Постанова Закарпатський апеляційний суд № 309/1214/16-ц

Справа № 309/1214/16-ц П О С Т А Н О В А Іменем України 31 травня 2023 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі: судді-доповідачки Готри Т. Ю., суддів Джуги С. Д., Стана І. В., з участю секретаря судового засідання Сливки С. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ДНІПРОФІНАНСГРУП», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Приватний нотаріус Хустського районного нотаріального округу Закарпатської області Чіжмарь Сергій Іванович, ОСОБА_3 , про визнання договору іпотеки недійсним та зобов`язання вчинити дії, за апеляційними скаргами ОСОБА_4 , в інтересах якої діє представниця - адвокатеса Дубровська Олена Миколаївна, та Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни, правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ДНІПРОФІНАНСГРУП», на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 01 липня 2016 року, ухвалене суддею Сідеєм Я. Я., у с т а н о в и в : У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5 , Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра»), приватного нотаріуса Хустського районного нотаріального округу Чіжмаря С.І. про визнання договору іпотеки недійсним та зобов`язання вчинити дії. Позов обґрунтувала тим, що 02 вересня 2003 року вона уклала з ВАТ «Хустське автотранспортне підприємство 12142» строком на п`ять років договір оренди нежитлового приміщення та прилеглої до нього території, що використовується під кафе. На порушення умов договору оренди, зазначене підприємство 12 квітня 2006 року продало ОСОБА_4 це приміщення. У травні 2006 року вона звернулась до суду з позовом про переведення на неї прав та обов`язків покупця за цим договором купівлі-продажу від 12.04.2006. Ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 19 квітня 2006 року задоволено її заяву про забезпечення вказаного позову та заборонено ОСОБА_2 провадити будь-які дії щодо спірного кафе. Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 05 грудня 2006 року, яке набрало законної сили, переведено на неї права та обов`язки покупця за договором купівлі-продажу від 12 квітня 2006 року, визнано її покупцем у вказаному договорі, виключивши з договору покупця ОСОБА_2 . Зазначала, що маючи намір розпорядитися вказаним майном, вона дізналась, що на забезпечення кредитних зобов`язань ОСОБА_3 перед ВАТ КБ «Надра», ОСОБА_2 25 квітня 2007 року уклала з банком договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Чіжмарем С.І., за яким передано в іпотеку банку нежитлову будівлю площею 51,1 кв. м, позначену на плані літ. «Ш», що знаходиться на АДРЕСА_1 . Обтяження нерухомого майна іпотекою зареєстровано, відчуження цього об`єкта - заборонено. Отже, без її відома і поза її волею в іпотеку банку передано належне їй нерухоме майно, чим порушено право власності. Укладаючи договір іпотеки, іпотекодавець усупереч вимогам закону та змісту договору, діючи недобросовісно, достеменно знаючи про наявність спору щодо майна, про ухвалене в ньому судове рішення, встановлене судом забезпечення позову тощо, засвідчила перед іпотекодержателем недостовірну інформацію щодо начебто відсутності прав і вимог третіх осіб щодо майна, яке передавалося в іпотеку. Стосовно наявності спору щодо майна та судового рішення, ухваленого на користь ОСОБА_1 до укладання спірного іпотечного договору, був обізнаний і нотаріус Чіжмарь С.І., який попри це посвідчив договір. Посилаючись на наведені вище обставини просила суд: 1) визнати недійсним договір іпотеки від 25 квітня 2007 року № 2007/840-МК/47, укладений між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра» в особі відділення № 6 філії ВАТ КБ «Надра», посвідчений приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Чіжмарем С.І.; 2) виключити з Державного реєстру іпотек відомості щодо обтяження нерухомого майна - нежитлової будівлі, склад ПММ, загальною площею 51,1 кв. м, позначеної в технічному плані літ. «Ш», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого 25 квітня 2007 року приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Чіжмарем С.І.; 3) вилучити інформацію з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про обтяження, накладене приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Чіжмарем С.І. 25 квітня 2007 року щодо заборони відчуження вказаного майна. Ухвалами Хустського районного суду Закарпатської області від 17 травня 2016 року замінено процесуальний статус відповідача - приватного нотаріуса Хустського районного нотаріального округу Чіжмарь С.І. на третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, та залучено до участі в цій справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_3 . Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 01 липня 2016 року цей позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки № 2007/840-МК/47 від 25 квітня 2007 року, укладений ОСОБА_2 із ВАТ КБ «Надра» в особі відділення № 6 філії ВАТ КБ «Надра», посвідчений приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Чіжмарем С.