Постанова 4823 № 740/4054/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 09 червня 2023 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 740/4054/21 Головуючий у першій інстанції - Ковальова Т. Г. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/733/23 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді Висоцької Н.В., суддів: Онищенко О.І., Шитченко Н.В. із секретарем - Шкарупою Ю.В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 28 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, В С Т А Н О В И В : У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. В обґрунтування позову посилався на те, що 31.07.2017 між ним та відповідачем був укладений договір позики на суму 22 000 доларів США без зазначення строку повернення коштів. Взяті на себе зобов`язання по поверненню коштів відповідач не виконував, тому він звернувся до ОСОБА_2 з листом-вимогою про повернення отриманих згідно розписки грошових коштів, але його вимоги були проігноровані, відповідь на час звернення до суду не отримана. Вказує, що у розписці ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати 2,5 % за користування коштами, які нараховуються щомісячно протягом строку користування до моменту повернення боргу, що становить 550 доларів США за місяць. Вказує, що позику відповідач отримав 31.07.2017, з позовом він звернувся до суду 13.07.2021, тобто минуло 47 місяців, отже 47х550=25 850 США - сума відсотків за користування кредитом, а всього борг за договором позики складає 47 850 доларів США. Посилаючись на положення ст. 509, 525, 526, 545, 627, 628, 638, 1046, 1047, 1048, 1049 ЦК України, у позові ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму боргу за договором позики, укладеним 31.07.2017, у розмірі 47850 доларів США. Заочним рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 02.06.2022 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 22000 доларів США заборгованості за договором позики від 31.07.2017, 25850 доларів США - 2,5 процентів річних, а всього 47850 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду від 21.10.2022 заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду від 02.06.2022 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 31.07.2017 у розмірі 47850 доларів США та стягнення судових витрат - скасовано та призначено справу до судового розгляду за правилами загального позовного провадження. Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду від 07.12.2022 накладено арешт на: легковий автомобіль марки «PEUGEOT», модель 107, рік виробництва 2011, VIN: НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_2 ; грошові кошти на рахунках в банківських установах, що належать ОСОБА_2 , у межах ціни позову у сумі 1305845,64 грн, зокрема на: рахунок НОМЕР_3 в АТКБ «ПриватБанк»; рахунок НОМЕР_4 в АТ «Універсал Банк»; НОМЕР_5 в АТ «Ощадбанк»; НОМЕР_6 в АТ «Універсал Банк», з метою забезпечення позову ОСОБА_1 у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. Рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 28.02.2023 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 22 000 доларів США заборгованості за договором позики від 31.07.2017 та 25 850 доларів США - 2, 5 процентів річних, а всього стягнуто з нього 47 850 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду обґрунтовано тим, що на підставі положень ст. 526, 530, 631, 1046, 1047, 1049 ЦК України та враховуючи правові позиції Верховного Суду України, викладені в постанові від 13.12.2017 у справі № 309/3458/14-ц, Верховного Суду, викладені в постановах від 26.09.2018 у справі № 483/1953/16-ц, від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, наявні підстави для стягнення з відповідача боргу за договором позики у розмірі 22000 доларів США. Також за висновком суду, згідно ст. 611 ЦК України та постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, з відповідача підлягають стягненню 2,5 відсотки за невиконання грошового зобов`язання у розмірі 25850 доларів США. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Мазуренко С.С. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ніжинського міськрайонного суду від 28.02.2023 і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Як зазначає заявник, суд не взяв до уваги надані представником відповідача заперечення на позов, не застосував строки позовної давності та не звернув уваги на те, що розписка, наявна в матеріалах справи, не відповідає вимогам та не може вважатись борговим документом в силу законодавства України, а саме приписам ст. 202, 207, 500, 640, 1046, 1049 ЦК України. Посилається, що не зазначення в договорі, якої саме іноземної держави валюта бралася у борг, а саме іноземної держави долара, може вплинути на визначення розміру боргу, що підлягає доказуванню в установленому