Постанова Дніпровський апеляційний суд № 185/6030/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3211/23 Справа № 185/6030/22 Суддя у 1-й інстанції - Зінченко А.С. Суддя у 2-й інстанції - Зайцева С. А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 червня 2023 року місто Дніпро Дніпропетровської області Єдиний унікальний номер 185/6030/22 Номер провадження 22-ц/803/3211/23 Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого: Зайцевої С.А. суддів: Барильської А.П., Максюти Ж.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі Дніпропетровської області в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2022 року головуючого судді Зінченко А.С. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві,- В С Т А Н О В И В : У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (далі- ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві Позов мотивований тим, що позивач має 26 років 10 місяців загального страхового стажу, з них 21 рік 1 місяць у шкідливих підземних умовах праці. На виробничо-структурних підрозділах підприємства ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» позивач працював з повним робочим днем під землею в шкідливих умовах. 15 липня 2015 позивача було звільнено відповідачем (роботодавцем) із займаної посади за ч.2 ст.40 КЗпП України, у зв`язку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров`я. Згідно з довідками Медико-соціальної експертної комісії за професійними захворюваннями первинно від 24 листопада 2015 року серії 12ААА № 015776 , від 26 листопада 2019 року серії 12ААА № 057051 та серії 12ААБ № 625192 у зв`язку з професійним захворюванням позивачу було сукупно встановлено 60 % втрати працездатності та 3 групу інвалідності (45 % - радикулопатія попереково-крижова L5- S1, шийна С 5- С7 з вираженим порушенням біомеханіки хребта, стійким больовим і периферичним нейросудинними синдромами, з вазомоторно-трофічними порушеннями на кичстях, нейродистрофією у вигляді двобічного плечелопаткового періартрозу (ПФС другого ст.), деформуючого остеоартрозу ліктьових та колінних суглобів (ПФС першого-другого ст); 10 % - хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії, (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії) група А, ЛН першого другого ступеня; 5 % - нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху). Відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 29 жовтня 2015 року, хронічне професійне захворювання позивача виникло за таких обставин: тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу на організм робочого, недосконалість технологічних процесів. Порушення режиму експлуатації технологічного устаткування, приладів, робочого інструменту, аварійних ситуацій, пошкодження захисних засобів та механізмів, систем вентиляції, екранування, сигналізації, освітлення, кондиціювання повітря, порушення правил охорони праці, гігієни праці, відсутність засобів індивідуального захисту, відсутність заходів та засобів рятувального характеру. Таким чином, комісією з розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання було встановлено, що внаслідок тривалої праці в шкідливих умовах на ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», позивач втратив своє здоров`я та працездатність і набув професійне захворювання. Внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності у відносно молодому віці, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, позивач постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Окрім того, внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності у відносно ще молодому віці, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, позивач постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час самопочуття не поліпшується, негативні зміни у житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію. Отже, факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказуванню іншими засобами доказування. Тому, позивач вважає, що відповідач повинен відшкодувати нанесену йому моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров`я, оскільки саме з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров`я, йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що він став особою з інвалідністю, роботодавець звільнив його за станом здоров`я, його постійно турбує фізичний біль, погане самопочуття, порушення душевної рівноваги. Просив стягнути з відповідача на його користь, в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я - 234 000 грн, без урахування утримань з цієї суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 120 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», від імені та в інтересах якого, на підставі довіреності, діє Константинов К.О., просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість рішення та порушення норм матеріального права. В обґрунтування доводів скарги, зокрема зазначено, що позивач не надав доказів, якими обґрунтовує наявність моральної шкоди та не довів, що зазначена ним шкода спричиняється саме професійним захворюванням, а не від супутніх. Позивач мав можливість передбачити вірогідність виникнення та розвитку у нього професійних захворювань, оскільки був проінформований відповідачем про наявність шкідливих та важких умов праці, міг правильно оцінити ситуацію. Обґрунтування позивача щодо фізичних та моральних страждань зводиться до двох абзаців, доводи яких не підкріплені належними та допустимими доказами. Позивачем не зазначено в чому саме він позбавлений нормальних життєвих зв`язків та прикладає додаткових зусиль для організації свого життя. З наданих позивачем доказів вбачається лише, що йому встановлено ступінь втрати працездатності у зв`язку з одним захворюванням та встановлено обмеження щодо умов праці, в іншому позивач має можливість бути повноцінним членом суспільства та забезпечується соціальними пільгами на достатньому рівні. Важкість, небезпечність та шкідливість технологічного процесу виробництва на підприємстві відповідача не є достатньою та самостійною підставою для відповідальності підприємства у вигляді моральної шкоди по професійному захворюванню чи іншому ушкодженні здоров`я працівника при виконанні ним трудових обов`язків, іншої технології видобутку вугілля на території України не запроваджено. Зазначено, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди повинні враховуватися вимоги розумності і справедливості. Відзив на апеляційну скаргу не надано. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи у порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи викладене, оскільки вказана справа є малозначною, то підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам оскаржуване рішення суду відповідає. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , виданої на ім`я ОСОБА_1 22 серпня 1986 року, позивач з 25 серпня 1986 року по 15 липня 2015 року працював на різних посадах у різних структурних підрозділах в ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» (а.с. 17-18). 15 липня 2015 року позивача звільнено з роботи на підставі п. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, що перешкоджає продовженню даної роботи. Відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 29 жовтня 2015 року (Форма П-4) ОСОБА_1 має діагноз: радикулопатія попереково-крижова L5- S1, шийна С5-С7 з вираженим порушенням біомеханіки хребта, стійким больовим і периферичним нейросудинними синдромами, з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях, нейродистрофією у вигляді двобічного плечелопаткового періартрозу (ПФС другого ст.), деформуючого остеоартрозу ліктьових та колінних суглобів (ПФС першого-другого ст); хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії, (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії) група "А", ЛН першогодругого ступеня; нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху). Хронічне професійне захворювання виникло у позивача внаслідок роботи тривалий час в умовах дії шкідливих факторів на підприємстві ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». Хронічне професійне захворювання позивача виявлено під час медичного огляду в 2015 році, повідомлення про наявність хронічного професійного захворювання позивача 23 жовтня 2015 року, встановлення остаточного діагнозу 15 жовтня 2015 року (п. 14,8,9,11 акту) (а.с. 16). Відповідно до первинної довідки обласної МСЕК серії 12ААА № 015776 від 24 листопада 2015 року позивач оглядався комісією, йому встановлено втрату працездатності у 60%, та встановлено третю групу інвалідності з 12 листопада 2015 року по 01 грудня 2016 року, дата переогляду 15 листопада 2016 року (а.с. 19). Відповідно до повторної довідки обласної МСЕК серії 12ААА № 057051 від 26 листопада 2019 року позивач оглядався комісією, йому встановлено втрату працездатності у 60%, встановлено третю групу інвалідності з 01 грудня 2019 року безстроково, переогляду не підлягає (а.с. 15). Відповідно до повторної довідки обласної МСЕК серії 12ААБ № 625192 від 26 листопада 2019 року позивач оглядався комісією, йому встановлено втрату працездатності у 60%, встановлено третю групу інвалідності з 01 грудня 2019 року безстроково, переогляду не підлягає, причина інвалідності професійне захворювання (а.с. 14). Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди є законними та обґрунтованими, оскільки внаслідок отриманого професійного захворювання на виробництві останньому заподіяні фізичний біль і душевні страждання, що призвело до порушення його особистих немайнових прав, звичного образу життя та вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, що належним чином має бути компенсовано. При визначені розміру моральної шкоди, суд керуючись принципом розумності та справедливості, з урахуванням стану здоров`я позивача, втрату професійної працездатності, інвалідність, вину підприємства в заподіянні шкоди, характер та об`єм його фізичних, душевних, психічних страждань від одержаного профзахворювання, втрату можливості його трудової та соціальної реабілітації, що призвело до значних тяжких змін життєвих зв`язків, а саме 60 % втрати професійної працездатності, істотність вимушених змін в життєвих стосунках , дійшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача в порядку відшкодування моральної шкоди 120 000 грн. Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Частиною першої ст.237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. У відповідності до ст. 4 Закону України «Про охорону праці», державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснення, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Виходячи з викладеного, надавши належну оцінку представленим у справі доказам, у їх сукупності, стягнувши компенсацію в сумі 120 000 грн, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди. Зазначений висновок відповідає встановленим обставинам та узгоджується з положеннями статей 153,237-1 КЗпП України. Висновок суду підтверджується, зокрема, актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 29 жовтня 2015 року, складеного філією «Павлоградське управління по монтажу, демонтажу і ремонту гірничошахтного обладнання» ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», згідно з яким позивач отримав професійне захворювання, яке виникло через тривалу дію шкідливих факторів виробничого середовища на організм робочого, недосконалість технологічних процесів. Відповідач не оспорює факт перебування позивача в трудових відносинах. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, спричиненої втратою працездатності у зв`язку із профзахворюванням, підлягають частковому задоволенню. Доводи про те, що позивачем не надано доказів, обґрунтування наявності моральної шкоди та не доведено, що зазначена шкода спричинена саме професійним захворюванням, є безпідставними. Суд першої інстанції правильно виходив із того, що факт спричинення моральної шкоди доведено. Право на відшкодування моральної шкоди у позивача виникло з моменту встановлення стійкої втрати професійної працездатності, що підтверджується відповідними медичними документами. Висновком МСЕК, позивачу встановлено ушкодження здоров`я під час виконання трудових обов`язків, у зв`язку із чим заподіяння моральних страждань є доведеним. Доводи скаржника про те, що позивач мав можливість передбачити вірогідність виникнення та розвитку у нього професійних захворювань, оскільки був проінформований відповідачем про наявність шкідливих та важких умов праці,висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки саме негативні показники важких умов праці та мікроклімату спричинили виникнення хронічних захворювань у позивача. Доказів на спростування наявності шкідливих факторів виробничого середовища та шкідливого впливу на здоров`я позивача відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надані. Доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди, що позивач свідомо працював в шкідливих умовах праці, є безпідставними, оскільки суд першої інстанції, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з професійним захворюванням, правильно визнав, що ОСОБА_1 заподіяна моральна шкода, оскільки внаслідок тривалої дії шкідливих факторів на робочому місці позивач частково втратив професійну працездатність, що порушило його звичайне життя, змусило прикладати додаткові зусилля для організації свого життя, що належним чином має бути компенсовано. Доводи апеляційної скарги, що позивачу встановлено ступінь втрати працездатності у зв`язку з одним захворюванням та встановлено обмеження щодо умов праці, в іншому позивач має можливість бути повноцінним членом суспільства та забезпечується соціальними пільгами на достатньому рівні, не виключають моральних страждань позивача. Крім того, забезпечення безпечних умов праці є обов`язком відповідача, а факт виникнення професійних захворювань у позивача у зв`язку із недосконалістю та шкідливістю виробничого процесу на підприємстві відповідача встановлений в акті розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 29 жовтня 2015 року. Відсутність прямого причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду. Звертаючись до суду, позивач зокрема зазначав, що внаслідок отримання хронічних професійних захворювань, що супроводжуються значною втратою працездатності у відносно молодому віці, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, позивач постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Що все це постійно та негативно позначалося та позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час самопочуття позивача не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого завдає йому душевного болю та страждань. Крім того, позивач вимушений проходити чисельні курси лікування, тривалий курс лікування, позбавляє позивача можливості вести повноцінний спосіб життя, у зв`язку з хронічним професійним захворюванням порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки позивача. Тривалий процес лікування, позбавляє позивача можливості вести повноцінний спосіб життя. Вказані позивачем обставини нічим не спростовані. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди судом першої інстанції визначено виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, а також з характеру, глибини та тривалості душевних страждань позивача. Правова позиція з приводу застосування принципів розумності, виваженості та справедливості при визначені розміру моральної шкоди викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі 197/42/20. У зв`язку з вищевикладеним, апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги відповідача, про необґрунтованість розміру моральної шкоди. Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону. Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що привело або могло привести до неправильного вирішення справи. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовано обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Підстав для скасування судового рішення не вбачається. Також, відповідно до підпункту в пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених в зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» залишити без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: