Постанова 4805 № 296/5648/22

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №296/5648/22 Головуючий у 1-й інст. Зосименко О.М. Категорія 39 Доповідач Коломієць О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 червня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Коломієць О.С. суддів Шевчук А.М., Талько О.Б. з участю секретаря судового засідання Кузьменко А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №296/5648/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 16 лютого 2023 року, ухвалене під головуванням судді Зосименко О.М. в с т а н о в и в: У вересні 2022 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача борг за договором позики від 28.04.2020 року у сумі 35 000,00 доларів США та 3% річних у сумі 1 936,00 доларів США, а всього - 36 936,00 доларів США, що є еквівалентом за курсом НБУ 36,57 грн. за 1 долар США станом на день подання позову та складає 1 350 749,52 грн. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 28.04.2020 року між ним та відповідачем було укладено договір позики у простій формі, відповідно до якого він надав відповідачу грошові кошти у сумі 35 000,00 доларів США, а відповідач зобов`язався повернути борг до 28.10.2020 року, однак цього не зробив. Оскільки боржник прострочив виконання грошового зобов`язання, то підлягає стягненню 3% річних, що за період з 29.10.2020 по 02.09.2022 становить 1 936,00 доларів США. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 16 лютого 2023 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в сумі 35000,00 доларів США, відповідно до боргової розписки від 28.04.2020 та 3% річних в сумі 1936,00 доларів США, а всього 36936,00 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким закрити провадження у справі. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не взято до увагу, що боргова розписка від 28.04.2020 року не є формою договору. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником. За період з 28.04.2020 року по 10.09.2020 року між позивачем та відповідачем виникла інша домовленість, в результаті чого, 10.09.2020 року, між позикодавцем - ОСОБА_1 та позичальником - ОСОБА_2 було укладено договір позики, яким було збільшено суму позики на 25000,00 доларів США, які були передані позикодавцем та отримані позичальником, що підтверджується договором позики, який укладено в простій письмовій формі та підписано сторонами. Згідно з п.1 договору позики від 10.09.2020 року, позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність грошові кошти в сумі 1 668 000,00 грн., що саном на 10 вересня 2020 року є еквівалентом грошової суми 60 000,00 доларів США. В зазначену суму, були зараховані грошові кошти в сумі 35 000,00 доларів США, які позикодавець передав позичальнику згідно розписки від 28.04.2020 року. ???За таких обставин, розписка від 28.04.2020 року, на підставі якої судом першої інстанції було задоволено позовні вимоги позивача втратила свою чинність. Дана обставина не була встановлена та не досліджувалася судом першої інстанції. ???У зв`язку з укладанням договору позики від 10.09.2020 року, між ОСОБА_1 (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) було укладено договір Іпотеки від 10.09.2020 року. Відповідач частково задовольнив вимоги позивача на суму 808 500,00 грн., шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , відповідно до умов договору іпотеки, який був укладений між позивачем та відповідачем 10.09.2020 року для забезпечення виконання умов договору позики від 10.09.2020 року. Враховуючи той факт, що за відповідачем залишилася часткова заборгованість, позивач 17.02.2022 року звернувся до Богунського районного суду м.Житомира з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики від 10.09.2020 року. ???В даному конкретному випадку, суд першої інстанції, не застосував п.4 ч.1 ст. 257 ЦПК України, згідно якої, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет спору і з тих самих підстав, що призвело до порушення процесуального права. Вказує, що судом неправильно було застосовано норми ч.1 ст. 1049 ЦК України, у зв`язку з тим, що не було встановлено наявність чи відсутність самого договору позики, про який прямо вказано в даній нормі Закону. Стаття 202 ЦК України, на яку посилається суд першої інстанції, також є помилковою, оскільки, розписка яка стала підставою для звернення позивача до суду не є правочином, в зв`язку з тим, що не містить ознаки правочину. Також поза увагою суду залишилося те, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Відповідач правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався. Представник відповідача у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, просив задовольнити вимоги, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким закрити провадження у справі. У судовому засіданні представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та її вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав. Судом під час розгляду справи встановлено, що 28 квітня 2020 року ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 грошові кошти у готівковій формі у сумі 35 000,00 доларів США, які зобов`язався повернути до 28 жовтня 2020 року, про що була складена розписка (а.с.4,20). Відповідно до договору позики від 10 вересня 2020 року, ОСОБА_1 (позикодавець) передав, а ОСОБА_2 (позичальник) прийняв у власність грошові кошти у сумі 1 668 000,00 грн., що станом на 10 вересня 2020 року було еквівалентом грошової суми 60 000,00 доларів США, і зобов`язувався повернути таку ж суму грошових коштів у строк до 10.09.2022 року (а.с.63). Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що боргова розписка підтверджує передання грошових коштів та укладення договору позики між сторонами у справі, за яким позичальник свої зобов`язання щодо повернення боргу не виконав, як наслідок утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача. Окрім того, у зв`язку із простроченням виконання грошового зобов`язання відповідно до ст.625 ЦК України наявні підстави для стягнення трьох відсотків річних за період із 29.10.2020 року по 02.09.2022 року. Проте колегія суддів не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц (провадження № 61-4560св21). Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено, що між сторонами виникли договірні правовідносини із договору позики; розписка від 28.04.2020 року підтверджує як факт укладення договору, так і факт отримання відповідачем від позивача обумовленої у розписці грошової суми. Оригінал боргової розписки був поданий позивачем до суду першої інстанції та долучений до матеріалів справи (а.с.20). Наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов`язання відповідачем не виконане і позика не повернута. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 02 вересня 2020 року (справа № 569/24347/18), від 26 вересня 2018 року (справа № 483/1953/16-ц), від 31 жовтня 2018 року (справа № 707/2606/16-ц). Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У частинах першій, другій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Доводи апеляційної скарги про втрату чинності розписки від 28 квітня 2020 року, у зв`язку із укладенням між сторонами нового договору позики від 10.09.2020 року, який передбачав, що у зазначену у договорі суму боргу були зараховані грошові кошти в сумі 35000,00 доларів США, які позикодавець передав позичальнику згідно розписки від 28.04.2020 року, є необґрунтованими. Положеннями договору позики від 10 вересня 2020 року не встановлено, що зобов`язання щодо повернення грошових коштів у сумі 35 000,00 доларів США, що виникли на підставі розписки від 28 квітня 2020 року, припинилися, а вказана сума боргу зараховується у надану ОСОБА_1 суму грошових коштів у розмірі 60 000,00 доларів США. Установивши під час розгляду справи факт укладення договору позики та отримання ОСОБА_2 у борг від ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 35 000,00 доларів США, що підтверджується розпискою від 28 квітня 2020 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про виникнення між сторонами позикових правовідносин, зобов`язання за якими позичальник не виконав, та у зв`язку з цим про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за договором позики. Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Згідно частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Нарахування трьох процентів річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням трьох процентів річних є правом кредитора, яким він наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача трьох відсотків річних на підставі частини другої статті 625 ЦПК України, однак не погоджується із визначеним судом розміром. Вирішуючи питання щодо періоду прострочення боржника, за який можуть бути нараховані три відсотки річних судом першої інстанції не враховано, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який на цей час триває. Згідно п.18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Враховуючи вищевказані положення закону та межі заявлених позовних вимог, вимога про стягнення трьох відсотків річних за період з 24 лютого 2022 року по 02 вересня 2022 року до задоволення не підлягає. Однак стягненню підлягають три відсотки річних за порушення грошового зобов`язання за період із 29 жовтня 2020 року до 23 лютого 2022 року, що складає 483 дні і становить суму у розмірі 1 389,45 доларів США (НОМЕР_1). З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості та трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором позики, укладення якого підтверджується борговою розпискою від 28 квітня 2020 року, однак не врахував, що із 24 лютого 2022 року в Україні ведений воєнний стан, тому позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу у разі прострочення виконання грошового зобов`язання. Невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, призвело до ухвалення у справі незаконного рішення, а тому останнє підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про часткове задоволення позову з вищевказаних підстав. Частиною 4 статті 382 ЦПК України передбачено, що постанова суду апеляційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України). Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги ОСОБА_2 , скасуванням судового рішення та ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, судові витрати, сплачені позивачем у суді першої та апеляційної інстанцій, підлягають перерозподілу пропорційно до розміру задоволених вимог. За подачу позову ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у розмірі 12 405,00 грн. (а.с.1). З урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог (98,5%) з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним витрати зі сплати судового збору у суді першої інстанції у розмірі 12 218,92 грн. За подання апеляційної скарги відповідачем був сплачений судовий збір у розмірі 18 607,50 грн., розмір залишених без задоволення позовних вимог під час апеляційного перегляду становить 1,5% від суми задоволених вимог в розмірі 36 936,00 доларів США, які були предметом перегляду в апеляційній інстанції. З урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги, ОСОБА_1 має сплатити на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 279,11 грн. Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 16 лютого 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 28.04.2020 в сумі 35000,00 доларів США, 3% річних в сумі 1389,45 доларів США, а всього 36389,45 доларів США та судовий збір в розмірі 12218,92 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 279,11 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 08 червня 2023 року. Головуючий Судді