Постанова 4824 № 753/17627/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 753/17627/21 Головуючий у суді І інстанції: Юзькова О.Л. провадження №22-ц/824/9233/2023 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 червня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Головуючого судді: Сушко Л.П., суддів: Гаращенка Д.Р., Олійника В.І., секретар судового засідання: Гайдаєнко В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Ароновича Фелікса Михайловича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Державний нотаріус Сьомої Київської державної нотаріальної контори Конончук Тетяна Василівна про усунення від права на спадкування за законом, ВСТАНОВИВ: У вересні 2021 року представник ОСОБА_3 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з даним позовом, мотивуючи заявлені вимоги наступним. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Ще за життя, перебуваючи у Державі Ізраїль, ОСОБА_4 склав заповіт відповідно до якого все належне йому майно заповів єдиному сину - позивачу. 16.10.1999 р. спадкодавець уклав шлюб з відповідачем ОСОБА_2 , який не було розірвано до смерті ОСОБА_4 . Прибувши до України позивач займався похованням батька, отримував свідоцтво про смерть, довідку про причини смерті та довідку на отримання допомоги на поховання. Однак в цей час, відповідач не чекаючи завершення строку для прийняття спадщини всіма спадкоємцями, почала розпоряджатися спадковим майном та подала заяву про прийняття спадщини на підставі статті 1241 ЦК України. Разом з тим, відповідач не має права спадкування та повинна бути усунута від спадкування, оскільки, відповідно до заповіту, законодавства Держави Ізраїль, міжнародних актів ратифікованих в Україні позивач є єдиним спадкоємцем ОСОБА_4 . Крім того, відповідач не належить до категорії осіб, які мають право на спадкування з законом на підставі ст. 1241 ЦК України, оскільки займається підприємницькою діяльністю. Відповідач не здійснювала належний догляд за спадкодавцем та вже почала розпоряджатись майном померлого, яке по праву належить позивачу. 01.09.2021 року на виконання вимог ст. 31 ЦПК України суддею Дарницького районного суду м. Києва винесено ухвало відповідно до якої позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: Державний нотаріус Сьомої Київської державної нотаріальної контори Конончук Тетяна Василівна про усунення від права на спадкування за законом передано до Шевченківського районного суд м. Києва за підсудністю. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 28 лютого 2023 року позов залишено без задоволення. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, адвокат Аронович Ф.М. який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Доводи апеляційної скарги обгрунтовував тим, що суд першої інстанції мав врахувати що обов`язкова частка відповідача відраховується від суми вартості квартири, натомість суд визначив, що обов`язкова частка відповідача відраховується від всього спадкового майна. Тому вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, не врахував всі наявні обставини у справі, та як наслідок порушив права позивача. Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги представник апелянта вказував, що суд першої інстанції неправомірно дійшов висновку, що підстави для усунення відповідачки від права на спадкування є недоведеним, оскільки станом на день смерті ОСОБА_4 було повних 80 років. Вказував, що 80 років це досить поважний та пізній вік, тому зазвичай люди в такому віці, навіть за відсутності інших супутніх хвороб, не можуть повноцінно жити та функціонувати без допомоги інших осіб. Зазначав, що про неможливість ОСОБА_4 подбати про самого себе свідчать фото квартири, умови, в яких змушений був проживати покійний останні дні свого життя. Також вказував, що позивач в силу об`єктивних обставин такої допомоги надати батьку не міг, оскільки сам перебував поза межами України, в Державі Ізраїль, де мав свою власну сім`ю, яку потрібно оберігати та забезпечувати. Так, позивач, попри сильне бажання не міг покинути Ізраїль та переїхати до України з метою допомагати батьку в останні роки свого життя, оскільки таким своїм вчинком він би завдав шкоди іншим особам - своїй дружині та дітям. Крім цього, приїзду позивача до Києва перешкоджав COVID

