Постанова Дніпровський апеляційний суд № 207/2222/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3650/23 Справа № 207/2222/22 Суддя у 1-й інстанції - Бистрова Л. О. Суддя у 2-й інстанції - Канурна О. Д. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 червня 2023 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої судді Канурної О.Д., суддів: Космачевської Т.В., Халаджи О.В., за участю секретаря судового засідання: Керімової - Бандюкової Л.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 грудня 2022 року у справі № 207/2222/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (суддя першої інстанції Бистрова Л.О.), - В С Т А Н О В И В: У серпні 2022 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 28 квітня 2007 року він та відповідачка уклали шлюб. Шлюб зареєстрований у Баглійському віддій реєстрації цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис №

75. Від шлюбу у них народилася дитина, син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти у спільну сумісну власність 23 квітня 2014 року було придбано квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 42,3 кв.м., житловою площею 27,2 кв.м. З часу реєстрації їх шлюбу відповідачка ніде не працювала, кошти на утримання сім`ї заробляв саме він. Зараз він продовжує проживати в квартирі, сплачує комунальні послуги та утримує квартиру в належному стані. Відповідачка у зв`язку з воєнними діями в Україні виїхала разом з сином за кордон. Під час купівлі квартири позивач надав письмову заяву щодо дозволу на придбання у спільну сумісну власність спірної квартири, що зазначено в п. 4.6 цього договору. На сьогоднішній день вирішити питання з відповідачкою в добровільному порядку щодо розподілу майна не є можливим, оскільки всі його намагання вирішити питання щодо добровільного розподілу майна закінчуються сварками. Відповідачка у їхньому спілкуванні постійно стверджує, що квартира належить лише їй та те, що він не має ніякого права на спірне житло. Посилаючись на викладене, позивач просив суд здійснити поділ спільного майна подружжя - квартири АДРЕСА_1 , визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 42,3 кв.м., житловою площею 27,2 кв.м. У листопаді 2022 року позивачка за зустрічному позову ОСОБА_1 звернулась до Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. В обґрунтування зустрічних позовних вимог позивачка зазначає, що 28 квітня 2007 року між нею та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб у Баглійському відділі реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинської міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис №75. Від цього шлюбу у них народився спільний син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Однак, сімейне життя в них не склалось. Причиною розпаду сімейних відносин стали різні погляди на сімейне життя та цінності, через що постійно виникали сварки. Вони переконалися, що у них немає спільних інтересів, вони мають зовсім протилежні погляди на сімейне життя, втратили почуття любові та пошани один до одного. 25 листопада 2019 року заочним рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у справі № 207/3188/19 шлюб між нею та позивачем був розірваний. Рішення набрало законної сили 26 грудня 2019 року. Після розірвання шлюбу їх спільний з відповідачем син ОСОБА_4 проживав разом із нею, його матір`ю. 23 квітня 2014 року в інтересах сім`ї ними була придбана квартира загальною площею 42,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мельнічук В.І., р. №

403. Після фактичного припинення шлюбних відносин з відповідачем проживання у спільній квартирі стало неможливим. Зараз вона має намір проживати у спірній квартирі разом з їхнім спільним з відповідачем сином - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Оскільки подальше спільне проживання разом у спірній квартирі є неможливим, найбільш доцільним є поділ спірного майна. Спірна квартира набута за час шлюбу, а тому у відповідності до чинного законодавства є об`єктом спільної сумісної власності подружжя сторін. Відповідач погодився на сплату грошової компенсації вартості спірної квартири, однак спір полягає у розмірі цієї компенсації. Вважає, що порядок поділу спільного майна з визнанням права власності на спірну квартиру у рівних частках кожному створить значні труднощі у володінні, користуванні та розпорядженні цим майном. Позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_1 вважає такий поділ спільного майна найбільш доцільним та таким, що відповідатиме інтересам дитини під час його спільного проживання їз нею, його матір`ю у спірній квартирі. Згідно Звіту про оцінку майна, що зроблений ТТОВ «ПРОФІЛЬ МАРКЕТ ГРУП» від 15.11.2022 року встановлено, що ринкова вартість двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 станом на 15 листопада 2022 року без урахування ПДВ склав 400364, 00 грн., в тому числі вартість частки склала: 200182, 00 грн. Вважає, що вона має право на відшкодування частини вартості спірної квартири на користь відповідача у сумі 200182,00 грн. Позивачка за зустрічним позовом просила суд першої інстанції: - визнати спіьною сумісною власністю подружжя квартиру, загальною площею 42,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , набуту за час шлюбу; - визнати за нею, позивачкою за зустрічним позовом право власності на квартиру загальною площею 42,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , - стягнути з неї, ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 200182,00 грн. грошової компенсації як частини вартості квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Судові витрати, понесені нею за зустрічним позовом, покласти на відповідача за зустрічним позовом. Ухвалою Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 листопада 2022 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та об`єднано його в одне провадження із первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя. Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 грудня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя, задоволено. Визнано право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 42,3 м.