгованість». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 липня 2019 року у справі №299/396/17 (провадження № 61-26562св18) зазначено: «Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь свого сина після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)». Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). У справі, що переглядається: - встановлені судом першої інстанції обставини, дозволяли зробити висновок, що оспорюваний договір дарування міг бути фраудаторним, тобто вчиненим на шкоду кредитору, адже такий укладено дарувальником після відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 (як потерпілого) до ОСОБА_5 (як винуватця) про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, котра мала місце у січні 2019 року, та укладений він зі своєю дружиною (близьким родичем). За цим договором передано цінне майно; - проте, такий висновок був би вірним, якщо в результаті такого відчуження у боржника було би відсутнє інше майно, за рахунок якого можна було б виконати рішення суду про стягнення з нього заподіяної позивачу у справі шкоди; - однак, після укладення оспорюваного договору, у власності дарувальника залишалося інше цінне майно, а саме житлова нерухомість та земельна ділянка, які згідно із складеним ним заповітом, після його смерті було успадковано третьою особою, в межах вартості якого остання, як правонаступник дарувальника у справі про відшкодування ним позивачу шкоди, залучений судом, уклала на стадії виконання рішення суду мирову угоду з позивачем, за умовами якої між сторонами вирішено усі майнові питання щодо такого відшкодування, і укладення такої мирової угоди та закриття виконавчого провадження свідчить про припинення між ними деліктних відносин, пов`язаних з ДТП, яка мала місце у січні 2019 року, за участю позивача та дарувальника, який помер до моменту набрання рішенням суду від 06 жовтня 2020 року законної сили, зокрема з питань відшкодування майнової шкоди позивачу. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що мирова угода укладена в межах вартості лише частини спадкового майна (будинку) і при її укладенні вартість успадкованої земельної ділянки не враховувалась, з чого слід дійти висновку, що стягувач вважав запропоноване спадкоємцем боржника відшкодування достатнім та погодився на таке. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов невірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, а доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду. Оскільки відсутні підстави для задоволення основної позовної вимоги про визнання договору дарування недійсним, задоволенню не підлягає і позовна вимога про скасування запису про державну реєстрацію, як похідна. Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення, або змінити рішення. За приписами частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. У зв`язку із скасуванням рішення суду, підлягає скасуванню і ухвалене у справі додаткове рішення. Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити. Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 21 лютого 2023 року та додаткове рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 28 лютого 2023 року скасувати, ухвалити нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Стрийського районного нотаріального округу Львівської області Кос Юлія Романівна про визнання недійсним договору дарування квартири відмовити. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 362 (одну тисячу триста шістдесят дві) грн 00 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 16 червня 2023 року. Головуючий С.М. Копняк Судді: С.М. Бойко А.В. Ніткевич