Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/8995/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/8995/22 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просив: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком; - зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій об`єктивно, всебічно і повно розглянути документи ОСОБА_1 та прийняти рішення про призначення йому пенсії за віком. Позов обґрунтовано безпідставністю відмови відповідача у призначенні пенсії, оскільки право на пенсію за віком позивач має відповідно до статей 7, 12 та 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2023 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №104650011094 від 05.09.2022 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. У апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що Головне управлiння Пенсiйного фонду України у Київській областi є неналежним вiдповiдачем щодо вiдмови позивачу у призначенні пенсії за вiком вiдповiдно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». На думку апелянта, оскільки позивач є громадянином Російської Федерації, відтак останній є отримувачем пенсії, призначеної на території цієї держави, а не на території України. До того ж, враховуючи, що станом на 29.08.2022 страховий стаж взагалі відсутній, вiдсутнiй атестат про припинення виплати пенсiї та інформація, що позивач не перебуває на обліку в органах пенсійного фонду Росiйської федерації, відтак підстави для призначення пенсії відсутні. У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено про те, що у матеріалах даної справи наявні дані персоніфікованого обліку, згідно з якими позивач підлягав загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за нього роботодавець сплачував щомісячні страхові внески. Відтак, позивач вважає, що доводи апелянта про відсутність у нього будь-якого страхового стажу станом на 29.08.2022 є помилковими та такими, що не відповідають дійсним обставинами справи. Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Російської федерації, відповідно до довідки №5135 від 26.07.2018 про реєстрацію місця проживання особи зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, 26 травня 2009 року позивачу видано посвідку № НОМЕР_1 на постійне проживання на території України безстроково. Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За результатом розгляду заяви позивача, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області рішенням №104650011094 від 05.09.2022 відмовило у призначенні пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Вказане рішення обгрунтоване тим, що підпунктом 8 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 №1566/11846 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта. Враховуючи вищезазначене та на підставі вимог пункту 1 частини першої статті 8, частини першої статті 10 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та підпункту 8 пункту 2.1 Порядку ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки страховий стаж позивача складає 00 років 00 місяць 00 днів, відсутній атестат про припинення виплат пенсії та інформація, що останній не перебуває на обліку в органах пенсійного фонду Російської федерації та не отримує пенсію. Вважаючи протиправними дії відповідачів щодо відмови в призначенні пенсії, позивач звернувся з позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з необхідності визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №104650011094 від 05.09.2022 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком. Як наслідок, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії. Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України. У силу вимог статті 1 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. У свою чергу, відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, урегульовано Законом України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1382-IV). Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 1382-IV вільний вибір місця проживання чи перебування - це право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати. Місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини. Реєстрація місця проживання особи передбачена статтею 6 наведеного Закону, відповідно до якої громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. Відповідно до статті 24 Конституції України, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Тобто, виходячи із чинного пенсійного законодавства, особа має право на отримання призначеної пенсії незалежно від місця її проживання. У свою чергу, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV). Відповідно до положень абзацу тридцять шостого статті 1 Закону України №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (абзац п`ятий статті 1 Закону України №1058-IV). Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування. Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави призначення, переведення та припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Підзаконні нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону. Зі змісту пункту 1 частини першої статті 9, абзацу 4 частини першої статті 26 Закону України №1058-IV, статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» слідує, пенсія за віком призначається за рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках Накопичувального фонду або на індивідуальних пенсійних рахунках у відповідних недержавних пенсійних фондах - суб`єктах другого рівня системи пенсійного забезпечення, здійснюються такі пенсійні виплати, як довічні пенсії і одноразова виплата. Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами. Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв`язку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в пункті 52 рішення у справі №10441/06 «Пічкур проти України» від 7 лютого 2014 року. У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому, Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54). Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №805/402/18 та в постанові Верховного Суду від 16.04.2020 у справі № 212/4165/17. З матеріалів справи вбачається, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області рішенням №104650011094 від 05.09.2022 відмовило у призначенні пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Вказане рішення обгрунтоване тим, що підпунктом 8 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 №1566/11846 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта. Враховуючи вищезазначене, та на підставі вимог пункту 1 частини першої статті 8, частини першої статті 10 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та підпункту 8 пункту 2.1 Порядку ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки страховий стаж позивача складає 00 років 00 місяць 00 днів, відсутній атестат про припинення виплат пенсії та інформація, що останній не перебуває на обліку в органах пенсійного фонду російської федерації та не отримує пенсію. Відповідно до статті 26 Закону України №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. При цьому, пунктом 17 частини першої статті 11 Закону України №1058-IV передбачено, що загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби), особи рядового і начальницького складу. Згідно пункту 1.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію). За приписами пункту 1.7 Порядку №22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Відповідно до пункту 2.1 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок №637). Пунктом 6 Порядку №637 визначено, що для підтвердження військової служби приймаються, зокрема, військові квитки, довідники військових комісаріатів, військових частин і установ системи Міноборони, тощо. Таким чином, з аналізу вищевикладених норм вбачається, що чинним законодавством передбачено виключний перелік документів, який подається для призначення пенсії, що підтверджує відповідний стаж особи та інші обставини, які необхідні для виплати соціальної гарантії. Як свідчать матеріали справи, згідно спірного рішення №104650011094 від 05.09.2022 страховий стаж позивача становить 00 років 00 місяців. Однак, у відповідності до військового квитка ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 останній проходив службу з 19.11.1969 по 21.11.1971. Крім того, запис про період проходження військової служби позивачем, міститься у трудовій книжці, яка є основним документом, що підтверджує його стаж роботи. У свою чергу, згідно записів з трудової книжки серії НОМЕР_3 з 26.02.2009 позивача призначено на посаду головного інженера Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська школа пілотів». Відповідно до довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська школа пілотів» 07.06.2022 №17, позивач був прийнятий в вказане товариство згідно Наказу №7/2 від 26.02.2009 на посаду головного інженера на повний робочий день і в подальшому переведений наказом №18/04-21-1 від 18.04.2021 на посаду керівника служби підтримання льотної придатності повітряних суден з 20.04.2021. Як вірно зауважив суд першої інстанції, всі записи внесені чітко та розбірливо. Така трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірні періоди, а саме відомості про дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дані про реквізити наказів про прийняття на роботу та звільнення з роботи; ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача. Водночас, перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі, не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії або у зарахуванні відповідного періоду роботи у стаж, що дає право на призначення пенсії за віком. Крім того, помилковим є посилання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в оскаржуваному рішенні від 05.09.2022 №104650011094, на відсутність будь-яких документів щодо отримання/не отримання позивачем пенсії у Російській Федерації, з огляду на наступне. Відповідно до підпункту 8 пункту 2.1 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації). Орган, що призначає пенсію, додає одержаний на запит документ про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення Російської Федерації як одержувач пенсії. Отже, подання заяви про відсутність громадянства держави-окупанта стосується осіб, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя та саме на орган, що призначає пенсію, покладено обов`язок надсилання запиту до органів пенсійного забезпечення Російської Федерації щодо надання відомостей про те, чи особа перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення Російської Федерації як одержувач пенсії чи ні. Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до посвідки на постійне проживання серія НОМЕР_4 та довідки №5135 від 26.07.2018 про реєстрацію місця проживання особи, позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 12.06.2009. Відтак, пенсійний орган при розгляді заяви ОСОБА_1 дійшов помилкового висновку про необхідність останнім надання до пенсійного органу заяви в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта, так як позивач не проживає на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №104650011094 від 05.09.2022 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком. Оскільки у даній справі судом лише досліджувалось питання правомірності не врахування відомостей, зазначених у трудовій книжці позивача та витребування додаткових доказів, зокрема, будь-яких документів щодо отримання/не отримання позивачем пенсій у Російській Федерації, а тому належним способом захисту порушеного права позивача у цій частині є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. З огляду на наведені правові норми та фактичні обставини справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову у повному обсязі. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді І.О. Лічевецький В.П. Мельничук