Ухвала КЦС ВС № 159/5123/20

У х в а л а 08 червня 2023 року м. Київ справа № 159/5123/20 провадження № 61-7491ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» про визнання договору про відступлення прав вимоги недійсним, ВСТАНОВИВ: Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 04 листопада 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 листопада 2021 року у даній справі. 15 травня 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій заявник просить поновити процесуальний строк, оскаржуване судове рішення скасувати й передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Мотивуючи вимоги касаційної скарги тим, що суд зобов`язаний надіслати заявнику копію ухвали у паперовій формі рекомендованим листом із повідомленням про вручення, однак судом першої інстанції вимоги частини п`ятої статті 272 ЦПК України було порушено. Відповідно до частин першої та другої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу. Перевіривши підстави пропуску строку на касаційне оскарження судового рішення, суд вважає, що заявлене клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження не потребує вирішення, оскільки процесуальний строк на касаційне оскарження заявником не пропущено. Перевіривши доводи касаційної скарги суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України як і пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачають, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом. Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним й обґрунтованим. Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно із частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Частиною шостою статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Разом із цим, як зазначено у частині п`ятій статті 394 ЦПК України, якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження. Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є очевидно необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності вказаного судового рішення. Такого висновку суд дійшов з огляду на таке. Предметом оскарження у цій справі є судове рішення апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними. Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року). У кожній конкретній справі суди мають ґрунтовно перевіряти підстави для поновлення строків для оскарження, які мають виправдовувати втручання у принцип res judicata. При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи. Апеляційним судом установлено, що 04 листопада 2021 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. У повному тексті відсутня дата складення. Однак, за даними Єдиного державного реєстру судовий рішень судове рішення надіслано до реєстру 07 грудня 2021 року. Отже, дата оприлюднення вважається днем складення повного тексту судового рішення. Про дату розгляду цієї справи позивач була належним чином повідомлена. Крім того, ОСОБА_1 подала до суду заяву про розгляд справи без її участі. Вказував, що апеляційна скарга подана позивачем 11 березня 2023 року, тобто, після спливу одного року з дня складення повного тексту рішення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не вказувала на те, що строк на апеляційне оскарження пропущено внаслідок виникнення обставин непереборної сили та доказів їх наявності суду не надавала. Позивач у доводах щодо пропуску строку на оскарження лише обмежилася посиланням на те, що копію оскаржуваного рішення вона отримала 07 березня 2023 року. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що відсутні підстави, передбачені частиною 2 статті 358 ЦПК України, для поновлення строку на апеляційне оскарження, й які, як встановлено судом апеляційної інстанції, не наведено у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, а тому обґрунтовано відмовлено у відкритті апеляційного провадження. Як зазначено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є позивачем у цій справі, а тому була обізнана про її існування з жовтня 2020 року, проте, не скористалася своїми процесуальними правами на подання апеляційної скарги у строк, визначений чинним законодавством, хоча мала об`єктивну можливість це зробити. Отже, правильним є висновок апеляційної інстанції, з чим погоджується й Верховний Суд, що зазначені обставини свідчать про відсутність у ОСОБА_1 дійсного наміру на оскарження судового рішення першої інстанції, у зв`язку з чим спростовують його доводи щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, зокрема, у зв`язку з відсутністю змоги вчасно подати апеляційну скаргу, враховуючи, що саме заявник звертався до суду з позовом, а тому мала цікавитись результатами розгляду своєї справи. Оскільки, заявник обґрунтовані причини пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження не навела, належними та допустимим доказами пропуск процесуального строку не підтвердила, тому судом апеляційної інстанції правильно відмовлено у відкритті провадження у справі. Такі дії не свідчать про готовність заявника брати участь у справі на всіх етапах розгляду та сприяти своєчасному розгляду цієї справи. Відтак, ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі частини 2 статті 358 ЦПК України. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватися, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення ЄСПЛ у справі «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року). Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом й не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. Виходячи із зазначених критеріїв, ЄСПЛ визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року). При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Таким чином, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки. Отже, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, розгляд зазначеної скарги не має значення для формування єдиної правозастосовної практики, наведені у ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності судового рішення. Керуючись частиною четвертою, шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» про визнання договору про відступлення прав вимоги недійсним відмовити. Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: О. М. Осіян О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара