Постанова 4874 № 924/342/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 м.Рівне, вул.Яворницького, 59 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА 13 червня 2023 року Справа № 924/342/21 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Василишин А.Р. , суддя Філіпова Т.Л. секретар судового засідання Петрук О.В., представники учасників справи: позивача - Воронкова Ю.С.; відповідача - не з`явився; третьої особи - не з`явися, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Позивача - Квартирно-експлуатаційного відділу м.Хмельницький на рішення господарського суду Хмельницької області від 13.03.2023, повний текст якого складено 17.03.2023, у справі №924/342/21 (суддя Димбовський В.В.) за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м.Хмельницький м.Хмельницький до Улашанівської сільської ради с.Улашанівка Хмельницької обл. за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 м.Шепетівка про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради №37 від 21.11.1996 про передачу земельної ділянки,- В квітні 2021 року Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницького (надалі в тексті - КЕВ) звернувся до господарського суду Хмельницької області з позовом до Улашанівської сільської ради про визнання незаконним та скасування рішення Цвітоської сільської ради народних депутатів №37 від 21.11.1996, яким ОСОБА_2 було передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,21 га.(т.1, арк.справи 1-9). Рішенням господарського суду Хмельницької області від 13.03.2023 у справі №924/342/21 у задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції вмотивував відмову тим, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, оскільки задоволення вимоги про визнання рішення Цвітоської сільської ради народних депутатів №37 від 21.11.1996 незаконним та його скасування не призведе до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки, відшкодування шкоди. Суд першої інстанції також зазначив, що належним способом захисту позивача буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо позивач був позбавлений права володіння земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, якщо позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав. Крім того, місцевий суд звернув увагу, що оскільки позов стосується прав та інтересів третьої особи - фізичної особи ОСОБА_1 , тому відповідно до обраного позивачем способу захисту належним відповідачем, крім Улашанівської сільської ради, може бути і зазначена фізична особа, якій передано земельну ділянку. Також місцевий суд зазначив, що враховуючи статус такої особи (фізична особа) спір буде належати до юрисдикції цивільного суду. (т.1, арк.справи 215-217). Не погоджуючись із рішенням, Позивач подав скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 13.03.2023 у даній справі та ухвалити нове, яким позовні вимоги КЕВ задоволити в повному обсязі.(т.2, арк.справи 2-4). Обґрунтовуючи доводи скарги, апелянт зазначає, що господарський суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, ухваливши рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вважає, що обраний ним спосіб захисту є ефективним, адже згідно ст.16 ЦК України, якщо фактично підставою пред`явлення позовної вимоги є оспорювання прав особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень, то вимога про визнання рішення незаконним може розглядатись як спосіб захисту порушеного цивільного права. Крім того, Скаржник зазначає, що питання неефективності обраного способу захисту не підіймалося під час судового розгляду справи та суд не ставив питання для КЕВ, яким чином буде здійснено захист порушеного права. На думку Апелянта, обраний спосіб захисту є доцільним та передбачається ГПК України, а позивач мав право на заявлення конкретного способу захисту, а тому судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позовних вимог неправомірно. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.04.2023 відкрито провадження у справі №924/342/21, справу призначено до розгляду на 23.05.2023 та забезпечено представнику КЕВ - Воронковій Ю.С. участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.(т.2, арк.справи 20). У зв`язку з перебуванням у щорічній відпустці судді - члена колегії у справі Філіпової Т.Л. в період з 15.05.2023 по 28.05.2023 включно, призначене на 23.05.2023 судове засідання у справі №924/342/21 - не відбулося. Ухвалою суду від 29.05.2023 розгляд апеляційної скарги призначено на 13.06.2023 о 12:30 год.(т.2, арк.справи 24). Відповідач та третя особа правом на подання відзиву не скористалися. В судовому засіданні апеляційної інстанції 13.06.2023, представник Позивача підтримав доводи і вимоги скарги, просив суд скасувати рішення та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі. Інші учасники справи не забезпечили явку своїх представників у призначене на 13.06.2023 судове засідання апеляційної інстанції, проте така неявка не перешкоджає розгляду справи, позаяк присутність представників сторін не визнавалась обов`язковою, а матеріалів справи достатньо для розгляду скарги по суті. Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення Прокурора, дослідивши наявні в справі докази, перевіривши правильність додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд ВСТАНОВИВ: Як вбачається з матеріалів справи, Шепетівській КЕЧ району у 1978 році видано Державний акт серії Б №041574 про право користування земельною ділянкою №6 загальною площею 264,7 га, яка розміщена на землях Славутського району Хмельницької області.(т.1, арк. справи 17-21). До акту додано план землекористування з описом суміжних земель.(т.1, арк.справи 22-23). Згідно інформації Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 19.11.2015 №303/23/з/ та відповідно до витягу з Директиви Міністра оборони України від 20 січня 2005 року №Д-322/1/*3 (зі змінами відповідно до Директиви Міністра оборони України №Д-322/1/*20) Шепетівську квартирну-експлуатаційну частину району (м.Шепетівка Хмель-ницької області) було розформовано та визначено її правонаступником Квартирно-експлуатацій-ний відділ міста Хмельницький.(т.1, арк.справи 25). На підставі наказу начальника Славутського гарнізону №10 від 19.05.2005 було проведено інвентаризацію земель Оборони України по Славутському районі Хмельницької області, які відповідно до Державного акту закріплені за Шепетівською КЕЧ району в безстрокове і безплатне користування та сформовано результати інвентаризації - Акт від 23.05.2005.(т.1, арк. справи 26-29). У пункті « 3» даного Акту зазначено, що відповідно до Державного акту на право земле-користування Б №0415574 до військового містечка №25 у с.Цвітоха, Славутського району (в/ч НОМЕР_1 ) належить земельна ділянка площею 264,6 га, яка використовується за призначенням. Матеріалами справи підтверджено, що 30.12.2005 начальником Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління затверджено Загальний акт приймання-передачі військо-вого майна, включаючи військове майно Шепетівської КЕЧ району на облік КЕВ м.Хмельниць-кий, відповідно до якого, комісія провела обстеження та прийом-передачу об`єктів військових частин та організацій Міністерства оборони України, які перебували в районі обслуговування та на обліку Шепетівської КЕЧ району на облік КЕВ м.Хмельницький станом на 27.12.2005. Відповідно до п.22 Загального акту - площа земельної ділянки, що передана для військового містечка № НОМЕР_2 за адресою с.Цвітоха, Славутського району (в/ч НОМЕР_1 ) становить 1112,2 га.(т.1, арк.справи 30-41). Листом №11-28-0.21-8313/2-14 від 15.07.2014 Держземагентство України надало інформацію КЕВ щодо земель переданих в користування Міністерству оборони України (військових частин та установ) на території Хмельницької області. Додатком до листа додано інформацію, в тому числі, щодо земельної ділянки площею 264,6 га (Цвітоської сільської ради).(т.1, арк.справи 42, 44). Як вбачається з матеріалів справи, 31.03.2006 начальником Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління видана Довідка про те, що КЕВ м.Хмельницький прийняв від Шепетівської квартирно-експлуатаційної частини району будівлі, споруди, комунальні платежі та земельні ділянки Славутського та Ізяславського гарнізонів, в тому числі і фонди будинкоуправління №2 м.Славута та будинкоуправління №3 м.Ізяслав.(т.1, арк.справи 58). Також у матеріали справи містяться відомість щодо розбіжностей станом на 01.01.2013, відомість наявності та використання земельних ділянок за 2020 рік, Книгу обліку земельних ділянок, розпорядження Хмельницької обласної державної адміністрації від 15.06.2017 про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою, Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), надану в постійне користування для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України 2018р., виготовлена Приватним Підприємством «Проекція», Положення КЕВ. м.Хмельницький, рішення про відмову у внесенні відомостей від 15.02.2019.(т.1, арк.справи 49-57). Матеріалами справи також стверджено, що ОСОБА_2 рішенням Цвітоської сільської ради №37 від 21.11.1996 земельну ділянку загальною площею 0,21 га передано безкоштовно у приватну власність та постійне користування.(т.1, арк.справи 63). Відповідно до наявного в матеріалах справи Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27.05.2015 - спадкоємцем майна ОСОБА_2 є його дружина ОСОБА_1 .(т.1, арк.справи 71). Згідно витягу з погосподарської книги №4 Цвітоської сільської ради станом на 01.06.2015, виданого Цвітоською сільською радою, домогосподарство за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 , в тому числі: житловий будинок - рік побудови 1964; надвірні будівлі - роки побудови 1965-1993 рр. та земля в особистому користуванні площею 0,21 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.