19. Натомість вказував, що відповідач, яка з 1999 року до самої смерті перебувала у шлюбі з покійним знаходилась в Києві. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач активно займалась господарською та викладацькою діяльністю, що нею й не заперечувалось. Так, попри можливість надавати хоча б мінімальну допомогу ОСОБА_4 , своєму законному чоловіку, відповідач не робила цього протягом тривалого часу, а навпаки користувалась грошима покійного, в тому числі з благодійного фонду «Хесед». Належним доказом ухиляння відповідача від надання допомоги є фото квартири в жахливому стані, де змушений був проживав спадкодавець останні роки життя. Представник апелянта вказував, що інтерес до квартири у відповідача з`явився відразу після смерті чоловіка. Тому позивач вважає, що наявні всі підстави для усунення відповідача від права на спадкування а також, такі підстави є належним чином доведені та ґрунтуються на нормах матеріального права України. Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції процесуального права, вказував, що представник неодноразово подавав клопотання про долучення додаткових доказів з обгрунтуванням поважності пропуску строків, клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження та клопотання про зупинення провадження. Однак жодного з клопотань задоволено не було. Відзив у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Вирішуючи даний спір та відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що матеріали справи не містять жодного доказу того, що спадкодавець був у безпорадному стані, потребував сторонньої допомоги через похилий вік, стан здоров`я тощо, те що допомога ОСОБА_2 йому була потрібна для існування і він її від спадкоємця не отримував. Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом та за законом. Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Вирішення питання щодо усунення права на спадкування з підстав, передбачених ст. 1224 ЦК України, можливо за умови, якщо таке право на спадкування існує. Статтею 1224 ЦК України визначено коло осіб, які позбавляються суб`єктивних прав на спадкування, незважаючи на те, що існували певні передумови для закликання їх до спадкування - призначення спадкоємцями у тексті заповіту, наявність певного ступеня спорідненості, перебування у шлюбі зі спадкодавцем або на його утриманні протягом встановленого строку. З аналізу норм ст. 1224 ЦК України вбачається, що законодавець визначив дві групи негідних спадкоємців - осіб, які усуваються від права на спадкування. Частини 1-2 статті 1224 ЦК України визначають, що до першої групи належать особи, які не вправі спадкувати ні за заповітом, ні за законом. До другої групи відповідно до ч.ч. 3-5 ст. 1224 ЦК України належать спадкоємці, чиї проступки не становлять настільки великої суспільної небезпеки, як правопорушення осіб, зазначених у ч.ч. 1, 2 даної статті. Тому ці особи усуваються тільки від спадкування за законом, а право призначити їх спадкоємцями у тексті заповіту у спадкоємця зберігається. Виходячи з положень ч. 3 ст. 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітті діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялись від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Для ухвалення рішення про усунення від спадкування у справі повинні бути надані належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спадкодавець потребував допомоги відповідача, останній мав можливість її надати, проте ухилявся від обов`язку щодо її надання. Виходячи з наведеного, правило ч. 5 ст. 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема, й тих, які відповідно до Сімейного кодексу України не були зобов`язані утримувати спадкодавця, а також, мають право на обов`язкову частину у спадщині. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім цього, принципове значення має питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу. Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому, слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для життєдіяльності спадкодавця, наявність можливості для цього та свідоме невиконання такою особою встановленого законом обов`язку. У постановах Верховного Суду від 01.04.2019 у справі № 752/12158/14-ц, від 21.03.2018 у справі № 337/6000/15-ц та від 04.07.2018 у справі № 404/2163/16-ц зроблено висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.03.2019 по справі № 766/810/17, від 11.02.2019 року по справі № 756/11676/16-ц. Відповідно до ст. 70 Закону України "Про міжнародне право" з урахуванням положень статей 71, 72 цього Закону спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був. Вибір права спадкодавцем буде недійсним, якщо після складання заповіту його громадянство змінилося. Відповідно до ст. 71 Закону України "Про міжнародне право" спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України. Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що Київським міським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) складено актовий запис № 5391. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 18.04.2011 р. у Державі Ізраїль склав заповіт (ізраїльське посвідчення особи № НОМЕР_1 , український паспорт НОМЕР_2 , персональний номер НОМЕР_3 , відповідно до якого заповів усе своє майно, будь - якого роду без виключення, включаючи нерухомість, накопичення депозити, позики, цінні папери, облігації, фонди, резервні фонди, компенсації, включаючи компенсації і/або гранти з Німеччини, і все, що має будь - яку цінність, які є або будуть на день смерті, як в Ізраїлі, так і за кордоном, своєму синові ОСОБА_5 , ізраїльське посвідчення особи НОМЕР_4 . Також, як свідчать надані докази, 16.10.1999 року ОСОБА_4 уклав шлюб з ОСОБА_6 , яка після реєстрації шлюбу Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з Державним Центром розвитку сім`ї, отримала прізвище чоловіка « ОСОБА_7 » (актовий запис № 1901). З довідки державного нотаріуса Сьомої київської державної нотаріальної контори Конончук Т.В. № 2255/02-14 вбачається, і дана обставина не оспорюється сторонами, що спадщину прийняли, подавши заяву про прийняття спадщини, син померлого ОСОБА_3 та дружина померлого ОСОБА_2 . Як зазначає представник позивача, спадкодавець, як громадянин Ізраїлю, розпорядився належним йому майном, в тому числі і квартирою АДРЕСА_1 , єдиним спадкоємцем є ОСОБА_3 , а відповідач має бути усунута від спадкування. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, оскільки звертаючись з позовом до суду, позивач посилався як на підставу усунення відповідача від права на спадкування на наявність обставин, визначених у ч. 5 ст. 1224 ЦК України, і мотивував це тим, що відповідачка, дружина спадкодавця, не здійснювала належний нагляд за батьком позивача - ОСОБА_4 , який мав похилий вік та перебував у безпорадному стані, що підтверджується фотокартками про умови проживання останнього, відсутністю оплати комунальних послуг, що дає підстави для усунення відповідача, як спадкоємця першої черги за законом, від права на спадкування майна після смерті батька. Однак, зазначені обставини не підтверджено належним чином, зокрема суд апеляційної інстанції зазначає, що ОСОБА_4 помер у віці 80 років, на момент смерті досяг пенсійного віку, докази, які мали свідчити про те, що за життя померлий отримував пенсію з інших підстав, в тому числі внаслідок втрати працездатності або встановлення групи інвалідності, у справі відсутні, до позову не долучено медичної документації про стан здоров`я ОСОБА_4 та висновки лікарів стосовно необхідності здійснювати сторонній догляд за хворим та підтвердження його безпорадного стану. Також судом встановлено, що позивачем не доведено, що померлий ОСОБА_4 звертався до відповідача з проханням про допомогу, догляд та утримання, від чого остання ухилилась. В суді апеляційної інстанції представник відповідача пояснив, що останні роки життя спадкодавця, він проживав разом зі своєю дружиною у помешканні дочки останньої, яка доглядала за ними обома. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач на дату відкриття спадщини відповідач здійснювала господарську діяльність, а тому не підпадає під вимоги ч. 1 ст. 1241 ЦК України, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки відповідач на момент відкриття спадщини досягла пенсійного віку. Відповідно ч. 4 ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» до осіб, які втратили працездатність, відносяться особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, особи, які досягли пенсійного віку, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, та непрацюючі особи, визнані особами з інвалідністю в установленому порядку. Відтак відповідачка ОСОБА_2 на час відкриття спадщини належала до категорії осіб, які визначені в ч. 1 ст. 1241 ЦК України, а тому твердження апелянта є безпідставними. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка ухилялась від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця та не здійснювала належний нагляд за батьком, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки позивач не надав суду жодних доказів того, що відповідачка ОСОБА_2 ухилялася від надання допомоги спадкодавцю, а також доказів того, що останній перебував у безпорадному стані. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не дав належної оцінки факту складання заповіту по законодавству Ізраїлю, суд апеляційної інстанції відхиляє та погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що питання щодо спадкування нерухомого майна спадкодавця ОСОБА_4 має здійснюватись за положеннями відповідної глави Цивільного кодексу України, відповідно до яких відповідач має право на обов`язкову частку у спадщині поряд зі спадкоємцем за заповітом. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. За відсутності доведеності тієї обставини, що спадкодавець перебував у безпорадному стані, а відповідачка умисно ухилялась від надання йому допомоги, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для усунення спадкоємця від спадкування за частиною п`ятою статті 1224 ЦК України. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Ароновича Фелікса Михайловича, який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 лютого 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено «08» червня 2023 року. Головуючий суддя Л.П. Сушко Судді Д.Р. Гаращенко В.І. Олійник