Постанова 4854 № 420/5436/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/5436/22 Головуючий в 1 інстанції: Радчук А.А. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючої судді - Шевчук О.А., суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2022 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,- ВСТАНОВИЛА: У квітні 2022 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 67116,00 грн. сенреднього заробітку за час затримки розрахунку; - стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.12.2018 у справі №815/1112/18 задоволено позов ОСОБА_1 до Управління МВС України на Одеській залізниці про звільнення з органів внутрішніх справ за п.64 «г» (через скорочення штатів) з 16.03.2018. На виконання зазначеного рішення суду наказом УМВС від 04.06.2020 №1о/c змінено підставу та дату його звільнення позивача з OBC з 16.03.2018 та встановлено вислугу років - 16 років 07 місяців 03 дні. Проте, на день звільнення грошове забезпечення за період з 07.11.2015 по 16.03.2018, а також одноразову грошову допомогу при звільнені, йому не було виплачено, у зв`язку з чим, позивач звернувся до суду та постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2021 у справі №420/11900/20 визнано неправомірною бездіяльність УМВС України на Одеській залізниці щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 : грошового забезпечення за період з 19.10.2016 р. по 16.03.2018 р. у розмірі 87 563,68 грн., одноразової грошової допомоги при звільнені з органів внутрішніх справ у розмірі 40 311,91 грн. і стягнуто з ГУНП в Одеській області на користь ОСОБА_1 : грошове забезпечення за період з 19.10.2016 р. по 16.03.2018 р. у розмірі 87 563,68 грн., одноразову грошову допомогу при звільненні з органів внутрішніх справ у розмiрi 40 311,91 грн. Позивач зазначає, що 09.07.2021 на виконання вищезазначеного судового рішення йому було виплачено, шляхом перерахування на картковий рахунок, заборгованість з грошового забезпечення та одноразова грошова допомога при звільненні, з урахуванням податків та зборів, у зв`язку з чим період затримки розрахунку при звільненні тривав з 04.06.2020 по 09.07.2021, тобто 400 днів. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2022 року адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.06.2020 року по 08.07.2021 року у розмірі 66 968 (шістдесят шість тисяч дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 16 коп. Стягнуто з Міністерства внутрішніх справ України (вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01024, код ЄДРПОУ 00032684) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , PНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 40 коп. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Доводами апеляційної скарги зазначено, що жодних процесуальних документів від Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/5436/22, у тому числі, ухвала про відкриття провадження, позовна заява з додатками, рішення суду на адресу МВС не надходили, що підтверджується листом Департаменту документообігу та контролю МВС від 06.03.2023 № 15814/09. Отже, в порушення вимог статей 174, 251 КАС України, суд першої інстанції не надсилав на адресу відповідача жодних процесуальних документів, а відтак порушив права відповідача на участь у розгляді справи, прийняв рішення з порушенням основних засад судочинства. Апелянт вказує, що Одеським окружним адміністративним судом у рішенні від 24.10.2022 помилково зазначено, що МВС України є правонаступником УМВС України на Одеській залізниці, що призвело до прийняття необґрунтованого та незаконного судового рішення. Завдання та функції держави, які були покладено на Управління МВС України на Одеській залізниці, у зв`язку із прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» покладені на Головне управління Національної поліції в Одеській області. Апелянт вказує, що ОСОБА_1 не перебував в трудових відносинах з Міністерством внутрішніх справ України, службу на посадах рядового і начальницького складу ОВС в апараті Міністерства внутрішніх справ України не проходив, МВС не було роботодавцем Позивача, і як наслідок грошове забезпечення (заробітна плата) Позивачу Міністерство не виплачувало. Отже, покладання зобов`язання на МВС України стосовно виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суперечить вимогам законодавства, у тому числі положення пунктів 20 та 29 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України, оскільки позивач не перебував у безпосередніх відносинах з МВС України, а МВС не є правонаступником УМВС України по Одеській залізниці. Апелянт зазначає, що стягуючи з МВС на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд першої інстанції застосовував Кодекс законів про працю України, що не регулюють ці правовідносини, а відповідно до частини шостої статті 7 КАС України аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача зазначає, що позивач звільнений з ОВС наказом УМВС від 04.06.2020 №1, а повний розрахунок здійснений лише 