Постанова 4857 № 380/4689/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/4689/21 пров. № А/857/5725/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді: Кухтея Р.В. суддів : Носа С.П., Шевчук С.М., з участю секретаря судового засідання: Кахнич Г.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2021 року (ухвалене головуючою-суддею Кухар Н.А., в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, в с т а н о в и в : У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив визнати протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2013 по 21.09.2018, зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за вказаний період, з урахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців для розрахунку, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб (далі - ПДФО) відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ, Уряд) №44 від 15.01.2004 (далі - Порядок №44). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23.07.2021 позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 21.09.2018 та зобов`язано відповідача нарахувати позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 21.09.2018, з урахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців індексації та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум, з одночасною компенсацією сум ПДФО відповідно до п.2 Порядку №44. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що в період з січня 2014 року по вересень 2014 року позивачу виплачувалась індексація грошового забезпечення (травень 2014 року - 26,80 грн). В особовому рахунку №18 військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 базовим місяцем зазначено червень 2014 року, у зв`язку з чим позивачу було виплачено індексацію в жовтні 2014 року (на момент зарахування в списки в/ч НОМЕР_1 та переміщення на вищу посаду) в сумі 14,62 грн. При встановленні протягом 2013-2015 років базових місяців для розрахунку індексації грошового забезпечення позивача враховано норми Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ, Уряд) №1078 від 17.07.2003 (далі - Порядок №1078). Зазначає, що позовна заява не містить документальних підтверджень факту ненарахування та невиплати індексації за 2013-2015 роки, а позивачем не було належним чином обґрунтовано свою позицію щодо нарахування йому індексації грошового забезпечення з 01.01.2013 з урахуванням січня 2008 року як базового місяця. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.12.2021 апеляційну скаргу в/ч НОМЕР_1 було задоволено, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.07.2021 по справі №380/4689/21 скасовано та прийнято нову постанову, якою повістю відмовлено у задоволенні позовних вимог. Постановою Верховного Суду від 22.03.2023 касаційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.12.2021 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк. Представники сторін не з`явилися в судове засідання, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце слухання справи. Представником позивача та представником відповідача заявлено клопотання про розгляд справи без їх участі. З урахуванням положень п.3 ч.1 ст.311 України, колегія суду ухвалила проводити розгляд справи за відсутності представників сторін. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог щодо періоду з 01.01.2014 по 01.12.2015, з урахуванням січня 2008 року як базового місяця відмовити, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ЗСУ на посаді командира евакуаційного взводу евакуаційної роти 146 окремого ремонтно - відновлювального полку оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 ". Відповідно до витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 №249 від 21.09.2018, прапорщика ОСОБА_1 , командира евакуаційного взводу евакуаційної роти 146 окремого ремонтно - відновлювального полку оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", звільнено наказом командира 146 окремого ремонтно - відновлювального полку оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (по особовому складу) №55-РС від 19.09.2018 відповідно до ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон №2232) у запас за п.2 п.п."к" (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) та виключено зі списків особового складу в/ч та всіх видів забезпечення та направлено його на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Наказ №249 від 21.09.2018 не містить відомостей щодо виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення. У зв`язку з тим, що індексація грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2013 по 21.09.2018 з урахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців не нараховувалась та не виплачувалась, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у період з січня 2016 року по 21.09.2018 відповідач протиправно, без наявності для цього правових підстав не виплачував позивачу індексацію його грошового забезпечення, а в період з січня 2014 року по грудень 2015 року виплачував, проте, без застосування базового місяця січня 2008 року, а тому доводи позивача в цій частині вважав обґрунтованими та підставними, оскільки підтверджені наявними у матеріалах справи доказами, які ґрунтуються на вимогах чинних нормативно-правових актів, якими врегульовані спірні правовідносини. При цьому, доказів непроведення нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2013 по 31.12.2013 позивачем суду не було надано. Суд також дійшов висновку, що саме січень 2008 року та березень 2018 року є базовими місяцями для нарахування індексації грошового забезпечення позивача. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині та не вбачає підстав для застосування положень частини другої цієї статті. Частинами першою-третьою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 00.12.1991 (далі - Закон №2011) передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" №1282-ХІІ від 03.07.1991 (далі - Закон №1282). Згідно дефініції, наведеній у статті 1 Закону №1282, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Відповідно до ст.2 Закону №1282, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Статтею 4 Закону №1282 визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення, у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок №1078, положення якого поширюються на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників. Згідно п.11 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (застосовується з 01.01.2016). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту. Згідно п.2 Порядку №1078 (в редакції постанови КМУ №1013 від 09.12.2015 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" (далі - Постанова №1013)), індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в тому числі, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби. Пунктом 4 Порядку №1078 визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства. Пунктом 5 Порядку №1078 (в редакції, яка діяла до 15.12.2015) (до прийняття Урядом Постанови №1013) передбачено, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. Пунктом 5 Порядку №1078 (в редакції Постанови №1013) визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Також, з 01.12.2015 згідно постанови КМУ №526 від 13.06.2012 (в редакції Постанови №1013) Порядок доповнено пунктом 102, відповідно до якого для новоприйнятих працівників обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник. Стаття 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ від 19.10.200 (далі - Закон №2050) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у Законі №2050 слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, а саме : пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Відповідно до статті 3 Закону №2050, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Згідно статті 4 Закону №2050, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Стосовно питання визначення базового місяця при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів позивача, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині період з 01.01.2014 по 21.09.2018, з урахуванням базового місяця для обчислення індексації січня 2008 року та березня 2018 року. Як зазначалося вище, відповідно до п.5 Порядку №1078 (в редакції, яка діяла до 15.12.2015) (до прийняття Постанови №1013), у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. Тобто, відповідно до п.5 Порядку №1078 (в редакції, яка діяла до 15.12.2015), базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення був, в тому числі, місяць зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів. Відповідно до абз.3 п.101 Порядку №1078 (в редакції, чинній до 15.12.2015), обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснювалось з місяця прийняття працівника на роботу. Порівняльний аналіз законодавства про індексацію грошових доходів дає підстави стверджувати, що новим базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення : - до 01.12.2015 був місяць прийняття працівника на роботу та місяць збільшення заробітної плати; - після 01.12.2015 є місяць збільшення тарифної ставки (окладу). Тому відповідно до абз.1 п.5 Порядку №1078 (в редакції до 01.12.2015) місяць укладення позивачем контракту про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ став базовим місяцем. З матеріалів справи вбачається, що у період до грудня 2015 року відповідач нарахував та виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення відповідно до чинних нормативно-правових актів, з урахуванням місяця, в якому відбулось збільшення грошового забезпечення позивача за рахунок постійної складової. Підтвердженням вказаних обставин є картка особового рахунку № НОМЕР_2 , у відмітках зазначено : базовий місяць в/ч НОМЕР_3 індексація - червень 2014 року. З урахуванням вищевикладеного, базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення позивача повинен бути червень 2014 року, в разі якщо складові грошового забезпечення не змінювались. Натомість, вказані обставини залишились поза увагою суду першої інстанції, що призвело до прийняття помилкових висновків в цій частині. Як наслідок колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині періоду до 30.11.2015. В контексті наведених правових норм та встановлених обставин справи, колегія суддів вважає правильним застосування базового місяця при нарахуванні індексації грошового забезпечення позивача за спірний період. Натомість висновок суду першої інстанції про встановлення до вказаного періоду базового місяця січня 2008 року вказує на застосування судом першої інстанції норм права до спірних відносин, що виникли раніше, тобто суд порушив принцип незворотності дії правової норми в часі. Щодо періоду та базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 року, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до п.2, 5 Порядку №1078 (в редакції Постанови №1013) для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових. Отже, підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції. Аналіз приведених норм законодавства, дає підстави суду дійти висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації. Постановою Кабінету Міністрів України №1294 від 07.11.2007 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", яка набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність 01.03.2018 (далі - Постанова №1294), встановлено підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені Додатком №1 до цієї Постанови. У період з січня 2008 року по 28.02.2018 посадовий оклад позивача не змінювався. Вищевказана постанова діяла до дати набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №704) (набрала чинності 01.03.2018), якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, зокрема до 01.03.2018. Отже, враховуючи положення Порядку №1078, колегія суддів приходить до висновку, що саме січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з січня 2016 по 28.02.2018. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19.05.2022 по справі №200/3859/21, які в силу положень ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані при розгляді цієї справи. У подальшому, після прийняття Постанови №704, якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу ЗСУ, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації грошового забезпечення став березень 2018 року. Отже, у межах спірних правовідносин, саме січень 2008 року та березень 2018 року є базовими місяцями для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з грудня 2015 року по 21.09.2018. Стосовно позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період з одночасною компенсацією сум ПДФО відповідно до п.2 Порядку №44, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до п.3 Порядку №44, виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб. Пункти 4 та 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення. Пунктом 4 Порядку №1078 передбачено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства. Стаття 2 Закону №2050 визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у Законі №2050 слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, а саме : пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Відповідно до ст.3 Закону №2050, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Згідно ст.4 Закону №2050, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Враховуючи невиплату позивачу сум індексації грошового забезпечення суд вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення. У випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів. Таким чином, нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення слід проводити з урахуванням п.2 Порядку №44. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19.05.2022 по справі №380/11904/21, які в силу положень ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані при розгляді цієї справи. Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум ПДФО відповідно до п.2 Порядку№44. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги в частині періоду та визначення базового місяця 2008 року для нарахування індексації грошового забезпечення до грудня 2015 року є підставними та підтверджуються наведеними вище мотивами, виходячи з аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Разом з тим, суд першої інстанції не звернув на вказані обставини належної уваги, не дослідив їх належним чином та не надав їм відповідної правової оцінки, а тому дійшов помилкового висновку щодо підставності для задоволення позову в цій частині. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001). Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Відповідно до статті 317 КАС України, підставами для скасування рішення або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання. Керуючись ст.ст.308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2021 року по справі №380/4689/21 в частині задоволених позовних вимог за період з 01 січня 2014 року по 01 грудня 2015 року скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2014 року по 30 листопада 2015 року з урахуванням січня 2008 року як базового місяця - відмовити. В іншій частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2021 року по справі №380/4689/21 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук Повне судове рішення складено 08.06.2023