Постанова 4855 № 580/1787/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/1787/23 Суддя (судді) першої інстанції: Анжеліка БАБИЧ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кузьменка В.В., секретар судового засідання Євгейчук Ю.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 22 березня 2023 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії В С Т А Н О В И В : 09.03.2023 до Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про: - визнання протиправною бездіяльності щодо нарахування та виплати йому щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком; - зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплаченої суми такої допомоги; - стягнення на його користь витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи в сумі 15000,00грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача; - зобов`язання відповідача подати у строк 15 днів звіт про виконання рішення суду. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 22 березня 2023 р. позовну заяву повернуто позивачу. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач не виконав вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху від 14.03.2023. Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обгрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що ним було виконано всі вимоги суду на виконання ухвал від 14.03.2023 та зазначені підстави щодо поновлення строку на звернення до суду. Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив. Відповідно до ст.312 КАС України, апеляційну скаргу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою, ухвала підлягає скасуванню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що з даним позовом позивач звернувся до суду 09.03.2023. Ухвалою суду від 14.03.2023 вказану позовну заяву відповідно до ч. 1 ст. 171 КАС України залишено без руху через невідповідність останньої вимогам ч. 1 ст. 161 КАС України, визначено позивачу строк усунення недоліків позовної заяви та запропоновано спосіб їх усунення шляхом надання до суду обґрунтованої заяви щодо поновлення пропущеного строку на звернення до суду з інших підстав та доказів поважності причин, тобто фактів і обставин, які об`єктивно перешкодили позивачу своєчасно звернутися в суд із позовом. 17.03.2023, через систему "Електронний суд" надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви, в якій позивач зазначив, що відповідно до ч.1 ст.17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата зазначеної вище допомоги відповідачем, до 30 вересня щороку. Стверджує, що до 30.09.2022 мав надію та очікував на отримання від відповідача більшої суми допомоги до 5 травня. Вказує, що у зв`язку зі змінами, що відбулися в органах, що здійснювали виплату грошової допомоги, в нього був час, наданий законодавцем, на досудове врегулювання питань щодо недоотриманих коштів до 30.09.2022. Вважає, що з 30.09.2022 у зв`язку з невиконанням відповідачем у добровільному порядку обов`язків у нього почав спливати час на право звернення до суду, який відповідно до ч.2 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) становить 6 місяців до 30.03.2023. Тому 20.12.2022 звертався до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо приведення виплат до розмірів визначених законом. Його звернення до відповідача розглянуто 26.01.2023, відповідь на нього отримав 07.02.2023 на свою поштову адресу. Вичерпавши всі засоби досудового врегулювання звернувся до суду. Щодо початку відліку строку звернення до суду з 30.09.2022 просив врахувати висновки Верховного Суду у постанові від 04.05.2022 у справі №360/3056/21. Вказав, що його позиція щодо строків звернення до суду узгоджується з правовими висновками у постановах Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.01.2023 у справі №320/1353/22, від 12.01.2023 у справі №320/3541/22. Додатково зауважив на запровадження на території України воєнного стану у зв`язку із збройною агресією російської федерації, що вказує на наявні поважні, реальні непереборні та об`єктивні нездоланні причини на час звернення до суду. Проте, 22.03.2023, ухвалою суду від 14.03.2023 позовну заяву було повернуто позивачу. Постановлюючи таку ухвалу, суд зазначені позивачем підстави визнав неповажними. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них, визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII). Згідно зі статтею 13 Закону № 3551-XII щорічно до 5 травня інвалідам війни ІІ групи виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Статтею 17-1 Закону № 3551-XII передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв`язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання. Відповідно до частини четвертої статті 17-1 Закону № 3551-XII особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги. З аналізу зазначених положень Закону № 3551-XII вбачається, що разова грошова допомога отримується особами щороку до 5 травня, а у разі неотримання такої грошової допомоги або отримання її у меншому розмірі, особа