(т.1, арк.справи 71). У матеріалах справи наявна технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), виготовлена МПП «Кадастр» на замовлення ОСОБА_3 2015.(т.1, арк.справи 64-70). Також у матеріалах справи міститься Висновок експерта від 04.11.2022 №1824/1825/21-26 за результатами проведення земельно-технічної експертизи по господарській справі №924/342/21, у якому зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6823989200: 04:040:0002 загальною площею 0,21 га, що за рішенням Цвітоської сільської ради передана у приватну власність ОСОБА_2 накладається на земельну ділянку площею 264,7 га, що була передана Шепетівській КЕВ району за рішенням ІНФОРМАЦІЯ_1 від 13.01.1978 та посвідчується Державним актом серії Б №041574 від 1978 року (більш детально описано в дослідній частині висновку та зображено в Додатках №1 до висновку експерта). Вважаючи, що рішення №37 від 21.11.1996 було прийняте Цвітоською сільською радою, без належної правової підстави та з перевищенням повноважень, КЕВ звернулось з позовом про його скасування. Як зазначалось вище, рішенням від 13.03.2023 у справі №924/342/21 господарський суд Хмельницької області в задоволенні позову відмовив.(т.1, арк.справи 215 - 217). Перевіривши додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що скарга безпідставна та не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Розглядаючи апеляційну скаргу, колегія суддів виходить з того, що у відповідності до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з рішення суду першої інстанції, Позивачем обрано неефективний спосіб захисту, що призвело до відмови у позові та оскаржується в апеляційній скарзі. Розглядаючи справу в межах ефективності обраного способу захисту, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.1,2 статті 84 Земельного кодексту України (надалі в тексті - ЗК України) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повно-важень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передба-чено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невід повід-ності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України (надалі в тексті - ЦК України), суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Згідно з ч.1 ст.155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Отже, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень (ч.159 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Суд апеляційної інстанції зауважує, що 21.11.1196 ОСОБА_2 у приватну власність рішенням Цвітоської сільської ради народних депутатів №37 було передано безкоштовно спірну земельну ділянку площею 0,21 га, яка на переконання Скаржника належить до земель оборони та не могла бути передана у власність фізичній особі органом місцевого самоврядування. Разом з тим, надаючи оцінку обраному Позивачем способу захисту, колегія суддів приймає до уваги, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.(ст.15 ЦК України). Способи захисту цивільних прав та інтересів судом передбачені у ст.16 ЦК України. Аналогічні приписи містить частина ст.20 ГК України. Статтею 11 ЦК України визначено підстави виникнення цивільних прав та обов`язків. Так, цивільні права і обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законо-давства, а також із дій осіб, що не передбачені актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самовряду-вання, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.(ст.21, ч.1 ст.393 ЦК України). Аналіз положень указаних норм законодавства свідчить про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменши-лося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Суб`єктивне право на захист, у розумінні закону, це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Відтак задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 поняття «охоронюва-ний законом інтерес» слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Коституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Вирішуючи спір, апеляційний суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпе-чить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті Конвенції про захист прав і основоположних свобод (надалі в тексті Конвенція). У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені у правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі заходи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпе-чують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом. Стаття 13 вимагає, щоб заходи правового захисту на національному рівні стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, що його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява №38722/02). Отже, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права. Встановивши наявність порушеного права позивача, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення позивача до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Рішення суду має бути ефективним інструментом поновлення порушених прав. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц). Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити. Наведений висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарсь-кого суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18 (пункти 8.1-8.5 поста-нови). Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства. Відповідно до пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009 у справі №1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого само-врядування), Конституційний Суд України зазначає, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Поруч з тим, стверджуючи про належність спірної земельної ділянки до земель оборони, Скаржник просить суд визнати незаконним та скасувати рішення Цвітоської сільської ради народних депутатів №37 від 21.11.1996, яким ОСОБА_2 було передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,21 га. Апеляційний суд враховує, що саме Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оціню-ються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Проте, ЦК України серед способів захисту речових прав виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173). Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого само-врядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (пункти 38, 39), від 01 та 15 жовтня 2019р. у справах №911/2034/16 (пункт 46) та №911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19.11.2019 у справі №911/3680/17. Колегія суддів приймає до уваги висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 та постанова від 25.01.2022 у справі №143/591/20). З врахуванням викладеного, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що обраний Позивачем зпосіб юридичного захисту - визнання незаконним та скасування рішення Цвітоської (Улашанівської) сільської ради №37 від 21.11.1996 є неефективним, оскільки задоволення такої вимоги не призведе до захисту або відновлення порушеного речового права Позивача, зокрема не відбудеться повернення спірної земельної ділянки в його володіння або користування, відшкодування шкоди. Апеляційний суд також звертає увагу, що належним способом захисту Позивача буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо Позивач був позбавлений права володіння земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, якщо Позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав. Суд апеляційної інстанції бере до уваги наявний у матеріалах справи Висновок експерта від 04.11.2022 №1824/1825/21-26, відповідно до якого, земельна ділянка з кадастровим номером 6823989200:04:040:0002 загальною площею 0,21 га, що за рішенням Цвітоської сільської ради передана у приватну власність ОСОБА_2 накладається на земельну ділянку площею 264,7 га, що була передана Шепетівській КЕВ району за рішенням ІНФОРМАЦІЯ_1 від 13.01.1978 р. та посвідчується Державним актом серії Б №041574 від 1978 року. При цьому, фізична особа ОСОБА_1 , у приватній власності якої перебуває спірна земельна ділянка - не залучена Позивачем до участі у справі в якості відповідача, хоча спір щодо володіння даною земельною ділянкою стосується її прав та інтересів. При цьому, як вірно зазначено місцевим судом, враховуючи статус такої особи (фізична особа) спір належатиме до юрисдикції цивільного суду. Доводи апеляційної скарги розглянуто, порушених, невизнаних або оспорених прав чи інтересів скаржника не встановлено. Таким чином, матеріалами справи спростовуються доводи Скаржника про неправомір-ність висновків суду першої інстанції щодо неефективності обраного Позивачем способу захисту порушеного права, рівно як і твердження щодо невмотивованості відмови в задоволенні заявле-ного позову, а тому рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Статтею 74 ГПК України передбачено обов`язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України). При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010, в яких зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, доводи Скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визна-ються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст. 277, 278 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст.ст.34,86,129,232,233,240,275,276,282,284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м.Хмельницький на рішення господарського суду Хмельницької області від 13.03.2023 у справі №924/342/21 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.

3. Матеріали справи №924/342/21 повернути господарському суду Хмельницької області. Головуючий суддя Грязнов В.В. Суддя Василишин А.Р. Суддя Філіпова Т.Л.