09.07.2021. Спору щодо розміру грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги не було взагалі, позивачу не нарахована та не виплачена заборгованість з грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільнені без будь-яких мотивів та пояснень. Представник позивача вказує, що в день звільнення зі служби з позивачем не був проведений розрахунок - не була виплачена заборгованість з грошового забезпечення та одноразова грошова допомога при звільненні. Період затримки розрахунку при звільненні тривав з 04.06.2020 по 09.07.2021, тобто 400 днів. Так як період затримки розрахунку становить 400 днів то розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 67 116,00 грн. (400 х 167,79 - 67 116,00). УМВС України на Одеській залізниці являлось структурним підрозділом МВС, і тому ліквідація здійснювалась саме на підставі наказу МВС, а не на підставі постанови Кабінету Міністрів України. Так як, ліквідовано лише структурний підрозділ МВС, а саме МВС продовжує функціонувати, то кошти мас виплачувати саме МВС. З огляду на зазначене, представник позивача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з 13.08.2001 року по 16.03.2018 року. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.12.2018 року у справі №815/1112/18 було задоволено у повному обсязі вимоги позивача, викладені у заяві від 12.03.2018, адресованій УМВС України на Одеській залізниці, а саме: звільнено ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за п.64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ з 16.03.2018 року або будь-якої іншої дати, яка минула. На виконання зазначеного рішення суду наказом УМВС України на Одеській залізниці від 04.06.2020 року №1о/с було звільнено майора поліції ОСОБА_1 (М-120583), старшого інспектора з пожежної безпеки відділу матеріального забезпечення Управління МВС України на Одеській залізниці за п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, з 16 березня 2018 року, з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні - 16 років 07 місяців 03 дні, яке у пільговому обчисленні складає 21 рiк 08 місяців. У зв`язку із невиплатою позивачу грошового забезпечення за період з 07.11.2015 року по 16.03.2018 року та одноразової грошової допомоги при звільненні, позивач звернувся до суду. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2021 року у справі №420/11900/20 визнано неправомірною бездіяльність Управління Міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 19.10.2016 року по 16.03.2018 року у розмірі 87563,68 грн., одноразової грошової допомоги при звільнені з органів внутрішніх справ у розмірі 40311,91 грн., стягнуто з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 19.10.2016 року по 16.03.2018 року у розмірі 87563,68 грн., одноразову грошову допомогу при звільнені з органів внутрішніх справ у розмірі 40311,91 грн. На виконання зазначеної постанови, як вбачається з виписки по рахунку ОСОБА_1 , перерахування грошових коштів на картковий рахунок позивача проведено 09.07.2021 року. Вважаючи, що відповідачем грошове забезпечення за період з 19.10.2016 року по 16.03.2018 року та одноразова грошова допомога при звільнені з органів внутрішніх справ виплачені несвоєчасно, тобто не в день звільнення, у зв`язку з чим він має право на стягнення середнього заробітку за відповідний період затримки розрахунку при звільненні, позивач у 2021 році звернувся з адміністративним позовом до Одеського окружного адміністративного суду. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.10.2021 року по справі №420/13997/21 було задоволено позовні вимоги в повному обсязі та зобов`язано Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.06.2020 року по 08.07.2021 року у розмірі 67 116 грн. з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.02.2022 у справі №420/13997/21 було скасовано рішення першої інстанції за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, за участю третьої особи - Національної поліції України, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, у зв`язку з тим, що колегія суду в ході апеляційного розгляду справи встановила, що позовні вимоги пред`явлено до неналежного відповідача і суд апеляційної інстанції позбавлений можливості залучити до участі у справі належного відповідача. Крім того, колегією П`ятого апеляційного адміністративного суду у постанові від 24.02.2022 року у справі №420/13997/21 встановлено, що правонаступником Управління Міністерства внутрішніх справ України на залізничному транспорті є Мiнiстерство внутрiшнiх справ України. А також роз`яснено, що у позивача є право повторно звернутися за захистом своїх прав, свобод та інтересів у встановлений законом спосіб та до належного вiдповiдача. Обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що наказом від 04.06.2020 року позивача було звільнено з посади з 18.03.2016 року, проте в день звільнення йому не було виплачено грошове забезпечення за період з 19.10.2016 року по 16.03.2018 року та одноразову грошову допомогу, а розрахунок з ним проведено з затримкою лише 09.07.2021 року, вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач повторно звернувся до суду з даним позовом, але до іншого відповідача. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, у зв`язку з чим дійшов висновку, що у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошового забезпечення. Враховуючи дату винесення наказу про звільнення позивача зі служби (04.06.2020) та дату проведення остаточного розрахунку (09.07.2021), суд дійшов висновку, що сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період з 04.06.2020 по 08.07.2021 становить 66 968,16 грн. (167,84 грн. - середньоденний заробіток позивача * 399 днів). Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За правилами частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (частина друга статті 233 КЗпП України). Відповідно до частин першої, другої статті 122 КАС України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною п`ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Як обумовлено частиною першою статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. За змістом частини другої статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Аналіз норм чинного законодавства свідчить, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16. Таким чином, законодавством встановлено обмеження певним строком права особи на звернення до суду з адміністративним позовом про зобов`язання нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Поруч із цим, згідно з частиною третьою статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України. Аналізуючи наведені положення законодавства, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11 лютого 2021 року в справі № 240/532/20 за схожих фактичних обставин сформував висновок, який полягає у тому, що встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців. Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо яких виник спір. Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України. Ухвалюючи згадану постанову, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду одночасно відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах, а також погодився з висновком щодо застосування частини п`ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема, від 04 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) та від 22 січня 2020 року (справа № 620/1982/19). У підсумку Верховний Суд резюмує, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, а відтак, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується місячним строком (частина п`ята статті 122 КАС України). Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, остаточний розрахунок з позивачем проведений 09 липня 2021 року, отже місячний строк звернення до суду з цим позовом обраховується саме з цієї дати. Водночас до суду позивач звернувся 06 квітня 2022 року, тобто з пропуском місячного строку, визначеного частиною п`ятою статті 122 КАС України. Колегія суддів зауважує, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності. При цьому строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб у справах про проходження публічної служби особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. Вирішуючи питання про дотримання строку звернення до суду у кожному конкретному випадку, необхідно виходити не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, але й з об`єктивної можливості особи знати про такі факти. Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» (заява № 24402/02), яке набуло статусу остаточного 20 серпня 2010 року, зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див., наприклад, рішення у справі «Ашінгдан проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), від 28 травня 1985 року, пункт 57, Серія A, № 93). Отже, за практикою Європейського суду з прав людини застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. Оцінюючи обставини звернення позивача з позовом до суду в розрізі наведених висновків Європейського суду з прав людини, а також положень частини п`ятої статті 122 КАС України, колегія суддів зазначає, що вказаною нормою статті 122 КАС України встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету як найскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2023 року у справі № 480/2878/22. Відповідно до абз. 1 ч.1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Згідно з п.8 ч.1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Відповідно до ч.3, ч.4 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. З огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції і залишення без розгляду позову ОСОБА_1 у зв`язку з пропуском строку звернення до суду. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України - задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2022 року - скасувати. Залишити позовну заяву ОСОБА_1 - без розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуюча суддя: О.А. Шевчук Суддя: А.В. Бойко Суддя: А.Г. Федусик