І. Виключено з Державного реєстру іпотек відомості щодо обтяження нерухомого майна - нежитлової будівлі, склад ПММ, загальною площею 51,1 кв. м, позначеної в технічному плані літ. «Ш», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого 25.04.2007 приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Чіжмарем С. І. Виключено інформацію з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про обтяження, накладене приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Чіжмарем С.І. 25 квітня 2007 року щодо заборони відчуження нежитлової будівлі, склад ПММ, загальною площею 51,1 кв. м, позначеної в технічному плані літ. «Ш», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , внесену у зв`язку з посвідченням договору іпотеки від 25.04.2007 за № 2007/840-МК/47, укладеного ВАТ КБ «Надра» із ОСОБА_2 як із іпотекодавцем та із ОСОБА_3 як із боржником за основним зобов`язанням. Не погоджуючись із цим рішенням місцевого суду відповідачка ОСОБА_6 , в інтересах якої діє представниця ОСОБА_7 , подала на нього апеляційну скаргу внаслідок його незаконності та необґрунтованості через порушення судом норм матеріального і процесуального права. Скарга мотивована тим, що судом першої інстанції помилково зроблено висновок про те, що на час укладання 25.04.2007 спірного іпотечного договору позивачка була власницею переданого в іпотеку нерухомого майна, оскільки рішення суду від 05.12.2006 набрало законної сили 08.05.2007, а державна реєстрації прав за ОСОБА_1 відбулася 30.05.2007, а відтак на час укладення договору іпотеки саме вона і була власницею цього нерухомого майна, а не позивачка. Стосовно судової заборони на вчинення дій щодо спірного майна на підставі ухвали суду від 19.04.2006, то у справі немає відомостей про її державну реєстрацію, а також про доведення цієї заборони до її відома, а тому вона вправі була укладати цей договір іпотеки. Зазначала, що ОСОБА_1 не діяла відповідно до закону з метою відкладання нотаріальної дії з посвідчення договору іпотеки, та місцевий суд не взяв до уваги, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки, така зберігає свою чинність для нового власника майна. Також провадження у справі належало закрити, оскільки така сама вимога вже була предметом судового розгляду та у задоволенні вимоги про визнання договору іпотеки недійсним ОСОБА_1 раніше судом було відмовлено. З огляду на наведене просила оскаржене рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Також це рішення суду оскаржив і відповідач ПАТ КБ «Надра». В апеляційній скарзі зазначав про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції залишено поза увагою те, що договором іпотеки забезпечено виконання зобов`язань позичальницею ОСОБА_3 (матері іпотекодавиці) за кредитним договором від 20.04.2007, які є досі не виконані та здійснюється примусове виконання рішення суду про стягнення боргу в розмірі 208 738,60 гривень. Водночас за наявності указаного боргу ухвалене судом рішення порушує права кредитора-банку. Зауважував апелянт і те, що на момент укладання спірного договору іпотеки судове рішення, яким на ОСОБА_1 були переведені права покупця майна, ще не набрало законної сили, а тому власником предмета іпотеки була саме ОСОБА_4 . Зазначав, що оскільки ОСОБА_5 виступала повноправним власником майна, то договір іпотеки укладено без будь-яких порушень закону, а нотаріус не мав жодних законних перешкод для вчинення нотаріальної дії. ОСОБА_5 , достовірно знаючи про наявність судових спорів щодо вказаного нерухомого майна, в порушення пунктів 2.1., 2.3. договору іпотеки від 24.04.2007 не повідомляла банк про такі спори. У боржниці та поручительки є невиконані зобов`язання і перед іншими кредиторами, їхнє майно арештоване, про відповідні обставини повідомлені правоохоронні органи. Указував банк, що місцевим судом безпідставно не застосовано норми закону про позовну давність, оскільки така позивачкою пропущена, так як ще у 2007 році при зверненні до нотаріуса їй було повідомлено про перебування спірного майна в іпотеці. До того ж при переході права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача такого нерухомого майна, про що суд першої інстанції належним чином не врахував. Отже, за відсутності підстав для визнання спірного договору іпотеки недійсним, не підлягали задоволенню і похідні вимоги ОСОБА_1 . З урахуванням наведеного апелянт просив оскаржене рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. У письмових запереченнях на апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_6 позивачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв представник ОСОБА_8 , посилалася на її безпідставність і надуманість, просила таку відхилити, а рішення суду залишити без змін. Зазначала з-поміж іншого на відсутність підстав для закриття провадження у справі чи відмову в позові через наявність судового рішення, ухваленого у справі по спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, оскільки таке, на яке посилається сторона, було постановлене з урахуванням не пред`явлення нею позову поряд із ОСОБА_4 до належного відповідача - ПАТ КБ «Надра». Також на момент укладання спірного договору іпотекодавцю було достеменно відомо про спір стосовно майна, що триває та про судову заборону щодо вчинення будь-яких дій стосовно спірного майна, а тому іпотекодавець діяв недобросовісно та ввів в оману банк. Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 16 січня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_6 і ПАТ «КБ «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» відхилено, рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 01.07.2016 залишено без змін. Постановою Верховного Суд від 30 жовтня 2019 року касаційні скарги ПАТ «КБ «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_6 задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 16 січня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишено без задоволення, апеляційну скаргу ПАТ КБ «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» Стрюкової І.О. задоволено частково. Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 01 липня 2016 року скасовано, ухвалено у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Постановою Верховного суду від 03 лютого 2021 року постанову Закарпатського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 31 жовтня 2022 року залучено до участі в цій справі правонаступника відповідача ПАТ «Комерційний банк «Надра» - ТОВ «Фінансова компанія «ДНІПРОФІНАНСГРУП». У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Човганин М.І. щодо задоволення апеляційних скарг заперечив, уважав їх безпідставними і надуманими, просив такі залишити без задоволення, а оскаржене рішення місцевого суду - без мін. Інші учасники справи, їх представники в судове засідання не з`явилися вкотре, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про що свідчать доставлення судової повістки про виклик в електронному вигляді на вказану представником відповідача ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» - адвокатом Пітухом В.І. електронну адресу цього товариства (т.3 а.с.59, 66, 69), а наведені в заяві від 31.05.2023 представниці відповідачки ОСОБА_2 - адвокатки Дубровської О.М. причини неможливості явки в судове засідання апеляційного суду через зайнятість її в іншій цивільній справі в місцевому суді, на думку колегії суддів не є поважними. А відтак, на переконання колегії суддів і відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка інших учасників справи, їх представників не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідачку, пояснення представника позивачки, перевіривши доводи апеляційних скарг та матеріали справи, колегія суддів уважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають із таких підстав. Згідно з пунктом 9 Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження в яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Частиною третьою ст. 3 ЦПК України регламентовано, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час учинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом під час нового апеляційного розгляду справи установлено, що ОСОБА_1 є власницею нежитлової будівлі під літ. «Ш», загальною площею 51,1 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1 , на підставі рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 05 грудня 2006 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 08 травня 2007 року й ухвалою Верховного Суду України від 06 грудня 2007 року (т.1 а.с.13), у справі за позовом ОСОБА_1 до ВАТ «Хустське автотранспортне підприємство 12142», ОСОБА_5 , третя особа - Приватний нотаріус Хустського районного нотаріального округу Гелеван С. І., про переведення прав та обов`язків покупця за договором купівлі-продажу та відшкодування моральної шкоди (т.1 а.с.6-9, 11-13). Зазначеним судовим рішенням позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Переведено на ОСОБА_1 права та обов`язки покупця за договором купівлі-продажу нежитлової будівлі за планом земельної ділянки під літ. «Ш», загальною площею 51,1 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1 , посвідченого 12 квітня 2006 року приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Гелеваном С.І., між ВАТ «Хустське автотранспортне підприємство 12142» та ОСОБА_5 , та визнано в указаному договорі покупцем ОСОБА_1 , виключивши з нього покупця ОСОБА_5 . Цей позов ОСОБА_1 до ВАТ «Хустське автотранспортне підприємство 12142», ОСОБА_5 про переведення прав покупця за договором купівлі-продажу був забезпечений шляхом установлення заборони ОСОБА_2 проводити будь-які дії щодо приміщення кафе по АДРЕСА_1 , орендарем якого є ОСОБА_1 , та не перешкоджати їй у здійсненні права користування орендованим приміщенням /ухвала Хустського районного суду Закарпатської області від 19 квітня 2006 року/ (т.1. а.с.15). 25 квітня 2007 року між ОСОБА_2 та ВАТ «КБ «Надра»», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Чіжмарем С.