Ухвала ККС ВС № 722/274/23

УХВАЛА Іменем України 12 червня 2023 року м. Київ справа № 722/274/23 провадження № 51-3545 ск 23 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Сокирянського районного суду Чернівецької області від 28 березня 2023 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 23 травня 2023 року в кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023262140000019, по обвинуваченню ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ломачинці Сокирянського району Чернівецької області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України), встановив: За вироком Сокирянського районного суду Чернівецької області від 28 березня 2023 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів. Відповідно до вироку суду 18 січня 2023 року близько 09.00 год. ОСОБА_5 у період воєнного стану повторно, шляхом вільного доступу викрав з господарства ОСОБА_6 , що за адресою: АДРЕСА_2 , належний ОСОБА_6 велосипед марки «Ardis» найменування «Либідь», вартість якого згідно висновку експерта № СЕ-19/126-22/658-ТВ від 25 січня 2023 року становить 1900 грн. ОСОБА_5 залишив місце вчинення кримінального правопорушення з викраденим велосипедом та розпорядився ним на власний розсуд, спричинивши потерпілому ОСОБА_6 , матеріальну шкоду на загальну суму 1900 грн. Чернівецький апеляційний суд ухвалою від 23 травня 2023 року апеляційну скаргу обвинуваченого та його захисника залишив без задоволення, а вирок Сокирянського районного суду Чернівецької області від 28 березня 2023 року - без змін. Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції допущено невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги, зазначає, що суди: ? при призначенні покарання належним чином не врахували ступінь суспільної небезпеки, тяжкість вчиненого злочину, особу винного, характеризуючі дані, не в повній мірі врахували наявність обставин, які пом`якшують покарання, та безпідставно не застосували до ОСОБА_5 приписи ст. 75 КК України. Також наголошує, що: ? викрадене майно повернуто потерпілому, останній будь яких претензій до обвинуваченого не має, завдана шкода є нижчою за встановлений прожитковий мінімум; ? ?наявність у ОСОБА_5 непогашеної судимості не є перешкодою для звільнення його від відбування покарання; ? ?висновки судів щодо призначення реальної міри покарання належним чином не вмотивовані. Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає. Перевіривши доводи касаційної скарги захисника та копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі. Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Висновки суду першої інстанції щодо визнання винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та правильності кваліфікації його дій в касаційному порядку не оспорюються. Оцінюючи обґрунтованість доводів касаційної скарги захисника, які є аналогічними доводам його апеляційної скарги, та яким апеляційний суд дав належну оцінку під час апеляційного розгляду, Суд враховує наступне. Положеннями ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Статті 65-73 КК України є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання. За змістом ст. 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. Питання призначення покарання та звільнення від його відбування визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання тощо. Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення. Разом із тим, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені змістом статей 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання. У постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції при призначенні покарання врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, посередньо характеризується за місцем проживання, не працює. Крім того, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_5 покарання, місцевий суд врахував наявність обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання, у виді щирого каяття, активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Обставинами, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання, суд визнав вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку та рецидив злочину. Також апеляційний суд прийшов до слушного висновку, що відсутність претензій з боку потерпілого до обвинуваченого, а також відсутність цивільного позову не є обставинами, які пом`якшують покарання, оскільки викрадений велосипед під час досудового слідства був вилучений у іншої особи та повернутий потерпілому. При цьому суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що місцевий суд при призначенні покарання також врахував, що обвинувачений ОСОБА_5 неодноразово, а саме 11 разів, судимий за вчинення умисних, у тому числі тяжких, злочинів проти власності та після звільнення з місць позбавлення волі 23 грудня 2022 року через незначний проміжок часу (18 січня 2023 року) знову вчинив умисний тяжкий корисливий злочин. Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанції, що вказане свідчить про те, що обвинувачений належних для себе висновків не зробив та на шлях виправлення не став. У постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції вірно призначив ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах, встановлених санкцією ч. 4 ст. 185 КК України, яке відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, за своїм видом та розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів. Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку перевірив посилання й інші доводи, викладені захисником в апеляційній скарзі та, не встановивши підстав для скасування або зміни вироку суду першої інстанції, вмотивовано відмовив у їх задоволенні, навівши аргументи та підстави для прийняття такого рішення. У зв`язку з тим, що в касаційній скарзі захисника ОСОБА_4 відсутнє таке обґрунтування необхідності застосування ст. 75 КК України до засудженого, яке б вказувало на істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненими злочинними діями, Суд вважає, що призначене засудженому покарання, не порушує загальних засад призначення покарання, встановлених КК України, відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, та не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування. Отже, касаційна скарга захисника ОСОБА_4 не містить конкретного обґрунтування невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого, яке перешкодило чи могло перешкодити судам першої та апеляційної інстанції ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення при розгляді кримінального провадження з огляду на положення ст. 414 КПК України, а відтак й необхідності зміни вироку Сокирянського районного суду Чернівецької області від 28 березня 2023 року та ухвали Чернівецького апеляційного суду від 23 травня 2023 року на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК України. Ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою та обґрунтованою і за змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України. Таким чином, оскільки з касаційної скарги та копій судових рішень не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд постановив: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на вирок Сокирянського районного суду Чернівецької області від 28 березня 2023 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 23 травня 2023 року стосовно ОСОБА_5 відмовити. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3