законодавством порядку. Розписка, яка долучена до матеріалів справи, не містить конкретної іноземної валюти та дати повернення коштів. В обґрунтування зазначених доводів скарги, заявник посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 10.12.2018 у справі № 319/1669/16, від 08.07.2019 у справі № 524/4946/16, від 12.09.2019 у справі № 604/1038/16, від 04.03.2020 у справі № 632/2209/16, а також на висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від 18.09.2013 у справі № 6-63цс13, 11.11.2015 у справі № 6-1967цс15, від 18.10.2017 у справі № 6-1662цс17. Наголошує, що у наявному в матеріалах справи документі не зрозуміло про якого свідка йде мова і свідком передачі чого він є, і відповідач заперечує отримання грошових коштів від позивача, що може підтвердити поліграфологічна експертиза. Також за доводами скарги, позивачем був пропущений строк позовної давності, оскільки борговий документ датований 31.07.2017, а позов був поданий тільки у серпні 2021 року. В обґрунтування посилається на правові висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від 29.06.2016 у справі № 6-1188цс 16, від 03.02.2016 у справі № 6-75цс15, від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16. Крім того, заявник вважає, що судом першої інстанції не були враховані заперечення представника відповідача, подані через систему «Електронний суд» та які були надіслані в електронній формі позивачу і третій особі. На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Поліщук М.Д. просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2 , а рішення Ніжинського міськрайонного суду від 28.02.2023 - залишити без змін. В обґрунтування вказує, що боргова розписка містить персональні дані відповідача, підпис із зазначенням прізвища та ініціалів його виконавця, персональні дані позивача як позикодавця, тобто визначені сторони правочину, а також містить відомості про отримання відповідачем від позивача грошей у сумі 22000 доларів США, розмір процентів за користування позикою, які мають бути повернуті за вимогою позивача, тому і точна дата у розписці вказана не була. Посилається, що в матеріалах справи міститься копія листа-вимоги від 20.05.2021, яка свідчить про виконання вимог ч. 2 ст. 1049 ЦК України позивачем, тому кошти мали бути повернуті відповідачем протягом тридцяти днів від дня пред`явлення вимоги про повернення боргу, проте відповідачем така вимога виконана не була. Вважає, що сторони у справі у передбачений законом формі дійшли згоди щодо предмету договору позики, суми позики та умов її повернення, а факт надання відповідачем розписки позивачу підтверджує отримання грошових коштів у вказаній в розписці сумі, а наявність оригіналу боргової розписки у позивача свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконано, як встановлено положеннями ст. 545 ЦК України. Заперечуючи факт укладення договору та видання позивачу розписки, відповідач не надав належних і допустимих доказів, які б вказували на необґрунтованість позовних вимог. Відповідачем у розписці власноручно був вказаний свідок ОСОБА_3 , який був допитаний у суді першої інстанції та підтвердив дійсність свого підпису та присутність під час укладення договору позики. Заявник не погоджується з доводами скарги щодо пропуску позивачем строку позовної давності, оскільки перебіг строку позовної давності починається від дня пред`явлення вимоги про повернення суми позики, а саме з 20.05.2021. Крім того, вказує що відповідач подав свої заперечення на позовну заяву в порушення ч. 4, 5 ст. 178 ЦПК України, оскільки не надіслав вказане заперечення позивачу та не надав докази надсилання їх учасникам справи. Відзив на апеляційну скаргу іншими учасниками справи до суду подано не було. Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Вислухавши суддю-доповідача, учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що згідно письмової розписки від 31.07.2017 ОСОБА_2 отримав в борг від ОСОБА_1 кошти на розвиток бізнесу у сумі 22000 доларів США зі сплатою 2,5% щомісяця за умови повернення в визначені сторонами строки. Також у розписці зазначено, що свідком передачі коштів є ОСОБА_3 (а.с. 57). В матеріалах справи міститься документ, датований 09.07.2021, про те, що ОСОБА_3 був свідком передачі ОСОБА_1 коштів ОСОБА_2 у розмірі 22000 доларів США, яка відбулась 31.07.2017 (а.с. 7). 20.05.2021 ОСОБА_1 звернувся з письмовою вимогою до ОСОБА_2 про повернення коштів, отриманих за договором позики від 31.07.2017 у розмірі 22000 доларів США, а також відсотків за користування коштами у розмірі 25800 доларів США упродовж тридцяти календарних днів з моменту отримання такої вимоги(а.с. 9-10). Як убачається з матеріалів справи, а саме з трекінгу Укрпошти (а.с. 11) зазначений лист ОСОБА_2 отриманий не був та повернутий з причин «За закінченням встановленого терміну зберігання». Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що в обумовлений строк ОСОБА_2 зобов`язання зі сплати суми позики та процентів за користування позикою не виконав. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на підставі положень ст. 526, 530, 631, 1046, 1047, 1049 ЦК України та враховуючи правові позиції Верховного Суду України, викладені в постанові від 13.12.2017 у справі № 309/3458/14-ц, Верховного Суду, викладені в постановах від 26.09.2018 у справі № 483/1953/16-ц, від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, наявні підстави для стягнення з відповідача боргу за договором позики у розмірі 22000 доларів США. Також за висновком суду, згідно ст. 611 ЦК України та постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 з відповідача підлягають стягненню 2,5 відсотки за невиконання грошового зобов`язання у розмірі 25850 доларів США. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Зазначені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 06.06.2022 у справі № 591/1517/18. При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо встановити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця, а також, що позичальник зобов`язується повернути позику. Як убачається з матеріалів справи, на підставі розписки від 31.07.2017, укладеної між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у присутності свідка ОСОБА_3 , відповідач взяв у борг у ОСОБА_1 22000 доларів США зі сплатою 2,5% щомісяця за умови повернення в оговорені сторонами терміни (а.с. 57). 20.05.2021 ОСОБА_1 звертався із письмовою вимогою до ОСОБА_2 про повернення взятих в борг коштів у розмірі 22000 доларів США та відсотків за користування коштами у розмірі 25300 доларів США (а.с. 9). Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідачем ОСОБА_2 не надано суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду належних і допустимих документальних доказів на спростування отриманих за розпискою коштів та у визначеній нею сумі. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позивач, заявляючи позовну вимогу про стягнення процентів за розпискою від 31.07.2017 у сумі 25850 доларів США, навів розмір облікової ставки за період позики та формулу, за якою обчислював такі проценти, а саме: 22000 доларів США (сума боргу) х 2,5% х 100 х кількість днів користування коштами. Наведений розрахунок є обгрунтованим, не спростований відповідачем та підтверджує зазначений позивачем розмір процентів у сумі 25850 доларів США за період правомірного користування позикою в розмірі 22000 доларів США. Враховуючи викладене, суд першої інстанції належним чином оцінивши докази, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 , як позичальник, належним чином взяті на себе зобов`язання за договором позики (розпискою), укладеним 31.07.2017 з ОСОБА_1 , не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 47850 доларів США (22000 доларів США - сума позики, 25850 доларів США - заборгованість за відсотками), яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 . З таким розрахунком заборгованості погоджується і суд апеляційної інстанції, ОСОБА_2 не надано суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду належних доказів на спростування вказаного розрахунку заборгованості за договором позики. Свого розрахунку вказаних складових боргу за договором позики ОСОБА_2 не надано. Таким чином, встановлено наявність укладеного між сторонами договору позики від 31.07.2017, а саме розписка, що написана власноручно та підписана ОСОБА_2 про отримання від ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 22000 доларів США, які позичальник зобов`язався повернути в оговорені сторонами терміни. А за своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, що видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Зазначений висновок узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, що викладені у постановах від 27.05.2020 у справі №583/97/19 та від 19.05.2021 у справі №128/891/20-ц. При цьому, відповідачем не доведено належними доказами повернення суми боргу позивачу, оскільки на момент розгляду справи у суді оригінал договору про отримання позики (розписки) від 31.07.2017 у ОСОБА_2 був відсутній, як і власноручно підписана позикодавцем ОСОБА_1 розписка про повернення боргу. Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про пропуск ОСОБА_1 строку позовної давності, зважаючи на дату складання боргової розписки та відсутність у ній строку повернення позичених коштів. Відповідно до положень ст. 1049 ЦК України договором позики може не визначатися строк повернення позики. В такому разі позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги. Європейський суд з прав людини зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути порушені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)). Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У борговій розписці від 31.07.2017 не визначений строк повернення грошових коштів. Разом з тим, ОСОБА_1 , направив на адресу ОСОБА_2 вимогу про повернення боргу від 20.05.2021. Позов про стягнення заборгованості за договором позики поданий ОСОБА_1 15.07.2021, тобто в межах строку загальної позовної давності. Не можуть бути взяті до уваги як підстава для скасування рішення суду першої інстанції доводи апеляційної скарги про те, що у наявному в матеріалах справи документі не зрозуміло про якого свідка йде мова і свідком передачі чого він є і відповідач заперечує отримання грошових коштів від позивача, що може підтвердити поліграфологічна експертиза, враховуючи наступне. Наявність оригіналу боргової розписки у ОСОБА_1 свідчить про те, що ОСОБА_2 грошові кошти не повернув. З метою захисту майнових інтересів позичальника від недобросовісного позикодавця стаття 1051 ЦК надає позичальникові право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Обставину стосовно передання чи навпаки, непередання грошових коштів або речей, доводить та сторона, яка посилається на таку обставину. При встановленні судом факту неотримання позичальником від позикодавця грошей або речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається неукладеним. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Посилання відповідача на те, що ним не отримувались грошові кошти за розпискою (без зазначення дати повернення) не доведено належними та допустимими доказами, оскільки будь-яких доказів на спростування цього факту останнім не надано і з позовом про визнання недійсним договору позики (розписки) до суду він не звертався. Ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді відповідач не скористався своїм правом заявити клопотання про призначення у справі поліграфологічної експертизи відповідно до положень ст. 43, 222 ЦПК України. Встановлено, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 згідно договору позики (розписки) від 31.07.2017 - 22000 доларів США, які зобов`язався повернути у оговорені сторонами терміни відповідно до вимог абзацу другого частини першої статті 1049 ЦК України. На письмову вимогу ОСОБА_1 грошові кошти ОСОБА_2 повернуті не були. Таким чином, розписка містить дату її складання, отримання грошових коштів в конкретно визначеній сумі та зобов`язання щодо їх повернення. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розписка (позика) містять всі істотні умови договору позики, а між сторонами існують правовідносини, що виникли з договору позики. Відсутність в розписці дати її складання не є підставою для визнання її недійсною, оскільки дана обставина не спростовує факту отримання за нею останнім грошових коштів. Факт передачі коштів 31.07.2017 ОСОБА_1 у розмірі 22000 доларів США у борг ОСОБА_2 підтверджується письмовою розпискою свідка ОСОБА_3 від 09.07.2021 (а.с 7). Посилання, що не зазначення в договорі, якої саме іноземної держави валюта бралася у борг, а саме іноземної держави долара, може вплинути на визначення розміру боргу не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, оскільки оскаржуваним рішенням суду сума боргу стягнута в іноземній валюті - доларах США. Належних та допустимих доказів на підтвердження факту повернення (повного або часткового) грошових коштів позивачу за розпискою відповідачем не надано, як і не надано доказів на спростування дійсності цієї розписки, колегія суддів не вбачає підстав відмови позивачу у стягненні з відповідача суми боргу. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення. За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Оскільки ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 15.05.2023, на підставі ч. 4 ст. 359 ЦПК України, зупинено дію рішення Ніжинського міськрайонного суду від 28.02.2023, тому дія цього рішення підлягає поновленню. Крім того, ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 15.05.2023 ОСОБА_2 було відстрочено сплату судового збору до ухвалення апеляційним судом судового рішення у справі, тому у зв`язку з розглядом справи апеляційним судом і винесення постанови у справі з ОСОБА_2 на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 17025,00 грн за апеляційний розгляд справи. Керуючись ст. 141, 367, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 28 лютого 2023 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_7 ) на користь держави судовий збір за апеляційний розгляд справи у розмірі 17025,00 грн. Поновити дію рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 28 лютого 2023 року. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту. Повний текст судового рішення складено 12.06.2023. Головуючий Судді :