має знати або повинна дізнатися про порушення своїх прав та інтересів, що надає такій особі право на звернення, у строк до 30 вересня відповідного року, до органів праці та соціального захисту населення для виплати такої допомоги у повному розмірі. Отже, строк звернення до суду з позовними вимогами про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком слід обчислювати з 30 вересня 2022 року. Дані висновка узгоджуються із висновками Верховного Суду, висловленій у постанові від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22 та від 6 лютого 2018 року у справі №607/7919/17 за аналогічних обставин у подібних правовідносинах, у якій Суд зазначив, що « 30 вересня поточного року - це встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата вказаної допомоги і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована. Отже, перебіг строку звернення позивача до суду з даним позовом слід обраховувати з 30 вересня відповідного року, за який виплачується разова щорічна грошова допомога». Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, приймаючи іншу позицію щодо дати звернення до суду з даним позовом мав врахувати й інші обставини, які свідчать про поважність причин пропуску строку звернення позивача до суду із позовом у цій справі, зокрема, те, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі, Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженого Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, а Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 18 квітня 2022 року №259, затвердженого Верховною Радою України, передбачено продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, тобто до 25 травня 2022 року, Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX, Указом від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX, Указом від 7 листопада 2022 року № 757/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року № 2738-IX, та Указом від 6 лютого 2023 року № 58/2023, затвердженим Законом України від 7 лютого 2023 року № 2915-IX), зокрема, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб. Колегія суддів зазначає, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначений підхід неодноразово був застосований Верховним Судом, зокрема у постановах від 21 травня 2021 року у справі № 1.380.2019.006107, від 22 липня 2021 року у справі № 340/141/21, від 16 вересня 2021 року у справі № 240/10995/20 та від 12 вересня 2022 року у справі №120/16601/21-а. З огляду на вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права, а саме, статті 122 КАС України, а тому підлягає скасуванню, апеляційна скарга - задоволенню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду. Висновки викладені у цій постанові щодо застосування статті 122 КАС України відповідають позиції Верховного Суду, висловленій у постановах від 22 січня 2020 року у справі №2540/2618/18, від 5 травня 2020 року у справі №826/6830/17, від 11 серпня 2021 року у справі № 320/8317/20, від 16 вересня 2021 року у справах №120/3403/20-а, №560/5412/20, від 9 лютого 2022 року у справі № 460/8776/20 та від 1 червня 2022 року у справі № 460/100/21. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Так, у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom, заява №4451/70, пункти 28-36) Європейським судом з прав людини було визначено, що право на доступ до суду є одним з аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. У цій справі Суд визнав право на доступ до суду як невід`ємний аспект гарантій, закріплених у статті 6, пославшись на принципи верховенства права та недопущення свавілля, покладені в основу більшості положень Конвенції. Разом з тим, право на доступ до суду повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (рішення у справі "Беллє проти Франції" (Bellet v. France), заява № 13343/87, пункт 36). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд (рішення у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany ), [ВП] заява № 42527/98, пункт 45 та рішення у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії", (Lupeni Greek Catholic Parish and others v. Romania), [ВП] заява № 76943/11, пункти 84, 86). При цьому колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 «Про верховенство права» (Venice Commission: the Rule of Law; прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року (далі - Доповідь Венеціанської комісії). Так, у пункті 24 Доповіді Венеціанської комісії було зазначено, що у рамках Організації Об`єднаних Націй поняття «верховенство права», що було включене до преамбули Загальної декларації прав людини (1948), застосовується для впровадження низки принципів, що мають властивість змінюватися залежно від того чи іншого контексту; порівняння двох доповідей, підготовлених за короткий проміжок часу (2002- 2004 рр.), демонструє цю різноманітність підходів: у першій наголошується, приміром, на таких елементах, як незалежна судова система, незалежні установи захисту прав людини, визначені та обмежені