Постанова Київський апеляційний суд № 357/1510/22

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 31 травня 2023 року м. Київ Справа №357/1510/22 Провадження № 22-ц/824/1539/2023 Резолютивна частина постанови оголошена 31 травня 2023 року Повний текст постанови складено 01 червня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. секретаря: Карпенка В.Р. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» про визнання протиправним та скасування наказу про відстрочення від роботи, поновлення допуску, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, В С Т А Н О В И В: У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» (далі - КНП «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф») про визнання протиправним та скасування наказу про відстрочення від роботи, поновлення допуску, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 з 01 квітня 1996 року і на даний час працює в КНП «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» на посаді фельдшера з медицини невідкладних станів Білоцерківської станції екстреної медичної допомоги. Наказом директора КНП «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Оксани Миколаївни Шарко від 01 лютого 2022 року № 14-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », його відсторонено від роботи з 04 лютого 2022 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Позивач вважав вказаний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню у зв`язку з тим, що в національному законодавстві недостатньо чітко та непослідовно сформовані правові норми з приводу обов`язку вакцинації від COVID-19, оскільки існує перелік професій котрі підлягають обов`язковому щепленню від гострої респіраторної хвороби COVID-19, але накази про початок обов`язкової вакцинації та наказ про внесення змін до календаря щеплень в частині включення до числа обов`язкових щеплень гострої респіраторної хвороби COVID-19, фактично відсутні. Кодексом законів про працю України не врегульоване питання про матеріальну компенсацію працівникові часу невиконання ним трудових обов`язків у зв`язку з його незаконним відстороненням від роботи. За умови відсутності у наказі від 01 лютого 2022 року № 14-к кінцевого терміну його дії, повернення умов повернення позивача до виконання трудових обов`язків з фактом здійснення ним щеплення, від якого він на підставі статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» має право відмовитися на законних підставах. ОСОБА_1 просив: 1) визнати протиправним та скасувати наказ директора КНП «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Оксани Миколаївни Шарко від 01 лютого 2022 року № 14-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », яким його відсторонено від роботи з 04 лютого 2022 року без збереження заробітної плати; 2) зобов`язати директора КНП «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» поновити на роботі ОСОБА_1 шляхом допуску його до роботи на посаді фельдшера з медицини невідкладних станів Білоцерківської станції екстреної медичної допомоги; 3) стягнути з КНП «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу відсторонення 04 лютого 2022 року до часу фактичного виконання цього судового рішення, обрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №

100. Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 лютого 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. У квітні 2022 року відповідач подав відзив на позовну заяву у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Відзив обґрунтовано тим, що наказом Міністерства охорони здоров?я України від 10 листопада 2021 року № 2664 доповнено перелік професій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням працівниками закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності та комунальних підприємств, установ та організацій. 05 січня 2022 року відповідач видав наказ № 18, з яким ознайомив позивача. В даному наказі було зазначено перелік пунктів щеплень та масової вакцинації в Київській області. 31 січня 2022 року наказ Міністерства охорони здоров?я України № 2664 набрав чинності і відповідачем було складено акт про відмову або ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, яким засвідчено факт того, що позивач відмовився надати будь-яке підтвердження проходження обов`язкової вакцинації або наявності протипоказань, що було трактовано відповідачем як ухилення від вакцинації. 01 лютого 2022 року відповідачем було видано наказ № 14-к, яким позивача відсторонено від роботи. 24 лютого 2022 року відповідач видав наказ № 2153, яким скасував відсторонення позивача від роботи у зв`язку з воєнним станом. 01 березня 2022 року Міністерство хорони здоров?я України зупинило дію наказу № 2153 до завершення воєнного часу. Відповідач вважав, що положення частини третьої-четвертої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хворою» регулює інші правовідносини та не може бути застосоване в даному випадку. Обов`язковість вакцинації для професій, виробництв та організацій від інших інфекційних хвороб встановлюється Міністесртвом охорони здоров?я України без включення до календаря щеплень. Відповідач не зобов`язаний фіксувати факт проведення (не проведення) медичного огляду. Відповідач має право засвідчувати факт відмови/ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками відповідача. Оскаржуваний наказ винесено у зв`язку з ухиленням позивача від обов`язкового профілактичного щеплення. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до КНП «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» про визнання протиправним та скасування наказу про відстрочення від роботи, поновлення допуску, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу задоволено частково. Скасовано наказ директора КНП «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» від 01 лютого 2022 року № 14-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ». Стягнено з КНП «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, обраховану відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України до 08 лютого 1995 року № 100, з часу відсторонення від роботи - 04 лютого 2022 року до 24 лютого 2022 року. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, за період часу з 04 лютого 2022 року до 24 лютого 2022 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Скасовуючи наказ директора КНП «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» від 01 лютого 2022 року № 14-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що починаючи з дня повідомлення ОСОБА_1 про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 до моменту відсторонення від роботи, у позивача було достатньо часу для проходження такого щеплення і останній у встановленому законом порядку відмовився від обов`язкового профілактичного щеплення. У оскаржуваному наказі відсутні відомості про те, що позивач відмовився або ухилився від проходження обов`язкового щеплення у відповідності до порядку такого оформлення, складеному згідно з нормами чинного законодавства. Відповідач, з урахуванням необхідності для проходження у встановленому законодавством порядку вакцинації достатнього розумного часу з дня набрання чинності підзаконним нормативно-правовим актом про обов`язковість щеплення від COVID-19, в тому числі і часу для проходження медичного огляду перед щепленням, не надав суду жодних доказів про те, які заходи, спрямовані на проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівників, зокрема, і позивача, діяльність якого, поряд з іншим, полягає у проведенні занять учням згідно з чітким затвердженим графіком таких занять, були ним здійснені, поряд з іншим, і у взаємодії з відповідними установами та пунктами щеплень проти COVID-19 (закладами охорони здоров`я) та з органами державної санітарно-епідеміологічної служби. Керівник відповідача, як уповноважений власником орган до застосування щодо позивача відсторонення від роботи на невизначений строк, не запропонувала ОСОБА_1 надати письмові пояснення про причини відмови чи ухилення від щеплення проти COVID-19, наявності можливих медичних протипоказань від такого щеплення, чим допустила істотне порушення норм чинного законодавства про працю стосовно своїх обов`язків і стосовно прав позивача. Наявність постанови Кабінету Міністрів України, якою передбачено відсторонення від роботи працівників у разі відмови чи ухилення від проходження обов`язкового щеплення і у якій є посилання на статтю 46 КЗпП України та на статтю 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», не може бути підставою для недотримання керівником установи під час такого відсторонення працівника від роботи вимог Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Оскільки оспорюваним наказом позивача позбавлено професійної взаємодії та засобів до існування на невизначений строк, обмежено право на працю за обраною спеціальністю, суд дійшов до висновку про задоволення вимоги позивача про зобов`язання відповідача виплатити йому середній заробіток за час відсторонення від роботи (вимушеного прогулу). 23 травня 2022 року КНП Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» подало до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2022 року в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні цих вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач мав достатньо часу для проходження вакцинації, жодна норма не зобов?язує відповідача повідомляти позивача про обов?язкове профілактичне щеплення від COVID-19, пропонувати пройти щеплення тощо. Відповідачем належним чином зафіксовано факт ухилення позивача від вакцинації. Оскаржуваний наказ містить належний перелік підстав допуску до роботи та не обмежується виключно фактом закінчення дії карантину. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03червня 2022 року апеляційну скаргу передано судді-доповідачу. Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 червня 2022 року витребувано з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області матеріали цивільної справи № 357/1510/22 за позовом ОСОБА_1 до КНП «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення допуску, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. 29 червня 2022 року матеріали справи № 357/1510/22 за позовом ОСОБА_1 до КНП «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення допуску, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулунадійшли до Київського апеляційного суду. Ухвалою Київського апеляційного суду від 30червня 2022 року клопотання КНП «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2022 року задоволено та поновлено його. Апеляційну КНП «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліківпротягом десяти днів з дня вручення копії ухвали. Заявнику необхідно було доплатити судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду, 18 липня 2022 року заявником на виконання вимог узвали Київського апеляційного суду від 30 червня 2022 року надано докази сплати судового збору у розмірі, встановленому судом. Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 липня 2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою КНП «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до КНП «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» про визнання протиправним та скасування наказу про відстрочення від роботи, поновлення допуску, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 жовтня2022 року справу призначено до розгляду з викликом учасників справи. Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року зупинено апеляційне провадження у цій справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 130/3548/21. Ухвалою Київського апеляційного суду від 31 березня 2023 року поновлено апеляційне провадження у цій справі. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. В судовому засіданні представник відповідача Прокопенко П.С. підтримав доводи доводи апеляційної скарги. Позивач ОСОБА_1 проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків. Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Встановлено, що ОСОБА_1 з 01 квітня 1996 року працює на посаді фельдшера швидкої медичної допомоги. З 01 січня 2013 року назва посади змінена на фельдшер з медицини невідкладних станів. Рішенням Київської обласної ради від 21 квітня 2020 року підприємство відповідача реорганізоване в КНП «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф». Генеральним директором КНП «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» від 01 лютого 2022 року видано наказ № 14-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », відповідно до якого ОСОБА_1 відсторонено від роботи фельдшера з медицини невідкладних станів Білоцерківської станції екстреної медичної допомоги з 04 лютого 2022 року без збереження заробітної плати. Вказаним наказом встановлено, що відсторонення діє до усунення причин, що його зумовили. Підставою видачі наказу став акт ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-COV-2, який підтверджений відповідним актом від 31 січня 2022 року. Відповідачем 08 лютого 2022 року видано ОСОБА_1 довідку про те, що він дійсно працює в КНП «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» на посаді фельдшера з медицини невідкладених станів Білоцерківської станції екстреної медичної допомоги з 01 січня 2013 року (наказ від 02 січня 2013 року № 2-к) по даний час та видано довідку про доходи від 08 лютого 2022 року №