І., згідно з умовами якого на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за кредитним договором від 20 квітня 2007 року, ОСОБА_2 передала в іпотеку банку нежитлову будівлю - склад ПММ загальною площею 51,1 кв. м, позначену на технічному плані літ. «Ш», що знаходиться по АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 12 квітня 2006 року (т.1 а.с.186-188). 30 травня 2007 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказане нерухоме майно, про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії ССС № 832488, видане Хустським державним підприємством технічної інвентаризації (т.1 а.с.10). Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України). Згідно з частинами 2 і 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв`язку з учиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним. При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України). З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, а також статей 1, 2-4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб. Отож, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. У цій справі ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 19 квітня 2006 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Позов ОСОБА_1 до ВАТ «Хустське автотранспортне підприємство 12142», ОСОБА_5 про переведення прав покупця за договором купівлі-продажу був забезпечений шляхом установлення заборони ОСОБА_2 проводити будь-які дії щодо приміщення кафе по АДРЕСА_1 , орендарем якого є ОСОБА_1 , та не перешкоджати їй у здійсненні права користування орендованим приміщенням. Статтею 124 Конституції України визначений принцип обов`язковості судових рішень, який із огляду на положення статей 14, 153 ЦПК України (2004 року) поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до ч. 3 ст. 151 ЦПК України (2004 року) забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. З урахуванням особливостей мети забезпечення позову, заява про забезпечення позову розглядається судом у день її надходження, копія ухвали про забезпечення позову надсилається заявнику та заінтересованим особам негайно після її постановлення, відповідна ухвала суду виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень, і крім того, навіть оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання та не перешкоджає подальшому розгляду справи (стаття 153 ЦПК України). Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України 2004 року). Тому той факт, що встановлені судом в ухвалі обмеження не було зареєстровано у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України № 1952-ІV від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», сам по собі не може слугувати підставою для висновку про відсутність такого обмеження і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно відповідачу достеменно відомо. Установивши, що ОСОБА_2 було відомо про встановлення судом зазначеної заборони, оскільки зміст ухвали був доведений до відома її представника - ОСОБА_9 , колегія суддів уважає, що місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що станом на час укладення оспорюваного договору (25 квітня 2007 року) спірне нерухоме майно перебувало під забороною відчуження. За таких обставин оспорюваним договором іпотеки ОСОБА_2 передала в іпотеку банку нерухоме майно у порушення заборони, встановленої судом у порядку забезпечення іншого позову. Установивши, що оспорюваний договір іпотеки був укладений унаслідок недобросовісних дій іпотекодавця, цим договором порушені законні майнові права та інтереси ОСОБА_1 щодо нерухомого майна, яке без її відома та всупереч наявним даним про її обґрунтований законний цивільний інтерес та щодо судової заборони на розпорядження ним, було передане в іпотеку банку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання договору іпотеки недійсним. Водночас до такого висновку про наявність правових підстав для визнання цього договору іпотеки недійсним дійшов і Верховний Суд у цій справі, в постанові від 30 жовтня 2019 року (т.2 а.с.102-108). Як констатовано у ч. 1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими, зокрема для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Так, скасовуючи у даній справі ухвалу Апеляційного суду Закарпатського області від 16 січня 2017 рокуз одночасною передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у постанові від 30.10.2019 зазначив таке. Оспорюваний договір іпотеки укладений 25 квітня 2007 року, а до суду з цим позовом позивачка ОСОБА_1 звернулась у квітні 2016 року. Під час розгляду справи у суді першої інстанції ПАТ «КБ «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» заявлено про застосування строку позовної даності, оскільки позивачка пропустила строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом, так як із часу укладення оспорюваного правочину минуло десять років (т.1 а.с.33). Проте суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, належним чином не дослідив матеріали справи, не звернув уваги на те, що місцевий суд залишив поза увагою заяву відповідача про застосування строку позовної давності та помилково зазначив, що відповідач не подавав заяву про застосування строку позовної давності. Отже, дослідження обставин, на які посилався відповідач у заяві про застосування строку позовної давності, має істотне значення для вирішення спору, оскільки у разі їх підтвердження у задоволенні позову може бути відмовлено. Так, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач. Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду, в постанові від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, які, відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, враховуються апеляційним судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Отже, на переконання колегії суддів, у цій справі права позивачки ОСОБА_1 є порушеними, а відтак її позовні вимоги підлягають задоволенню. З приводу позовної давності апеляційний суд зазначає таке. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку. Загальний строк позовної давності відповідно до ст. 257 ЦК України становить три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Позивачка ОСОБА_1 указувала, що про спірний договір іпотеки вона довідалася лише коли виявила бажання вчинити дії щодо розпорядження цим майном під час укладення нотаріально посвідченого попереднього договору від 20.11.2014 щодо продажу в майбутньому ОСОБА_10 нежитлової будівлі позначеної на технічному плані літ. «Ш», що знаходиться по АДРЕСА_1 , та земельної ділянки площею 0,0339 га, наданої для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер 2110800000:01:067:0078, розташованої за цією ж адресою (т.1 а.с.169-171). Як наслідок, вона в грудні 2014 року була звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 та Відділення № 6 філії ВАТ КБ «Надра», третя особа без самостійних вимог приватний нотаріус Хустського районного нотаріального округу Чіжмарь С.І., про визнання недійним цього договору іпотеки, виключення запису з реєстру іпотек та вилучення інформації з реєстру заборон, де рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 18 травня 2015 року у справі № 309/4804/14-ц її позовні вимоги були задоволені. Однак рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2015, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року, це рішення суду першої інстанції скасовано, а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено з підстави пред`явлення нею позову до Відділення № 6 філії ВАТ КБ «Надра» як до неналежного відповідача (т.1 а.с.34-36, 89-93). Після прийняття Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначеної вище ухвали від 10 лютого 2016 року, позивачка у квітні 2016 року звернулася до суду з позовом у цій справі вже до належного відповідача юридичної особи - ПАТ «КБ Надра». На переконання колегії суддів, матеріали справи не містять належних, достовірних доказів того, що позивачка ОСОБА_1 раніше аніж 20 листопада 2014 року (під час укладення нотаріально посвідченого попереднього договору) довідалася про наявність спірного договору іпотеки, до речі стороною якого вона не є, як і не є позичальницею чи боржницею у правовідносинах із ПАТ «КБ «Надра». За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що позивачкою ОСОБА_1 у цій справі не пропущено трирічного строку на звернення до суду з позовом. Не заслуговують на увагу доводи апеляції про необхідність закриття провадження в цій справі через те, що ці позовні вимоги вже були предметом судового розгляду та у задоволенні таких у справі було відмовлено, оскільки, як уже зазначалося вище, у задоволені таких у справі № 309/4804/14-ц було відмовлено через пред`явлення позову до неналежного відповідача, що не може свідчити про наявність судового рішення, яке набрало законної сили, зокрема між тими самими сторонами. Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України). Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, апеляційний суд доходить висновку, що позивачка ОСОБА_1 довела належними, допустимими, достовірними, а в їх сукупності достатніми доказами свої вимоги, які знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Доводи апеляційних скарг колегія суддів уважає безпідставними, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону і фактичних обставинах справи та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а відтак апеляційні скарги задоволенню не підлягають. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань. Оскаржене рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування чи зміни апеляційний суд не вбачає. На підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг слід віднести за рахунок апелянтів. Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги ОСОБА_4 , в інтересах якої діє представниця - адвокатеса Дубровська Олена Миколаївна, та Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни, правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ДНІПРОФІНАНСГРУП» - залишити без задоволення. Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 01 липня 2016 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду на протязі тридцяти днів із дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 09 червня 2023 року. Суддя-доповідачка Судді