повноваження влади, справедливі та прозорі вибори; тоді як у другій увагу сконцентровано (у більш класичний спосіб) на таких елементах, як якість законодавства, ієрархічна вищість закону, рівність перед законом, відповідальність перед законом, юридична визначеність, процесуальна та судова прозорість, уникнення свавілля, поділ влади та ін. Крім того, в пункті 37 Доповіді Венеціанської комісії вказано, що верховенство права включає в себе вісім «інгредієнтів: (1) доступність закону (в тому значенні, що закон має бути зрозумілим, чітким та передбачуваним); (2) питання юридичних прав мають бути вирішені нормами права, а не на основі дискреції; (3) рівність перед законом; (4) влада має здійснюватися у правомірний, справедливий та розумний спосіб; (5) права людини мають бути захищені; (6) мають бути забезпечені засоби для розв`язання спорів без надмірних матеріальних витрат чи надмірної тривалості; (7) суд має бути справедливим; (8) дотримання державою як її міжнародно правових обов`язків, так і тих, що обумовлені національним правом. При цьому колегія суддів враховує, що згідно з пунктом 43 Рекомендації CM/Rec (2004)20 Комітету Міністрів державам-членам щодо судового перегляду (прийнята Комітетом Міністрів 15 грудня 2004 року на 909-му засіданні на рівні постійних представників) право на доступ до судового перегляду має бути ефективним. Встановлення обов`язку використовувати всі інші засоби захисту не має бути перешкодою для тих, хто бажає перегляду адміністративного акта. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 рішення у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom, заява № 8225/78), пункт 96 рішення у справі "Кромбах проти Франції" (Krombach v. France, заява № 29731 /96). У справі «Bellet v. France» (заява №23805/94, пункт 36) Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Також, у рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and оthers v. Spain, заяви №№38366/97, 38688/97, 40777/98, 40843/98, 41015/98, 41400/98, 41446/98, 41484/98, 41487/98 and 41509/98, пункт 51) та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada. Cavanilles v. Spain, заява № 28090/95, пункт 45) Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. ЄСПЛ також у справі «Корня проти Республіки Молдова» (Cornea v. the Republic of Moldova, заява № 22735/07, п.п. 21-26; констатовано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції) зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним й може підлягати в деяких випадках обмеженням. Суд повинен переконатись у тому, що застосовані заходи не обмежують та не знижують можливості доступу до суду таким чином, що порушується сам зміст цього права. Більше того, обмеження буде неспівмірним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету та якщо не існує розумної співмірності між застосованими заходами і переслідуваною метою (рішення у справі «Уейт і Кеннеді проти Німеччини», заява № 26083/94, пункт 59). Право на доступ до суду буде порушеним, коли регулювання не переслідує більше мету правової безпеки і належного управління правосуддям, а являє собою бар`єр, який перешкоджає особі добитися розгляду по суті своєї справи компетентним судом (рішення у справі «Цалкізіс проти Греції» (Tsalkitzis v. Greece, заява № 11801/04, пункт 44). Виходячи з аналізу вказаної практики Європейського суду з прав людини та враховуючи обставини вказаної справи, колегія суддів зазначає, що порушення судом першої інстанції положень статті 122 КАС України щодо строків звернення до суду, призвело до безпідставного повернення позовної заяви ОСОБА_1 , чим позбавило його гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права доступу до суду. Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, враховуючи викладені обставини та докази у їх сукупності, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, що призвело до обмеження права позивача на судовий захист, регламентованого, зокрема, статтею 55 Конституції України та статтею 5 КАС України, а також неправильного вирішення питання про повернення позовної заяви. За таких обставин ухвала Черкаського окружного адміністративного суду від 22 березня 2023 р. про повернення позовної заяви є протиправною та підлягає скасуванню. Згідно ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Враховуючи все вищевикладене у сукупності, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу позивача задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції, внаслідок порушення норм процесуального права, скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 229, 308, 311, 315, ч. 1 п. 4 ст. 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 22 березня 2023 р. - задовольнити. Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 22 березня 2023 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії - скасувати, справу направити до Черкаського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає. Колегія суддів: О.В. Карпушова О.В. Епель В.В. Кузьменко