54. Наказом в.о.генерального директора КНП «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» від 24 лютого 2022 року № 382, начальникам станцій ЕМД, завідувачу ОДВ наказано забезпечити включення у графіки чергувань, раніше відсторонених від роботи працівників (пункт 3.1 наказу). З матеріалів справи слідує, що підставою відсторонення ОСОБА_1 від роботи став акт про відмову від ухилення останнього від обов?язкового профілактичного щеплення. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону не відповідає. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону Відповідно до статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. У пунктах а, б статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення. Частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» також передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків. Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Відповідності до пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09 грудня 2020 року № 1236 в редакції з урахуванням змін, що набрали чинності 26 жовтня 2021 року (далі - Постанова), керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій слід забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я. Зі змісту підпункту 1 пункту 41-6 Постанови вбачається, що керівник державного органу (державної служби), керівник підприємства, установи та організації також має прийняти рішення про повідомлення працівників про проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Таке повідомлення має містити усю необхідну інформацію, необхідну для проведення обов`язкових щеплень (наприклад, посилання на нормативно-правові акти, на підставі яких проводиться обов`язкове щеплення працівників; прохання надати у визначений строк документи, які підтверджуватимуть проходження повного курсу вакцинації проти COVID-19 або першого етапу вакцинації (одна доза), або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; дата, час та місце проведення обов`язкового профілактичного щеплення, якщо роботодавець вирішив організувати проведення такого щеплення; наслідки відмови або ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення тощо). Повідомлення про обов`язкове щеплення проти COVID-19 може бути доведено до відома усіх працівників, наприклад, у письмовому вигляді з проставленням підпису працівника про ознайомлення з таким повідомленням тощо. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими. У справі, яка переглядається, установлено, що відповідач повідомив працівників, у тому числі і позивача, про необхідність вакцинації. Про те, що позивач одержав повідомлення про обов`язкову вакцинацію підтверджується актом №7 від 17 січня 2022 року, підписаний Заступником начальник станції ОСОБА_4 , Головним фельдшером ОСОБА_5,старшим фельдшером ОСОБА_6. Тобто позивач розумів для себе наслідки ухилення від щеплення або ненадання відповідних документів про протипоказання від вакцинації. Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону. Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі: - появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння, - відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; - в інших випадках, передбачених законодавством. Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), Міністерство охорони здоров`я України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань. Накази Міністерство охорони здоров`я України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення). Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; 4) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; 5) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; 6) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року №

83. Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України від 24 лютого 1994 року № 4004-XII «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XII) та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66). Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону № 4004-XII). Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб. Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897. Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб. Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції. Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції. Положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу». Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. За таких обставин аргументи апеляційної скарги про те, що відсторонення позивача від роботи у зв`язку із відсутністю щеплення проти COVID-19 відбулось на підставі закону, є обґрунтованими. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника. Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22). Отже, відмова або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 є підставою для відсторонення від роботи працівників, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153. Як виняток, невакцинований працівник може бути допущений до роботи, якщо надасть роботодавцю медичний висновок про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я. При цьому саме працівник має надати роботодавцю документи, які підтверджуватимуть проходження повного курсу вакцинації проти COVID-19 або першого етапу вакцинації (одна доза), або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я. Відповідно до пункту 4 Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року, Абсолютні протипоказання до введення вакцини: 1) наявність в анамнезі анафілактичної реакції на попередню дозу вакцини (підпункт 5.5 пункту 5 цього Переліку); 2) вагітність - протипоказано введення живих вакцин (підпункт 5.12 пункту 5 цього Переліку); 3) тяжка імуносупресія/імунодефіцит - протипоказано введення живих вакцин (підпункти 5.6, 5.7 пункту 5 цього Переліку); 4) гострі захворювання з підвищенням температури вище 38,0 °C - протипоказання для рутинної вакцинації (підпункт 5.1 пункту 5 цього Переліку). Позивач не надав роботодавцю документи на підтвердження наявності профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до вакцинації проти COVID-19. За таких обставин суд першої інстанції, не врахував положення статті 46 КЗпП України, статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 та наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, які є нормативно-правовою підставою для відсторонення працівників, що відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Чи було відсторонення позивача від роботи нагально необхідним і пропорційним легітимній меті втручання в його право на повагу до приватного життя У справі, що переглядається, установлено, що ОСОБА_1 був відсторонений від роботи у зв`язку із відсутністю щеплення проти COVID-19 з 04 лютого 2022 року. Надаючи оцінку щодо невиправданого втручання у права заявника у зв`язку із його відстороненням від роботи, Київський апеляційний суд зазначає про таке. За змістом пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного життя. Поняття приватного життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру. Тому обмеження, накладені, зокрема, на доступ до трудової діяльності, впливають на приватне життя людини та є втручанням у право на повагу до такого життя. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим. Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети. За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року №

595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: - кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); - форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; - умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; - контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням. Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 є працівником медичного закладу. ОСОБА_1 був ознайомлений з необхідністю обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, однак позивач відмовився від проведення вакцинації та не надав докази, які свідчать про абсолютні протипоказання до щеплення. У справі, яка переглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права на працю, в тому числі на заробітну плату, відпочинок та соціальний захист, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, в тому числі учнів, які здобувають освіту в цьому закладі і мають право на безпечний освітній процес і відповідно до чинного законодавства не підлягають вакцинації; інших працівників цього ж закладу освіти, які здійснили у встановленому державою порядку щеплення до 08 листопада 2021 року. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета: загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України. Держава, встановивши обов`язковість щеплень для певних категорій працівників, зокрема працівників закладів загальної середньої освіти, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі і власне не щепленого працівника. Колегія суддів зазначає, що відмова від вакцинації є правом громадянина, але, як будь-яке право, в деяких ситуаціях це право може бути обмежено. Обмеження прав може відбуватися в інтересах держави і суспільства і обумовлено насамперед необхідністю поваги таких же прав і свобод інших людей, а також необхідністю нормального функціонування суспільства і держави. Право позивача на працю в медичному закладі було тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач ухилився від обов`язкового щеплення. Таке втручання ґрунтувалося на законі, має легітимну мету, є пропорційним до досягнення такої мети та є цілком необхідним у демократичному суспільстві. Оцінюючи загрозу, яку потенційно на роботі міг нести позивач як невакцинований працівник, колегія суддів враховує також кількість його соціальних контактів на робочому місці, які отримують медичну допомогу в цьому закладі і мають право на безпечне медичне обслуговування. З огляду на те, що за позивачем на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновляється одразу після усунення ОСОБА_1 причин, що зумовили його відсторонення від роботи та після його допуску до роботи (виконання робіт), отже, Київський апеляційний суд не встановив порушення права позивача на працю, передбачене у статті 43 Конституції України. У цій справі позивачем не доведено, а апеляційним судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення позивача від роботи становило непропорційне втручання у його приватне життя. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 697/2349/21 (провадження № 61-6083св22), від 01 березня 2023 року у справі № 751/8696/21 (провадження № 61-7240св22), від 15 березня 2023 року у справі № 697/2359/21 (провадження № 61-5525св22), від 29 березня 2023 року у справі № 682/2645/21 (провадження № 61-4736св22), від 19 квітня 2023 року у справі № 452/4325/21 (провадження № 61-9756св22). Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина друга статті 376 ЦПК України). Зважаючи на те, що обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2022 року підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат». Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2022 року та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову, судові витрати зі сплати судового збору, які понесло КНП Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» за подання апеляційної скарги в сумі 2977,20 грн слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» задовольнити. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2022 року в частині задоволених позовних вимог скасувати та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні цих вимог. Компенсувати Комунальному некомерційному підприємству Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 2977,20 грн., в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус Судді: Л.Д. Поливач О.І. Шкоріна