кв, житловою площею 27,2 кв.м. за ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 , судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2560 грн. 00 коп. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, відмовлено. Витрати, пов`язані з розглядом справи, у вигляді сплати судового збору в розмірі 2001 грн 90 коп., покладено на ОСОБА_1 . Повернуто ОСОБА_1 , грошові кошти в сумі 201182,00 грн, які були внесені нею 16 листопада 2022 року на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, згідно квитанції № 13 від 16.11.2022 року. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Дніпропетровській області повернути ОСОБА_1 , грошові кошти в сумі 20182,00 грн., з депозитного рахунку ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, які були внесені нею згідно квитанції № 13 від 16 листопада 2022 року. Не погодившись з указаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя відмовити в повному обсязі, а позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, задовольнити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не вирішив справу згідно із законом, не надав належної оцінки всім обставинам справи, не з`ясував повно і всебічно обставини справи, не дослідив всі подані докази, дійшов висновків, які не відповідають нормам матеріального права, не визначив захист прав кожного із подружжя та не врахував принципу справедливості та балансу інтересів сторін, що мають значення для вирішення справи, а тому вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим. Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення не звернув уваги на твердження сторін про неможливість їх спільного проживання у спірній квартирі. Також, посилається на те, що суд не дав оцінку її доводам у відзиві стосовно того, що виконання рішення суду шляхом визнання права власності на 1/2 частину спірної квартири за ОСОБА_2 без визнання частки за ОСОБА_1 , буде фактично неможливим. Суд ухвалюючи рішення не визнав спірну квартиру спільною сумісною власністю подружжя та не визначив частки кожного з подружжя для подальшого визнання права власності на них за кожним з подружжя. Визнаючи право власності на 1/2 частину спірної квартири та не визнання права власності на іншу частину спірної квартири створить суперечності у реєстрації права власності на спірне майно. Судом не враховано те, що спільна подружжя дитина проживає разом з апелянтом, матір`ю, а тому доцільним є визнання права власності на спірну квартиру за нею, а ОСОБА_2 сплатити грошову компенсацію з метою придбання іншого житла та проживання окремо від них. Крім того, судом не враховано те, що ОСОБА_2 має заборгованість за комунальні послуги, в якій фактично він жив та які сплачувались апелянтом, а також має заборгованість по сплаті аліментів, а тому не спроможний нести витрати щодо утримання спірного майна, що також унеможливлює їх спільне проживання у спірній квартирі. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21лютого 2023 року цивільну справу № 207/2222/22 витребувано з суду першої інстанції. 28лютого 2023 року цивільна справа надійшла до апеляційного суду. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 грудня 2022 року було залишено без руху з підстав несплати судового збору. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10квітня 2023 року поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 грудня 2022 року, зупинено дію рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 грудня 2022 року, відкрито апеляційне провадження у справі та надано сторонам строк для подання відзиву. Копію ухвали про відкриття провадження ОСОБА_1 та ОСОБА_2 супровідним листом від 12.04.2023 року було надіслано засобами поштового зв`язку. Від ОСОБА_2 на адресу Дніпровського апеляційного суду повернулось поштове повідомлення про вручення ОСОБА_2 20.04.2023 року поштового відправлення. ОСОБА_1 отримала 12.04.2023 року ухвалу про відкриття провадження на свою електронну пошту. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року справу призначено до розгляду. Копію ухвали про призначення справи до розгляду від 25 квітня 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 супровідним листом від 25.04.2023 року було надіслано засобами поштового зв`язку. ОСОБА_1 отримала 25.04.2023 року ухвалу про призначення справи до розгляду на свою електронну пошту. В судове засідання Дніпровського апеляційного суду 07 червня 2023 року відповідачка за первісним позовом та позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_1 не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином, надала до Дніпровського апеляційного суду письмову заяву про відкладення розгляду справи (а.с. 135 - 136), посилаючись на те, що між нею і ОСОБА_2 досягнута домовленість про вирішення спору мирним шляхом, а також, що вона та її авокат не може прийняти участі у справі. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність відповідачки за первісним позовом і позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_1 та її адвоката, оскільки нею вже заявлялось таке клопотання при розгляді справи, яка була призначена слуханням на 17 травня 2023 року о 14 год. 00 хв. (а.с. 129). Крім того, в судовому засіданні Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_2 заперечував проти того, що між ним і ОСОБА_1 досягнута домовленість про вирішення спору мирним шляхом і заперечував проти відкладення розгляду справи. Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши головуючого суддю, вислухавши пояснення позивача за первісним позовом і відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 квітня 2007 року, від котрого мають дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно договору купівлі-продажу від 23.04.2014 року, зареєстрованого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мельничук В.І., ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_1 . Власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 . Згідно з довідкою № 001201338 про склад сім`ї від 24.10.2022 р., наданої ТОВ «Абонент ХХІ», в даній квартирі зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . 25 листопада 2019 року заочним рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у справі № 207/3188/19 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був розірваний. Рішення набрало законної сили 26 грудня 2019 року. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що після розірванню шлюбу спільне проживання з позивачем по первісному позову стало неможливим і подальше спільне користування спільним майном також; позивач постійно вчинював сварки, погрози, про що ОСОБА_1 неодноразово викликала поліцію і на позивача складався протокол про адміністративне правопорушення по факту вчинення домашнього насильства, а також позивач погодився на сплату йому компенсації при умові, що це питання буде вирішено через суд, є безпідставними, виходячи з наступного. Як вбачається із частини 1 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно з частиною 3 вказаної вище статті, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Як вбачається із частини 2 вказаної вище статті, ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Частиною 1 статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до частини 2 вказаної вище статті, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Частиною 3 вказаної вище статті передбачено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Як вбачається із частини 1 статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Згідно з частиною 2 вказаної вище статті, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Матеріали справи не містять доказів того, що позивач по первісному позову ОСОБА_2 вчиняв домашнє насильство і погодився на отримання компенсації за частку в квартирі. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції приймаючи рішення по справі, не визнав спірну квартиру спільною сумісною власністю подружжя, а також не визначив частки кожного з них для подальшого визнання права власності на них за кожним, оскільки визнаючи право власності на частину квартири, не визнання права власності на іншу частину квартири створює суперечності у реєстрації права власності на таке майно, є безпідставними, виходячи з наступного. Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення послався на статтю 60 СК України, яка передбачає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (ч.1); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч.2). Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не врахував, що позивач за зустрічним позовом та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_2 мав і має заборгованість по сплаті за комунальні послуги у спірній квартирі, тобто фактично він там проживав, а за комунальні послуги сплачувала ОСОБА_1 , крім того ОСОБА_2 має заборгованість по сплаті аліментів на спільного сина, є безпідставними, оскільки як заборгованість за комунальні послуги, так і заборгованість по аліментам може бути стягнута з ОСОБА_2 у становленому законом порядку. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, не визначив захисту прав кожного із подружжя, не врахував принципу справедливості та балансу інтересів сторін, є безпідставними, виходячи з наступного. Частиною 1 статті 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Як вбачається із частини 2 статті 10 ЦПК України, суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Частиною 1 статті 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням. Як вбачається із частини 1 статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Частиною 2 вказаної вище статті передбачено, що при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї; ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Частиною 3 ст. 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Як вбачається із частини 2 статті 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Відповідно до частини 1 статті 71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» передбачено, що вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 статті 71 СК щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності. Згідно ч.1 ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до частини 1 ст. 370 ЦК України, співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. Частиною 2 вказаної вище статті передбачено, що у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). Вказане вище співпадає з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 464/7011/16-ц, провадження № 61-12168св18. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вирішуючи позовні вимоги про припинення права на частку у спільному майні, залишення у власності позивача за зустрічним позовом квартири та стягнення з ОСОБА_1 грошової компенсації за частку, що належить відповідачу за зустрічним позовом ОСОБА_2 , суд звертає увагу, що такі вимоги можуть бути вирішені на підставі статті 364 ЦК України та лише за умови згоди співвласника отримати компенсацію. Проте відповідач за зустрічним позовом відмовився отримувати компенсацію, а отже і визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 42,3 м.кв, житловою площею 27,2 кв.м. за ОСОБА_1 відсутні. Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи, до чого також зводиться позиція Європейського суду з прав людини у рішенні «Проніна проти України» № 63566/00 від 18.07.006 року. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, правильно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і обгрунтовано у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права дійшов до висновку про задоволення позовних вимог позивача по первісному позову і відмови у зустрічному позові. На підставі викладеного вище, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 грудня 2022 року і задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 немає. Керуючись ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 грудня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Судді: О.Д. Канурна Т.В. Космачевська О.В.Халаджи Повний текст судового рішення складений 12 червня 2023 року Суддя: О.Д.Канурна